Як так зване Християнство стало поклонятись незнаному Богові

ТАЄМНИЧИЙ триєдиний Бог так званого Християнства не є Богом євреїв. В єврейській щоденній Шемі, або визнанні віри, каже: „Господь Бог наш, Господь один”. І це триєдине божество не є Богом майже 600 мільйонів мусульман, яких коран каже: „Він, Аллах, один”.

Це історичний факт, що Християнство почалось з євреями. Ісус Христос Сам був євреєм. Він доповнив Божий закон даний євреям і був Месією, передсказаний єврейськими пророками. (Матвія 5:17; Івана 1:45; Дії 3:18) Його перші послідовники всі були євреї або обрізані новонавернені. (Матвія 10:5, 6; Дії 2:1—11) І ми вже бачили, що євреї ще досі не вірять у Трійцю.

Чи можна казати, що Христос і письменники Християнського Письма відвернулись від ідеї єдинобожжя і розвинули ідею таємного триєдиного божества? Ні, бо Британська енциклопедія (1976 р.) правильно каже: „Ні слово Трійця, ані точний догмат про Трійцю, не знаходиться в Новому Завіті, і Ісус, ані Його послідовники не мали наміру суперечити Шемі Старого Завіту: ,Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один’ (5 М. 6:4)... Догмат поступово розвинувся протягом кількох століть і багатьох суперечок”.

Відступництво й філософія

Християнський апостол Павло писав: „Напевно прийде час, коли не бувши задоволені здоровим навчанням, люди будуть жадібні до найновіших новин і зберуть собі цілу серію вчителів згідно з їхніми бажаннями; тоді, замість слухати правди, вони повернуться до байок”.— 2 Тимофія 4:3, 4, Католицька Єрусалимська Біблія (анг.).

Доказ з самої Біблії показує, що відступництво діяло ще до смерті Христових апостолів. (2 Солунян 2:3, 7; 1 Івана 2:18, 19; Юди 3, 4, 16, 19) Відступники з-поміж самих членів християнського збору повставали як фальшиві вчителі. Замість слухатись біблійної правди, ці безбожні чоловіки повернулись до „байок”. Вони звели багатьох християн „філософією та марною оманою за переданням людським”.— Колосян 2:8.

Говорячи про те, що сталось, професор Й. Н. Д. Келлі з Оксфорд Університету писав: „Протягом перших трьох століть свого існування, християнська церква мусила перше виникнути з [єдинобожжя] єврейського оточення, яке тоді охороняло її, а потім прийняти умови старогрецької культури”. Потім, говорячи про ранніх учителів, які пізніше стали відомі як отці церкви, професор Келлі продовжує: „Більшість отців експлуатували сучасне філософське поняття... Їх обвинувачують за те, що вони перемінили Християнство на грецьку форму, але в дійсності вони старались формулювати його в інтелектуальні категорії підхожі їхній ері. У дійсному значенні вони були перші християнські теологи”. Ті ранні „теологи” почали пристосовувати раннє біблійне Християнство до сучасних філософських ідей.

Філософські початки Трійці

Цікаво, французька енциклопедія Альфа каже: „Більшість релігійних традицій або філософських систем викладали потрійні групи або трійці, схожі на первобутні сили або на вигляд Всевишнього Бога”. Інший французький твір звертає увагу на грецького філософа Платона (від 427 до 347 рр. до н.е.) і каже:

„Платонська трійця, сама бувши тільки перестановкою давніших Трійцей датуючись до раніших народів, здається є доцільною філософською Трійцею характерних рис породжуючи трьох гіпостазів [основний характер особи] або божественних осіб, про яких навчають християнські церкви... Поняття цього грецького філософа божественної Трійці... знаходиться в усіх давніх [поганських] релігіях”.— Діксіонер Лашатре.

Звичайно, священики так званого Християнства, в більшості випадків, заперечують філософське походження Трійці від язичників. Авторитетний французький Діксіонер де теоложій католік віддає 16 шпальт малого друку, щоб заперечувати споріднення платонської трійці з триєдиним богом так званого Християнства. Однак, цей твір мусив признати, що католицький „святий” Августин сам — кажуть був „важливою персоною для Західного [римського]” розвитку догмата про Трійцю” — признав це споріднення. Крім того, Британська енциклопедія (Макропедія, 1976 р.) каже: „До великої міри таке навернення до Грекосхідного поняття дійсно відбулось. Пояснення християнської віри, поміщене в віровченні Вселенських Синодів ранньої церкви, показує, що звертались до небіблійних категорій неоплатонської філософії, щоб формулювати догмат про Трійцю”.

