Помічники Для Тих, Що Ходять Оглядно

1. Як мусять надзирателі виконувати заповідь Ісаїї 58:1, і як приказ Маттея 18:15 визначив кроки для них?

ДУХОВІ надзирателі мусять точно чувати, як собори під їх наглядом ходять або поводяться. Це не досить виконувати прикази Ісаїї 58:1, що відноситься тільки до Христіянства: “Клич грімко, не вдержуйсь, підніми голос твій, мов труба, і вкажи мойому люду беззаконня його, й дому Якововому (Ізраїлю) всі гріхи його.” Теократичні надзирателі повинні не лише звертати ввагу на гріхи у ворожій орґанізації Христіянства. Вони мусять бути безсторонні, рівноважні й справедливі в пристосовуванні принципів. Отже вони повинні звертати ввагу на всякі переступи й гріхи навіть в соборі над котрим вони мають нагляд. Якщо надзиратель завваже якусь зневагу або отримає звіт про якусь образу поповнену якимось членом проти собору, тоді надзиратель має щось проти образника; бо що уражує собор те й уражує його. Він мусить розслідити справу й взяти кроки відносно цієї справи в дусі Маттея 18:15: “Коли ж прогрішить проти тебе брат твій, йди й обличи його між тобою й ним самим. Коли ж послухає тебе, здобув єси брата твого.”

2. В такому случаї, що соборовий слуга має право й зобовязок робити, і яка першорядна ціль такої акції?

² Згідно із цим соборовий суга, разом з іншими членами служебного комітету в соборі, має право й зобовязок покликати образника, або як майбутнього обзразника, щоб прийти до акуратного порозуміння про те, що діється. Він мусить установити безпосередну провину того майбутнього образника й знайти основу для вилучення, якщо яка направду існує. Перша ціль цього є: тримати Божу орґанізацію з його овець чистою й безвинною від поширення гріхів. Видужання образника є другорядне.— 4 Мойс. 13:12—28.

3. Коли покликаний, що повинен такий оскаржений брат робити задля критичного часу?

³ Здругої сторони, член собору може бути оскаржений за поведження, що заслуговує на його вилучення. Коли він покликаний на справедливе й чесне переслухання перед свідками, що оскаржують його, то це не час для нього оправдувати себе або відмовлятись появитись. Це наполягливий час для обвинуваченого шукати примирення з його затурбованими братами. Це час, щоб шукати єдності з орґанізацією через очищення зі всяких непорозумінь і направити справу. Обвинувачений не повинен бути впертим в своїй само-праведності, як от сильно укріплене місто. “Розгніваний брат — як утверджене місто, а звяга з ним — як засови в замку.” (Прип. 18:19) Якщо хтось тільки довідається, що брати мають щось проти його, то це повинно застановити його поспішно спростувати справу, а особливо тоді, коли він дійсно покажесь бути грішником в цій справі.

4, 5. (а) Підхоже до цього, що Ісус сказав в своїй проповіді на горі? (б) Що те казання Ісуса значить, й що це значить коли хто ігнорує його?

⁴ В своїй проповіді на Горі Ісус сказав: “Тим, коли принесеш дар свій до жертівні, й згадаєш там, що твій брат має що проти тебе; зостав свій дар перед жертівнею, й йди геть, помирись перш із братом твоїм, а тоді прийди й подай дар твій. Мирись із твоїм противником хутко, доки ти ще в дорозі з ним, щоб не віддав тебе противник судді, а суддя не віддав тебе осавулі (слузі), і не вкинуто тебе в темницю.”— Мат. 5:23—25.

⁵ По тім як одиниця зробить все можливе, щоб задоволити справедливість й справити зло тут на землі з його ближнім, тоді він знаходиться в правім стані жертвувати жертву Богові й знайти одобрення його. В згоді з цим написано є: “Жертва безбожних — гидота Єгові, молитва ж праведних угодна йому.” (Прип. 15:8; 21:27) Нехай ніхто не ошукує себе нехтуючи цим фактом.

6. Що мира-шукаючий брат повинен готовий робити під оскаргою, й чому він не повинен само-виправдувати себе?

