Делегати на конвенції мають „Живу Надію”

,МАЄМО велику радість зійтись разом, щоб погоститись при трапезі Єгови, втішатись найщасливішою дружбою і підбадьорюватись, щоб „серцем рішучим триматись Господа [Єгови, НС; анг.]”. (Дії 11:23) Делегати цілком погоджувались з цими словами початкової промови голови зборів „Жива Надія” конвенцій. Сама присутність делегатів відбивала цей факт.

Під час конвенцій у 1979 р. в Сполучених Штатах було трудно подорожувати через недостачу газоліни. Один Свідок сказав: „Я наповнив мій бак газоліною кілька днів до конвенції, коли знайшов відкриту бензинну колонку. Я не користувався автомобілем аж поки не прийшов час їхати на конвенцію”. Інші делегати робили подібні розпорядки бути певними, щоб мати досить газоліни поїхати на конвенцію їхнього вибору.

Також потрібно похвалити матерів, які прибували на конвенцію з їхніми немовлятками і малими дітьми. Як заохочуючо було дивитись, як вони доглядали своїх немовлят і старались користати з програми! Присутність цілих родин була також гарним свідоцтвом спостерігачам, доказуючи, що надія дуже гарно впливає на життя людей. Одна жінка в Портленді, Мейн, сказала: „Я думаю, що це чудово, що ви берете своїх дітей зі собою — навіть дуже молодих з їхніми іменами на карточках пришпилених на них. Я кожного дня стежила, як ви йшли на конвенцію — справді чудовий вид”. Один поштар у тому самому місті був спонуканий зупинити одного Свідка з його дружиною, щоб сказати їм: „Я дійсно захоплююся вами — ви всі так гарно вбрані, навіть ваші діти”.

НАДІЯ НЕ ОБМАНЕНА

Декотрі, що прибували на конвенцію, підтвердили, що їхня надія в Бога спочивала на здоровій основі. Візьміть, як приклад, Робіну з її двома дочками, Кім і Кері. Довідавшись про їхній намір поїхати на конвенцію „Жива Надія”, її чоловік, який не є Свідком, сказав: „Я не маю грошей на чотириденні вакації”. Робіна розказує, що сталось, кажучи:

„Ми бажали знати, що нам робити і молились. Чи ми зможемо виростити досить суниць у нашому маленькому клаптику землі, щоб продати їх і тими грішми заплатити приміщення в конвенційному місті? Врожай ягід у нашого сусіда не давав нам підбадьорування. У порівнянні з нашими, його рослини виглядали такі сильні і здорові. . . .

„Проте, наші ягоди так добре зародили, що ми зложили досить грошей для себе і ще допомогли двом іншим Свідкам поїхати на конвенцію. По суті, люди з навколишніх околиць приходили дивитись на наші дуже рясні ягоди. Збираючи ті ягоди, ми розказували покупцям про нашу конвенцію і про підбадьорювання, якого отримаємо на ній. А сусід не міг зрозуміти як це, що наші маленькі рослини стались такі рясні і вродили більше ніж його.

„Але це розв’язало тільки одну з наших проблем. Ми ще не мали чим поїхати на конвенцію. З часом, ми знову одержали відповідь на наші молитви. Моя дочка, Кері закінчила вищу школу того року. Одного дня, її дядько, з другого міста, дав їй автомобіль в подарунок за те, що вона закінчила школу.

Отже, усі наші перепони тепер зникли, й ми могли поїхати на конвенцію, на якій я з моєю дочкою Кім, символізували наше посвячення хрещенням у воді”.

ПІДБАДЬОРЕНІ НАДІЄЮ

Факт, що надія має величезну силу, особливо можна було бачити між присутніми каліками на конвенції. Декотрі були прикуті до крісел на колесах, інші цілком безпомічні, декотрі сліпі та глухі, яким тлумачі допомогли скористати з програми, комунікуючи з ними дотиком.

П’ятидесятилітній Марвін, наприклад, на протязі років уже прибував на багато конвенцій. З оціненням, він сказав: „Я можу прибути на конвенцію тільки тому, що моя мати приготовляє мене і добрий, люблячий та надійний Свідок садовить мене з крісла. Захворівши на мозковий параліч, я вже є прикутий до крісла протягом минулих дев’ять років. На протязі моїх 32 років, як Свідок Єгови, я мав привілей бути присутнім на багатьох конвенціях — міжнародних, обласних і округових. На кожній конвенції я навчився чогось нового й інакшого. Завдяки гарних інструкцій та порад, яких подають по цих конвенціях, людина може краще служити Єгові. Звичайно, ми не повинні забувати про радість та приємність з зустрічі з дорогими друзями і з познайомленням з новими. Я чекаю того дня, коли буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик”.— Іс. 35:6.

