Від культу імператора до правдивого поклоніння

РОЗПОВІВ ІСАМУ СУҐІУРА

Хоча в 1945 році стало очевидно, що Японія програ́є у Другій світовій війні, ми були впевнені, що камікадзе («вітер богів») зметуть і переможуть ворогів. Слово «камікадзе» стосується ураганів, які в 1274 і 1281 роках біля берегів Японії знищили велику частину монгольських армад, що змусило їх відступити.

ТОМУ коли імператор Хірохіто 15 серпня 1945 року оголосив, що Японія капітулювала перед союзними військами, надії ста мільйонів відданих йому людей були розбиті. У той час я був школярем і теж зазнав краху надій. «Якщо імператор не є живим Богом, хто ж тоді? — запитував я себе.— Кому я можу довіряти?»

Однак насправді поразка Японії в Другій світовій війні відкрила можливість для мене та для тисяч інших японців навчитися про правдивого Бога Єгову. Але перш ніж я розповім про зміни, які мусив зробити, дозвольте познайомити вас зі своїм релігійним вихованням.

Ранній релігійний вплив

Я народився в місті Нагоя 16 червня 1932 року і був наймолодшим з чотирьох синів. Наш батько працював топографом міста. Мати була відданою прихильницею синтоїстської секти Тенрікьо, і мій найстарший брат готувався стати вчителем Тенрікьо. Ми з мамою були особливо близькими, і вона брала мене з собою у місце зібрань на поклоніння.

Мене навчили схиляти голову й молитися. Релігія Тенрікьо вчила про творця на ім’я Тенрі О но Мікото, а також про десять нижчих божеств. Її члени займалися зціленням вірою і наголошували на служінні іншим, а також на поширенні своїх вчень.

У дитинстві я був дуже допитливим. Я зачудовано дивився на місяць, безліч зірок на нічному небі і думав, де кінчається небо. Мені подобалося спостерігати, як ростуть баклажани й огірки, які я садив на маленькій присадибній ділянці. Спостерігання природи зміцнило мою віру в Бога.

Воєнні роки

Початкові роки мого навчання у школі (1939—1945) збіглися з Другою світовою війною. У школі наголошували на культі імператора — важливій складовій синтоїзму. В уроки етики — шушін — входило вивчення моралі з націоналістичним та мілітаристським нахилом. Церемонія підняття прапора, співання державного гімну, вивчення імператорських постанов стосовно освіти й салютування зображенню імператора були частиною щоденного життя у школі.

Ми також ходили в місцеву синтоїстську святиню, щоб просити Бога про перемогу імператорської армії. Двоє моїх рідних братів служили в армії. Через своє націоналістично-релігійне виховання я радів новинам про успіхи японської армії.

Нагоя була центром японської авіаіндустрії, тому вона стала головною мішенню військово-повітряних сил США. Удень бомбардувальники В-29, «надфортеці», у бойовому порядку літали на висоті 9000 метрів над містом, скидаючи сотні тонн бомб на індустріальні райони міста. Уночі прожектори висвітлювали бомбардувальників, які літали дуже низько, навіть на висоті 1300 метрів. Неодноразові повітряні рейди із запалювальними бомбами перетворювали житлові квартали на справжнє пекло. Протягом останніх дев’яти місяців війни на саму лише Нагою було зроблено 54 нальоти, які принесли багато страждань і забрали життя понад 7700 людей.

У той час військові кораблі почали вести артилерійський обстріл десятьох прибережних міст, і пішли розмови про можливу висадку американських військ поблизу Токіо. Жінок та хлопчиків навчали битися бамбуковими списами, щоб захищати країну. Наш девіз був «Іхіоку Соуґйокусай», що значить «смерть 100 мільйонів ліпша за капітуляцію».

Сьомого серпня 1945 року газетний заголовок повідомляв: «На Хіросіму скинули бомбу нового типу». Через два дні ще одну таку бомбу скинули на Нагасакі. Це були атомні бомби, і пізніше нам сказали, що від вибуху цих двох бомб загинуло понад 300 000 людей. А 15 серпня, коли ми закінчили учбовий марш з дерев’яними рушницями, було передано виступ імператора, в якому він оголосив про капітуляцію Японії. Нашу віру в перемогу заступило душевне спустошення!

З’являється нова надія

Коли американські війська почали окупацію, ми поступово змирилися з фактом, що Сполучені Штати Америки виграли війну. В Японії ввели демократію, а також прийняли нову конституцію, яка гарантувала свободу віросповідання. Умови життя були суворими, харчів не вистачало, і в 1946 році від недоїдання помер батько.

Тим часом у нашій школі почали викладати англійську мову, а радіостанція NHK почала вести передачі англійською мовою. П’ять років я щодня слухав цю популярну програму з підручником у руках. Я мріяв колись відвідати Сполучені Штати Америки. Розчарування в синтоїзмі та буддизмі породило думку, що правду про Бога можна знайти в західних релігіях.

