«Щасливі усі ті, хто надіється на Єгову»

ТАК ЯК РОЗПОВІВ ДОМЕНИК ПІККОНІ

Мої батьки емігрували з Італії в Сполучені Штати на початку 1920-их років і зрештою оселилися у Південній Філадельфії, відомій в той час як Мала Італія. До 1927 року вони спілкувалися з Дослідниками Біблії, які пізніше стали відомі як Свідки Єгови.

Я народився 1929 року й батьки навчали мене біблійної правди від народження. Я пригадую як Свідки збиралися в нашому домі, перш ніж ішли проповідувати відданим католикам у містечках кам’яновугільного району Пенсільванії в якому братів дуже багато разів арештували. Я охрестився 1941 року на конгресі Свідків Єгови в місті Сент-Луїс, Міссурі, обставини в моєму житті почали змінюватися на гірше.

Я здружився з небажаними юнаками нашого сусідства й почав курити й грати в азартні гри на рогах вулиць. На щастя батьки побачили, що втрачали контроль над мною і вирішили переселитися до іншого району міста, не до вподоби мені тому, що не міг більше спілкуватися з моїми вуличними друзями. Проте сьогодні, дивлячись у минуле, я дуже вдячний моєму батькові за це. Він дійсно пожертвував фінансово, щоб вибрати мене з того оточення. Тоді як колись він ходив пішки на роботу, то тепер мусив довго їхати метро. Але в цьому районі міста я знову почав спілкуватися з теократичними друзями.

Засіяння місіонерського насіння

Майже кожного року, ми подорожували до Саут Лансінга, Нью-Йорку на закінчення класів Гілеаду, біблійної школи Товариства Вартової Башти. Дивитися як місіонерів розсилали до різних країн світу зворушило в моєму серці бажання місіонерського служіння. Тому закінчивши середню школу я вписався до служіння як регулярний піонер, у травні 1947 року.

У нашому зборі також служила дуже запопадлива молода піонерка, Елза Шварц. Батьки завжди заохочували її ставати місіонеркою і ви правдоподібно можете доходити до власного висновку про результати нашої дружби. Ми одружилися в 1951 році. Тоді як ми служили піонерами в Пенсільванії, ми подали заяву до місіонерської школи Гілеад. У 1953 році нас покликали до 23-го класу школи Гілеад. Після п’ятьох місяців інтенсивного студіювання і готування, ми закінчили Гілеад на конгресі в Торонто, Канаді, і нас призначили на служіння в Іспанія!

Проблеми в Іспанії

Тоді як ми готувалися до нашого місіонерського призначення в 1955 році, у нас було дуже багато запитань. Іспанія! Під якими обставинами ми будемо служити? Над країною правив католицький диктатор генералісимус Франсіско Франко і праця Свідків Єгови була заборонена. Як нам упоратися з такими обставинами?

Брати з центру Товариства в Брукліні повідомили нас, що Фредеріка Франца, тодішнього віцепрезидента Товариства Вартової Башти, і Алваро Берекочейя, місіонера з Аргентіни, заарештували разом з багатьма іншими братами. Організували таємний конгрес в лісі поблизу міста Барселони. Проте поліція дізналася про це таємне зібрання і заарештували більшість присутніхa.

Нас повідомили, що, мабуть, ніхто з братів не зможе привітати нас у Барселоні, і дали наказ: «Пошукайте готель а тоді повідоміть Товариство в Нью-Йорку про ваш адрес». Слова Ісаї спадали нам на думку: «Щасливі всі, що надіються на нього [Єгову]. І вуха твої почують слова позад тебе: «Ось дорога, ідіть нею!» (Ісаї 30:18, 21, Хоменко). Ми мусили покладати надію на Єгову й слухатися наказів Його організації.

Ми попрощалися з нашими батькам і друзям, які приїхали до Нью-Йорка, і незабаром наш корабель, Сатурнія, відплив рікою Гудзон, до Атлантичного океану. Це був останній раз, що я бачив мого батька. Два роки пізніше він помер, після довгої недуги.

Зрештою, ми прибули до нашого призначення — портового міста Барселони. Того хмарного, дощового дня, як ми переходили митницю, то побачили «сонце» сяючих усміхів. Алваро Берекочейя прийшов привітати нас разом з іншими іспанськими братами. Ми дуже раділи дізнатися, що наших братів уже звільнили на волю.

Треба було вивчати іспанську мову. У той час місіонери вчилися мов важким способом — без підручників або вчителів. У той час не було курсів для вивчання мов. Ми мусили задовольнити вимоги годин у проповідуванні й одночасно вивчати мову.

