Як християнські надії завмерли

ІСУС сказав Своїм учням, щоб вони „пильнували” Його присутності й приходу Його Царства. (Марка 13:37) Є чимало доказу в Християнському Грецькому Письмі, що християни в першому столітті пильнували. По суті, декотрі ставали досить нетерплячі. (2 Солунян 2:1, 2) З другого боку, щоб запобігти послаблення християнської надії, Павло, Яків, Петро та Іван писали листи в яких напучували їхніх братів бути духовно пробудженими, тоді як терплячо чекали Христової „присутності” і „дня Єгови”.— Євреїв 10:25, 37; Якова 5:7, 8; 1 Петра 4:7; 2 Петра 3:1—15; 1 Івана 2:18, 28.

Довідники видані істориками та теологами так званого Християнства признають цей факт. В його докладному Додатку авторитетний французький католицький Словник Біблії каже: „Це даремно старатись за всяку ціну заперечувати стан чекання кінця виявленого в більшості текстів Нового Завіту... У ранньому Християнстві... надія на Парусію [присутність] грає важливу роль і продовжується від одного кінця Н[ового] З[авіту] до другого”.

Але чому декотрі теологи так званого Християнства „стараються за всяку ціну заперечувати стан чекання кінця”, так як його чекали ранні християни? Безсумнівно, щоб оправдати хворобливий духовний стан між багатьма сьогоднішніми так званими християнами та їхніми духовними провідниками. Як сталась ця зміна?

Як надія зникла

Ослаблення християнської надії було одним наслідком відступництва, яке почало виявлятись навіть перед смертю Христових апостолів. Апостол Павло перестеріг, що в його час відступництво „вже діялось”. (2 Солунян 2:3, 4, 7) Кілька років пізніше, апостол Петро остерігав своїх співхристиян проти „учителів неправдивих” і „глузіїв”, які казатимуть: „Де ж ця обітована присутність Його? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, все діється так як від початку творіння”.— 2 Петра 2:1; 3:3, 4, НС.

Цікаво зауважити, що на якийсь час християни, вірячі біблійну правду, що Ісусова обітована „присутність” буде ознакою близькості Його тисячолітнього царювання над землею, держались своєї надії. Юстин Мартир (помер 165-му році н.е.), Іреній (помер 202-му році н.е.) і Тертулліан (помер після 220-го року н.е.) усі вірили в Христове Тисячолітнє Царювання й заохочували палко чекати кінця теперішнього лукавого ладу.

Згодом розвинулось відступництво, і надію на тисячоліття в якому земля буде перемінена на всесвітній Рай під Христовим Царством, поступово заступилось уявленою надією оформленою на грецькому філософському понятті успадкованого безсмертя. Надію на земний Рай перемінено на небесний, досяжний по смерті людини. Таким чином ослаблено християнську надію на Христову парусію, або присутність. ,Навіщо ж чекати ознаки Ісусової присутності’, вони робили висновок, ,коли ви маєте надію приєднатись до Христа на небі в час смерті?’

Це ослаблення християнського пильнування спонукало відступницьких християн організуватись у міцні церковні системи, які вже не чекали майбутньої парусії, або присутності Христа, але старались панувати над своїми членами, і, якщо можливо, над світом. Нова британська енциклопедія каже: „[Позірне] забарення парусії послабило надію ранньої церкви. У цьому процесі ослаблення догми про „Останні Події”, інституційна церква все більше й більше заступала сподіване Царство Боже. Формування Католицької церкви на ієрархічну інституцію, прямо пов’язується з ослабленням сподіванок близької присутності”.

Смертельний удар

Церковний „отець” або „доктор”, який розгромив християнське пильнування смертельним ударом, безсумнівно був Августин з Гіппона (354—430 рр. н.е.). В його славному творі Місто Боже, Августин сказав: „Теперішня церква на землі — це Царство Христове а також Царство небесне”.

Новий словник Біблії пояснює, як цей погляд вплинув на католицьку теологію, кажучи: „Відмінна риса Римсько-католицької теології є ототожнення Божого Царства й регулювання земних справ церквою, ототожнення оформлене головно впливом Августина. Через церковну ієрархію Христа здійснено на Царя Божого Царства. Царство має таку саму владу й силу як церква. Вплив Царства небесного поширюється місією й успіхом церкви в світі”.

І через це вже не було потрібно „пильнувати” ознаки, що Боже Царство вже близько. Пишучи в Новій британській енциклопедії, професор Е. В. Бенц підтверджує це, і каже: „Він [Августин] послабив оригінальні надії, кажучи, що Царство Боже вже почалось у цьому світі із заснуванням церкви; церква — це історичний представник Божого Царства на Землі. Перше воскресіння, згідно з Августином, відбувається постійно в церкві в формі таїнства Хрещення, через яке вірних упроваджено в Царство Боже”.

Через вплив Августина так зване Християнство покинуло біблійну надію на тисячолітнє царювання Ісуса Христа протягом якого Він відновить Рай на землі. (Об’явлення 20:1—3, 6; 21:1—5) Католицька енциклопедія признає: „Зрештою святий Августин переконався, що не буде тисячоліття... Тисячолітня субота після шість тисяч років історії,— це ціле вічне життя; або, інакше кажучи, число одна тисяча — це досконалість”. Британська Макропедія (1977 рік) додає: „Для нього [Августина] тисячоліття стало духовним станом церкви ще від свята П’ятидесятниці... В історії не сподівались негайної надприродної інтервенції”. Тому то для католиків молитва „нехай прийде Царство Твоє” стала безцільною.