⁶ Стараючись затримати або привернути праве споріднення з своїм братом й своїм Богом, посвячений христіянин повинен бажати й бути охочим вислухати скаргу яку зроблено проти його, щоб довідатись чи він дійсно винуватий. Це вже самий факт, який заставив його братів образитись, повинен затурбувати його. Це повинно спонукати його бажати справити непорозуміння або цю справу. Він не повинен наїжитися образою й гостро заперечити: “Якщо вони не люблять те, що я роблю, то чого мені журитись? Я знаю, що я невинний й не роблю зла. Якщо вони витворюють лихо з цього, то це показує їх злий стан серця. Я не дбаю, що вони думають.” Така упертість, само-оправдання не робить мира й гармонії в соборі. Це безглуздя відповідати на справу заки особисто вислухавши її, щоб знати погляди інших. Приповість 18:13 перестерігає нас, кажучи: “Хто, не вислухавши, відповідає, той дурень і стид на його спадає.”

САМО-ОПРАВДАННЯ НЕ Є ДОБРЕ

7. Чому його власне представлення справи не вистачальне, й що він повинен робити іншим, що є занепокоєні ним?

⁷ Людина може думати, що вона невинна. З її точки представлення справи вона може чутись оправдана. Але її власне представлення це тільки односторонна справа. Після того, як винувателі прийдуть й дадуть свідчення й представлять їх сторону справи, тоді вона може побачити, що вона не є так невинна як вона думала. Приповість 18:17 каже: “Первий в свойому спорі — правий, та приходить його противник, й перевірує справу.” Його ближній, що приходить й свідчить проти нього, напевно дає йому певну причину для розглянення себе і кидає сумнів на його позицію. Принаймні йому помогли побачити чому він не повинен виглядати так невинним й чистим для інших. Він повинен довідатись де вина знаходиться, чи вона в нім самім. Він повинен принаймні старатись прочистити непорозуміння в інших, якщо вони мильно розуміли справу. Він повинен шанувати напрям інших чесних братів й повинен перепросити, якщо образа була спричинена, хоч би образа була спричинена тим, що він був нетактовний або необережний радше чим дійсним грішником.

8. Хто зі всіх людей може знайти щось злого в нім, отже яка його молитва ради затримання правого споріднення?

⁸ Оце певне, що коли ніхто на землі не може знайти похибки, то Бог Єгова в небі може знайти богато зла в нім. Приповість 20:9 зазначує: “Хто може сказати: Серце я очистив,— я чистий від гріха мого?” Знаючи свою гріховність через народження й свою схильність до поповнення гріха, христіянин повинен бути покірний й бути готовий до справлення, молячись з псальмістом: “Провини — хто їх вбачає? Від гріхів тайних очисти мене! І від гордих бережи мене; не допусти, щоб взяли верх надо мною. Тоді не буде мені догани, буду чистий від тяжкого переступу. Слова уст моїх і думки серця мого нехай будуть до вподоби тобі, Єгово, моя скеле, й спасителю мій.” (Пс. 19:12—14) Це помагає перебувати в ласці Божій.

9. Чому Еліуй почув спалах гніву проти Йова, отже що повинен оскаржений не робити, щоб відвернути ввагу від себе?

⁹ Памятайте, що молодий чоловік Еліуй відчув палаючий гнів проти терпеливого Йова “за те, що він виправдував себе більш, ніж Бога.” (Йова 32:2) Йов був невинний, а однак це було злом з його сторони думати й говорити наче б Бог Єгова був прямо відповідальний за терпіння яке прийшло на Йова, наче Він стягав нещастя на праведних як й на неправедних. (Йова 9:22, 30—35; 27:1—6; 30:19—23; 19:6—22; 6:4; 7:19—21) Коли хтось зустрічаєсь з можливим вилученням, то це не час винувати або оскаржувати інших, як це безбожний комунізм робить, щоб відвернути ввагу геть від себе до збочення й злочинів інших, й цим робом показати, що інші є так за злі як і він є, й заслуговують на осуд також.

10. В повному сенсі, перед кого нас приведено, коли поставлено нас на переслухання, й щоб відповісти головне питання, то що ми повинні робити?

