Мораль Церковних Членів і Нечленів

КОЛИ націстські бомби й ракети почали падати на Англію протягом Світової Війни II, люди Великої Британії могли властиво сумніватись моралі членів німецької церкви, котрі видали ті бомби й вогняні ракети. То саме можна сказати й про мешканців німецьких містів. Вони могли сумніватися моралі членів церкви Союзників, котрі знищили їх міста, побили чоловіків жінок й дітей.

Др. Кране дальше арґументує, що коли б кожний належав до жидівської, католицької або протестанської реліґії, то не було б злочинів. Але ж як можна це сказати з огляду на те, що члени церкви робили протягом Світової Війни II і що так багато з них роблять сьогодні? Таж найбільше споневірення в новочасі зробила Мінніе Манґум, дуже широко й шанувана членкиня церкви. Її безчесності бракувало доброї моралі. Вона зробила щось, що многі нецерковники ніколи б й не подумали зробити.

Масове вбивання Жидів й відступників протягом Середніх Віків не було свідоцтвом доброї моралі членів церкви. Аджеж, що ті й інші злочини поповнені протягом Інквізиції членами церкви при розслідженні церковних провідників не можна клясувати як мораль. Ані боротьби між протестантами а католицькою церквою протягом Реформації, котра то битва роздерла Европу до кровавих кавалків, не можна назвати як мораль. Нехай же ті, що думають, що члени церкви перешкоджають злочинам, подумають про ці факти в історії.

Нехай вони також поміркують про причину чому вязниці наповнені реліґійними злочинцями. Урядовці вязниць Сполучених Держав заявили, що коли 60 відсотків з людей в Сполучених Державах признають якусь реліґійну віру, то 85 відсотків усіх вязнів визнають одну або другу реліґію.

Крістіян Сенктурі з 4 вересня, 1957 року, звідомляє, що досліджено в одній вязничій інституції. Він сказав: “По статистичнім розслідженню мешканців, Артур Тенаріо, з кадри психолог Мексіко Школи для Хлопців, рапортує, що 85 відсотків з хлопців засуджені до тієї інституції є еспансько-американського походження і 71 відсотків є римо-католики.”

За часу Джорджа Вашінґтона 5 відсотків з населення признавались, що вони належали до церкви. Сьогодні 60 відсотків признаються до церкви. Певно, що ніхто не підтвердить, що Американці сьогодні є дванацять разів більше моральні й більше цивілізовані ніж люди за часу Вашінґтона. Більше правдоподібно, що навиворіт є блище правди. Мораль зопсувалася значно з днів першого президента Сполучених Держав.

Новочасні церковні провідники часто ламентують над фактом, що злочини збільшаються разом із зростом церкви. Кожного разу коли реліґійні члени побільшаються на один відсоток, то народні злочини підносяться о 8 відсотків. Чи може бути, що церкви занедбали запустити христіянські принципи в її члени?

З огляду на незавидний рекорд про неморальні вчинки церковними членами, то це було б злом твердити, що не було би злочинів, коли б кожний належав до церкви. Це також недобре казати, що церковним членам можна довіряти, коли ж нецерковним членам не можна. Членство в церкві не конечно значить, що людина жиє добрим моральним життям. Воно легче показати міну доброї моральності, а ніж дійсно жити морально.

В многих респектах члени церкви Христіянства подібні до реліґійних людей за часу Ісуса. Ті люди були ревні до їх реліґійних традицій й набирали поверховний вигляд праведника; але коли прийшлось практикувати високі моральні принципи св. Писання, то це була зовсім інша справа. Ісус властиво навів те, що Бог сказав через пророка Ісаїю: “Народ цей приблужується до мене губами своїми, й устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене. Та марно вони поклоняються мені, навчаючи наук заповідей чоловічих.”— Мат. 15:8, 9.

Ті люди мали зовнішний вигляд посвяти до Бога, але їх діла переслідування й нарешті забиття Христа показались, що їх посвята не виходила від серця. Що було правдою про цих жидівських церковних членів, те також правдою про многих христіяньських церковників. Їх посвята не виходить із серця. Коли б виходила, вони б поважали Божі праведні закони й принципи. Вони не навиділи б людей відмінної раси або народності; вони не брехали б, не ошукували б, й не крали б і вони не кидали б бомб одні на других.

Що апостол Павло сказав до Жидів в його часі, може бути сказане й тепер до христіянських членів церков. “Не слухателі бо закону праведні перед Богом, а чинителі закону оправдяться. Навчаючи ж іншого, себе не навчили? проповідуючи не красти, сам крадеш? Говориш, щоб не робити перелюбу, робиш перелюб? гидуючи ідолами, кладеш святе? Ти, що хвалишся законом, переступом закону Бога зневажаєш? Імя бо Боже через вас хулиться між поганами, яко ж написано.”— Рим. 2:13, 21—24.

Тому що деякі члени церкви беруть “святіщий як ти” нахил до нецерковників, то це не значить, що вони морально вищі й більше цивілізовані. В дійсності вони більше варта догани у очах Божих тому, що як фарисеї, вони не є тими чим вони вдають, що вони є. Отже це не членство в церкві, що робить цивілізовану людину моральною, але це радше пристосування принципів Слова Божого.