Користь із покори властям

1. В який спосіб людина може зайняти становище, яке б противилося розпорядкові Бога, й від чого Бог не старається захоронити ту людину, що цього допускає?

ХТО свідомо хотів би зайняти становище супроти розпорядкові Бога? Людина може цього допустити, якщо вона буде противитися владі, якій Бог дозволив існувати, а саме людям на високих становищах. Опозиція не приносить добро людині. Апостол Павло в листі до Римлян 13:2 каже: “Тому [в наслідок цього, що він сказав у першому вірші, який ми розглядали вже перед тим] той, хто противиться властям, противиться розпорядкові Бога; а ті, що противляться, осуд набудуть собі”. Тому, що така опозиція, означає брати становище проти розпорядку Бога, Бог не старається захоронити цього, що противиться, від кари із рук влади.

2. Чому Ісус не противився властям на землі, й яку нагороду дістав він за це?

² Ісус добре знав позпорядок Бога. Тому то Ісус не противився властям, хоч це означало для нього смерть. Він не противився цьому, що Бог дозволив римському губернаторові в Єрусалимі на це, щоб він мав владу завдати йому смерть. Влада губернатора була обмежена, так як це Ісус сказав губернаторові, тому, що влада Бога є найвища і необмежена. (Йоан 19:10, 11; Луки 20:20) Однак Ісус не апелював (звернувся) до Цезаря. Немов покірне ягня він підкорився розпорядкові Бога, щоб виповнити пророцтво Ісаї 53:6, 7. (Діян. 8:32, 33) Смерть Ісуса не була наслідок опозиції “властям”, але тому, що його фальшиві обвинувателі вплинули на губернатора, який хотів запобігти цьому, щоб не повстав релігійний бунт. Ісус був винагороджений за це, що він не зайняв становища проти розпорядку Бога, відносно “вищих властей” на землі. Він дістав воскресення із мертвих, до небесного життя, й йому було дано царський престол по правиці Бога в небі.

3. (а) За що завдано смерть Ісусові, і однак що він сказав опісля учням, щоб вони робили? (б) Чому проповідування Біблії не означає, що людина занимає становище супроти розпорядку Бога?

³ Ісус проповідував добру новину про Боже Царство й за це проповідування йому була завдана смерть. Ісус знав, що це було по правилу, хоч й римські “власті” завдали йому смерть за проповідування Божого Царства. Тому то він після свойого воскресення із мертвих явився своїм учням й сказав їм продовжувати проповідування цієї самої доброї новини про Боже Царство. Проповідування, що коштувало йому його власне життя, не пропало, в наслідок покори “вищим властям” цього світу. Ці “вищі власті” не можуть усунути приказ Бога, який був даний через Христа, на це, щоб проповідувати добру новину спасення. Отже підкорення світським властям не означає заглушення проповідування Божого Слова. А проповідування не означає, що людина занимає становище супроти розпорядку Бога в зв’язку із світськими властями. Проповідування означає належна слухняність Богу, від якого походить вся власть.

4. Чому Бог дозволяє на це, щоб нас приводили перед начальствами й царів за це, що ми проповідуємо Царство?

⁴ Якщо ми є переслідувані за проповідування Божого Слова, то це не означає, що ми противилися світським властям. Якщо, нас проповідників приводять перед царів, губернаторів й суддів за це, що ми проповідували добру новину, то це стається за дозволом Бога, щоб їм дане було свідкування про правду й також, щоб ми могли скористати із їхньої помочі, якщо можливо. Ісус не сказав своїм послідовникам, щоб вони перестали проповідування, якщо їх переслідуватимуть, чи приведуть перед володарів. (Луки 12:11, 12) Він сказав нам, щоб ми використовували таку нагоду для поширення свідкування про Царство, щоб воно дійшло до “вищих властей” давши їм свідчення про правду, й щоб ми не боялися говорити до них про правду. Ми повинні обернути цей випадок у можливість дати їм це свідкування Ісус сказав: “І поведуть вас до царів і правителів за мене, на свідчення їм і народам”.— Матт. 10:18.

5. Як апостоли вияснили це, чому то вони не корилися єврейському судові, й тому з ким то були вони в згоді?

