Свобода поклоніння

1. (а) Що Ісус сказав про своїх учнів відносно їхнього споріднення з цим світом? (б) Не бути частиною цього світу значить що для християнів?

ІСУС ХРИСТОС сказав, що не лише його царство не було частиною світу цього, але також і його учні не були частиною його. В останній молитві з його апостолами, Ісус сказав Богові: “Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і я не від світу”. (Ів. 17:14, 16) Перед цим Ісус сказав своїм учням: “Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить”. (Ів. 15:19) Факт, що правдиві учні Ісуса не є частиною світу цього значить більше ніж лише бути цілком нейтральними до сварок, суперечок та незгод народів світу цього. Воно значить, що вони трималися вільні та незалежні від цього світу, і не були невільниками його. Чисте поклоніння Бога, в яке вони були спроваджені правдою, дало їм свободу від цього пригноблюючого, зіпсутого світу.

2. Чи така християнська свобода значить свобода від підкорення вищим владам, і як далеко це підкорення сягає?

² Але, треба пам’ятати цю одну річ. Тому що вони дістали свободу через правду та правдиве поклоніння Бога, то це не значить, що вони не мають коритися політичним “вищим властям”, світу цього. Ні! Ісус сказав: “Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже”. (Мат. 22:21) І апостол Павло сказав у Римлян 13:1—5: “Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. . . . Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління”. Християнське підкорення вищим владам мусить тому бути лише відносне (часткове) підкорення. Підкорення вищим владам не може сягати так далеко, щоб нарушувати християнське сумління й Божу правду так як вона знаходиться в Святій Біблії.

3. (а) Чи свобода від цього світу також значить для християнів свобода від переслідування? (б) Коли християнам заперечували свободу поклоніння в римській імперії?

³ Також, тому що правдиві християни не є частиною цього світу і є визволені від нього не значить, що вони будуть утішатися свободою поклоніння. Через опір жидівських релігійних противників, римський губернатор Понтій Пилат мусів віддати Ісуса Христа на смерть, під фальшивим обвинуваченням підбурювання. Апостола Павла також обвинувачували підбурюванням і він був ув’язнений. Але тому що ці обвинувачування Ісуса та Павла були політичні, то римський уряд не виступав проти них із релігійних причин. Отже від них не відбирали свободи релігії та поклоніння. У часі засновання Християнства в роках від 29 до 33 З.Д., у римській імперії існувала свобода поклоніння. Християнам почали заперечувати їхню свободу поклоніння після спалення Риму великим огнем у 64 р. З.Д. Вірні християни відмовилися йти на компроміс і поклонятися римській державі або римському імператореві.

4, 5. (а) У країнах де була державна релігія, то як власті дивилися на відмову виконувати релігійні обряди? (б) Також, як вони дивилися на право навчати інших доктрин, і чому провідники та священики боялися різних релігійних поглядів?

⁴ Каже The Encyclopedia Americana (Енциклопедія Американа), 17-ий Том, видання 1929 р., на сторінці 346, під заголовком “СВОБОДА, Релігійна”:

⁵ “Лише майже століття тому урядові сили нарешті признали, що релігія не є державною, але чисто особистою справою. Навіть тепер цю річ не признають по всіх країнах. Від давніх часів держава мала свою релігію засновану законом, маючи поняття, що безпечність та добробут держави залежить від властивого виконування державної релігії. Протестувати й відмовлятися виконувати ці релігійні обряди ставалося безладним і можливо революційним елементом у державі. Таким чином справа була з’єднана, ті, що контролювали урядом наполягали, що публічний порядок та безпечність вимагала всіх поклонятися згідно з заснованою релігією й в ніякий інший спосіб, а по другій стороні було все більше і більше число тих, що противилися, вимагаючи, за божественним правом, поклоніння згідно з наказом їхнього власного сумління. Тут є включено щось більшого — і це є найбільш серйозною частиною клопоту; право особи, не лише служити Богові, але й навчати, поширювати науку, яку вона вірить є правдивою, так щоб і інші могли поклонятися в цей спосіб. Під старим ладом державної релігії, це було подібне до заложення партії в державі, яка не погоджувалася з державною релігією й державним урядом. . . . Тому то політичні провідники дуже боялися революційних можливостей й релігійного відступлення; а церковні власті боялися, що свобода навчати відступницьких доктрин заведе душі людей в загибель”.

6. Проти кого Португалія прийняла такий погляд, і в одному сучасному випадкові, що поліція вчинила цим?

