Нерівність. Чи Бог хотів цього?

Відповісти можна одним словом — ні. Розгляньмо, чому.

БОГ хотів, аби всі люди мали рівні можливості втішатися щасливим життям. Ось що говориться про сотворення людини: «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». Завершивши свою творчу працю щодо землі, «побачив Бог усе, що вчинив. І ото,— вельми добре воно!» (Буття 1:26, 31).

Чи може Бог проголосити сьогоднішній сумний стан нерівності ‘вельми добрим’? Навряд чи, оскільки «Бог є любов» (1 Івана 4:8). Як сказано в Біблії, він «не зважає на особу», окрім того «діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі,— Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (Повторення Закону 10:17, Хом.; 32:4; порівняйте Йова 34:19). Апостол Петро зробив про Бога такий висновок: «Пізнаю я поправді, що «не дивиться Бог на обличчя» [«Бог неупереджений», СМ], але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34, 35).

Оскільки Бог сповнений любов’ю, неупереджений, справедливий, прямолінійний і праведний, хіба ж він міг створити людей з успадкованою нерівністю щодо права на щастя? Коли б він допустив серед людей дискримінацію та помістив їх у системі, де панує нерівність, це абсолютно суперечило б його особистості. Бог хотів, аби всі люди «народжувались вільними і рівними у своїй гідності та правах». Однак сьогодні справи явно стоять інакше. Чому?

Джерело нерівності

Бог створив людей рівноправними, але це не означає, що він хотів, аби так було з усякого погляду. Вони могли різнитися одне від одного своїми талантами, інтересами та особистостями. Вони також могли мати різні ролі та рівень влади. Наприклад, чоловік і жінка не є рівними в усьому, адже Бог створив жінку «як доповнення» чоловіка (Буття 2:18, НС). Батьки й діти вочевидь різняться своєю владою. Але попри всі ці відмінності кожна людина — чоловік, жінка, дитина — повинна була мати рівні можливості задовольнити основні потреби, від яких залежить щастя: таке право дав людям сам Бог. Усі люди мусили бути рівними щодо своєї гідності та становища перед Богом.

Подібно стоять справи і з Божими духовними синами, створеними ще до людей: кожен з них мав свої завдання та обов’язки (Буття 3:24; 16:7—11; Ісаї 6:6; Юди 9). Хоча вони й мали певні встановлені межі, але могли в рівній мірі користати з Божих дарів, які несли життя і щастя. У цьому Божі духовні сини чудово віддзеркалювали його безсторонність.

На жаль, одне з духовних створінь не було задоволене Божим безстороннім розпорядком. Цьому духу було мало того, що дав Бог: він прагнув вищого, величнішого становища. Виношуючи в собі це неправильне бажання, він започаткував суперництво з Єговою, котрий на правах Творця має становище абсолютної вищості. З часом той бунтівний духовний син Бога підбив людей зажадати від Єгови більшого, ніж Він їм дав. (Буття 3:1—6; порівняйте Ісаї 14:12—14). Через це Божі заходи, завдяки котрим люди мали втішатися щасливим життям, здавалося, були повністю розстроєні. А сам той духовний бунтівник, названий в Об’явлення 20:2 ‘дияволом і сатаною’, став злим підбурювачем до нерівності серед людей.

Чи ситуація колись зміниться?

Відповісти можна одним словом — так!

Але хто може запровадити бажані зміни? Людські провідники боролися за ідею рівності впродовж багатьох сторіч, і деякі з них, безсумнівно, робили це з усією щирістю. Та успіхи, котрих їм вдалося досягнути, були досить обмеженими, тож багато хто дійшов висновку, що чекати на розв’язання проблеми нерівності серед людей — просто нереалістично. Проте в Ісаї 55:10, 11 записано Божий погляд на цю справу: «Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві,— так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!»

Як же тішить усвідомлення того, що Бог Єгова відкрито заявив про бажання виконати свій початковий намір та дати всім людям рівні можливості жити й бути щасливими! Будучи Богом правди, він зобов’язався виконати свої обітниці. На щастя, він має і бажання, і можливість зробити це. Як саме?

Відповіддю на це запитання є Царство, про яке Ісус Христос учив молитися своїх послідовників: «Отче наш, що єси на небесах! ...нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10). Власне Боже Царство є тим знаряддям, за допомогою якого Єгова «потовче й покінчить усі ті [існуючі в наш час] царства, а само буде стояти навіки» (Даниїла 2:44).

Під правлінням небесного Царства виникне нове людське суспільство. Апостол Іван написав про це в останній книзі Біблії, Об’явлення: «І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули» (Об’явлення 21:1). Тоді всі потворні вияви нерівності, як-от бідність, хвороби, неосвіченість, дискримінація та інші людські нещастя назавжди підуть у небуттяa.

Уже більше ста років Свідки Єгови звертають увагу людей на Царство (Матвія 24:14). Послуговуючись друкованим словом та надаючи особисту поміч, вони стараються допомогти людям отримати знання про Божі наміри, яке міститься в Біблії. Проте здійснювана ними по всій землі освітня праця не просто дає людям надію на майбутнє щасливе життя в рівних умовах: вона приносить величезний пожиток уже сьогодні, стримуючи нещадний бич нерівності. Розгляньмо, як саме це стає можливим.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 5]

Бог хотів, аби всі люди мали рівні можливості жити й бути щасливими.