Триєдиний „незнаний Бог”

Говорячи перед групою філософів у Афінах, Греції, апостол Павло сказав: „Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: ,Незнаному Богові’ ”. (Дії 17:23) Цікаво, французька Піро й Клемер Біблія каже, що грецькі філософи „не знали Бога Творця. Навіть Платон бачив у Богові тільки організатора вже існуючих предметів”. Бог Платона був безіменна Всевишня „ідея”, яку його пізніші учні назвали „Єдиний”, або „Добрий”. Такого то Бога — таємничого, незнаного, пов’язаного з Платонською теорією про триєдиного Бога,— відступницькі християнські отці церкви стали наслідувати. Отже, так би мовити, так зване Християнство має „незнаного Бога”.

Тому, що „ні слово Трійця, ані точний догмат не знаходиться в Новому Завіті”, то філософи-теологи мусили шукати в Письмі щоб знайти у ньому щось, щоб виправдати ідею про триєдиного Бога. Найкраще, якого вони могли знайти було кілька віршів в яких згадуються Отець, Син і святий дух у тому самому змісті, хоч не все в тому порядку. (Матвія 28:19; 1 Коринтян 12:4—6; 2 Коринтян 13:14 [13 у багатьох католицьких Бібліях]) Вони казали, що такі вірші поміщають „трійчасту формулу”. Про це, класичний Теологічний словник Нового Завіту каже: „Може бути, що спогад багатьох Трійцей навколишнього політеїстичного [в якому вірять є багато богів] світу многобожжя сприяли на формулювання цієї трійчастої формули”. Потім, у примітці, цей твір каже, що в апокрифічному (невірогідному) Євангелії до Євреїв, дух (жіночого роду в єврейській й арамейській мовах) „вважається бути мати Ісуса” і додає: „Таким то чином ми маємо звичайну трійчасту родину античності, тобто, батька, матір і сина”.

Звичайно, це було дуже схоже на язичеські триєдині боги Єгипту, Вавілонії й Галлії. І якщо святий дух був Ісусова мати, то що ж станеться з Марією? Тому, отці церкви відкинули язичеську трійцю з „отця, матері й сина” і вигадали собі оригінального триєдиного бога складаючогось з Отця, Сина й Святого Духа. Але цим вони витворили ще більше проблем, так як пояснює Британська енциклопедія: „Питання відносно того, як погодити Бога в цій трійчастій особі з вірою в єдиність Бога, якою то вірою євреї, а також християни, відрізнялись від язичників, дуже хвилювало давнє так зване Християнство. Це також породило теоретичну теологію — спонука, яка надихала Західну філософію протягом століть”. Так, триєдиний „незнаний Бог” так званого Християнства — це наслідок теологічного здогаду й філософії.

Суперечка про Трійцю

У ранніх століттях нашої Загальної Ери було „багато дивних поглядів і формулювань” відносно Трійці. Історик Й. Н. Д. Келлі, сам віруючий в Трійцю, признає, що найраніші отці церкви всі були непохитні монотеїсти. Він пише: „Від апостольських отців одержуємо мало переконливих підстав... Відносно догмата про Трійцю точно немає, як звичайно, жодної ознаки”.— Ранні християнські догмати.

Правда, такі другостолітні „отці” як Ігнатій з Антіохії і Іреней з Ліона висказували ідеї, яких можна тлумачити, що було не більше як два-в-одному Бога складаючогось з Отця й Сина. Але Келлі каже: „Апологети мали багато менше що говорити про святого духа... [Вони] здається говорили дуже неясно про точне становище й роль духа... Немає сумніву, що між апологетами було велике замішання; вони ще були дуже далеко від формулювання цього трійчастого взірця церковної віри в зрозумілу систему”.

