Гідні Діла Соборників

1. Чому наша робота не мусить закінчитися в нещастю, як про це описано в попереднім артикулі, й як наше життя може статися вічно пожиточним?

АЛЕ чи наша праця протягом цього сучасного лукавого й грішного світу й смерті має закінчитися нещасливо, як це попередньо описано, так що ми властиво повині мати відразу до нагоди на життя? Чи наше життя має бути тільки марне й тільки погоня за чимось непожадливим, як от вітер? Ні, якщо ми звернемося від служеня цьому світу й тоді працюємо для Божого нового світу. Працювати для його нового світу значить служити Богу Єгові; а працювати для нього не є марнота. Це гідне діло безріжниці як багато переслідування й опозиції ми зустрічаємо задля такої благородної роботи. Без Бога ми не варта нічого. Люди є незвершені, безперечно грішні, під засудом небесним судом й тому вмирають. Нехай вони пробують що хотять, працюють як найкраще, то без Бога, ті обставини будуть все тамувати їх, все засуджувати їх на нещастя. Самі вони не можуть утічи з цього безвихідного стану. Але Бог Єгова постачив спосіб через котрий наше життя може статися значучим, може мати благородний замір й може бути вічно користним. Цим способом є царство його Речника, Ісуса Христа.

2. Яка робота становить дар від Бога, й яка була Божа ціль відносно роботи чоловіка?

² Памятаймо, що робота — це дар від Бога, т. є., робота в його службі. Бог поставив праведного чоловіка в городі Еден працювати. Бог не мав наміру, щоб його праця була змарнована й закінчилась в нещастю через смерть, а потім був вигнаний із його властивого місця праці. (1 Мойс. 2:7, 8, 15) Бог замірив, що чоловік мав бути щасливим в його праці, що він мав бачити й втішатися наслідками своєї праці й передати користі з своєї праці своїм дітям.

3. Що почитання Бога зобовязує чоловіка робити, й як ми ощасливлені таким Божим даром?

³ Якщо б звершений чоловік був працював в послушенстві те, що його Творець призначив йому робити, він був би почитав Бога. Почитання Бога не є марнотою ані нещастям. Це значить життя вічне під універсальним сувереном Богом Єговою. Памятаймо, що єврейське слово перетлумачене часом на “почитання” дійсно значить “служба”. (2 Цар. 10:20—23; 2 Мойс. 12:25, побічна заввага) Якщо ми працюємо в Божій службі, то ми почитаємо його. Якщо ми є ліниві й бездільні, тоді ми не почитаємо Бога, ми не наслідуємо Бога. Чоловік будучи сотворений на Божий образ і на його подобіє вимагає, щоб чоловік працював й працював не на марно, бо великий Речник Ісус, сказав одного разу: “Отець мій і досі робить і я роблю.” (Йоана 5:17) Соломон сказав також: “Тоді спізнав я по всіх ділах [праведного] Бога, що людина не второпає того, що діється під сонцем. Скільки б ні силкувався чоловік дослідити, він все таки не здоліє виглибити того; і коли б мудрець сказав, що він знає, то таки він не може того дослідити.” (Еккл. 8:17) Через цілу вічність нового світу рід людський буде шукати, пробувати дослідити саму глибину діл Божих, але вони не зможуть осягнути цього. Щасливі ми, коли ми оціняємо, що Бог має вартісну роботу для нас, й якщо ми довідаємося про це, й тоді станемось робітниками з Богом в ній. Це не марний дар.

4. До кого сьогодні ми мусимо бути зібрані, опісля брати який крок, й який намір повинен бути до того крока?

⁴ Щоб відвернути нас від марноти, безовочної праці, від мертвих діл цього світу, який кінчиться в нещастю, Соломон написав книжку Квогелет, Речник. Сьогодні, щоб вирватися від “нещасливого зайняття, яке Бог дав синам людським” в цім засудженім старім світі, ми мусимо бути зібраними Більшим Соломоном, царюючим Царем Ісусом Христом, слухати його голосу, його мудрості, вираженої в Божім написанім Слові. Через нього ми мусимо прийти до Бога Єгови й посвятити себе вповні йому в вірі й любові. Ми мусимо вважно застановитись, що цей крок значить, й все, що від тепер буде вимагати від нас чим ми маємо бути й що виконувати. Ми не повинні нерозважно робити обіт посвяти Богу, ані ми не повинні безпотреби баритись робити обіт служити йому й чинити його волю вічно. Але коли раз ми увійшли в такий урочистий невідкличний обіт, ми повинні дотримувати його, не брати його намарно й закінчити в нещастю. Отже ми повинні бути рішучими, коли ми обітовуємо повну посвяту Богу Єгові через Ісуса Христа. Нехай це не буде тільки помноженням слів марних і безглуздя, що в йому немає серця.

