Служити Богові, на якого можна покладатися

Розповів Кімон Прогакіс

Це був жахливо холодний вечір 1955 року. Ми з дружиною Йонулою почали вже хвилюватися, бо наш 18-річний син Йоргос чомусь не повертався з кіоску, де працював. Несподівано у наші двері постукав поліцейський. «Вашого сина збила машина, коли він вертався додому на велосипеді,— сказав поліцейський,— і він помер». Тоді він нахилився і прошепотів: «Вам скажуть, що це був випадок, але повірте мені, його вбили». Місцевий священик разом з лідерами деяких напіввійськових організацій змовилися вчинити це вбивство.

У ТІ часи, коли Греція тільки почала видужувати після періоду розбрату та злиднів, належати до Свідків Єгови було небезпечно. Я з власного досвіду знав про великі можливості Грецької православної церкви та напіввійськових організацій, тому що протягом 15 років активно співробітничав з ними. Дозвольте мені розповісти про події, які призвели до трагедії, що понад 40 років тому сталась у нашій родині.

Дитинство в Греції

Я народився 1902 року в заможній родині в маленькому селі неподалік від містечка Халкіс (Греція). Мій батько активно займався політикою, і всі в родині були відданими членами Грецької православної церкви. Я жадібно читав політичні та релігійні книжки в той час, коли більшість моїх співвітчизників були неграмотні.

Бідність і несправедливість, які панували на початку XX століття, викликали в мене тугу за кращим світом. Я думав, що релігія зможе якось виправити сумне становище, в якому опинилися мої співвітчизники. Через мої релігійні нахили впливові чоловіки з мого села запропонували, щоб я став у нашій громаді священиком Грецької православної церкви. Проте я не відчував ані готовності, ані бажання прийняти на себе таку відповідальність, хоч і відвідав багато монастирів і довго обговорював це питання з єпископами та ігуменами.

У вирі громадянської війни

Пройшли роки, і у квітні 1941 року Грецію окупували нацисти. Це стало початком жахливого періоду вбивств, голоду, злигоднів і страшних людських страждань. Виник сильний рух опору, і я приєднався до одного з партизанських загонів, що боролися з нацистськими окупантами. Через це мій дім декілька разів підпалювали, мене було поранено, а врожай на моїх полях знищено дощенту. На початку 1943 року нашій родині не лишалося нічого іншого, як утікати в гори. Ми жили там до кінця нацистської окупації (жовтень 1944 року).

Коли німці пішли, вибухнули внутрішні політичні та громадянські суперечки. Партизанський загін опору, до якого я належав, став одним з найвпливовіших збройних об’єднань у громадянській війні. Хоч мені подобалися комуністичні ідеали справедливості, рівноправ’я та дружби, реальність врешті-решт зруйнувала мої ілюзії. Оскільки я посідав видатне становище у групі, то міг особисто бачити, що влада часто псує людей. Попри безсумнівно благородні теорії та ідеї, егоїзм і недосконалість зводять нанівець найкращі наміри політиків.

Мене особливо вразило те, що православні священики по обох боках громадянського конфлікту брали зброю й вбивали своїх же співвіруючих! Я замислився: «Як можуть ці духівники говорити, ніби вони представляють Ісуса Христа, котрий попереджав: «Всі хто візьме меча,— від меча і загинуть»? (Матвія 26:52).

Протягом громадянської війни 1946 року я ховався у криївці біля містечка Ламія у центральній Греції. Мій одяг зовсім зносився, тож я вирішив вдягнутися так, щоб мене не впізнали, й піти до кравця у місто замовити новий одяг. У домі кравця я став свідком палкої суперечки, яка точилася там між людьми, й незабаром розговорився про те, що не стосувалося політики, але було колись моєю улюбленою темою, тобто про релігію. Помітивши мою обізнаність, присутні запропонували мені поговорити з якимось «професором теології». Вони негайно пішли й покликали його.

