Будівля на язичницькому фундаменті

ПАНТЕОН — це один з величних пам’ятників архітектури, які відвідують туристи в Римі (Італія). Цей римський шедевр будівельного мистецтва зараховують до тих декількох споруд, що залишились в основному неушкодженими ще з античних часів. Його почав будувати Агріппа приблизно в 27 році до н. е., а відбудував Адріан десь у 120 році н. е. Відвідувачів вражає величезний купол храму, діаметр якого 43 метри. Ширші куполи стали будувати лише в наш час. Спочатку Пантеон був поганським храмом, «місцем усіх богів», бо саме таке значення має грецьке слово, від якого походить ця назва. Сьогодні це римсько-католицька церква. Як стало можливе таке дивовижне перетворення?

У 609 році н. е. папа римський Боніфацій IV присвятив цей храм, який довго стояв без ужитку, зробивши з нього «християнську» церкву. У той час їй дали назву церква «Санта Марія ротунда». Згідно із статтею, опублікованою 1900 року в італійському єзуїтському журналі «Чівільта каттолика», Боніфацій мав на думці використати його для того, щоб «прославити разом усіх християнських мучеників, тобто усіх святих, але передусім Непорочну Божу Матір». Назви, які сьогодні дала Пантеону римсько-католицька церква,— «Санта Марія ад мартірес» або «Санта Марія ротунда»,— відображають цей небіблійний намір. (Порівняйте Дії 14:8—15).

«Щоб Пантеон відповідав своєму новому призначенню, багато робіт не вимагалось»,— продовжується у тій самій статті. «Боніфацій застосував прості та великодушні правила, встановлені ще св. Григорієм Великим [папою Григорієм І], його попередником, який був майстром та служив взірцем у справі перетворення язичницьких храмів для використання в поклонінні християн». Які ж це правила?

У листі до місіонера, який 601 року н. е. збирався у подорож до язичницької Британії, Григорій дав таку вказівку: «Руйнувати ідольські храми у даному краї не слід, але тільки ідоли, які можуть там бути... Якщо дані храми добре збудовано, їх необхідно змінити, щоб замість поклоніння дияволам у них можна було служити правдивому Богові». Григорій думав так: коли язичники побачать, що їхні храми не ушкоджено, то, можливо, охочіше й далі вчащатимуть до них. Оскільки, як написав папа, язичники «вбивали багатьох биків для жертви дияволам», то тепер очікувалося, що «вони більше не приноситимуть у жертву дияволу тварин, але вбиватимуть їх собі для тілесного підкріплення, а Богові на славу».

Також римсько-католицька церква «протидіяла» язичницькому поклонінню, засновуючи поблизу колишніх храмів церкви, присвячені «християнським» заступникам. Стали переймати старовинні свята й перетворили їх на «християнські». Журнал «Чівільта каттолика» описує це дуже влучно: «Усі вчені сьогодні погодяться, що деякі звичаї та релігійні святкування ранніх християн були близькоспоріднені з певними язичницькими ритуалами та заняттями. Люди сильно цінували ці ритуали, а звичаї були надто глибоко вкоріненими й стали невід’ємною частиною громадського та особистого життя стародавнього світу. Добра та мудра матір-церква не вважала, що їх слід викоренити; навпаки, надаючи їм християнського змісту, нової значимості та нового життя, вона панувала над ними [людьми], використовуючи могутні, але разом з тим м’які методи, і здобувала перемогу, уникаючи сум’яття душ як простого народу, так і освіченої еліти».

Одним з відомих прикладів прийняття язичницького свята є, звичайно, Різдво. По суті, 25 грудня стародавні римляни відзначали dies natalis Solis Invicti, а саме «день народження непереможного сонця».

Тому, прагнучи завоювати серця язичників, церква не трималася твердо правди. Вона оправдовувала синкретизм, тобто прийняття язичницьких вчень та звичаїв, які «припадали до серця простого народу». У результаті з’явилась мішана, відступницька церква, що далеко відійшла від вчень правдивого християнства. Тож якщо взяти це до уваги, то не дивно, що колишній римський храм «усіх богів» — Пантеон — мав стати римсько-католицькою церквою, присвяченою Марії та усім «святим».

Однак повинна бути очевидною така істина: для того щоб перетворити «поклоніння дияволам на служіння правдивому Богові», недостатньо змінити призначення храму або назву свята. «Яка згода поміж Божим храмом та ідолами? — запитав апостол Павло. — Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться,— каже Господь,— і не торкайтесь нечистого,— і Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете,— говорить Господь Вседержитель» (2 Коринтян 6:16—18).