⁵ Петро та інші апостоли Христа вияснили чому вони не послухали приказу єврейського Найвищого Суду в Єрусалимі, кажучи: “Ми мусимо слухати Бога більше, як людей”. (Діян. 5:29) Це не був випадок, де вони неправильно противилися цьому єврейському судові, котрий ще тоді існував й був признаний урядом Риму. Апостоли знали, що сам Бог знищить цей суд. Тому вони не конспірували й не організували повстання проти нього, навіть і в християнському соборі. Вони навіть не збуджували політичної акції проти суду між людьми. Вони були в згоді з Богом у двох точках: (1) Вони були підкорені властям, яким Бог дав дозвіл існувати й (2) слухали наказу Бога, що казав їм проповідувати.

6, 7. (а) В який спосіб релігійні організації так званого Християнства є винні перед Богом за їхню опозицію проти Його розпорядку? (б) В який спосіб Римо-Католицька Церква є винна в цьому, і то всупереч якої заяви з її сторони?

⁶ Релігійні організації у так званім Християнстві є винні перед Богом, тому, що вони противляться Його розпорядку. В який спосіб? Вони противляться властям, яким Бог дозволив існувати замість того, щоб коритися їм. Як саме? Тим, що замішуються в політику, й стараються взяти верх в державі й керувати нею.

⁷ Кожний читач історії знає, що римо-католики, почавши від папи в низ, старалися бути тут на землі вищими ніж “вищі власті” або “вищі сили”. Ця; АВ) Вони старались диктувати свою волю політичним “вищим силам” замість того, щоб бути їм підкорені, так як правдиві християни. Протягом багато століть існувала війна між Римо-Католицькою Церквою і державами так званого Християнства. Вони насильно накинули своє канонічне право на деякі держави й примусили уряд виконати для них екзекуцію релігійних єретиків. Вони збуджували революції проти не-католицьких держав, і були провідниками перевороту урядів, які не мали благословенства їхніх церкв. Вони привели до подружжя або з’єднання Церкви і Держави. В цьому з’єднанню вони воювали за це, щоб грати ролю мужа, будучи головою, а не ролю жінки, що має бути підкорена чоловікові. А крім цього Римо-Католицька Церква каже, що вона є Невіста Христа й підкоряється його наказам, таким як накази Христа, які він передав Павлові в Римлян 13:1, 2, й Петрові в 1 Петра 2:13—17, 21—24. Тепер Католицька Церква дістає належний її суд (судження).

8. Яке є це грецьке слово, що Павло вживав тут на “суд”, і що вказує на це, чи це слово є обмежене до майбутнього “дня суду”?

⁸ Судження, яке дістане той, хто противиться властям, не буде у майбутньому, під час тисячолітнього царювання Христа. Це судження “властей”, що є сьогодні при владі. На слово “суд” Павло вживав слово krima, але це не є слово, яке постійно є вживане у вислові “день суду”, бо слово вжите на “суд” у цьому вислові є krisis. Слово krima може означати який-небудь особистий суд, в який-небудь час й з руки людської або Божої. Й по правилу, це не відноситься до майбутнього суду після Армаґедону. Тому Луки 24:20 говорить про krima або “суд смертний” на Христа, що його виконав римський губернатор. В 1 Коринтян 6:7 говориться про krimata, цебто “судження” або “судові процеси” між одним чоловіком і другим.— Юг; Ро; НВ.

9. Кого карають світські власті за переступки й як собор мусить поступити в зв’язку із кожним винним членом?

⁹ Світські власті судять і карають особи, які ламають закони пристойности й доброго порядку, чи вони є внутрі чи на зовні собору. Переступники закону не мають права нарікати на це, що їх покарано, як це показують Павлові слова, що він висказав перед судовим місцем Цезаря. (Діян. 25:11) Отже, християнський собор не може захищати нікого із своїх членів, якщо вони крадуть, займаються контрабандою, двошлюбністю, вбивством, наклепом, ошуканством, і т.д. Собор мусить відпустити таких винних членів, щоб їх покарали світські власті. Тому, що такі винувателі порушують закони країни й таким чином противляться “властям”, вони занимають становище проти Божого розпорядку.