Вірячі, що є тільки один Бог, Отець, Якому Ісус є Син, називаються Унітаріями. Ми читаємо: „Між Тринітаріями а Унітаріями продовжувалась суперечка. При кінці 3-го століття Унітарії становили значну більшість”. (Британська енциклопедія, 11-те видання) Але згодом, і коли на отців церкви більше вплинула нова форма платонської філософії (неоплатонізм), то Тринітарії зробили значний успіх. Здається, що третьостолітня неоплатонська філософія, з її складними теоріями про суть або істотність, уможливила їм погодити суперечливе — дати одному Богові вигляд триєдиного. Філософським міркуванням вони кажуть, що три особи можуть бути одною й зберегти свою індивідуальність!

Аріанська суперечка

Суперечка про Трійцю дозріла спочатку четвертого століття н.е. Було три головних поборників — філософи-теологи з Александрії, Єгипту. По одній стороні був Арій, а по другій Олександр і Афанасій. Арій заперечував, що Син був такої самої суті, або матерії як Отець. Він вірив, що Син дійсно був Сином, отже мав початок. Арій вірив, що святий дух був особою, але не з такої самої суті як Отець або Син, отже нижчий від них обох. Він говорив про „триєдиність”, або „Трійцю”, але вірив, що вона складалась з нерівних осіб, з яких тільки Отець не був створений.

З другого боку, Олексанрд і Афанасій казали, що три особи божества були з однакової суті, отже, не було три боги, тільки один. Афанасій обвинувачував Арія за те, що він упроваджував політеїзм розділенням цих трьох осіб.

У той час голова Римської Імперії був Константин, жадаючий вживати відступницьке Християнство неначе „цемент”, щоб ним з’єднати свою розпадаючу Імперію. Для нього, ця теологічна суперечка була контрпродуктивна. Він назвав цю суперечність про Трійцю бути „сварка через незначні і безглузді словесні розбіжності в думках”. Коли йому не вдалось примирити цих дві суперницькі партії спеціальним листом висланим до Александрії в 324 р., н.е., Константин скликав загальну церковну раду, щоб якось залагодити цю справу. На цьому першому Вселенському Соборі, який відбувся в Нікеї, Малій Азії в 325 р. н.е., присутні єпископи зрештою погодились на ідею Олександра й Афанасія. Вони присвоїли Тринітарське Нікейське Віровчення, на якому, з кількома поправками у 381 р. н.е., аж донині погоджуються Римсько-католицька Церква, Східно-православна Церква і більшість протестантських церков. Так то сталось, що в так званому Християнстві почали поклонятись таємному, незрозумілому, триєдиному „незнаному Богові”.

Далекосяжні наслідки

Суперечка про Трійцю не закінчилась у Нікеї. Аріанство (яке не було правдиве Християнство) протягом років кілька разів старалось заперечити цьому догмату. Німецькі племена, які вторгувались у розпадаючу Римську Імперію, визнавали аріанське „Християнство” і поширили його по Європі та Північній Африці, в яких то країнах воно процвітало аж до шостого століття н.е., а навіть довше по інших місцевостях.

Протягом багатьох століть догмат про Трійцю вже розділював так зване Християнство. По різних Вселенських соборах, теологи філософствували (роздумували на філософські теми) про точну природу й роль Сина, і чи святий дух був тільки від Отця чи від Отця й Сина. Усі ці суперечки відносно Бога тільки помішали людей в думках.

Дійсно, догмат про Трійцю зробив таке помішання в багатьох людей так званого Християнства, що їхня віра дуже ослабла, якщо не була цілком зруйнована. Але що сказати про вас самих? Чи ви бажаєте знати що Письмо дійсно говорить про Отця, Сина й святого духа? Про ці теми будемо повністю дискутувати в наступних номерах Вартової Башти.

[Вставка на сторінці 13]

„Від апостольських отців одержуємо мало переконливих підстав... Відносно догмата про Трійцю точно немає, як звичайно жодної ознаки”.— І. Н. Д. Келлі професор Оксфорд університету

[Вставка на сторінці 10]

„У християнській Біблії, включаючи Новий Завіт, немає заяв а навіть припущень відносно трійчастого божества”.— Британська енциклопедія

[Вставка на сторінці 12]

„Може бути, що спогад багатьох тріад навколишнього політеїстичного світу сприяв на формулювання цих трійчастих формул”.— Теологічний словник Нового Завіту

[Ілюстрація на сторінці 11]

Галльський, триголовний бог у музеї в Реймсі (Франція)