Реальна надія

Під час обговорення, яке тоді відбулося, «професор» запитав мене, що є основою моєї віри. «Святі Отці та Вселенський синод»,— відповів я. Не заперечуючи ні слова, він відкрив свою маленьку Біблію на Матвія 23:9, 10 і попросив мене прочитати слова Ісуса: «Не називайте нікого отцем на землі,— бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками,— бо один вам Наставник,— Христос».

Мені наче полуда з очей спала! Я відчув, що цей чоловік говорив правду. Коли він сказав, що є Свідком Єгови, я попросив дати мені щось почитати. Він приніс книжку «Світло», в якій обговорювалася біблійна книга Об’явлення, і я взяв її з собою у криївку. До того часу звірі, про яких говориться в Об’явленні, були для мене таємницею, але тепер я зрозумів, що вони представляли політичні організації нашого XX сторіччя. Я почав розуміти, що Біблія має практичне значення в наш час і мені потрібно вивчати її та змінювати своє життя згідно з біблійною правдою.

Арешт і ув’язнення

Невдовзі після цих подій у мою криївку увірвалися солдати і мене було арештовано. Мене кинули в тюремну камеру. Я очікував страти, бо мене, як людину, що перебуває поза законом, вже деякий час шукали. Там, у тюремній камері, мене відвідав Свідок, який колись розмовляв зі мною. Він заохотив мене покластися на Єгову, що я і зробив. Мене засудили до піврічного ув’язнення на острові Аегеан (Ікарія).

Як тільки я прибув туди, то відрекомендувався не як комуніст, а як Свідок Єгови. Там були ще інші в’язні, які навчалися біблійної правди, тож я розшукав їх, і ми стали регулярно вивчати разом Біблію. Вони допомогли мені глибше дослідити Святе Письмо й краще розуміти Єгову, нашого Бога, на якого можна покладатися.

У 1947 році, коли строк мого ув’язнення скінчився, мене викликали до кабінету прокурора. Він сказав, що моя добра поведінка справила на нього глибоке враження і що, коли мене ще раз буде ув’язнено, я можу зсилатися на нього. Повернувшись в Афіни, куди тим часом переїхала моя родина, я встановив контакт зі збором Свідків Єгови й незабаром охрестився на символ мого присвячення Єгові.

Обвинувачення у прозелітизмі

У Греції протягом десятиріч проти Свідків Єгови порушувалися судові справи згідно з прийнятими в 1938 та 1939 роках законами, що забороняли прозелітизм. Тому з 1938 по 1992 рік Свідків Єгови у Греції арештовували 19 147 разів, і загалом їм присудили 753 роки ув’язнення, з яких 593 роки Свідки фактично відсиділи. Мене особисто арештовували понад 40 разів за проповідування доброї новини про Боже Царство, і я провів у різних в’язницях загалом 27 місяців.

Одного разу мене арештували через листа, якого я написав до священика Грецької православної церкви у Халкісі. У 1955 році збори Свідків Єгови було заохочено розсилати брошурку «Християнський світ чи християнство: котре з них «світло світу»?» (англ.) всім представникам духівництва. Один з високопоставлених церковників, до якого я написав листа, подав на мене в суд за прозелітизм. Під час процесу Свідок-повірений та місцевий адвокат вміло захищали мене, пояснюючи, що на всіх правдивих християнах лежить обов’язок проповідувати добру новину про Боже Царство (Матвія 24:14).

 — Ні,— пристрасно відповів той,— я розірвав їх і викинув, як тільки відкрив конверт!

 — Тоді як ви можете казати, що цей чоловік намагався навернути вас у свою віру? — запитав головуючий суддя.

Після цього наш повірений навів декілька прикладів того, як професори та інші жертвували свої книжки публічним бібліотекам. «Чи ви вважаєте, що ці люди намагалися навернути інших?» — запитав він.

