Чи Бог схвалює релігійні собори?

СЛОВО „собор” пригадує нам знайомі риси місцевого уряду. Такі вислови як „міська рада” усім зрозумілі. Проте, менше відомі є вислови „релігійний собор (рада)” або „церковний собор (рада)”. Церковну раду або собор пояснюють бути „з’їзд представників духовенства церкви маючі дорадчу, часто законодавчу владу в питаннях віри, моральності, і церковної дисципліни”.

З багатьох церковних соборів, скликаних протягом століть, то Римсько-католицька церква вважає 21 бути вселенськими, починаючись з Нікейським собором у 325 р. н.е. до другого Ватіканського собору від 1962 до 1965 р. Згідно з Американською енциклопедією, „вселенські собори скликає папа, який головує над ними, вирішує справи для обговорення, кінчить собор, а також опубліковує його рішення... Разом з папою, Вселенський собор є академічним (навчальним) органом церкви, і разом з ним представляє безпомилкову навчальну владу церкви в справах віри й моральності”.— 8 том, ст. 85.

Шукаючи їхнього джерела

Багато церковних провідників вірять, що релігійні собори так званого Християнства є таке саме як збори апостолів та інших старших, які відбувались у Єрусалимі в першому столітті. Тому то кажуть, що пізніші церковні собори мають таку саму владу вирішувати справи віри й моральності. (Дії 15:2, 6, 22) Але, чи Бог уповноважив такі релігійні собори? Чи Він схвалив їх?

Цікаво зауважити, що в Марка 3:6 вислів „зробити раду” походить з грецького слова, яке значить ,зібрання людей на якому вони виражають свої думки та пораду’. У тому вірші читаємо, що фарисеї ,раду зробили’ з Іродом та його послідовниками для того, щоб стратити Ісуса. Певно, Бог не міг схвалити такої ради! І Ісус перестеріг Своїх учнів, щоб вони не вірили таким людям. (Марка 8:15) Чи ж нам не слід вірити релігійним соборам так званого Християнства теж?

Ісус також сказав: „По їхніх плодах ви пізнаєте їх”. (Матвія 7:20) Давайте, розглянемо плоди різних церковних соборів.

Хто має владу над ними?

Згідно з Американською енциклопедією, то місцеві собори, яких організували католицькі церкви в Іспанії, Британії та інших місцях „скликали світські сили й панували над ними”. „Перед Нікейським собором (325 р. н.е.)” не було загальних релігійних соборів провідників цілої Римської Імперії, скликаних імператором Константином. Британський історик Г. Г. Уеллс подає думку, що Константин впровадив політику й самодержавство в уже дуже розділене так зване Християнство. Уеллс написав: „Константин Великий не тільки скликав Нікейський собор, але усі великі собори, два в Константинополі (381 і 553 р.), в Ефесі (431 р.), і Халцедонський (451 р.) — всі були скликані імператорською владою”. Але як же Богові схвалювати такий розпорядок, беручи до уваги, що правдивим християнам не слід змішувати їхню релігію з політикою, але краще, вони мусять триматись точно нейтральними? — Івана 17:16; Якова 1:27.

„Пізніше імператорська політика церкви й суперництво між головними патріархальними єпархіями [райони під владою єпископа або архієпископа] часто затінювали пізніші собори”, додає Американська енциклопедія. Тому що такі церковні собори були зіпсовані церковною політикою, і суперництвом між ними, то вони не приносили плоду Божого духа — любові й миру. Їх заплямовували вчинки тіла — „ворожість, сварки, заздрість,.. самолюбні суперництва, незгоди, розбрат”. Про вчинки тіла, апостол Павло перестеріг, „що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують”. (Галатів 5:19-23, Католицький Переклад Хоменка) Отже, як же можливо казати, що Бог схвалює церковні собори так званого Християнства?

Жахливі жорстокості!

Г. Г. Уеллс твердив, що дух Константина запановував над церковними справами, і сказав: „Ідея викоренити всяке суперництво й розбрат, придушити думку, нав’язати одно догматичне віровчення на всіх віруючих,.. це ідея одної людини, яка вірить, що може діяти тільки зовсім без опозиції й критики. Історія церкви під впливом [Константина] стає історією насильної боротьби неминучої й несподіваної, а також брутального вимагання одностайності. Церква успадкувала від нього цей напрям бути владною й неопитаною, розвинути центральну організацію й діяти в згоді з імперією”.

Обвинувачення єрессю доказалось бути безжалісною схемою виключати від церкви противників, які відважувались не слухати церковних соборів так званого Християнства. Усіх, які висловлювали інакші думки, а навіть старались спростовувати віровчення й каноніки (церковний закон) соборів вважали бути єретиками.

Намагання винищити противників довело до жахливих жорстокостей. Більшості з критиків, яких визнавали винними в єресі проти популярного догмата ухваленого собором, спалювали живцем, і повільно мучили до самої смерті як публічні видовища — припустимо в ім’я Христа!