На початку квітня 1951 року я зустрів Ґрейс Ґреґорі, місіонерку Товариства Вартової башти. Вона стояла коло Нагойського залізничного вокзалу і пропонувала «Вартові башти» англійською мовою та брошурку на біблійну тему японською. Смиренність, з якою вона виконувала цю роботу, вразила мене. Я придбав обидві публікації і з радістю прийняв її пропозицію вивчати Біблію. Я пообіцяв, що через кілька днів прийду до неї додому на біблійне вивчення.

У поїзді я почав читати «Вартову башту», і мою увагу прикувало перше слово у першій статті — «Єгова». Я ніколи не чув цього імені. Не сподіваючись знайти це ім’я у своєму кишеньковому англо-японському словнику, я все ж таки розгорнув його, і воно там було! «Єгова... Бог Біблії». Тепер я почав дізнаватися про християнського Бога!

Під час першого візиту в місіонерський дім я дізнався про біблійну промову, яку через кілька тижнів мав виголосити Натан Г. Норр, тодішній президент Товариства Вартової башти. Він відвідував Японію зі своїм секретарем Мілтоном Геншелем і збирався приїхати в Нагою. Хоча мої знання з Біблії були невеликі, мені дуже сподобалася промова, а також спілкування з місіонерами та іншими присутніми там людьми.

Протягом наступних двох місяців вивчення, яке зі мною проводила Ґрейс, я засвоїв головні істини про Єгову, Ісуса Христа, викуп, Сатану Диявола, Армагеддон та Райську землю. Добра новина про Царство була саме тим, чого я шукав. Окрім вивчення Біблії, я відразу ж почав ходити на зібрання збору. Мені дуже подобалася дружня атмосфера на цих зустрічах, де місіонери вільно спілкувалися з японцями і сиділи з нами на татамі (плетених солом’яних матах).

У жовтні 1951 року у Накатосімському громадському залі Осаки відбувся перший в Японії районний конгрес. У цілій країні було менше 300 Свідків, однак на конгрес прийшло близько 300 осіб, у тому числі майже 50 місіонерів. Я навіть брав участь у невеликій частині програми. Те, що я бачив і чув, настільки вразило мене, що я постановив у серці ціле життя служити Єгові. Наступного дня я охрестився в літеплій воді сусідньої публічної лазні.

Радість піонерського служіння

Я хотів стати піонером, як називають повночасних служителів Свідків Єгови, але, з другого боку, відчував обов’язок допомагати своїй сім’ї. Коли ж я відважився сказати начальнику про своє бажання, він, на моє здивування, відповів: «Я готовий посприяти тобі, якщо це принесе тобі радість». Отже, я почав працювати лише два дні на тиждень і все ще міг фінансово допомагати матері. Я почувався як птах, випущений з клітки на волю.

Умови поліпшувалися, і 1 серпня 1954 року я почав піонерувати в території коло Нагойської залізничної станції, поруч з місцем, де я вперше зустрів Ґрейс. Через кілька місяців мене призначили спеціальним піонером у Беппу, місто в західній частині острова Кюсю. Моїм партнером став Тсутому Міураa. У той час на цьому острові не було жодного збору Свідків Єгови, а тепер там уже сотні зборів, організованих у 22 райони!

Образ нового світу

Коли брат Норр знову відвідав Японію у квітні 1956 року, він попросив мене прочитати вголос кілька абзаців з англійської «Вартової башти». Мені не сказали, для чого це потрібно, але через кілька місяців я отримав листа із запрошенням у 29-й клас місіонерської школи Ґілеад. Так у листопаді того року сповнилася моя давня мрія, коли я вирушив у далеку дорогу в Сполучені Штати Америки. Тих кілька місяців життя і праці з бруклінською великою родиною Бетелю зміцнили мою віру у видиму організацію Єгови.

У лютому 1957 року брат Норр відвіз нас, трьох студентів, у містечко школи Ґілеад, яка діяла тоді в Південному Лансінгу (штат Нью-Йорк). Наступних п’ять місяців, які я разом з іншими студентами провів у чудовому оточенні, навчаючись Слова Єгови у школі Ґілеад, допомогли мені уявити життя в земному Раю. Десять зі 103 студентів, у тому числі і я, були призначені в Японію.

Цінування призначень

Коли в жовтні 1957 року я повернувся в Японію, у країні було близько 860 Свідків. Мене призначили районним наглядачем, але спершу я пройшов кількаденну підготовку в Адріана Томпсона в Нагої. Мій район охоплював територію від Сімідзу, поблизу гори Фудзіяма, до острова Сікоку і включав у себе такі великі міста, як Кіото, Осака, Кобе та Хіросіма.