Вейн, ще інший Свідок, був спаралізований від самого народження. Але він, теж, прибув на одну з конвенцій „Жива Надія”. В родині є спеціальний автомобіль моторовий дім, споряжений звуко-апаратом так, що він міг лежати в ліжку і слухати програми. Розказуючи, як її син дістав цю Богом-дану надію, його мати сказала:

„Мого сина, Вейн, покалічили приладдями в часі його народження. З цього розвився мозковий параліч. Як Вейн ріс, то лікарі казали, що його розум зможе набирати інформації, але, що треба буде дуже багато разів повторювати її.

„Я брала його з собою, коли ходила проповідувати біблійну правду людям від дому до дому, носячи його на руках протягом багатьох років, аж поки він не стався затяжкий для мене. Навіть з молодого віку було видно, що він любив правду, і здавалось, що те чого він навчався зворушувало його серце. Він мав таке прагнення науки, що читав букви і слова, і просив, щоб я навчила його вимовляти слова. Часами я мусіла повторювати слово кілька разів аж поки він не запам’ятав і не зрозумів його. У 1960 р. 19-літній Вейн охрестився.

„Він не може ходити до Залу Царства на зібрання, тому що є прикутий до лікарського ліжка вдома. Але за допомогою телевізійної апаратури, він бачить все, що діється в Залу. Наш дім також має телефонне сполучення з Залом, і він регулярно бере участь у зібраннях. З його ліжка, протягом більше, як двох років, Вейн служить, як старший в зборі. Він проводить п’ять біблійних студій з особами, які приходять до його моторового дому, і часами вже проводив так багато, як 11”.

Вейн сам сказав: ,Я є переконаний, що коли маєте спроможність вчитись, то Єгова відкриє вам нагоду проповідувати людям і служити Йому. Навіть коли ви не можете говорити, ані чути, то ваше щастя, віра і витривалість може допомогти іншим людям, і це саме в собі є гарне свідоцтво’.

Усі актори, що грали в біблійних драмах, прийшли відвідати Вейна під час конвенції, вбрані в їхніх костюмах. Вони дуже підбадьорились таким чудовим прикладом віри і надії.

ВОНИ НАБУЛИ НАДІЇ

Чимало людей, котрі прибули на конвенції „Жива Надія” оцінювали, яка гірка була їхня доля перш ніж вони навчились правди. В декотрих випадках, вони дуже прагнули правди, яке то прагнення задовольнило їх аж у пізніших роках.

Один 77-літній Крис охрестився на конвенції в Біліньґс, Монтані. „У 1934 році”, він сказав, „я відступив від Католицької Церкви і почав шукати правди”. Тоді він ходив від одної церкви до другої і витрачав тисячі доларів, подорожуючи до різних місцевостей Сполучених Штатів. Кілька разів він думав, що вже знайшов правду. Але, виглядало, що завжди ,чогось бракувало’. Отже, він продовжував своє шукання правди. „Зрештою”, він каже, „я пристав до ,телевізійної релігії’, висилаючи їм великі суми грошей і подорожував з ними по різних околицях світу. Одержавши листа від одного ,телевізійного проповідника’, який повідомляв мене, що мої членські внески тепер підвищили до 295 доларів місячно, я зрозумів, що це не могла бути правда; це було цілковите грабування. Я вирішив, ,відійти геть’, але не міг позбутись його. Листами він далі старався набувати моєї ласки і грошей.

„Тому що я вже постарівся, то вирішив покинути шукання правди й залишився вдома на фермі. Тоді, один Свідок Єгови, відвідав нашу відокремлену околицю і почав розмову з моїм зятем, який теж живе і працює на моїй фермі. Зять не цікавився. Але те, що Свідок розказував про Царство, мало сенс для мене. Отже я запросив, щоб він вернувся і дальше поговорив зі мною”.

Які ж були наслідки? Ми розпочали біблійну студію. Крис робить висновок: „Навчаючись правди з Біблії дало мені дійсну надію на майбутність”.

