Нахманід. Чи він спростував християнство?

СЕРЕДНІ віки. З чим ви пов’язуєте їх? З хрестовими походами? Інквізицією? Катуваннями? Хоча ця епоха зазвичай не асоціюється з відкритими релігійними обговореннями, 1263 року таки відбулися найунікальніші в історії Європи єврейсько-християнські дебати. Хто вів ці дебати? Які питання розглядалися? Як ці дебати можуть допомогти нам сьогодні розпізнати правдиву релігію?

Що розпалило дебати?

У середні віки римсько-католицька церква представляла себе правдивою релігією. А втім, євреї не припиняли твердити, що це вони є вибраним Божим народом. Неспроможність церкви переконати євреїв у потребі навернутися призводила до розчарувань і нерідко до насилля й переслідування. Під час хрестових походів було вирізано або спалено десятки тисяч євреїв. Коли перед ними ставили вибір — охреститися чи померти, вони вибирали друге. У багатьох країнах породжений церквою антисемітизм став повсякденним явищем.

Проте в католицькій Іспанії XII—XIII сторіч панував інший дух. Євреї мали релігійну свободу доти, доки вони не нападали на християнську віру. Вони навіть отримували відповідальні посади при королівському дворі. Але десь через сторіччя такого доброзичливого ставлення домініканські священики почали вживати заходів, щоб послабити єврейський вплив у суспільстві й навернути євреїв на католицизм. Аби тільки довести неповноцінність позиції євреїв і наголосити на потребі всім євреям навернутися, домініканці наполягали на тому, щоб арагонський король Хайме I влаштував офіційні дебати.

Це були не перші єврейсько-християнські дебати. У 1240 році пройшов офіційний диспут у Парижі (Франція). Його головною метою було засудити священну книгу євреїв, Талмуд. А втім, єврейській стороні не було дозволено вільно висловлюватися. Після того як церква оголосила перемогу в цьому диспуті, на площах міста було влаштовано масове спалення примірників Талмуду.

Але через свою терпимішу позицію арагонський король Хайме I не вчинив би такого глумливого судилища. Чітко розуміючи це, домініканці вдалися до інших дій. За книжкою Гіяма Маккобі «Юдаїзм під судом» (англ.), вони, запрошуючи євреїв на дебати, «не виявляли осуду, як це робили в Парижі, а були люб’язними й доброзичливими». Домініканці призначили своїм головним представником Пабло Крістіані, єврея, який навернувся на католицизм і висвятився на домініканського священика. Домініканці були переконані, що за допомогою його знання Талмуду й рабинських писань вони переможуть.

Чому Нахманід?

Тільки одна людина в Іспанії була духовно підкована, щоб стати в дебатах представником євреїв,— Мойсей бен Нахман, або Нахманідa. Нахманід народився 1194 року в місті Жерона й вже у підлітковому віці відзначався як біблеїст і мудрець Талмуду. Коли йому сповнилося 30 років, він уже опрацював свої коментарі до більшої частини Талмуду, й незабаром його слово набуло найбільшої ваги в розв’язанні полеміки навколо праць Маймоніда, яка загрожувала єдності єврейської громадиb. Нахманід вважається одним з найвидатніших єврейських біблеїстів і мудреців Талмуду своєї епохи і другим, хіба що тільки після Маймоніда, щодо впливу на тогочасний юдаїзм.

Нахманід справляв значний вплив на єврейську громаду в Каталонії, і навіть сам король Хайме I радився з ним у різних державних справах. Як євреї, так і погани поважали його гострий розум. Домініканці розуміли, що для вдалого приниження євреїв, тільки з ним, їхнім видатним рабином, треба вести дебати.

Нахманід неохоче погодився на дебати, бо розумів, що домініканці не ставили собі за мету вести чесну дискусію. Він повинен був відповідати на запитання, але сам не міг поставити жодного. Проте, на прохання короля, він погодився, питаючи при цьому дозволу користуватися свободою слова у своїх відповідях. Король Хайме I пішов на це. У середні віки такий дозвіл на відносну свободу мови був чимось небаченим і безпрецедентним, що стало чітким виявом глибокої поваги короля до Нахманіда. Але Нахманід мав деякі побоювання. Якщо під час дебатів він здаватиметься занадто антагоністичним, то це виллється у трагічні наслідки як для нього, так і для цілої єврейської громади. У будь-який час могло вибухнути насилля.

Нахманід проти Пабло Крістіані

Головним місцем проведення дебатів став королівський палац у Барселоні. Було заплановано чотири серії: 20, 23, 26 і 27 липня 1263 року. У кожній серії головував сам король і були присутніми різні церковні й державні сановники, а також представники місцевої єврейської громади.

Церква не мала жодних сумнівів щодо результату дебатів. У своєму офіційному повідомленні домініканці заявляли, що метою дебатів є «не суперечка про віру, немов би вона [віра] була предметом сумнівів, але усунення помилковості багатьох євреїв і знищення їхньої зухвалої віри».