Проповідування під католицькою диктатурою

У той час організація Єгови в Іспанії ще була в ранньому дитинстві. Найвище число проповідників було 366 у 1955 році а населення налічувалося на 28 мільйонів. Тільки було десять зборів у цілій країні. Чи такі обставини будуть довго тривати? Як тільки я з дружиною почали проповідувати від дому до дому, то усвідомили, що Іспанія була немов рай проповідуючим добру новину. Люди прагнули почути правду.

Оскільки проповідування було заборонене, то як ми виконували нашу працю? Звичайно ми не відвідували кожного дому на вулиці, ані кожної квартири багатоквартирного будинку. У Барселоні є багато п’яти і шестиповерхових будинків і нам порадили проповідувати в квартирах згори додолу. Іноді ми відвідували тільки одну квартиру на кожному поверсі а навіть пропускали поверхи. Таким способом поліції було трудніше піймати нас, в разі якийсь фанатик донесе їй про нас.

Збори складалися з трьох або чотирьох груп, які збиралися на зібрання і студію книжки по приватних домах. Таким чином голова збору міг відвідувати кожну групу раз на місяць. Провідник студії книжки мав відповідальність провадити всі зібрання, які відбувалися вечорами два рази на тиждень малими групами з 10 до 20 осіб.

Ми мусили привикнути до нового способу життя. У той час ще не було місіонерських домів у Іспанії. Коли була можливість, ми мешкали з братами в їхніх домах. Для Елзи навчитися кухарити на вугільному пальнику було дійсне випробовування. З бігом часу ми купили малу однопальникову гасову плиту.

Переслідування і вигнання

Після якогось часу ми дізналися про спалах важкого переслідування в Андалусії, і що заарештували одного спеціального піонера. На нещастя він мав при собі книжечку, з іменами й адресами братів і сестер зі всіх частин країни. Після того доходили рапорти, що наших братів арештували в одному місті за другим. Робили облави все ближче й ближче Барселони. Зрештою, переслідування дійшло до самого міста.

Кілька місяців раніше мене взяли до головного поліцейського центру на розпитування, але звільнили після кількох годин і я думав, що це був кінець справи. Тоді американське посольство порадило мені добровільно вибратися з країни й уникнути сорому позбавлення моїх прав. Незабаром після цього поліція повідомила нас, що до десятьох днів ми мусили вибратися. Не маючи часу установити контакт з Товариством Вартової Башти, то що ж нам робити? Здавалося обставини вказували на те, що було б краще вибратися на найближчу місіонерську ниву — на захід, до Португалії.

Нове призначення, нова мова

Прибувши до Лісабона, в Португалії, у липні 1957 року, ми були призначені служити місіонерами у місті Порту, далеко на північ від Лісабона. Це місто розташоване в області відомій через вино портвейн вважали другою столицею країни. Процвітаючий збір збирався в підвалі будинку в центрі міста. У Португалії теж забороняли проповідувати й над країною правив диктатор Салазар. Однак обставини були зовсім інакші від обставин у Іспанії. Зібрання на які збиралося від 40 до 60 осіб відбувалися по домах братів. Не було жодних познак, що Свідки Єгови збиралися по тих домах. Хоч я не вмів говорити по-португальськи, то мене призначили головою збору. Знову я мусив вивчати нову мову важким способом.

Майже рік пізніше нас призначили до Лісабона. Тут ми перший раз мали власну квартиру виходячу на місто. Нас призначили доглядати одну округу — цілу республіку Португалії. У час нашого прибуття в Португалії було тільки 305 проповідників і п’ять зборів.

Час турботи починається

На декотрих картах Португалії з її колоніями було прислів’я: «Сонце ніколи на заходить над португальською тетиторією». Це правда тому, що Португалія мала колонії в багатьох частинах світу з яких найбільші були Мозамбік і Ангола в Африці. У 1961 році здавалося, що в цих колоніях заворушувалися проблеми й Португалія вирішила збільшити свої воєнні сили.

Що молоді брати будуть робити, коли їх вербуватимуть на військову службу? Декотрих звільняли через погане здоров’я, але більшість непохитно дотримували християнський нейтралітет. Незабаром почалося велике переслідування. До філіалу доходили звістки, що секретна поліція, ганебна П.І.Д.Е. (Поліція міжнародних справ і державної оборони), арештувала і суворо била спеціальних піонерів. Декотрих місіонерів також брали до поліцейського центру на розпитування. Тоді трьом одруженим парам дали 30 днів виїхати з країни. Ми звернулися до апеляційного суду.