⁶ Цими словами The Encyclopedia Americana (Енциклопедія Американа), описує про відношення корпоративної португальської республіки проти християнських Свідків Єгови, навіть до цього 1968 року. Те, що Португалія чинила Свідкам Єгови в її країні, як і в Анголії є відомо людям по цілому світі. Отже тут ми є вільні публічно коментувати, так як інші вже робили про поводження Португалії в цьому відношенні. Португальська поліція в одному недавньому випадку, заарештувала й забрала на суд сорок дев’ять тутешніх Свідків Єгови. Вони стояли обвинувачувані суддею Публічної Служби. Запорука, яку вимагали від кожного була поставлена на тисячу португальських ескудос (гроші). Тепер, як ми наводимо обвинувачування, яке накинули проти них, то пригадайте собі статтю з Американа, яку ми повище навели про релігійну свободу. Ось що обвинувачування містить.

7-12. Чим суддя Публічної Служби заскаржував заарештованих Свідків Єгови?

⁷ “Усі заскаржені є матеріяльні автори злочинства проти внутрішньої безпечности держави, підбурювання гуртової неслухняности, яка передбачується й карається під Статтею 174 кримінального закону, з додатковою карою, так як наводиться в Статті 175 в тому самому законі, тому що судовий процес об’явив слідуюче:

⁸ “Обвинувачувачі є ‘членами’ секти називаючись ‘Свідки Єгови’, під керівництвом Товариства Вартової Башти Біблії й Брошур, якого центр є в місті Нью-Йорку, і якому вони коряться до найменшої точки.

⁹ “По цілому світі вони розвивають різну діяльність, як-от явно проповідують колективну неслухняність до народних законів публічного порядку й законних наказів властей; Батьківщина, всі засновані сили, а головно військо, крім того, фальшиві релігії, є найбільшим творивом царства Сатани, якого треба знищити; вони вважають себе за посланців теократичного Царства, і потверджують, що вони не будуть коритися властям, не будуть брати участи в виборах або співпрацювати в публічній адміністрації.

¹⁰ “Салютування Народному Прапорові є ідольським вчинком і вояк, який воює за батьківщиною є Божим ворогом, тому що він воює по стороні Сатани.

¹¹ “Вони складають політичний рух, походячи з різних країн, маючи намір підбурювати неслухняність та перекинути популярні маси, а головно молодь популярного віку.

¹² “Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур забороняє всім своїм послідовникам цієї релігійної секти Свідків Єгови служити при війську. . . .”

СПРАВИ СПРОСТОВУЮЧИ ОБВИНУВАЧУВАННЯ

13. (а) Чому такі португальські обвинувачі, коли б вони жили в перших добах, були б переслідували Християнство? (б) Що згідно з португальським обвинувачуванням не було б законно для Товариства Вартової Башти чинити?

¹³ Через таке обвинувачування це не є перебільшення сказати, що коли б португальскі обвинувачі Свідків Єгови жили в перших століттях правдивої християнської церкви, то вони були б між тими, що переслідували апостольське Християнство. А чому так? Тому що світська історія тих часів ясно показує, що мучених християнів першого й другого століття загнали в підземелля, забирали до в’язниць і дуже страшно знущалися над ними за таке саме обвинувачування, яке португальскі власті накидають на Свідків Єгови сьогодні. Португальське обвинувачування проти них не є нічого нового, так як правдива історія показує. А відносно обвинувачування Товариства Вартової Башти Біблії й Брошур, якого заснував Чарлс Таз Расел, під законами держави Пенсільванії в 1884 р., воно робило б щось незаконного в Америці, якщо б воно перешкоджало військовій службі та обороні домашньому народному уряді, нічого й не згадувати, якщо б воно заохочувало б таке поводження в Свідках Єгови по таких чужих країнах як Португалія.

14, 15. (а) Як у той час трактували тодішнього президента та інших представників Товариства Вартової Башти в 1918 р.? (б) Що Американа сказала про цю справу й про релігійне питання?

¹⁴ Пастор Расел, перший президент Товариства Вартової Башти Біблії й Брошур, помер 31-го жовтня 1916 р. Слідуючого року Сполучені Штати Америки були втягнені в першу світову війну. Тоді, наступний президент разом із іншими головними владами та представниками Товариства Вартової Башти, були обвинувачені в 1918 р., кажучи, що вони перешкоджали воєнним активностям і таким чином були загрозою до народної безпечности. Їх забрали до федеральної тюрми й не дали права вдаватися до вищого суду або дати запоруки. Повище згадана стаття The Encyclopedia Americana (Енциклопедія Американа), на сторінці 349 каже про цю славну справу:

¹⁵ “Звичай переслідувати осіб за їхні відмінні погляди та відступництво поступово стратив свою моду. Все більш частіше суди рішали, що закон не мав ніякого права забороняти комусь практикувати його релігійну віру так довго як він, по словах Блекстона, ‘не загрожував або не перешкоджав державі’. У цій славній справі (1918 р.) про послідовників Пастора Расела, суд пояснив, що релігійну свободу не було можливо розстягнути, щоб нею дати комусь право чинити злочин”.

