Чи існують підстави довіряти Біблії?

НАВІТЬ у нашому сучасному світі багато людей з довірою ставляться до Біблії. Згідно з опитуванням, проведеним службою громадської думки Ґеллапа, 80 відсотків американців вірять у те, що Біблія є натхненим Словом Бога. Можливо, у вашій місцевості не так багато людей дотримується подібної думки; проте ви, мабуть, все одно погодитеся: ці віруючі сподіваються, що церква навчатиме їх Біблії. Але часто це не так. Візьмімо, наприклад, вчення про покарання душі після смерті.

Чи десь у Біблії можна знайти вчення про чистилище або вогняне пекло? Багато вчених загальновизнаного християнства сьогодні відповіли б: «Ні». У «Новій католицькій енциклопедії» (англ.) зазначається: «У кінцевому підсумку католицька доктрина про чистилище базується на традиції, а не на Святому Письмі». Щодо пекла у «Словнику християнської теології» (англ.) говориться: «У Н[овому] З[авіті] ніде не сказано, що ранні християни навчали про вогняне пекло».

Нещодавно в газетах здійнявся бум через пропозицію комісії з розгляду доктрин англіканської церкви взагалі відкинути вчення про пекельний вогонь. Д-р Том Райт, настоятель кафедрального собору в Лічфілді, стверджує, що колишні уявлення про пекло «перетворили Бога на потвору та залишили шрами в душах багатьох людей». У звіті комісії пекло описується як стан «повного небуття»a. Так само у «Новій католицькій енциклопедії» пояснюється, чим є пекло з погляду католицизму: «Сьогодні теологія розглядає проблему пекла під таким кутом: пекло віддаляє людей від Бога».

Дійсно, те, що Біблія говорить стосовно душі, несумісне з ученням про чистилище та пекельний вогонь. У ній часто говориться про смертність душі. «Душа, що грішить,— вона помре». (Єзекіїля 18:4; порівняйте з перекладом Куліша). За Біблією, мертві перебувають у несвідомому стані, вони неспроможні відчувати біль. «Бо живі знають, що помруть, а мертві нічогісінько не тямлять» (Екклезіяста 9:5, Кул.). Надія, яку Біблія дає померлим,— це майбутнє воскресіння. Ісус порівняв смерть зі сном, коли говорив про смерть свого друга Лазаря. Марта, сестра Лазаря, висловила надію, котрої навчає Біблія, такими словами: «Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне». Ісус воскресив Лазаря з мертвих і на його прикладі підтвердив, що людство має надію на воскресіння (Івана 5:28, 29; 11:11—14, 24, 44).

Історики вказують на те, що вчення, ніби у людини є окрема від тіла безсмертна душа, походить не з Біблії, а з грецької філософії. Згідно з «Новою католицькою енциклопедією», старожитні євреї не вважали, що людина складається з матеріального тіла та нематеріальної душі. Стосовно переконання, якого дотримувались у цьому євреї, там зазначається: «Коли дихання життя увійшло в першу людину, котру Бог сформував із землі, то людина стала «живою істотою» (Б[уття] 2.7). Смерть не вважалася моментом, коли дві складові частини людини відокремлюються одна від одної, як стверджувалося згідно з грецькою філософією; дихання життя залишає людину, і вона стає всього лиш «мертвою істотою» (Л[евит] 21.11; Ч[исла] 6.6; 19.13). У кожному випадку слово «істота» — це єврейське слово [не́·феш], котре часто перекладається як «душа», але, по суті, це і є сама особа».

У тій же енциклопедії зазначається, що останнім часом католицькі вчені «обстоюють думку, що Н[овий] З[авіт] не вчить про безсмертя душі в елліністичному [грецькому] розумінні». В енциклопедії робиться висновок: «Основне вирішення цієї проблеми слід шукати не стільки у філософських теоріях, скільки у надприродному дарі Воскресіння».

Біблія чи передання?

Але як небіблійні поняття змогли прокрастися у церковні доктрини? Багато церков стверджують, що найвищим авторитетом для них є Біблія. Наприклад, не так давно папа Іоанн Павло II наголосив на тому, наскільки важливо, щоб «вірні сприймали [Святе Письмо] як цілковиту правду, як найвище мірило нашої віри». Однак багато хто визнає, що вчення християнського світу в наш час відрізняються від того, чого навчали християни у першому сторіччі. Більшість церков розцінює ці зміни як один із наслідків поступового розвитку церковних доктрин. Але це ще не все. Згідно із засадами католицької церкви, церковні передання мають таку саму вагу, що й Святе Письмо. У «Новій католицькій енциклопедії» говориться, що церква «не визнає́ жодної доктрини, котра ґрунтується виключно на Святому Письмі і не підтверджується переданнями; вона також не визнає́ жодної доктрини, котра ґрунтується виключно на переданнях і не має підтвердження у Святому Письмі».