¹⁰ Це не тільки перед соборові слуги ми приведені під розслідження за щось зле. Наші тайні помилки є добре знані Богові, якщо не соборовим слугам, Бог може акутарно судити наші тайні помилки, й він приведе їх на суд у своїм часі. (Еккл. 12:14; 1 Корин. 4:4, 5) Отже головне питання є, на котре ми мусимо відповісти, Чи можу я оправдати себе перед Богом? Щоб запевнитися чи можемо ми зробити це, то нам треба розслідити і вивідати себе у світлі Слова Божого, бо його Слово “є острійше всякого обоюдного меча, і проводить аж до розділення душі і духа, членів і мозків, і розсуджує помишлення і думки серця. І нема творива невідомого перед ним; усе ж наге і явне перед очима Його, про кого наше слово.”— Жид. 4:12, 13.

11. До кого іншого ця правда відноситься, і як це було зображене в случаї Ахана, сина Зери?

¹¹ Коли ж це правда відносно одиниць, це правда також відносно ґруп або собору або орґанізації. Пригадайте Ізраїльтянина Ахана, сина Зери, котрий прилучився в нападі на місто Єрихон, потім як Бог Єгова чудотворно спричинив, що міські мури попадали. Всяка цінна річ, що знаходилась в місті, мала бути віддана Богу Єгові, бо для нього Єрихон був першим овочом краю Канаан. Але Ахан пограбував Бога через привлащення собі часть з добичі міста, іменно, гарне убрання із краю Шінар, дві сотні шеклів срібла й золота штабу ваги пятьдесять шеклів. Ці вкраджені речі Ахан заховав у землі під своїм наметом, думаючи, що ніхто поза його родиною не доглупається в цій справі, й що він буде не покараний. Але Бог бачив в тайні як Ахан согрішив й цим чином стався нечистим. Так довго як він й його нечиста родина були полишені непокарані між Ізраїлем, нарід Ізраїля не міг процвітати в його завоюванні Обітованого Краю Канаан. Отже Бог звелів випровадити це на світло й вкаменувати його на смерть. Опісля собор Ізраїля робив належитий поступ згідно з волею Божою.— Ісуса Навина 7:1 до 8:2.

12. Отже, сьогодні кого Бог може вишукати між нами й чому ми повинні вживати наш духовий панцир й шолом віри?

¹² Подібно так і сьогодні Бог своїми святими ангелами може вишукати тайні гріхи Ахана між нами. Ой нехайби ніхто із нас не був Аханом! Отже ми повинні пільнувати наше серце й наші нирки: “Ти ж, Єгово Саваоте, що праведно судиш і вивідуєш серця й утробу, дай мені вбачити помсту твою на їх, бо на тебе здав я справу мою.” (Ерем. 11:20, побічна заввага) Нам потрібно панцира праведності й бути зручним управляти шоломом віри, щоб схоронити наші серця й наші найглибші почування, чистими й правими.— Ефес. 6:14, 16.

13. Яку заохоту, як Натан надзирателі повинні доказати, але про що вони мусять бути певні перше?

¹³ Надзиратель най буде відважний як Натан був, а не кволий в докорі, як високо-священик Елі. Як колись пророк Натан, вони мусять пристосовувати Слово Боже до члена собору, що є винуватий й вони мусять сміливо сказати йому: “Чоловік той — це ти сам!” (2 Сам. 12:7) Але вони мусять бути певними, що вони мають повні факти для кермування їх суду й що вони руководяться Словом Божим, а не діють на підставі самолюбної особистої мотиви.

14. Як комітет повинен уживати жахливу силу відлучення, й яку пересторогу Ісуса вони повинні памятати в цім згляді?

¹⁴ Соборовий служебний комітет має страшну силу в своїй посілості — припоручення виключувати неправедних й непорядних із собору! Вони мусять уживати цю силу осторожно, не тільки щоб оминути лєґальні труднощі в крайових судах, але також не согрішити цією силою відлучення через мильно вживання або надуживання її. Ніколи не можна уживати її у змислі помсти проти соборового члена, або щоб позбутися кого, що не є любим для одного або цілого комітету або котрий є причиною ірітації або заздрості й через те найкраще усунути його з дороги. Щоб берегтись проти злої мотиви, то добре христіянинові памятати пересторогу Ісуса: “Не судіть, щоб нас не суджено. Бо яким судом судите, вас судити муть; і якою мірою міряєте, вам одміряється.”— Мат. 7:1, 2.