Один глухий та сліпий Свідок пояснив, як біблійна вість дала йому надію і дійсну ціль у житті. Він сказав:

„Все моє життя я постановив не дозволяти моєму каліцтву ставатись перепоною до повного і щасливого життя. У вищій школі я був членом бігової команди, займав перше місце в лізі гри в кулі для сліпих, зрештою мене нагородили за видатний подвиг для калік. Усе це зробило мене гордим і самопевненим, але нещасливим. Я був перший каліка працюючи в компанії Polaroid, на відповідальній посаді. Щоб приваблювати жінок, я купив великий дім і човен. Але ні матеріальне майно, ані неморальність, не приносили мені задоволення. Я не мав мети в житті, не мав надії на майбутність. Бувши католиком, я надіявся набути небесне життя сумлінним дотримуванням обрядів. Але, мені ніколи не пояснювали зв’язків між Божими законами, а моїм розпусним життям. Через ці розчарування, я стався недовірливим скептиком.

„У такому стані знайшов мене один Свідок Єгови. Слідуючого тижня він вернувся з іншим Свідком, який знав мову і азбуку глухонімих. Тримаючи її за руку, як вона виробляла знаки, я міг комунікувати з тими Свідками. Майже на кожне речення, я відповідав, Де ж доказ’? Вона завжди відповідала мені з Біблії.

„Спершу я не цікавився Біблією, але бажав тільки випробувати Свідків Єгови, сподіваючись знайти їх такими самими, як інші релігії. Я чекав того дня, коли мені вишлють рахунок за біблійні уроки, але не дочекався його. Я просив їх виконувати мені маленькі доручення, не тому, що потребував допомоги, але, щоб побачити чи вони будуть охочі зробити щось, крім тільки студіювати Біблію зі мною. На зібраннях Свідків Єгови, я приступав до людей, щоб понюхати їхнє дихання, чи вони пили алкогольний напій або чи курили. Як запрошував глухого Свідка до себе на обід, я потім переглядав чи він не вкрав якоїсь речі з мого дому. Зрештою, я пізнав, що справді ці люди були інакші, що їхня вістка була правдою.

„Який вдячний я є за те, що Єгова дав мені час розвити добре серце, даючи мені дійсну надію на майбутність! Я маю велику радість регулярно ходити і проповідувати добру новину’, не тільки глухим людям нашої околиці, але також від дому до дому. Я чекаю того часу, коли зможу чути і бачити. Я маю цілковиту віру в обітниці Бога, Який не може говорити неправди”.— Євр. 6:17, 18.

ВОНИ БРАЛИ ЧАС ДІЛИТИСЬ ЇХНЬОЮ НАДІЄЮ

У п’ятницю вранці на конвенції, багато Свідків користувались нагодою ділитись їхньою надією з мешканцями тих міст по яких конвенції відбувались. Журналісти зацікавились цим публічним свідкуванням і, як спостерігачі, кілька навіть ходили на працю з Свідками.

У Провіденс, Роуд Айленд, один журналіст слухав, як 72-літня жінка казала Свідкові: „Цього ранку я так розгнівалась, що хотіла піти до Вашінґтону і розбити його”. Коли Свідок звернув її увагу на біблійну відповідь до світових проблем, вона сказала: „Ви правду говорите. Може ви маєте правильне відношення, позитивне думання. І знаєте, що Я краще чуюся. Я навіть вже не хочу розбивати Вашінґтону”.

Справді, ця серія конвенцій „Жива Надія” доказалась благословенням усім присутнім, а також тим людям, які слухали біблійну вістку по тих містах де конвенції відбувались. Коли ви теж шукаєте надії на майбутнє, то ми запрошуємо вас поговорити з Свідками Єгови, коли вони будуть відвідувати вашу околицю. Чому ж не дізнатись, яка сильнодіюча Богом-дана надія може бути у вашому житті?

[Ілюстрація на сторінці 5]

Спаралізований від народження, Вейн Петрик, тепер старший в зборі й прикутий до ліжка, слухав програму „Жива Надія”

[Ілюстрація на сторінці 6]

П’ять поколінь цієї родини прибули на конвенцію в Сан-Антоніо, Тексас

[Ілюстрація на сторінці 7]

Іван Ц. Бут, з Бруклинського Бетелу, оглядає нові видання з трьома молодими Свідками