Середньовічна темрява

Кажуть, що Августинове тлумачення, „стало стандартною доктриною середньовіччя”. Християнська надія цілком занепала. Ми читаємо: „У середньовічному так званому Християнстві, вчення про смерть, суд, воскресіння, безсмертя тощо, в Новому Завіті помістилось у догматичну систему, якої філософські основи спершу були Платонічні [від грецького філософа Платона] і, пізніше на заході, Арістотельські [від грецького філософа Арістотеля]. Традиційні поняття про парусію, воскресіння тощо, об’єднано з грецьким поняттям про душу та її безсмертність... Середньовічне Християнство... [залишило] мало місця на есхатологічний ентузіазм. Проте, цей ентузіазм не завмер; він продовжувався в деяких єретичних рухах”.— Британська енциклопедія, видана в 1970-му році.

Римсько-католицька церква неповажно говорить про такі „єретичні рухи”, називаючи їх „секти тисячоліття”. Її історики зневажливо висловлюються про „Тисячолітню Паніку”. Але кому ж приписувати вину за те, що багато звичайних людей боялись, що світ закінчиться в 1000-му році? Відповідальним за це „налякання” була теологія католицького „святого” Августина. Він твердив, що Сатану зв’язано в час Христового першого приходу. Тому що в Об’явленні 20:3, 7, 8 каже, що Сатана буде зв’язаний на 1000 років а тоді „буде випущений... зводити народи”, то не дивно, що декотрі люди десятого століття боялись того, що могло статись у 1000-му році.

Звичайно, офіціальна Римсько-католицька церква присуджувала те „налякання”, так як вона осуджувала сістерського абата Джоакіма з Флори, який передрікав кінець християнської ери на рік 1260. Зрештою, в 1516-му році, на П’ятому Латеранському Соборі, папа Лев X формально заборонив якому-небудь католикові передрікати прихід антихриста або останнього суду. За порушення такого закону відлучали від церкви!

Протестантське міркування

У теорії, Реформація в 16-му столітті з її так званим поверненням до Біблії, повинна була засвідчити відродження християнської надії. І на якийсь час так сталось. Але в цьому відношенні, так як у багатьох інших, Реформація не сповнила свого обіцяння. Реформація не була поворотом до біблійного Християнства. Протестантські церкви, породжені Реформацією, скоро загубили свою християнську пильність і погодились з теперішнім світом.

Ми читаємо: „Згодом, церкви Реформації стали інституційні, територіальні [державні] церкви, які придушували надії на час кінця, і таким чином вчення про ,останні події’ стали додатком до догматики”. „У релігійному лібералізмі [вільнодумстві], яке виникло, зокрема між протестантами й євреями при кінці 18-го і протягом 19-го століть, не було місця на есхатологію. Це вчення вважали бути частиною грубої примітивної, застарілої прикраси традиційної релігії, якого вже не можна приймати у ері освіченості. По більшості випадків, зовсім покидали есхатологічні поняття, і поширювали просто посмертне безсмертя душі бути долею людини. Інші теологи тлумачили надію на Боже Царство етичними, майже міфічними або суспільними зворотами”.— Британська енциклопедія.

Таким то чином, замість допомагати християнам „пильнувати” Христової присутності й приходу Божого Царства, протестантські теологи відкинули правдиву християнську надію. Багато теологів вірили, що „Царство Боже було щось у людині; суверенітет милості й миру в людських серцях”. Для інших „прихід Царства складався з розвитку суспільної праведності й громадського розвитку”.— Новий словник Біблії (протестантський).

Надії католиків

Принаймні в теорії, католики повинні були духовно пильнувати Христової присутності. Незважаючи на теологію Августина, яка покінчила з надіями на Царство й на тисячоліття для католиків, догмат Римської церкви таки поміщає християнські обов’язки чекати Христового повернення. Наприклад, Ватіканський Собор для догмату віри вислав всім католицьким єпископам листа, ухваленого папою Іоанном-Павлом II датований 17 травня 1979 року, в якому було сказано: „Згідно з Письмом, церква чекає ,славетного приходу нашого Господа Ісуса Христа’”.

Таке то є вчення католицької церкви в теорії. Але, у практиці, скільки разів звичайний католик чує як його священик проповідує потребу пильнувати Христової присутності й приходу Божого Царства? Цікаво, сама ціль вищецитованого листа від римської Курії була „підкріпити віру християн у ті точки піддані сумніву”. Але чому багато так званих християн сумніваються у поверненні Христа? Чи відповідь може знаходитись у наступній цитаті вибраної з Нової британської енциклопедії? „Церква вже з давніх часів занедбала навчати всіх подробиць про останні події”. „Дійсно ще з Реформації, Римсько-католицька церква нечуйно ставилась до рухів есхатології”.

Християнська пильність не завмерла

Християнська надія зникла в церквах так званого Християнства, тому що вони покинули ясні правди, які знаходяться в Біблії й вибрали слухатись грецької філософії й теології „святого” Августина. Наступні статті покажуть, що Божі правдиві слуги завжди чекали Христової присутності, і ще сьогодні є люди, які протягом років доказали свою християнську пильність, і які знайшли чудову надію, якою ви теж можете втішатись. Просимо читати далі, і тоді попросіть Свідків Єгови допомогти вам „пильнувати” сповнення тієї біблійної надії.

[Вставка на сторінці 5]

„Це даремно... заперечувати стан чекання кінця виявленого в більшості текстів Нового Завіту”

[Ілюстрація на сторінці 6]

Августин твердив, що церква на землі була Христове Царство

[Ілюстрація на сторінці 7]

Папа Лев X заборонив католикам передрікати настання останнього суду