Католикам позбавлено надію на тисячоліття

НЕБО чи пекло! Який же вибір це є! Однак, це є дві можливості поставлені перед мільйони католиків і протестантів, євреїв і мусульман. У католиків також є чистилище в дорозі до неба. Але навіть цей страх і ця надія є такі неясні, що багато щирих віруючих сумніваються про їхню дійсність.

Мале диво, що французький релігійний письменник Жак Дюквейн міг записати слідуючі розмови з двома практикуючими католиками: (З чоловіком) „Чи ви вірите в пекло? — зовсім ні! . . .— А в небо? — я не вірю, що воно існує так, як нема пекла”. (З жінкою) „За вашим поглядом, що стається з нами, коли ми вмираємо? — Коли помремо? Я вже кілька років тому перестала вірити, що з нами щось стається.— Що ви маєте на думці? Нічого не переживає. Авжеж, усі можуть бачити, що тіло є мертве. Те саме буває з душею. Я не знаю. Дійсно не знаю. . . .— Але ви ще непохитно вірите в Бога? Так, певно.— Що спонукує вас вірити? — Щоб мати надію”.— God for Men of Today (французька).

Дуже ясно, Католицька Церква не дала своїм членам надії, яка породжує непохитну віру. По суті, сумніви, а навіть невірство, є декотрі з поганих плодів, яких тепер жнуть усі традиційні релігії так званого Християнства. По багатьох, переважно католицьких країнах, неясна й туманна надія на „небесне блаженство” доказалась бути недостатньою, щоб запобігти мільйонів людей від утрати віри й повернення до комунізму на сповнення їхнього природного та законного бажання пристойного життя на землі. В обмін на непевну надію „вічного щастя” внебі, здається, що багато є охочі надійно братись до „сімдесят років” щасливого життя на землі. Навіть та надія доказується бути облудною.

ЗНЕВАГА „ТИСЯЧОЛІТТЯ”

Багато людей сьогодні стали байдужі „християни”, які більше цікавляться теперішнім життям, ніж сповненням християнської надії. Одна причина на це є, що церкви так званого Християнства перекрутили ту надію. Вони говорять зневажливо про щирих християн, які кладуть їхню надію на тисячоліття або 1.000 років Христового царювання. Наприклад, високошановна і багатотомна французька Dictionnaire de Théologie Catholique пояснює „тисячоліття” ось як: „Фальшиве переконання, якого заявляють чекаючі на світське царювання Месії, якого довжина, деякі вважають, буде 1.000 років . . . . Від п’ятого століття, вже перестали говорити про тисячоліття, або його дуже рідко згадують кілька примхливих сект”.

Однак, тоді як цей авторитетний католицький твір зневажливо говорить про тих, які вірять у 1.000 років царювання Месії, то таки признає, що до п’ятого століття таки говорили про тисячоліття. Інакше кажучи, протягом п’ятого століття згубили слід надії на тисячоліття. Чому? Чи історія підтверджує те, що Біблія сама виявляє, тобто, що ранні християни вірили в 1.000 років Христового царювання? І якщо так, то як мільйонам католикам і протестантам позбавлено ту надію на тисячоліття? Давайте розглянемо що шановні довідники й історичні книги кажуть на відповідь до цих запитань.

СВІДЧЕННЯ „ОТЦІВ ЦЕРКВИ”

Католицькі довідники признають, що багато найраніших „отців церкви” вірили в і навчали про 1.000 років Христового царювання, або тисячоліття. Католицька Енциклопедія каже: „Пізніше між католиками, єпіскоп Папія з Ієраполосу, учень св. Іоанна [апостола], появився як оборонець ,тисячоліття’. Він твердив, що одержав своє вчення від сучасників Апостолів, і Іранус розказує, що інші пресвітери’ [старші], які бачили й слухали учня Іоанна, навчились від нього, що вірити в тисячоліття було частиною Господнього вчення. . .

„Більшість тлумачів знаходять ідеї про тисячоліття в посланні св. Варнави [спочатку другого століття] . . . Св. Іранус з Ліону, уродженець Малої Азії, під упливом друзів св. Полікарпа, засвоїв ідеї про тисячоліття, дискутуючи про них і обороняючи їх у своїм творі проти гностиків . . . Св. Джастін з Рима, мученик, противиться євреям у його Діалозі з Трифоном (розділи 80-81) догмат про тисячоліття . . . Свідок для продовжуючого переконання в тисячоліття в Азії є св. Меліто, єпіскоп Сарди в другому столітті. . . .