Ясно, що таку діяльність не можна було розглядати, як прозелітизм. Я подякував Єгові, коли почув вирок: «Невинний».

Смерть мого сина

Мого сина Йоргоса також постійно непокоїли, переважно через підбурення православних священиків. Його теж безліч разів арештовували, бо він був молодим і дуже ревним у праці проповідування про Боже Царство. Кінець кінцем противники вирішили позбутися його і разом з тим спробувати залякати нас, щоб ми припинили проповідування.

Поліцейський, який прийшов до нас повідомити про смерть Йоргоса, сказав, що місцевий священик Грецької православної церкви та лідери деяких напіввійськових організацій змовилися вчинити це вбивство. Такі «випадки» були звичайними в ті неспокійні часи. Незважаючи на горе, якого завдала нам смерть сина, наше рішення непохитно продовжувати працю проповідування і повністю покладатися на Єгову тільки зміцніло.

Допомагаючи іншим довіряти Єгові

У середині 60-х років моя дружина й діти проводили літо в прибережному селі Скала-Оропос, приблизно 50 кілометрів від Афін. Тоді там не було жодного Свідка, то ж ми неформально свідчили сусідам. Деякі місцеві селяни відреагували прихильно. Оскільки вони цілими днями працювали на полі, ми проводили біблійні вивчення пізно ввечері, й деякі з селян стали Свідками.

Бачачи, як Єгова благословляє наші зусилля, ми 15 років щотижня їздили туди, щоб проводити біблійні вивчення із зацікавленими людьми. Майже 30 осіб, з якими ми вивчали Біблію, пізніше охрестилися. Спочатку утворилася група вивчення, і мене було призначено вести зібрання. Пізніше група стала збором, а сьогодні збір «Малакаса» у тій місцевості налічує більше ста Свідків. Ми раді, що четверо з тих, кому ми допомогли, сьогодні в повночасному служінні.

Багата спадщина

Невдовзі після того, як я присвятив своє життя Єгові, моя дружина почала робити духовний поступ і охрестилася. У важкий період переслідування її віра залишалася міцною і вона стійко й непохитно трималася своєї бездоганності. Вона ніколи не нарікала на труднощі, які їй довелося пережити через мої часті ув’язнення.

Протягом років ми проводили разом багато біблійних вивчень, і вона успішно допомагала багатьом, підходячи до речей просто й з ентузіазмом. Зараз вона регулярно приносить журнали «Вартова башта» й «Пробудись!» десяткам сталих читачів.

Значною мірою завдяки підтримці моєї вірної дружини троє наших дітей, які лишилися живими, разом зі своїми сім’ями, тобто з шістьма онуками та чотирма правнуками, активно служать Єгові. Хоч їм не доводилося зустрічатися з переслідуванням та протидією, як нам з дружиною, вони навчилися цілковито покладатися на Єгову й ходити його дорогами. Як буде чудово, коли ми всі знову зустрінемося з нашим дорогим Йоргосом після воскресіння!

Сповнений рішучості покладатися на Єгову

Протягом усіх цих років я бачив, як дух Єгови діяв серед його народа. Його організація, яка керується духом, допомогла мені зрозуміти, що ми не можемо покладати надій на людей. Їхні обіцянки про краще майбутнє нічого не варті, бо зрештою вони виявляються просто великою брехнею (Псалом 146:3, 4).

Незважаючи на мій похилий вік та дуже погане здоров’я, я й далі зосереджую свій погляд на реальній надії на Царство. Я дійсно шкодую за роками, які витратив на фальшиву релігію та спроби створити кращі умови за допомогою політики. Якщо б я міг прожити життя спочатку, то без жодного сумніву знову вибрав би служіння Єгові — Богові, на якого можна покладатися.

(Кімон Прогакіс недавно заснув смертним сном. Він мав земну надію).

[Ілюстрація на сторінці 26]

Недавня фотографія Кімона з дружиною Йонулою.