5. Що Соломон каже про висказання обіту, й як ми повинні показати страх Божий відносно такого обіту?

⁵ “Не квапся язиком, і серце твоє нехай не поспішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землі; тим нехай у тебе буде слів не багацько. Бо як сни снуються тоді, як багацько клопотів, так і мова дурного виявляє себе многостю слів. Як обречешся обітом перед Богом, то не гайся його спевнити, не любить бо він дурних; спевни твою обітницю. Лучше не обітувати, ніж, обітовувавши, не сповнити. Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам (Божим): Це була похибка. На що тобі того, щоб Бог прогнівався за твої слова та й в ніщо обернув діло рук твоїх? Бо, як у многих видивах сонних, так і в многих словах — багато марноти. Ні! ти бійся Бога.”— Еккл. 5:2—6.

6. Коли хтось зібраний через обіт Богу, то чому він має оминати відчуження себе через самоту?

⁶ Коли людину приведено до царюючого Царя Ісуса Христа через її посвяту Богу, тоді вона повинна остатися зі всіма зібраними поклонниками. Людина під таким обітом не повинна бути на самоті або відчужитись від собору. Приповісті 19:1 перестерігають нас: “Відокремлений всього забагає; він устає проти всього, що каже розум.” Він буде шукати самолюбної вимівки для відокремлення, щоб виправдатись, але чинячи це, він діє нерозумно й услаблює свою здібність сповнити свій обіт; в дійсності, він робить проти його обіту чинити волю Божу. Він позбавляє собі помочі, яку Бог дає тільки через свої зібрані люди, й він напевно попаде в нещастя.

7. Що два речники кажуть про спів товаришення одні з другими, й чому не можуть ті під обітом Богу стояти осторонь соборових зібрань?

⁷ Сказав Великий Речник: “Де бо двоє або троє збереться в імя моє, там я посеред них.” (Мат. 18:20) Старинний речник, Соломон, сказав: “Двом лучше, ніж одному, вони бо мають більшу користь із своєї праці; Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, щоб підняв би його. Так само, як лежати у двоє,— їм тепло; а хто самітен, як йому грітись? І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троїста нитка не так хутко рветься.” (Еккл. 4:9—12) Всі ті зібрані до Єгового духового храму для почитання його є під одним й тим самим обітом. Вони мусять сповнити свої обіти разом, в любові помагати один одному сповняти свій обіт так, щоб ніхто не був подужаний Сатаною Дияволом й його світом. Отже вони не можуть дозволити собі стояти геть від соборних зібрань й інших асамблій. Вони мусять будувати їх почування збиратися разом, на спільну залежність й потребу.

ЧАС НА АКТИВНІСТЬ ЦАРСТВА

8. Що наш Речник каже відносно нашого приходу до нього, й які причини Соломон дає для нашого сповнення царських приказів?

⁸ Той, що збирає нас, коли ми робимо обіт Єгові, є царський Цар Ісус Христос, котрий сказав: “Ніхто не може прийти до мене, коли Отець пославший мене, не притягне його.” (Йоана 6:44) Єгова притягає нас до своєго помазаного Царя, щоб ми могли ступати його стопами й служити йому. Коли ми обітовуємо Єгові, то ми присягаємо перед ним, що ми будемо поперати його царство його Помазанника, бо його Цар Провідник, котрого він дав нам. У виконанні нашого обіту, ми мусимо слухати приказів помазаного Царя Єгови. Каже речник: “Я [кажу:] Чини волю царську, а це — задля присяги перед Богом. Не квапся оддалятись від його; не будь уприямим в ледачому ділі; бо він, що схоче, все може робити. Слово царське потужне; хто зважиться сказати йому: Що ти робиш? Хто певнить накази, той не дознає лиха; серце в мудрого знає й час і спосіб. Про всяку бо річ є час і спосіб, тільки чоловікові лихо з тим.”— Еккл. 8:2—6.

