Принципи Десяти Заповідей завжди правильні
БОГ ЄГОВА сам написав Декалоґ або Десять Заповідей. “І дав Мойсейові, переставши розмовляти з ним на Синай горі, дві таблиці свідчення, таблиці кам’яні, на котрих писав палець Божий.”— 2 Мойс. 31:18.
Ці Десять Заповідей є частю зі ‘всіх речей які Бог приказав записати для нашої інструкції.’ Хоч ми, як християни, ‘не є під Мойсейовим Законом, але під незаслуженою благодаттю,’ ми таки є зобов’язані принципами вміщеними в тих заповідях, бо вони є завжди правильні. Нехай же цей факт цілковито спростовує твердження вищих критиків, що Слово Боже показує еволюцію в чоловічім розумінні й почитанні Бога. Радше, ці принципи показують, що Бог Мойсея є також Богом Ісуса Христа, бо принципи уміщені в тім, що Мойсей передав, є схожі з тими, що Ісус Христос й його надхнені ученики. Це можна бачити у факті, що Мойсей й Ісус Христос підсумовують Божі вимоги в двох великих заповідях: Люби Бога, люби ближнього.— Рим. 15:4; 6:14; Марк 12:30, 31.
Перша й друга заповідь містить в собі ті самі принципи, іменно, що Бог Єгова справедливо вимагає, щоб він був почитаний виключно, з великою посвятою, без суперника богів або подобин. Ці перші два прикази є так основні, що ми знаходимо їх дослівно перенесені в Християнсько-Грецькі Писання: “Діточки, хороніть себе від ідолів.” “Ні, а що посвячують погани, бісам посвячують, а не Богові. Не хочу ж, щоб ви були спільниками бісів. Не можете чашу Єгови пити і чашу бісовську, не можете трапезі Єгови причащатися і трапезі бісовській. Чи нам же роздражати Єгову? хіба ми дужчі його?”— Абсолютно ні! — 2 Мойс. 20:2—6; 1 Йоан 5:21; 1 Кор. 10:20—22.
Однак для християн ці принципи є розширені. Отже апостол пише: “Оце ж умертвіть члени ваші, що на землі: блуд, нечистоту, страсть, похоть лиху, зажерливість, котра єсть ідолослуження.” Зажерливість є ідолопоклонство? Як так? В тім, що хто зажерливий або бажає мати щось так сильно, що ми не вважаємо чи це добре для нас мати його або чи це належить до іншого, то це ідолопоклонство; або почитати ту річ, це робить його суперником Єгови, що тичиться нашої любови. Отже коли Ахан присвоїв, що було посвячене Єгові, й Ахаб присвоїв виноградину, котра належала до Набота, то обидва були винуваті за ідолопоклонство. Принципи вміщені в першій й другій заповідях також забороняють християнинові давати неналежну пошану людині або речі, й релігійно салютувати або покланятись їй.— Кол. 3:5.
Принципи обмежені в третій заповіді, відносно вживання Божого ім’я, Ісус розширив до всякої мови відносно Бога. Отже цей принцип забороняє виповідати ім’я Єгови даремно, нешановливо або в блюзнірський спосіб. Заключений в третій заповіді також є принцип про гідність — до Бога. Взяти ім’я Єгови на себе й не жити згідно з ним — це безчесність. Ширше висказання цього принципу для християн є це: Щоб “ви марно благодать Божу не приймали,” й “віра без діл мертва.”— 2 Мойс. 20:7; Мат. 5:34—37; 2 Кор. 6:1; Як. 2:26.
Різниця між Божими виразними законами й його принципами не є ніде більше очевидна як у четвертій заповіді, відносно святкування шабасу. Тому що Єгова спочив на сьомий день, тому він приписав Ізраїльтянам дослівний спочинок, один сьомий день. Однак ніде християнам не приказано святкувати дослівний спочинок, один сьомий день. Противно, їм сказано: “Нехай же оце ніхто не судить вас за їжу або за напиток, або поглядом свят, або нового місяця, або суботи.”— 2 Мойс. 20:8—11; Кол. 2:16.