Місіонерські пари покликали по одній до поліцейського центру на розпитування директором П.І.Д.Е. Перше, допитували голову філіалу, Еріка Бріттена з його дружиною Крістіною. Тоді Еріка Беверіджа з його дружиною Хейзлею і, нарешті, мене й Елзою. Начальник поліції фальшиво обвинувачував нас у змові з комуністами, щоб послабити Західний світ нашим навчанням про нейтралітет. Ми даремно подали апеляційну скаргу.

Ми дуже сумували як треба було залишати 1200 братів і сестер, які переживали тяжкий час через жорстоке правління нерозсудливого диктатора! Беверіджі виїхали в Іспанію а Бріттени вернулися назад до Англії. Яке було наше наступне призначення? До мусульманської країни Марокко.

Проповідування в мусульманському Марокко

Знову ми надіялися на Єгову. Нове призначення, нові звичаї і нові мови! Арабська, французька й іспанська були офіційні мови королівства Марокко, у якій було 234 Свідків у вісьмох зборах. Офіційна релігія була ісламська і забороняли навертати мусульман. Тому ми могли проповідувати тільки європейцям а не мусульманам.

Число проповідників зросло, з прибуттям місіонерів пізно в 1950 роки. Але марокканський уряд почав тиснути на європейське населення і тому вибралося багато іноземців, а навіть багато братів.

Через зменшення немусульманського населення ми почувалися зобов’язані придумувати тактовні способи проповідувати мусульманам, які подавали поліції скаргу на нас. Як люди почали більше нарікати в Танжері й інших містах, то зрештою нам дали 30 днів вибратися з країни. У травні 1969 Елзу і мене вигнали з ще одного призначення.

Короткострокове призначення?

Нас покликали до Брукліна і того самого літа мене запросили на зібрання слуг філіалів. На тому зібранні мене призначили служити головою філіалу в Сальвадорі в Центральній Америці. Тому що в Сальвадорі нашу працю не визнавали легальною, то ми будемо служити в філіалі правдоподібно тільки п’ять років, бо місіонерам не дозволяли довше перебувати в тій країні.

Сальвадор — яке чудове призначення! Кожного місяця служило 1290 проповідників, включаючи, у середньому, 114 піонерів. Сальвадорці — люди богобоязливі й гостинні, які любили Біблію. Майже в кожному домі нас запрошували вступати з ними в розмову. Незабаром ми розпочали стільки студій, скільки могли провадити.

Тому що тут був такий скорий зріст і велика потреба допомоги, ми сумували через те, що будемо мусили покидати таке чудове призначення тільки після п’ятьох років. Тому ми вирішили перевести працю Свідків Єгови на легальне становище. Ми подали заяву до уряду в грудні 1971 року й двадцять шосте квітня 1972 року дуже зраділи коли читали в урядовій газеті, Діаріо офісіал, що нашу діяльність уже легалізовано. Місіонери вже не мусили вибиратися з країни після п’ятьох років, але могли постійно мешкати в країні.

Випробовування і благословення

Протягом років у наших різних призначеннях ми розвинули близьку дружбу з багатьма й бачили плід нашого служіння. Елзі трапився гарний досвід у Сальвадорі з учителькою і її чоловіком який служив при війську. Один друг учительки теж зацікавився правдою. Спочатку чоловік не цікавився Біблією; усе ж таки ми відвідували його в лікарні, і він дуже привітно ставився до нас. З бігом часу він почав студіювати Біблію, покинув військову кар’єру і почав проповідувати з нами.

Тим часом одна жінка прийшла до Залу Царства й запитала Елзу чи вона студіювала з тим колишнім військовослужбовцем. Ця жінка колись була його коханкою! Вона також уже студіювала Біблію з Свідками Єгови. На обласному конгресі, той колишній військовослужбовець, з його дружиною, її подругою і його колишньою коханкою всі охрестилися!

Зріст у Сальвадорі

Через великий зріст будувалося багато Зал Царства й в Сальвадорі тепер служить понад 18 000 діючих Свідків. Проте цей прогрес не здійснився без важких переживань і випробовувань. Брати вже десять років виконують волю Єгови серед громадянської війни. Але вони дотримуються свого нейтралітету і залишаються вірними Царству Єгови.

Разом Елза і я вже закінчили 85 років повночасного служіння. Ми переконалися що, коли людина надієтсья на Єгову і слухає слова позад себе: «Ось дорога, ідіть нею!», то ніколи не буде розчарована. Така людина може набирати втіхи із задовольняючого й корисного життя повночасного слуги Єгови.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 24]

Конгрес у лісі в Іспанії, 1956 рік.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Ми проповідували немусульманам у Марокко.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Філіал у Сальвадорі, у якому ми тепер служимо.