9. Як Єгова все розпорядив відносно часу його царства й його проголошення?

⁹ Речник добре заявляє: “Всьому під небом свій час і всякому ділу своя пора: Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у ній правлялись. Усе він сотворив свого часу гарно.” (Еккл. 3:1, 10, 11) Єгова визначив певний рік в якому закінчиться “сім часів для народів”; і тим роком був 1914 рік призначений, щоб започаткувати своє царство руками, його помазаного Царя. Пізніше, в його призначенім часі, на весні 1918 року, він прийшов до свойого духового храму разом з своїм царським Післаньцем, Ісусом Христом, щоб чинити суд. Після того він зібрав овець з “малого стада”, а опісля “велику громаду” згідно з призначеними Єговою подіями. Прийшов його час для овець виконувати певну остаточну роботу, іменно, проголосити його установлене царство всьому світу й проголосити пересторогу відносно кінця цього старого світу всім людям. В його пророцтві про кінець світу Ісус Христос, а тепер Цар, дав нам приказ, щоб зробити це царське проголошення, кажучи: “І проповідувати меться ця євангелия царства по всій залюдненій вселенній на свідкування всім народам; і тоді прийде кінець.”— Мат. 24:14.

10. Як ми показуємо мудрість до Царського порядку через наш обіт і наше відмовленняся визивати Царя Єгови?

¹⁰ Речник каже нам показати мудрість й сповняти цей приказ Царя Ісуса Христа, а особливше робити це задля присяги, яку ми зробили з Богом відносно нашого обіту чинити його волю. Ми дали наше слово; ми не можемо показатись бути криво-присяглими; ми не можемо ламати нашого обіту. Те що ми обітовували присягою перед Найвищим Богом, те ми зобовязані виконувати прикази його Царя, котрий засів на престолі Єгови. Ми не можемо покинути його Царя й зречися його, занедбуючи наше завдання про Царство. Це було б зло так робити. Ми не можемо прилучитися до володарів цього світу у визові Єгови Царя словами: “Що ти робиш?” Вони не можуть й ми не можемо зупинити Царя робити це, “що йому вгодно”; а його радість в теперішнім часі є, щоб проповідувалась ця добра новина царства Божого повсюди людям всіх родів. Слово Царя — це сила контролі. Воно буде виконане без ріжниці на визов всього Сатанського світу.

11. Якщо ми зібрані є мудрого серця, то що ми будемо знати й видіти, й що ми будемо робити, щоб оминути нещастя світу?

¹¹ Хоч деякі так звані христіяни не бажають брати участи в проповідуванні Царства задля зусилля якого це вимагає й переслідування яке воно приносить, то проповідування доброї новини не зупиниться ані стримається. Воно буде продовжуватися без тих, котрі стримуються, тому що це проповідування виконується в послушенстві до приказів Царя, а його прикази це “сила контролі.” Якщо ми зібрані є мудрого серця, то ми будемо знати, що проповідування Царства було Божим розпорядком для цього “часу кінця” перед битвою Армаґедон. Ми будемо бачити, що це його призначений час для цього й що його суд вже оперує відносно всіх справ людських й також відносно того, що ми робимо. Ми бажаємо його признання в суді. Отже ми будемо хоронити його прикази через його Царя. Роблячи це, ми не зазнаємо нещасливих невдач, які тепер навічають і розстроюють всі народи цього світу й що доведе до погубного виразу в Армаґедоні.

12. (а) Згідно з чиїм часом ми тепер повинні розпорядити себе, і як? (б) Для чого ми не повинні глядіти за відмовкою, й чому ні?