Адже ж, задля тієї самої причини, іменно, що Бог спочив від його діл, духовий шабас або спочинок є приписаний християнам. Спочинок в якім сенсі й до якої міри? Спочинок, що є триваючий, а не тільки один день в тижні, але через всі сім днів. Їх є відпочинок який приходить від віри й послушенства; відпочинок від самолюбної роботи, включаючи й змагання установити свою власну праведність. І як дослівний сьомий день шабас послужив, як сторож для Ізраїля проти захоплення їх матеріалізмом, так духовий спочинок християн береже їх від такої самої полапки. Якщо вони вірно святкують їх духовий спочинок у вірі й послушенстві, тоді, замість бути пожертими гарячковою “любов’ю до грошей”, що “є корінь всякого лиха,” то вони будуть мати відпочинок який приходить від “Великого надбання благочестя із самодостатністю,” що є великим надбанням. Іншим словом, як вони “шукають перше царства й праведності його . . . все інше додасться їм.”— 1 Тим. 6:10, 6; Мат. 6:33.
Перенесено в християнську систему є рівнож принцип, що міститься в п’ятій заповіді, “шануй батька твого й матір твою.” Адже ж, що християнські діти мають слухати натурального батька й матери. (Ефес. 6:1—4) Опріч того, всі християни мають Бога Єгову як “їх Отця,” й їх небесну організацію, Єрусалим, як “нашу матір.” Цих, понад усе інше, мається шанувати й слухати. Логічно, в такій пошані й послушенстві включаються земні представники небесного Отця й матері. Для дорослих це включає всіх тих в позиції авторітету в християнськім соборі або товаристві Нового Світу Свідків Єгови, й для їх дітей, додатково, їх “родичі в єдності з Богом.” Аджеж, у стариннім Ізраїлі такої кваліфікації не було потрібно, бо всі родичі були в єдності з Єговою, бо вони були частю народу посвячений йому.— 2 Мойс. 20:12; Мат. 6:9; Гал. 4:26; Жид. 13:17; Ефес. 6:1.
Тут можна властиво сказати, що всі принципи уміщені в цих перших п’яти “словах” Десяти Заповідей знаходять їх ідеальне висловлення в першій великій заповіді: “Любити меш Єгову Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю.” Якщо ми сповняємо цю заповідь, то ми певно не будемо почитати якихось суперничих богів, але дамо Єгові виключну посвяту, і ми не будемо брати його ім’я в жадний марний спосіб, а будемо радіти відпочинком у вірі й послушенстві й ми будемо шанувати й слухати його й його небесної організації як рівно ж їх земних представників.— Марк 12:30.
ПРИНЦИПИ СПОРІДНЕННЯ З НАШИМИ БЛИЖНІМИ
Принципи останніх п’яти заповідей, що, разом з п’ятою, відносяться до наших задач до нашого ближнього — це також ідеально сказано в одній заповіді, як це апостол Павло показує: “Нікому ж нічим не задовжайтесь, тільки любов’ю один одному; хто бо любить другого, закон сповнив. Бо це: Не роби перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй криво, не похотствуй, і коли є яка інша заповідь у цьому слові міститься: Люби ближнього твого як сам себе. Любов ближньому зла не робить; отже любов — сповнення закону.” Ці п’ять заповідей є також зсумовані словами Ісуса, що звичайно назване як: “Золоте Правило”: “Оце ж, усе, що бажаєте, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм; це бо єсть закон і пророки.”— Рим. 13:8—10; Мат. 7:12.
Що до цих законів поодинче, то можна сказати, що кожна одна обнімає більше принципів додатково до цього загального. Отже принцип, що міститься в шостім законі, “Не вбивай,”— це святість життя й крові, як його можна бачити із першого заповіту даного Нойові й його родині: “Тільки м’ясива з його кров’ю, душею, щоб не їли. Крові бо вашої, душ ваших вимагатиму, на всякій животині мститись за неї і допевнятимусь душі людської від руки чоловіка, від руки брата його. Хто проляє кров людську, того кров теж проливати ме чоловік: бо в образ Божий сотворив Бог чоловіка.”— 2 Мойс. 20:13; 1 Мойс. 9:4—6.