Протягом історії церкви́ заміняли біблійні вчення доктринами, які ґрунтувалися лише на переданнях. Фактично багато церков сьогодні вважають біблійні вчення неправильними. Наприклад, «Нова католицька енциклопедія» заявляє: «Коли взяти до уваги сучасні знання в області науки та історії, стає очевидним, що багато біблійних тверджень — це просто неправда». Стосовно біблійного вчення про те, що мертві перебувають у несвідомому стані, в енциклопедії далі говориться: «Навіть у релігійних питаннях у С[тарому] З[авіті] виявляється недостатньо знань щодо... життя після смерті». Для прикладу там наводиться Псалом 6:5 (у деяких перекладах вірш 6): «Бож у смерті нема пам’ятання про Тебе, у шеолі ж [або Гадесі] хто буде хвалити Тебе?» Деякі протестантські семінарії та коледжі більше не вчать про непомильність Святого Письма. З іншого боку, католицька церква вважає, що їй належить віронавчальна влада, і, спираючись на неї, церква тлумачить те, чого навчає Біблія. Проте може виникнути запитання: «Що, коли такі тлумачення суперечать Святому Письму?»

Важливість Святого Письма

Ісус постійно посилався на Святе Письмо як на авторитет і часто, перш ніж висловити якусь думку, казав: «Написано» (Матвія 4:4, 7, 10; Луки 19:46). Коли Ісус говорив про чоловіків та подружні стосунки, то звертався не до грецьких філософських припущень, а до опису творення з Буття (Буття 1:27; 2:24; Матвія 19:3—9). Безсумнівно, Ісус вважав, що Святе Письмо натхнене Богом та правдиве. Він навіть сказав у молитві до Бога: «Твоє слово — то правда» (Івана 17:17)b.

У Біблії записано, як Ісус осуджував релігійних керівників тих часів: «Ви хитро-мудро відкидаєте заповідь Божу, щоб берегти ваше передання. (...) Таким чином, касуєте слово Боже вашим переданням» (Марка 7:6—13, УКУ). Так само апостол Павло не дозволяв, аби грецькі філософські ідеї чи облудні передання проникли в його вчення. «Стережіться,— попереджав він,— щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським» (Колосян 2:8; 1 Коринтян 1:22, 23; 2:1—13). Щоправда, Павло заохочував християн триматися певних передань, або вчень, але вони ґрунтувалися на Святому Письмі та повністю узгоджувалися з ним (2 Солунян 2:13—15). «Усе Писання Богом надхнене, і корисне,— писав Павло,— щоб Божа людина була досконала [«повністю компетентна», НС], до всякого доброго діла готова» (2 Тимофія 3:16, 17).

Павло передбачав, що в майбутньому дехто відійде від Святого Письма. Він попереджав Тимофія: «Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись... вони слух свій від правди відвернуть». Павло також дав йому пораду: «Але ти будь пильний у всьому» (2 Тимофія 4:3—5). Як? Один із способів — бути «шляхетно настроєним». В одному грецькому лексиконі біблійне слово, перекладене як «шляхетна настроєність», визначається так: «Готовність навчатися та неупереджено оцінювати що-небудь». Лука використав цей вираз, коли описував слухачів із міста Верії, котрим у першому сторіччі проповідував Павло. Павлові вчення були для тих людей новими, і вони не хотіли, щоби хтось увів їх в оману. Лука похвалив їх, коли написав: «Ці [верійці] були шляхетніші [«шляхетніше настроєні», НС] за солунян,— і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є». Хоча верійці й були шляхетно настроєними, проте вони не стали скептиками — людьми, котрі ні у що не бажають вірити. Навпаки, в результаті такого сумлінного дослідження «багато із них тоді ввірували» (Дії 17:11, 12).

Користь для тих, хто живе за Біблією

Перші християни були добре відомі своїм дотриманням біблійних настанов та саможертовною любов’ю. Однак тепер багато людей лише «мають вигляд побожності, а сили її відреклися» (2 Тимофія 3:5, Філ.). Жодна форма християнства, яка не відповідає християнству першого сторіччя, не може мати справжньої сили та позитивно впливати на життя людей. Чи ж це не допомагає зрозуміти, чому в християнському світі ми бачимо майже повсюдний зріст насильства, аморальності, матеріалізму та занепад сімейного устрою? Більш того, у деяких «християнських» країнах нещадні етнічні війни ведуться представниками тієї самої релігії.

Чи ж дух шляхетно настроєних верійців назавжди пішов у небуття? Чи є у наш час хоча б якась група, котра довіряє Біблії та живе згідно з нею?

«Канадська енциклопедія» зауважує: «Праця Свідків Єгови — це відродження й відновлення раннього християнства, яким воно було за часу Ісуса та його учнів у першому та другому сторіччях нашої ери». Стосовно Свідків у «Новій католицькій енциклопедії» зазначається: «Вони вважають Біблію єдиним джерелом своєї віри та норм поведінки».

Безперечно, саме через це у багатьох країнах світу Свідків Єгови знають як людей, що мають духовний добробут, мир та щастя. Тому ми заохочуємо всіх наших читачів і надалі набувати знань про цілющі духовні вчення з Біблії. Чим більше людина отримає таких знань, тим більше вона зможе довіряти Біблії й тим сильнішою буде її віра в Бога. Заради цього варто докладати всіх зусиль, оскільки користь, яку приносить така віра,— вічна.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 6]

Апостол Павло та інші проповідували на ринку.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Свідки Єгови «вважають Біблію єдиним джерелом своєї віри та норм поведінки».