10. Який крок має зробити собор в зв’язку із винним членом і чому?

¹⁰ Християнський собор не має наказу від Бога й не має права захищати тих, які противляться й порушують закон, від належного покарання “властями” країни. Ми не можемо перешкоджати, противитися або осуджувати виконання krima або суду, допомогаючи або охороняючи переступників закону. Бо роблячи це, собор теж зайняв би становище проти Божого розпорядку. Крім цього, щоб krima або “суд” був виконаний над членами, що є чинителями зла, й котрі приносять неславу Божим людям, собор відлучає таких переступників закону. Собор не хоче заслужити собі на krima або “суд” разом із переступниками закону, як наслідок співпрацювання із ними, будучи по їх стороні й противитися “властям”. Він також не хоче докору або неслави.

ПРЕДМЕТ СТРАХУ ЗЛИМ ДІЛАМ

11. Хто є ці володарі згадані в Римлян 13:3, й що це є ці “добрі діла”, що на них вони не є об’єктом страху?

¹¹ Маючи на увазі повищі слова, Римлян 13:3 продовжує: “Бо володарі — пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї”. Володарі тут згадані не є невидимі володарі цього світу, що ними є Сатана Диявол, і його демони, як на це вказано в Йоана 12:31; 14:30; Ефесян 2:2; 6:12. Згадані тут “володарі”— це видимі, земні, людські. Ці володарі не є об’єктом страху на “добрі діла”. Ці “добрі діла”, це не проповідування доброї новини Божого Царства, хоч й це є найкраще добре діло, яке ми тільки можемо робити. “Добрі діла” тут означають добрі вчинки, що закони “вищих властей” наказують кожному одному, й що всі люди в загальному виконують.

12. В який спосіб апеляція Павла в суді в Цезарії показує на це, чи до того часу римські імператори були “об’єктом страху” в зв’язку із проповідуванням?

¹² Як Павло написав свойого листа до християн у Римі в 56 році, при владі ще був Імператор Нерон. Так це до цього римського імератора апелював Павло. Чому Павло апелював до цього поганського володаря, що посідав імператорську власть? На це, щоб надальше мати вільність проповідування доброї новини Божого Царства, навіть і між євреями. (Діян. 25:8—12; 26:1—7) Отже Імператор Нерон в той час не був “об’єктом страху” до проповідування доброї новини Божого Царства, що є найкращим добрим ділом. Попередній Імператор Клявдій (41-54 по Христі) повиганяв євреїв із Риму, включаючи Аквілю й Приссилю. Одначе ця акція Імператора Клявдія не була проти християн, хоч християн помилково змішували з євреями, а це тому, що їхня релігія почалась серед євреїв.— Діян. 11:28; 18:2; Йоан 4:22.

13. До цього часу, хто переважно переслідував християн, і завдяки чому випущено Павла із в’язниці в Филиппії?

¹³ Це було перед спаленням Риму в 64 році, а опісля цей випадковий огонь став причиною переслідування християн, і то в організований спосіб. Так, що Павло був спроможний апелювати до Імператора Нерона в користь християнської служби проповідування, тому що, в випадку Павла, євреї робили перешкоду. До цього часу переслідування християн було переважно зі сторони євреїв. Це, що сталося Павлові й Силасові в Филиппії в Македонії, було переважно тому, що ці два місіонери були представлені в невірний спосіб цивільному начальству, де Павло й Силас також були уважані за євреїв. В цьому випадку Павло віднісся до свойого римського громадянства і був звільнений з в’язниці, крім того, що він був активний християнин.— Діян. 16:19—21, 37—39.

14. Чому Павло не мав страху апелювати до Цезаря, й в який спосіб це є потвердженням цього, що він сказав про володарів в Римлян 13:3?