16. (а) Що стаття в Американа не звістила про тих вісімох заскаржених представників Товариства Вартової Башти? (б) Коли б президент, суддя Ротерфорд, був зрадником, то що Найвищий Суд Америки ніколи не дозволив би?

¹⁶ Ця стаття в Американа нічого не каже про те, що цих ув’язнених спільників Пастора Расела тримали дев’ять місяців у тюрмі й тоді відпустили під запорукою в березні 1919 р. Слідуючого року (1920) всіх вісімох виправдали з цих фальшивих обвинувачень за які їх вкинули до тюрми. Законом було доказано, що вони не були зрадниками, злочинцями й що вони не загрожували мирові, безпечності або доброму порядкові держави.a І в 1940 р. того самого колишнього ув’язненого президента Товариства Вартової Башти, суддю Ротерфорда, який був членом Адвокатства в штатті Нью-Йорку, зробили членом Найвищого Суду в Сполучених Штатах у Вашінґтоні, Д.К., 25-го квітня 1940 р. Найвищий Суд ніколи не дозволив би цього якщо б суддя Ротерфорд був зрадником.

17, 18. (а) На тій оказії, що Найвищий Суд дозволив судді Ротерфордові і його спільникові? (б) При кінці його промови, що він сказав перед Судом про сумління і бути Свідками Єгови?

¹⁷ Суд навіть дав йому й професорові Ґарднереві з Гарвард Університету більше часу, щоб за годину з половиною обговорити справу про салютування прапорові, яка включала молодого сина й доньку родини з Пенсільванії, що відмовлялися салютувати американському прапорові в публічній школі. При кінці його промови перед Найвищим Судом, суддя Ротерфорд сказав:

¹⁸ “Ця справа є свята кожному американцеві, що любить Бога й Його Слово. Члени цього суду шанують Бога Єгову, і я припускаю, що вони бажають служити Йому, бо нема ніякого іншого способу, яким ми могли б набути життя, Пенсільванія нікому не може дати життя. Сполучені Штати Америки не можуть дати комусь життя, лише Бог Єгова є джерелом життя. ‘Спасіння належить до Єгови’. Обвинувачувані в цій справі сумлінно вповають на Біблію. Людська сила, як каже республіка Пенсільванії, в її власній конституції, не може контролювати або перешкоджати їхньому сумлінню. Отже рішення цього суду й Апеляційного суду треба потвердити й таким чином зробити членів цього суду свідками імені, славі та вищості ‘Всевишнього, якого ім’я є Єгова’ ”.b

19. Як Найвищий Суд розпорядив ту справу про салютування прапорові в 1940 р., а пізніше в 1943 р.?

¹⁹ У серед воєнному 1940 році, Найвищий Суд дав протилежний засуд голосом вісім до одного. Але кілька років пізніше Суд знову переглянув своє рішення про народний День Прапора, 14-го червня 1943 р., і завернув своє рішення. Він дав рішення признаючи християнське сумління навіть коли воно відносилося до салютування прапорові якої-небудь держави, бути вчинком ідолопоклонства й нарушенням Божого Найвищого Закону.— 1 Ів. 5:21; 2 Мойс. 20:1—5.c

БОЖИЙ ЗАКОН ВИМАГАЄ ПЕРШОГО ПІДКОРЕННЯ

20, 21. (а) Яку пораду дає Псалма 2:10, 11 для царів та суддів сьогодні? (б) Чому Свідкам не треба Товариства Вартової Башти розказувати, що вони мають робити в цьому відношенні, і приклад якого апостола вони наслідують?

²⁰ У Другій Псалмі, у стихах десять і одинадцять ми ось що читаємо: “А тепер — помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі: Служіть Єгові зо страхом, і радійте з тремтінням”.— АС.