Наприклад, собор Констанца (1414-18 р.) був скликаний, щоб покінчити з незгодою про хто був правильним папою й судити єресі Уїкліфа й Гуса. Кажуть, що треба було тридцять тисяч коней привезти людей на цю велику подію в Констансі. На засіданні собору, Яна Гуса засудили на смерть і передали світській владі на спалення на ганебному стовпі.

Що сказати про доктрину?

Це правда, що всі справжні християни „говорять те саме”. Але ця єдність думки не є наслідком непохитної вимоги церкви. Краще, християни говорять те саме, тому що їхні переконання й практики твердо грунтуються на Божому натхненному Слові. (1 Коринтян 1:10; Дії 17:10, 11; 2 Тимофія 3:16, 17) Однак, що ж сказати про церковні собори, коли розглянемо їхні рішення в справах віровчення?

Хоч церковні собори є виправдані як етап (те, що хто-небудь уже здійснив) теології, то в розумах багатьох людей, вони стали могильними плитами позначати удари, які знищили чисте християнське навчання. Наприклад, у 325 р. н.е. Нікейський собор представив доктрину про втілення Христа або Бога-людини. Це заперечення, що Ісус дійсно був людиною, стало одною з головних обманних доктрин так званого Християнства. (Порівняйте з 2 Івана 7.) Ця доктрина відвернула мільйони людей від Бога Єгови, вірити в бентежучу Трійцю! Жодні з пізніших соборів не старались поправити цю помилку. Однак, ясно, що Трійця не є вчення Біблії, бо Ісус Сам сказав: „Більший за Мене Отець”. (Івана 14:28) Чи ж Бог буде схвалювати собор, який робить правду про тотожність Бога й Його Сина незрозумілою?

Догмат заснований одним собором може бути скасований іншим. Наприклад, так як показано на супровідній карті, вживання ідолів у поклонінні було скасоване Константинопольським собором у 730 р. н.е. Але пізніший собор знову впровадив ідоли в поклоніння. Біблія показує, що робити й вживати релігійні ідоли не є по-християнськи й становить ідолопоклонство.— 2 Мойсеєва 20:4-6; 1 Івана 5:21.

Також, так як можна зауважити з карти, між доктринами ухвалені церковними соборами так званого Християнства були хрещення немовлят, накинена й необхідна обітниця безшлюбності, чистилище, і вогненне пекло. Проте, Святе Письмо не схвалює хрещення немовлят, обітниць безшлюбності, і воно не вчить вогненного пекла, а чистилище навіть не згадується в ньому. (Матвія 28:19, 20; 1 Тимофія 4:1-3; Йова 14:13) Тому що бажаючі Божої ласки мусять поклонятись Йому „духом і правдою”, то як же Богові схвалювати собори, які заохочують людей вірити у фальшиву доктрину? — Івана 4:23, 24.

Збір в Єрусалимі

Про релігійні збори Отто Каррер написав: „Крім так званого Апостольського собору [близько 49 р. н.е.], якого рішення становить частину божественної традиції, і апостольського проголошення, то всі собори — є наслідком післяапостольської церкви. Вони не належать до часу заснування церкви”.— Церковні собори.

Немає сумніву, що всі церковні собори так званого Християнства дуже різняться від зібрання апостолів і старших у Єрусалимі в першому столітті. На тому зібранні не було влади-жадібних священиків нав’язувати великий тягар на людей або підвівати полум’я вогнів під ганебними стовпами страти. Краще, на тому зборі виявлявся плід Божого духа. Обговорення відбувались під керівництвом духа й погоджувались з Божим Словом. Той приклад на розв’язання біблійних питань сьогодні наслідує Урядове Тіло свідків Єгови.

У листі від апостолів та старших у Єрусалимі написаний до співвіруючих частково було сказано: „Бо зволилось духові святому і нам,— тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного: стримуватися від ідольських жертов та крови, і задушенини, та від блуду”. (Дії 15:22-29) Це не були закони людського походження, але вимоги вгрунтовані на ранішому законі Великого Законодавця.— 1 Мойсеєва 9:3, 4; 5 Мойсеєва 5:8-10, 18; Ісаї 33:22.

Бог Єгова схвалював той збір апостолів і старших у Єрусалимі в першому столітті, тому що поблагословив їхнє рішення, яких намір був поширювати проповідування Царства, і як наслідок того проповідування багато язичників приєднались до християнського збору. Але факти історії ясно показують, що Бог ніколи не схвалював церковних соборів так званого Християнства.

[Рамка на сторінці 23]

СХВАЛЕНІ ДОКТРИНИ СОБОР ДАТА

Хрещення немовлят Карфагенський 253

Обітниця безшлюбності Тридентський 1545

Розлучення заборонене Тридентський 1545

Пекельний вогонь Ліонський 1274

Флорентійський 1573

Відкинення ідолівb Константинопольський 730

Ідоли знову впроваджені Константинопольський 842

Нікейський 787

Пречисте зачаття Христа Авігнонський 1457

Втілення Христа Нікейський 325

Халцедонський 451

Мирянам заборонено

проповідувати Константинопольський 681

Чистилище Флорентійський 1573

Тридентський 1545

Трійця Нікейський 325

[Примітки]