„ . . . Тертулліан, поборник монтанізму, роз’яснює вчення . . . що при кінці часу велике царство обітниці, Новий Єрусалим, заснується і буде існувати на протязі одної тисячі років. Всі ці автори про тисячоліття звертаються до різних віршів у пророчих книгах Старого Заповіту, до кількох віршів у посланнях св. Павла і до Апокаліпсиса [Об’явлення] св. Іоанна”.— Курсив наш.

ХТО Є ДІЙСНО „АПОСТОЛЬСЬКІ”

Ну, один з головних доводів Римсько-Католицької Церкви на користь свого старшенства над протестантськими церквами, а також над Свідками Єгови, є її претендування на те, що вона є єдиним опікуном християнської традиції, передана від часу апостолів. Так як каже А Catholic Dictionary: „Римська Церква є апостольська через те, що її доктрина є віра колись відкрита апостолам, яку то віру вона охороняє й пояснює, не додаючи до неї й не відбираючи від неї”.— Курсив наш.

Однак, ті чоловіки, яких цитує Католицька Енциклопедія, які навчали про надію на тисячоліття, Католицька Церква сама признає були між ранішими „отцями церкви”. Кажуть, що два з них (Полікарп і Папія) бачили й слухали апостола Івана й зустрічались з учнями, ознайомлені з Самим Христом та іншими апостолами. Всі інші цитовані є друго-столітні або ранньо-третьо-столітні „отці”, або „філософи”, і вони всі вірили в 1.000 років Христового царювання.

Дуже авторитетна Dictionnaire de Théologie Catholique заходить так далеко, що аж каже, що сучасники Папія, які були більше „інтелігентні” і „гостріші” від нього „ділились його переконанням у тисячолітнє царювання вважаючи, що це переконання було одна з головних догм християнської віри”. Цей самий католицький довідник каже, що хоч Джастін Мартир знав, що декотрі його сучасники не погоджувались з його поглядами про тисячоліття, то він вважав, що в цій справі він був „опікуном більш цілковитого ортодоксального вчення”. Звертаючись до Іринея, цей словник заявляє: „Для нього, тисячоліття є частиною традиційного вчення. . . . Здається, св. Іриней думає, що без тисячоліття неможливо пояснити Писання правильно”.— Том X, шпальти 1761, 1762 (Курсив наш).

Отже, хто є ближче правдивого апостольського вчення й традиції, Римсько-Католицька Церква, яка зневажливо називає віруючих у 1.000 років Христового царювання ,примхлива секта’ — чи Свідки Єгови, які любовно плекають надію на тисячоліття? Як же пропустилось цю надію з католицької догми?

ВІДСТУПНИЦТВО СПОТВОРЮЄ ХРИСТИЯНСЬКУ НАДІЮ

У попередній статті ми вже бачили, що через відступництво в пізніших століттях нашої Загальної Ери, євреї заступили їхню надію на воскресіння поганським переконанням успадковане безсмертя душі й переставили їхню оригінальну Месіанську надію на політичну. Подібно, передсказане відступництво, яке мало відбутись між християнами (Дії 20:29, 30; 2 Солунян 2:3; 1 Івана 2:18, 19) спотворило надію на тисячоліття.

Єврейський вчений Х’ю Й. Шонфільд каже: „Відвернення християнської надії від земного Царства Бога почалось у другому столітті”. Незважаючи на благання постійності, вірності й витривалості, багато більше християн були розчаровані й або покинули Церкву, або пішли в слід за тими вчителями, які подавали їм менше до землі-обмежені тлумачення природи Християнства”.

Відносно цього „відступу” від надії на відновлений рай на землі за допомогою небесного Месіанського царства або уряду, то The New International Dictionary of New Testament Theology каже (Том 2, під „Рай”): „У дальшому розвитку церковної історії, багато позабіблійних тем, малюнків й ідей стали поміщені в понятті про рай. . . . Церковні припущення про рай й поняття популярної побожності теж є пов’язані з фактом, що вчення про безсмертя душі в НЗ [Новому Заповіті] заступило місце есхатології з її надією на воскресіння померлих і новим творінням (Об’явлення 21), так що душу судиться після смерті й вона добивається раю, який тепер вірили був інакшосвітній”.— Курсив наш.

Таким то чином, з прониканням грецького вчення про безсмертя душі, відступницькі християни переставили рай від землі на небо й покинули оригінальну надію на тисячоліття. Підтверджуючи це, Британська Енциклопедія (1977 р.) припускає: „Вилив грецької думки на християнську теологію підрив віру в тисячолітній світ”.