СПРАВЛЕННЯСЯ З ПОГОВІРКАМИ Й ЛИХОСЛОВІЄМ

15. Як, без злої мотиви, комітет може прийти під осуд в справі вилучення?

¹⁵ Навіть коли соборовий служебний комітет у всій щирості виключає якусь злу мотиву, то він може підпасти під осуд за невластиве пристосування біблійних принципів у вирішенні, щоб виключити когось зі збору. Ця справа може бути інша чим перелюб або чужолоство, як от в справі наклепу. Такий комітет може не розріжнити між поговіркою та лихословіям.

16. Яка є ріжниця між поговіркою, скандалем а обмовою?

¹⁶ Наклеп може бути поговірка; але не всі поговірки є наклепом. Поговірку окрислено як пусту балаканину про справи інших. Це собі легка розмова про новинки. Вона може статись шскандалем коли перетвориться в безпідставні поголоски або загальні балаканини, що шкодять репутації других. Скандал звичайно більше або меньше є лихословія, сказане зі злої волі, щоб уразити того, про кого говориться. Поговірка може бути прямо легка, звичайна мова або писання, й може бути ненаклепницькою зовсім. Вона стається наклепницькою, коли вона стається лихою обмовою інших, коли вона стається злющою, фальшом й обманою або поголоскою з підгадкою про других, з наміром ушкодити добру славу. Після законів, то суд уважає обмову за злющий наклеп висказаний устами радше чим писаним або іншим способом.

17. Що Павло сказав Тимотею відносно поговірки?

¹⁷ Апостол Павло відносився до справлення поговірок. Він написав до Тимотея як надзирателя й дав слідуючу інструкцію відносно молодих вдовиць, котрі могли дружитись й котрі не мали бути в списку для отримання матеріальної помочі від собору: “Молодих же вдовиць не приймай; бо, розбуялись проти Христа, схочуть заміж; маючи осуд, що першої віри відцурались. Ще ж без діла звикають ходити по домах; не тільки ж без діла, та й довгоязикіa і пронозливі, говорять, чого не годиться. Тим хочу, щоб молоді вдовиці йшли заміж, дітей роджали, домом правили і ніякої причини не давали противному до поговору. Вже бо деякі звернули слідом за сатаною. Коли який вірний або вірна має вдовиці, нехай їм помагає, і нехай не буде тягару для церкви, щоб правдивим удовицям помагати.”— 1 Тим. 5:11—16.

18. Чому це було властивим для Павла дискусувати про вдовиць, і як для молодших брак зайняття є духово шкідливим?

¹⁸ Дискусувати справу вдовиць було реліґійним правом для апостола Павла, бо його співученик Яків написав: “Ото ж бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеними від світа.” (Якова 1:27) Отже, апостол Павло зробив спостереження відносно молодших вдовиць котрих брак зайняття стався духово шкідливим для них. Будучи незайнятими домашніми обовязками або службою Єгови в полю, вони були нахилені йти до домів, не щоб проповідувати або нести свідоцтво від дому до дому, але говорити пусті поговірки, а навіть мішаються в людські справи, “говорять про речі, котрі вони не повинні.”

19. Що Павло поучив Тимотея відносно молодших вдовиць, й яка була його ціль у визначенні особлившої відвічальности на старші жінки?

¹⁹ Що апостол Павло радив надзирателеві Тимотею відносно них? Чи він казав Тимотею, щоб він вилучив їх? Ні! Він йому радив дати серйозну відвічальність, щоб тримати їх корисно зайнятими, а навіть радив, щоб вони виходили заміж й роджали дітей, щоб здобути похвали для собору радше чим давати противникам христіянства спонуку зневажати собор Єгови під Христом. Старші жінки також мали наставляти молодші вдови й інші жінки добрими прикладами: “Старші жінки так само, щоб убирались як годиться святим, (були) не осудливі, не підневолені великому пянству і навчали добра, щоб доводили до розуму молодших, любили чоловіків, жалували дітей, щоб були мірними, чистими, господарними, добрими, корились своїм чоловікам, щоб слово Боже не зневажалось.” (Тита 2:3—5) Отакі справляючі міри апостол радив молодшим жінкам в соборі, з похвальним зайняттям в добрій роботі й служити на добру славу собору й тримати високо духові чесноти в мирі й єдності.