У 1961 році мене призначили обласним наглядачем. Це означало подорожувати від засніженого північного острова Хоккайдо до субтропічного острова Окінава і навіть далі до островів Ісігакі поблизу Тайваню — віддаль приблизно в 3000 кілометрів.

Пізніше, 1963 року, мене запросили на десятимісячний курс школи Ґілеад у бруклінському Бетелі. Протягом того курсу брат Норр наголосив на важливості правильного ставлення до призначень. Він сказав, що прибирання туалетів таке ж важливе призначення, як і робота в кабінеті. Він пояснив, що, коли туалети не будуть чисті, це вплине на цілу родину Бетелю і на її роботу. Пізніше я згадував ту пораду, коли у моє призначення в японському Бетелі входило прибирання туалетів.

Повернувшись в Японію, я знову був призначений роз’їзним наглядачем. Через кілька років, у 1966 році, я одружився з Юнко Івасакі, спеціальною піонеркою, яка служила в місті Мацуе. Весільну промову з теплотою виголосив Ллойд Беррі, тодішній наглядач японського філіалу. Після цього Юнко приєдналася до мене у роз’їзній праці.

Наші призначення змінилися 1968 року, коли мене запросили до філіалу у Токіо для перекладацької праці. Через брак кімнат я доїжджав з району Токіо Суміда, а Юнко служила спеціальним піонером у місцевому зборі. На той час потрібен був більший Бетель. Отже, в 1970 році в місті Нумадзу, неподалік від гори Фудзіяма, придбали ділянку. На ній побудували триповерхову фабрику й житловий будинок. Ще до початку будови кілька будинків на цій території використовувалися для Школи служіння Царству, в якій вчилися наглядачі зборів. Я мав привілей викладати в тій Школі, а Юнко готувала обіди для студентів. Було приємно спостерігати, як сотні християнських чоловіків отримують спеціальне навчання для служіння.

Якось пополудні я отримав термінову телеграму. У ній говорилося, що моя мати потрапила в лікарню і лікарі не сподіваються, що вона буде жити. Я сів у надшвидкісний пасажирський експрес і прибув у Нагою в лікарню. Мати була непритомна, але я провів ніч коло її ліжка. Наступного ранку матері не стало. Повертаючись у Нумадзу, я не міг стримати сліз, пригадуючи труднощі, яких вона зазнала у житті, і її любов до мене. Я сподіваюся побачити її знову після воскресіння, якщо на це буде воля Єгови.

Бетель у Нумадзу швидко став для нас замалим. Тому 1978 року була придбана ділянка в 7 гектарів у місті Ебіна і почалося будівництво нового філіалу. Тепер на цій території стоїть друкарський комплекс та житлові будинки, а також Зал конгресів на понад 2800 осіб. Цього року була завершена остання добудова, яка складається з двох 13-поверхових житлових будинків та п’ятиповерхового будинку для стоянки й обслуговування. Тепер наша родина Бетелю нараховує приблизно 530 членів, але розбудований Бетель дозволить утримувати 900.

Багато причин для радості

Дуже радісно спостерігати за сповненням біблійних пророцтв, бачити, як ‘малий став тисячею, наймолодший — народом міцним’ (Ісаї 60:22). Я пам’ятаю, як один брат запитав мене в 1951 році: «Скільки в Японії Свідків?»

— Приблизно 260,— відповів я.

— І це все? — запитав він з тінню розчарування в голосі.

Пам’ятаю, що я подумав: «Час покаже, скільки людей Єгова приведе до свого поклоніння у цій синтоїстсько-буддійській країні». І Єгова дав відповідь! Сьогодні в Японії вже немає непризначених територій для проповідування, а кількість правдивих поклонників зросла до понад 222 000 у 3800 зборах!

Останні 44 роки свого життя у повночасному служінні — 32 з яких я провів разом зі своєю коханою дружиною — були особливо радісними. Двадцять п’ять років я прослужив у перекладацькому відділі Бетелю. У вересні 1979 року я був запрошений служити в комітеті філіалу Свідків Єгови в Японії.

Це привілей і благословення — брати маленьку участь, допомагаючи щирим, миролюбним людям ставати поклонниками Єгови. Багато людей зробили те, що я,— поміняли відданість імператору на поклоніння єдиному правдивому Богу, Єгові. Моїм щирим бажанням є допомогти ще багатьом іншим стати на переможну сторону Єгови й отримати нескінченне життя у мирному новому світі (Об’явлення 22:17).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 29]

Шкільна освіта зосереджувалася на культі імператора.

[Відомості про джерело]

The Mainichi Newspapers

[Ілюстрація на сторінці 29]

У Нью-Йорку з братом Францом.

[Ілюстрація на сторінці 29]

Я та моя дружина Юнко.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Під час роботи в перекладацькому відділі.