¹⁴ Коли приведено Павла перед губернатором Фестуса, то Павло не боявся апелювати до Цезаря, тому, що Павло не робив нічого злого проповідуючи Слово Боже. Він апелював до цього найвищого римського суду, щоб оборонити своє право на проповідування. Павло написав свойого листа перед тим ніж він був ув’язнений в Єрусалимі й в Цезарії й перед тим ніж він був пересланий до Риму, щоб особисто апелювати до Цезаря Нерона. Павло в перше приїхав до Риму около 59 року по Христі, або п’ять років перед випадковим спаленням Риму. Павло міг по-правді писати в листі до Римлян 13:3, що ці, котрі мають власть, будучи на високих позиціях не є предметом страху навіть для проповідування Царства.

15. Який є законний намір володіння й як на це навіть правний код царя Гаммурабі вказує на це?

¹⁵ “Бо володарі — пострах . . . на злі [діла]”. Це в наслідок “влади”, яку ці володарі посідають. Законний намір володіння — це вгамовувати й знеохочувати людей чинити злі діла. Володарі мусять поступати проти зла відповідно до закону країни. Праведність, яку ці закони виказують, це наслідок совісти, якої Бог наділив першого чоловіка, й рештки якої ще знаходяться, в людських законодавців. Праведне поступовання володаря повинно збуджувати стриманий страх у людях, які мають нахил чинити зло. Навіть вступне слово до правного коду поганського царя Гаммурабі у старинному Вавилоні вказує на це. В першій колюмні він каже: “. . . в той час вони звали мене Гаммурабі, славний принц, шановник богів, дбає, щоб справедливість панувала в країні, нищить лукавство й зло, визволяє бідних від пригноблення . . . просвічує країну, й старається про добро людей”.a

16. Чого люди сподіваються від своїх володарів, чому Бог дозволяє їм користуватися владою й чи зловживання влади є від Бога чи ні?

¹⁶ Об’єкт страху, що ним є володар в зв’язку з лихими ділами, відноситься не тільки до людей, що мають власть внутрі організації Єгови, але також до “вищих властей” цього світу. Як згадано, це завдання всіх земних володарів; і це є власне те, що люди, їх піддані, сподіваються від володарів. В загальному, цей застрашуючий авторитет володарів служить для цього, щоб запобігати злу. Бог дозволяє світським володарям користуватися владою на землі на це, щоб вони побачили скільки добра, або як мало добра вони можуть зробити в порівнянню із обіцяним Царством Бога. Зловживання влади на землі не є від Бога; це дияволська річ. Правильне вживання влади є дане на користь здержувати беззаконство й безпорядок.

17. (а) Чому християни не “бояться влади” в зв’язку із їхнім проповідуванням? (б) Що це є те добро, що християнам сказано робити в Римлян 13:3, щоб мати похвалу від влади?

¹⁷ Чинителі зла мають причину “боятися влади” тому, що закони й розпорядки таких властей є звичайно опубліковані й подані до загального відома. Проповідники й вчителі доброї новини Божого Царства не є у страсі, бо вони не чинять зла, але навпаки, вони роблять добро. Однак, коли в Римлян 13:3 сказано: “Роби добро, і матимеш похвалу від неї [влади]”, то це не відноситься до проповідування Царства. Це відноситься до підкорення добрим законам країни, яким навіть люди, які не проповідують Боже Царство, коряться. Даючи похвалу особам, котрі додержують закон, власті попирають добрий порядок, чесноту й загальне чинення добра. Римський губернатор Фестус, говорячи до короля Ірода Агриппи II, висловився прихильно про апостола Павла.— Діян. 25:24—27.

18. Чи це є незвичайна річ для Свідків Єгови діставати похвалу від цивільних володарів?

¹⁸ І так Павло не був у страсі перед властями за проповідування Божого Слова. Він був щасливий, коли він мав змогу обороняти себе перед Королем Агриппою, як і перед губернатором Фестусом. (Діян. 26:1—3; 25:8—11) Сьогодні, це не є незвичайне для християнських Свідків Єгови діставати похвалу від цивільних володарів. Під час Другої Світової Війни, представник державних інтересів у суді З’єднаних Держав, Френсіс Біддле, промовив в обороні Свідків Єгови, щоб втихомирити акцію юрби в сорок чотирьох штатах Америки. Учасники цієї акції були зведені, фанатичні, упередженні люди.b Це було корисне.

(Продовження в наступнім числі.)

[Примітки]