Логічне розширення принципу цієї заповіді видко, що виключає всяку ненавість до ближнього, як це Ісус показав в його проповіді на горі. Як й його апостол Йоан висказав це: “Кожен хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець.” Тому то світові народи приготовляють своїх вояків, щоб вбивали ворога при помочі кампанії ненависной пропаганди.— Мат. 5:21, 22; 1 Йоан 3:15.
Уміщені в сьомій заповіді, “Не перелюбкувати меш,” є два принципи, що дотримують угоду й святість. Цікаво, що в деяких мовах слово на перелюб є ‘зламання-шлюбу,’ й в Писаннях вся неморальність є нап’ятнована як нечистота. Для християнина ця заповідь підкреслена трояко: “Бог судити ме чужоложників й перелюбників,” відносячися до дійсних вчинків. “Хто погляне на жінку жадібним оком, той уже вчинив перелюб із нею в серці своїм,” відносячися до пожадливого хотіння. Й духовий перелюб: “Перелюбники і перелюбниці: хіба не знаєте, що любов світа цього — вражда проти Бога.” Приязнь зі світом також вміщує зламання угоди з Богом, й також робить людину нечистою, бо Яків також радить християнам щоб тримали себе несплямленими від світу.— 2 Мойс. 20:14; Жид. 13:4; Мат. 5:28; Як. 4:4; 1:27.
Справедливий християнський принцип, “Як хто працювати не хоче,— нехай він не їсть”, є вміщений у восьмій заповіді, що забороняє крадіж. Ми повинні заробити то чого потребуємо та набуваємо. “Хто крав, нехай більше не крадіж. Ми повинні заробити то чого потребуми своїми добро.”— 2 Мойс. 20:15; 2 Сол. 3:10; Ефес. 4:28.
Хоч принцип у третій заповіді вміщує властиве вжиття мови відносно Бога, так і дев’ята заповідь, “Не свідкувати меш фальшиво на ближнього твого,” вміщує властиве ужиття мови відносно ближнього. Завважте, що тут підкреслення не є на виявлення самої правди. А радше, щоб не давати фальшивого свідоцтва проти ближнього, задля самолюбства. Буває часом случай, що воно властиво заховати правду задля добра ближнього, як от Рагаба відвернула поганського переслідувача проти Бога-боячогося ізраїлського шпігуна словами які вона сказала тим гонителям. Також, може бути і так що “любов покриває множество гріхів”? Напевно! — 2 Мойс. 20:16; 1 Пет. 4:8.
Й, нарешті, зміст в останній заповіді, “Не бажай” самолюбно того, що є твого ближнього. Це принцип, “Бережи твоє серце, бо з його виходить джерело життя.” Тому то Ісус сказав: “Бо з серця беруться ледачі думки, душегубства, перелюб, блуд, крадіж, криве свідкування, хула.” Якщо ми бережемо наше серце, то там не буде небезпеки про нашу жадобу того, що належить до нашого ближнього або поповнити якийсь неморальний акт, що Ісус тут згадує. Далеко від того, ми будемо пільнувати “про особисті справи” других, шукати того, що було б для їх користі. Також, замість бажати чести яку інший отримує, ми будемо “показувати пошану один до другого.”— 2 Мойс. 20:17; 2 Мойс. 5:21; Прип. 4:23; Мат. 15:19; 1 Кор. 10:24; Фил. 2:4; Рим. 12:10.
Направду, що хоч ми, як християни, “не є під законом але під незаслуженою благодаттю,” Десять Заповідей є частю речей написаних передчасом для нашої інструкції, тому що принципи вміщені в Декалоґу є дуже важними. “Коли це знаєте, то блаженні ви, коли робити мете це.”— Йоан 13:17.