Хоча Нахманідові було майже 70 років, він виявив свій ясний розум тим, що постарався звести обговорення лише до основних питань. Він розпочав свою мову словами: «[Попередні] дебати між поганами і євреями стосувалися багатьох аспектів релігійних обрядів, від яких не залежать підвалини віри. Проте в цьому королівському дворі я хотів би обговорювати лише справи, які викликають всю цю контроверзу». Відтак було вирішено, що предметом обговорення стане те, чи Месія вже прийшов, ким він був — Богом чи людиною — і хто має правдивий закон — євреї чи християни.

У вступних словах Пабло Крістіані заявив, що він може довести з Талмуду, що Месія вже прийшов. Нахманід заперечив, що коли це так, то чому рабини, які визнають Талмуд, не визнали Ісуса? Замість подавати ясні біблійні докази на підтвердження своїх слів, Крістіані неодноразово посилався на неясні уривки з рабинських писань. Пункт за пунктом Нахманід спростовував застосування цих уривків, показуючи, що вони вирвані з контексту. Розум підказував, що Нахманід є компетентнішим у писаннях, вивченню яких присвятив усе своє життя. Навіть коли Крістіані й посилався на Святе Письмо, своїми аргументами він висвітлював моменти, які можна було легко спростувати.

Хоча Нахманідові дозволялося тільки відповідати на запитання, він зміг представити незаперечні аргументи, які показали, чому позиція католицької церкви є неприйнятною для євреїв та багатьох мислячих людей. Стосовно доктрини про Трійцю він сказав: «Для будь-якого єврея або іншої людини є немислимим, щоб Творець неба й землі... пройшов через утробу якоїсь єврейки... і потім потрапив у руки своїх ворогів, котрі... вбили його». Нахманід влучно заявив: «Ваше вірування, що є підвалиною вашої доктрини,— неприйнятне для [раціонального] мислення».

Наголошуючи на суперечливості, яка донині перешкоджає багатьом євреям розглянути навіть можливість того, що Ісус є Месією, Нахманід висловився про жахливу провинність за кровопролиття, котра лежить на церкві. Він сказав: «Пророк заявляє, що за часу Месії... мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни. Від днів Назарянина до цього часу весь світ повний насилля й грабежу. [Авжеж] християни пролили більше крові, ніж інші народи, і, крім того, вони провадять неморальне життя. Як же важко було б для вас, ваша величність, і для ваших лицарів більше не... навчатись війни!» (Ісаї 2:4).

Після четвертої серії король припинив дебати. Він сказав Нахманідові: «Я ще ніколи не бачив чоловіка, котрий міг би так майстерно обстоювати помилкові переконання, як ти». Дотримуючись своєї обіцянки забезпечити Нахманідові свободу мови й захист, арагонський король Хайме I відіслав його додому, подарувавши 300 динарів. На прохання єпископа Жерони, Нахманід склав письмовий звіт про дебати.

Хоча домініканці проголосили повну перемогу, вони були явно засмучені. Пізніше, використовуючи як доказ Нахманідову працю про дебати, вони оскаржили його у зневазі церкви. Незадоволені ставленням короля до Нахманіда, домініканці звернулися до папи Климента IV. Нахманіда вислали за межі Іспанії, хоча йому було вже понад 70 роківc.

Де захована правда?

Чи аргументи обох сторін допомогли розпізнати правдиву релігію? Хоча кожна сторона вказувала на помилки іншої, жодна з них не представила чіткої звістки правди. Нахманід майстерно спростував не правдиве християнство, але штучну доктрину, таку, як вчення про Трійцю, котру християнство вигадало через декілька сторіч після Ісуса. Неморальна поведінка загальновизнаного християнства й безпричинне кровопролиття, скоєне ним, про що так відважно висловлювався Нахманід, є також незаперечними історичними фактами.

Отже, неважко зрозуміти, чому за цих обставин аргументи на захист християнства не справили жодного враження на Нахманіда та інших євреїв. Крім того, аргументи Пабло Крістіані базувалися не на чітких доводах зі Святого єврейського Письма, але на невдало застосовуваних рабинських писаннях.

Ні, Нахманід не спростував правдивого християнства. За часу його життя правдиве світло вчень Ісуса й докази його Месіанства були затемнені фальшивим трактуванням. Ісус та його апостоли пророкували про з’явлення такого відступницького вчення (Матвія 7:21—23; 13:24—30, 37—43; 1 Тимофія 4:1—3; 2 Петра 2:1, 2).

А втім, сьогодні не важко розпізнати правдиву релігію. Ісус сказав про своїх правдивих послідовників: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх... Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі» (Матвія 7:16, 17). Ми заохочуємо вас постаратися розпізнати їх. Дозвольте Свідкам Єгови допомогти вам розпочати об’єктивне дослідження біблійних доказів. Завдяки цьому ви дізнаєтесь про справжнє значення всіх Божих обітниць, пов’язаних з Месією та його правлінням.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 20]

Нахманід обстоював свої переконання в Барселоні.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 19]

Ілюстрації на сторінках 19, 20 взяті з: Illustrirte Pracht - Bibel/Heilige Schrift des Alten und Neuen Testaments, nach der deutschen Uebersetzung D. Martin Luther’s