²¹ Ця Друга Псалма сповняється в нашому власному дні, а головно після 1914 р. Отже вже час прийшов для царів, президентів, диктаторів, провідників і суддів землі признати факт, що Закон Всевишнього Бога є найвищий, і що послідовники його Сина Ісуса Христа мусять признати Божий Закон бути найвищим і коритися йому коли є конфлікт між Законом Бога а людськими законами. Християнським Свідкам Єгови в Португалії й всюди інше не треба Товариства Вартової Башти Біблії й Брошур наказувати їм про це; вони вже прочитали це самі в португальській Біблії й копіях Біблії у всіх інших мовах в яких її друкується. І їм не треба якихось священиків так званого Християнства тлумачити цей закон. Апостол Петро, якого Римо-Католицька Церква заявляє бути її першим папою, сказав перед Найвищим Судом в Єрусалимі: “Бога повинно слухатися більш як людей”. (Дії 5:29) І у цьому відношенні Свідки Єгови всюди наслідують Петрів приклад.

22, 23. (а) Що Британіка каже про повище згаданого англійсього суддю Блекстона? (б) Що Блекстон сказав про “закон природи. . . якого Сам Бог дав” і про людські закони?

²² У повище наведженому цитаті з Американа згадується про знаного англійського суддю Блекстона, що жив від 1729 до 1780 р. У статті про цього Блекстона, The Encyclopœdia Britannica (Енциклопедія Британіка) (одинадцяте видання), Том 4, сторінка 26, каже: “Він уважав закон тяжіння, закон природи, і закон Англії бути різними прикладами того самого принципа — яко правила акцій або поведінку накинені вищою силою на своїх підданців”. Тоді Британіка відноситься до цієї заяви в Блекстоновім творі Commentaries on the Laws of England (Коментарі над Законами Англії), у дев’ятому параграфі його Передмови:

²³ “Цей закон природи, що рівняється з віком людства, є даний самим Богом, маючи вищі обов’язки від усякого іншого закону. Він зобов’язує цілу земну кулю, всі країни, і всі часи: жодні людські закони не мають ніякої важливости, якщо вони є протилежні йому; а ті, що є правильні, всі дістають їхню силу, їхню власть, проміжно чи негайно, від цього первісного закону”.d

24. (а) У зв’язку з цим, то що нам сказати про Божий написаний закон? (б) Який наказ на сьогоднішній день Свідки Єгови виконують, і чому це не можна називати бунтівництвом?

²⁴ Якщо те, що Блекстон каже є правда про Божий закон у “природі” або у фізичних сотворіннях, де Божий закон не є записаний, то скільки більше це є правда про Божий найвищий закон так як він є записаний в його надхненій Книзі свободи, в Святій Біблії? Хрещені Свідки Єгови є необмежено посвячені Йому, наслідувати Його Сина, Ісуса Христа, і виконуючи його закони. Це включає й пророчий наказ, якого Ісус дав у свойому пророцтві про “закінчення цієї системи”, кажучи: “Ця добра новина про царство буде проповідувана по цілому світі, на свідоцтво народам усім, і тоді прийде кінець”. (Мат. 24:14, НС) Коли він передсказав це світове проповідування про Царство, то Ісус не сказав своїм учням чинити те, що народи зможуть називати бунтівництвом.

ХТО СЛУЖИТЬ САТАНІ ДИЯВОЛОВІ?

25. Хто є “богом цієї системи”, і коли народ переслідує християнських Свідків Єгови то кому він служить?

²⁵ Ісус Христос назвав Сатану Диявола “провідником світу цього”. (Ів. 12:31, НС; 14:30) Апостол Павло каже, що Сатана Диявол є “богом цієї системи”. (2 Кор. 4:4, НС) І в останній книзі Біблії, Ісус Христос показав апостолові Іванові, що це Сатана Диявол спонукує переслідування тих, які дотримують Божих заповідей й свідкують про Ісуса. (Об. 12:13—17) Згідно з цим, то коли якийсь народ, чи то всередині так званого Християнства чи ні, бере участь у переслідуванні християнських Свідків Єгови, то кому той народ дійсно служить, Богові Єгові чи Сатані Дияволові? Саме перед своєю власною смертю, Ісус сказав своїм учням: “Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові”. (Ів. 16:2) Але така помилкова уява не оправдає вбивця правдивих християнів.

26. (а) Хто сьогодні наповняє в’язниці так званого Християнства, але що Свідки Єгови роблять? (б) Як Свідки Єгови відносяться до відповідальних урядів навіть під переслідуванням?