20. Що апостол Йоан писав до ученика Гайова про Диотрефа?

²⁰ Апостол Йоан мав дочинення з надужиттям язика, не тільки в поговірці, але й обмові. Це було в случаї Диотрефа, котрий належав до того самого собору, що й Гайові, улюблений ученик которого Йоан дуже любив. В цім случаю він сказав: “Писав я церкві, тільки Диотреф, що побивається за старшуванням, не приймає нас. Тим, коли прийду, згадаю про його діла, що робить, докоряючи (Флуареін)b нас лихими словами; і не доволен словами; і не доволен тим, ні сам не приймає братів, і боронить тим, що хочуть, і з собору виганяє”— 3 Йоана 9, 10.

21. Чому Диотреф виповів обмову, й чому він самий заслуговував на виключення?

²¹ Диотефер балакав або помирював чутку про апостола Йоана поза його очима, але це він робив “лукавими словами.” Отже він обмовляв Йоана. Задля цієї причини він заслуговував на апостольське розслідження справи. Отже Йоан сказав, що коли б він самий прийшов до того собору, він пригадав би роботу яку Диотефер робив, за котру докорити б Диотерефа. Той лукавий сплетник не мав права або авторітету виключувати декотрих з його власної волі, викидаючи гостинних братів геть з собору. Говорячи про апостола Йоана злословно, Диотефер “зневажав начальством і хулив власть.” (Юди 8) Диотефер самий заслуговував на виключення з собору.

22. Чи це була тільки поговірка за котру Сатана Диявол був винуватий в Едені, й чому він був названий Дияволом?

²² Памятайте, що це не була тільки поговірка про котру Сатана Диявол був винуватий в городі Еден. Він запитав Еву відповідне питання ради інформації, а тоді зробив оцю змітку на її вдповдь: “Ні бо, не помрете. А це Бог знає, що скоро попоїсте з нього, відкриються вам очі, і будете як боги, знающі добре й лукаве.” (1 Мойс. 3:4, 5) Те дияволське сказання не було поговіркою. Ісус назвав його — обмовником, брехуном, зловісно призначений ушкодити добру славу або імя Бога Єгови й спонукати бунт проти Нього й спричинити розкол в його орґанізації. Ісус сказав до тих, що наслідують Сатану Диявола: “Ви від отця Диявола, й хотіння отця вашого хочете робити. Той був душегубцем з почину; й в правді не встояв; бо нема правди в йому. Коли говорить брехню, із свого говорить; бо він брехун і отець її.” (Йоана 8:44) Не зробім помилки про це: це була обмова, а не поговірка, за котру той невірний був названий Дияволом (Діаболос), що значить “Обмовник.” Це була зловіща лож проти Бога Єгови, що вбила Божу репутацію в очах Еви й зрадила факт, що цей духовий син збунтував проти Суверена всесвіту й повинен бути відлучений від Єгови й святої всесвітної орґанізації, отже зречення як сина Божого.

23. Відносно поговірки, що комітет повинен перше установити, й чому він повинен привести два або більше свідки?

²³ Задля цієї причини нехай слуги-комітет кожного собору Єгови з посвячених людей будуть уважні про взяття драстичних мір проти поговірки. Нехай вони перше упевняться про рід або якість поговірки. Якщо вона є легка, нешкідлива новинка, замішана особистими, тоді нема основи по Писаннях для відлучення й указати пригнічення. Але якщо воно досягає до обмови із злісним наміром, щоб ушкодити повагу й стан другого, тоді це час взяти справу під розслід, щоб вирішити чи виключення обмовника буде справедливостю і по Писанням й для охорони собору. Два або більше свідки потрібно, щоб установити факт обмови й схоронити служебний комітет.

24. Будучи уважними щодо справи вилучення, як комітет повинен бути схожий до Еремії?