НЕОПЛАТОНІЗМ ЗАСТУПАЄ НАДІЮ НА ТИСЯЧОЛІТТЯ

Отже, надія на тисячоліття стала жертвою відступництва. Її вороги не перед чим не зупинялись, щоб боротись проти неї. Заносячи до списку ворогів тисячоліття, то Dictionnaire de Théologie Catholique каже про римського священика Каюса (при кінці другого століття й спочатку третього), що „для того, щоб перемогти переконання в тисячоліття, він чітко заперечував справжність Апокаліпсиса [Об’явлення] і євангеліє св. Іоанна”. Цей самий авторитетний католицький довідник також відкриває, що „святий” Діонісій, єпіскоп Олександрії в третьому столітті, написав трактат проти вчення про тисячоліття, і „для того, щоб прихильники цього погляду не засновували їхнє переконання на Апокаліпса св. Іоанна, то він не вагався заперечувати його справжність”.

Ми дальше довідуємось з того 15-томного католицького словника, що третьостолітній „отець церкви”, Оріген осудив тих віруючих у земні благословення під тисячоліттям через те, що вони „пояснювали Писання так як євреї”. Крім чого іншого Оріген так противився вченню про тисячоліття? Католицька Енциклопедія інформує: „Беручи до уваги неоплатонізм на якому засновуються його вчення . . . , він [Оріген] не міг прилучитись до прихильників тисячоліття”. Приймаючи віру Платона в успадковане безсмертя душі, Оріген був зобов’язаний перемістити земні благословення тисячолітнього Месіанського царювання до духовної сфери.

АВГУСТИН ВИРІШУЄ, ЩО „НЕ БУДЕ ТИСЯЧОЛІТТЯ”

Але чоловік, який дав останній удар надії на тисячоліття для католиків, а навіть протестантів, без сумніву був „святий” Августин, якого Британська Енциклопедія описує як „найвидатніший мислитель християнської старожитності” і „тигель в якому релігія Нового Заповіту цілком сплавилась з платонічною традицією грецької філософії”. Августин енергійно виступав проти оригінальної надії на рай відновлений на землі на протязі 1.000 років Христового царювання. Цитуючи Католицьку Енциклопедію; „Зрештою св. Августин тримався переконання, що не буде тисячоліття. . . . великий Філософ . . . подає інослівне пояснення 20-го розділу Апокаліпсиса. Перше воскресіння, про якого цей розділ говорить, він каже, стосується до духовного новонародження під час хрещення; тисячолітня субота після шістьох тисяч років історії,— це все вічне життя. . . . Це пояснення філософа прийняли наступні західні теологи, і вже більше не підтримували ідею про тисячоліття в його ранішій формі”.

Таким чином, не тільки католики стали позбавлені оригінальної, біблійної надії на тисячоліття, але протестанти теж. Британська Макропедія [багатотомна енциклопедія] на 1977 р. відкриває: „Августинове інослівне поняття про тисячоліття стало офіціальною доктриною церкви, і апокаліпсизм [надія на останнє знищення зла й перемогу добра] загналось у підпілля. . . . Протестантські реформатори лютеранських, кальвіністських і англіканських традицій не були прихильниками апокаліпсизму, але непохитно держались поглядів Августина”.

Католицькі й протестантські теологи помилково подають усім праведним людям небесну надію, яку Біблія подає тільки обмеженому числу християн покликаних царювати з Христом як царі, священики й судді. (Об’явлення 20:4—6; Луки 22:28—30) Ці теологи подають своїм „вірним” неясну надію на „вічне щастя” внебі. Божа мета, щоб Його воля „виконувалась на землі, так як на небі”, стала цілком відсутня в їхніх надіях. (Матвія 6:10, Авторизована Версія, анг.) Однак, Біблія подає чудову надію на вічне життя, не тільки на небі для кількох вибраних, але також на землі для безлічі інших людей. Про цю подвійну надію, близько пов’язану з Христовим 1.000-літнім царюванням або тисячоліттям, будемо більше докладно дискутувати в слідуючих двох статтях.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Тертулліан вірив, що царство обітниці буде засноване й триватиме 1.000 років

[Ілюстрація на сторінці 11]

Оріген, так як Платон, вірив у безсмертя душі, заперечуючи 1.000 років царювання над землею

[Ілюстрація на сторінці 12]

Августин сплавив грецьку філософію з грецьким навчанням і твердив, що не буде тисячоліття