²⁶ Це релігійні прихильники так званого Християнства наповнюють в’язниці, тому що вони ламають Божі закони, як і людські. Але Свідки Єгови є мирні люди, і вони стараються помогти всім набувати вічне життя під Божим новим порядком проповідуванням доброї новини про Його царство за яким уже так довго багато молилися. Навіть коли вищі влади народів переслідують Свідків Єгови, то вони не повстають озброєним бунтом і не стараються потаємно перекидати існуючі політичні уряди. Ради сумління вони далі віддають Богові те, що належиться Богові, а тоді кесареві те, що є кесареве. Вони приймають таке переслідування бути пробою їхньої вірности і слухняности до Всевишнього Бога. Вони лишають справу з Богом, щоб Він справився з їхніми гнобителями, коли вкоротці, Він знищить Вавилон Великий, і його політичних коханців в “війні великого дня Бога Всемогучого” в Армагеддоні.— Об. 16:13—16; 17:5.

27. (а) Хоч вони не втішаються релігійною свободою всюди, то в який спосіб Свідки Єгови далі є визволені люди? (б) Як вони тримають цей визволений стан?

²⁷ Хоч вони й не втішаються свободою поклоніння всюди, то однак християнські Свідки Єгови є визволені люди. Вони стараються тримати свою свободу, яку їхнє чисте поклоніння дає їм. (Як. 1:27) Вони постановили дотримувати свободу ради якої Ісус Христос визволив їх. Вони добре знають, що хоч вони є в світі, то так як Ісус сказав їм, вони не є частиною цього світу. Вони не мішаються в активні світські справи, яких намір є просувати цю систему, якої певний кінець Ісус Христос передсказав. (Мат. 24:3—22) Вони не вповають на цей світ або на князів його. (Пс. 146:3—5) Вони не допускають себе ставатися залежними від цього світу, щоб бути зобов’язані до нього й ставатися невільниками людей. Так як Ісус Христос сказав їм у своїй Проповіді на Горі, вони перше шукають царства Божого і правди його й вповають на Бога Єгову постарати всі інші потрібні речі для них.— Мат. 6:33.

28. (а) Що Бог Єгова дозволяв народам, які практикують фальшиве поклоніння тисячі років? (б) Коли цей дозвіл закінчиться, і що станеться з релігією?

²⁸ Уже тисячі років від днів стародавнього Вавилону аж дотепер Всевишній Бог Єгова дозволяв народам мати свободу релігії й поклоніння. Незабаром їхня свобода практикувати релігію закінчиться з знищенням усіх цих народів Божим Месійським царством, за яким правдиві християни молилися в Господній молитві. (Мат. 6:9, 10) Тоді під новим порядком під Божим царством буде повна, неперешкоджаюча свобода для поклоніння правдивого Бога через Ісуса Христа. Це правдиве поклоніння дасть покірним людям земним синам Божим свободу навіки!

[Примітки]

Відносячись до повище наведженого, на сторінках 966 і до 969, 2-ий Том твора A Treatise on the Constitutional Limitations (Трактат Конституційного Обмеження), якого написав Тома М. Кулі, L.L.D., 4 видання, надруковане в Бостоні в 1927 р., ми читаємо,

“Те, що не є законне під якою-небудь американською конституцією можна ось як заявити:

“1. Який-небудь закон, що відноситься до засновання релігії. . . .

“2. Примусова піддержка, чи то податками чи яким іншим способом, релігійної науки. . . .

“3. Примусове ходження на релігійне поклоніння. Коли хтось не є зворушений своїм власним вибором, або відчуттям до обов’язка піддержувати науку релігії, то держава не повинна силувати його. Держава має власть примушувати, так як може здаватися практичним, обов’язки під якими горожан може знаходити себе, або може бути задовжений своїм співгорожанам або громаді; але ті, що походять з його споріднення між собою а його Творцем, можна присилувати спонукою сумління, а не карами людських законів. Справді, так як усе правдиве поклоніння мусить складатися з добровільного обожання та вдячности сотворіння до Творця, то ясно є, що людські закони не можуть спонукати або накидати цього зовнішнього та добровільного почуття, а людські кари у найбільшій мірі можуть лише накинути обхід даремних церемоній, які коли виконані недобровільно, не мають ніякої користі для учасників і не містять жодного поняття правдивого поклоніння.

“4. Стримування свобідного практикування релігії згідно з поняттям сумління. Жодна зовнішня власть не може займати місця між обмеженим а Безмежним єством, коли обмежне шукає віддавати залежну службу, способом, який годиться з її сумлінням і суд, який йому годиться віддати й є прийнятий для його наміру. . . .

“5. Стримування висказування релігійної віри. Ревний прихильник переважно вважав це бути його обов’язком просувати свої думки, і приводити інших до його поглядів. Відібрати від нього це право значить відібрати від нього силу виконувати те, що він уважає його найбільш святим обов’язком”.