²⁴ Служебний комітет не повинен вживати своєї сили для відлучення члена з небезпекою. Він повинен кермувати собою геть від приведення себе під прокляття в цій справі. Сказав цар Давид пророчо: “Хто тайно обмовляє ближнього свого, того б я знищив; хто має горде око і пиху в серці, не стерплю того. Кожного ранку нищити му всіх беззаконних землі, щоб вигубити з города Єгови всіх, що діють безяаконня.” (Пс. 101:5, 8) Для нашого кермування відносно обмовників є написано: “Хто переносить і відкриває тайни, та рот широко отвирає, з тим не братайтеся.” (Прип. 20:19; 11:13) Служебний комітет має строго розріжнити між поговіркою а обмовою. В цій справі вони повинні бути як тестер металів, яким Еремія пророк був: “Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розрізнав і вислідив їх. Всі вони упрямі зрадники, живуть неправдою; це мідь і залізо вони,— всі попсовані. Міх перестав роздувати, вогонь пожер оливу; плавильник плавить надармо: ледачі не відділились. Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Єгова відкинув їх.”— Ерем. 6:27—30; 9:4—8.

25. Чому комітет повинен перевірити обмовника, але за що це не згідне з Писанням вилучувати?

²⁵ Обмовники можуть спричинити смерть, фізично або духово; і ради цієї причини пересторога є дана: “Не будеш обмовляти між людьми твоїми, і не вставати меш на життя ближнього твого. Я Єгова.” (3 Мойс. 19:16) Задля цієї причини служебний комітет повинен розсліджувати обмовника. Але по Писанням він не має авторітету вилучувати за тільки легку поговірку, за дрібницю поверховну, порушену людською цікавостю, але не зі злобою, що не приносить фальшивого оскарження.

26. Якій акції вилучення підлягає, що деякі вирішення доказують?

²⁶ Вилучення можуть апелювати ті, що були відлучені і котрі наполягають, що комітет переступив свою власть. Таку відозву робили до Товариства в Брукліні, й деякі відлучення були справлені. Цей факт показує, що деякі комітети були надто раді виключати. Вони або не мали відповідних свідків або перебільшили злочини й відлучили пригніченого й не на підставі Писання. Відлучення в першій мірі схороняє загал в соборі статись квасною розчиною гріха з малої грудки. (1 Корин. 5:6—8) Але памятайте, що це має дочинення з вічним життям відлученої особи.

27. Тому що це з душами справляємось, як комітет повинен показати рівновагу в справі вилучення?

²⁷ Так, тут мається до чинення з душами, що є дорогоцінне життя. Це робить справу дуже урочистою й серйозною. Не спотикайте невинного брата незаслуженим відлученням. Розслідіть ваші серця й ваші мотиви, із Словом Божим. Не радійте з відлучення вживаючи жахливої сили, щоб тільки показати свою власть, стараючись залякувати загрозою вживати її! Пани рабів були поінформовані, що “попускаючи їм грізьбу і не памятаючи лихого.” (Ефес. 6:9; 1 Корин. 13:4, 5) Отже ми мусимо “з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючись держати єдинення духа в мирному союзі.” (Ефес. 4:2, 3) Отже нехай комітет поводиться рівноважно в цій справі.

28. (а) В якому способі поводження наша мудрість й спасення спочиває (б) Як ми можемо викупити час, й в гармонії з яким верховним фактом сьогодні це буде?

²⁸ Наша мудрість й наше спасення лежить в тім, що ми всі маємо “оглядно ходити”, не щоб оминути відлучення, але щоб угодити й прославити Бога й оправдати його всесвітне царювання, Найвищим фактом сьогодні є, що царство Боже править й тому кінець старого світу наближається, і цей факт повинен правити нашим життям. Ці дні, хоч лихі, постачають нам нагоди, щоб “викуплювати час” для себе. Як? Тим чином, щоб не тратити часу некорисно й необачно, як це засуджені світські люди роблять, але ходити розумно і згідно з тим, що ми зрозуміли є воля Єгови. Тоді ми знайдемося в гармонії з Божим царством через Христа, й ми осягнемо життя в щастю й його праведнім світі з нових небес й нової землі.

[Примітки]