¹² Це час над усі часи. В гармонії з нашим обітом, пристосуймо себе тепер згідно з Божим часом. Докажім собі, що це його час проповідувати царську вість про спасення. Також, постановім собі виконувати особлившу роботу призначену для цього часу. Тоді ми будемо виконувати гідну роботу. Робити якусь негідну роботу в цім найважнішім часі значить закінчитись в нещастю. Це значить віддати себе “найбільшій марноті,” Все інше опріч цієї призначеної Богом роботи на цей час “є марнота,” з котрої чоловік не користає помимо всієї його праці тепер. (Еккл. 1:2, 3) Отже приймім, “дар Божий,” що є його праця, яку він дає нам робити тепер. Не глядім за відмовкою, щоб не уживати цього “дару Божого,” судячи речі по зовнішному вигляді, що здаються недогідні. “Хто позирає на вітер, тому не сіяти, а хто дивиться на хмари, той не жати ме.” (Еккл. 11:4) Без ріжниці на недогідні вигляди, нехай наш клич буде, Вперед з роботою! “З ранку сій насіння твоє й не давай у вечорі спочивати руці твоїй, бо не знаєш, чи це, чи те буде удатніше, або чи те, чи це однаково добре буде.” (Еккл. 11:6) Не марнуймо часу; докажім, що ми є неліниві в цій найбільшій нагоді.

13. Чому ми повинні віддати нашу силу на службу Царства вповні, й в цім случаї, яка пересторога речника для молодих людей є відповідна?

¹³ Не марнуймо нашої сили на пропадющі діла. Час вживати нашу силу в службі Царства перед Армаґедоном є надто ограничений. Віддаймо нашу силу цілковито на службу Царства. Молоді люди мають спеціяльний привілей в цім ділі. Якщо вони змарнують свою молодість на тлінні діла, то Бог у своїм часі буде судити їх за те. Речник перестерігає: “Веселися, молодику, в молодощах твоїх, попускай серцю твому заживати радощів часу молодощів твоїх, ходи собі за нахилом серця твого й за бажаннями очей твоїх; тільки знай, що за все це [праведний] Бог тебе на суд поставить. Проганяй тугу з твого серця й відпихай зло від тіла твого та тям собі, що вік дитинячий і молодощі — марнота.— Еккл. 11:9, 10.

14. (а) Що речник каже молодим людям робити, щоб схоронитись від нещастя, й ужити молодих літ й найкраще життя не намарно? (б) Чи будуть більшість з дітей сьогодні мати нагоду осягнути старий вік по змарнованню молодості?

¹⁴ Як же може молодий чоловік або жінка охоронятись від нещастя, або берегти серце від роздратування, й не дозволити, щоб молодий вік не змарнувався? Речник відповідає: “Памятай про твого Творця замолоду, покіль не прийшли дні лихі й не настали роки, що про них казати меш: ‘Не довподоби вони мені,’ . . . Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломалось колесо над колодізом; І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.” (Еккл. 12:1—7) Це нещасна правда, що більшість з хлопців й дівчат сьогодні не будуть мати нагоди змарнувати їх молодість і молодий вік й дістатись до нещасливих днів старого віку, де життя було марною річчю для них. Згідно з Божим часом, то нещастя універсальної битви Армаґедону погубить їх, коли вони ще в їх молодім віку життя тому, що вони не памятають їх великого Творця, і не служать йому достойно.

15. Чому нам не потрібно практикувати, й послухавши Соломонових надхнених слів, що ми можемо оминути?

¹⁵ Отже ми роздумували над тим, що речник мав сказати. Ми були поінформовані, що “марнота над марнотами” є “нещасне зайняття”. Нам не потрібно пробувати, щоб доказати собі через досвідчення. Він зі всіма його засобами й нагодами як цар, зробив потрібні досліди й він дав нам наслідки його досвіду. Ми повинні оминати найбільшу марноту й щадити себе від нещастя через послух до його надхнених мудрих слів.

16. (а) Яке, тепер, повинно бути наше заключення, і як діяти на таке праве заключення? (б) Який суд отримають наші гідні діла?

¹⁶ Зогляду на наше застановленяся з ним про всі ці гідні речі, то яке повинно бути наше заключення й наша акція? Це, як зазначено в його словах, “Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся [праведного] Бога й певни заповіді його; в сьому міститься все про чоловіка. Бог бо [правдивий] судити ме все, що діється; навіть усе втаєне,— чи добре воно, чи лихе.” (Еккл. 12:13, 14) Ми нічого не можемо заховати, щоб не було суджене ним. Отже наша відвічальність є ясно визначена перед нами. В нашім приватнім чи скритім житті на отвертім перед всіма людьми, ми доказуємо наш страх перед Богом через заховання його заповідей. Наша робота тоді буде гідна, отримає Божий суд згідно з нашим набуттям вічного життя з його благословенним збором в його праведнім світі, що має прийти.— Еккл. 8:12, 13.