Чи має духівництво проповідувати політичні ідеї?

«ВТРУЧАННЯ в політику, як висловився перед прочанами канадський архієпископ, може допомогти бідним... Навіть коли здається, що державний устрій не відповідає Божій волі, «нам слід бути активними в політиці, щоб обстоювати права бідних» («Католицькі новини», англ.).

Сьогодні нікого не дивують повідомлення про те, що священнослужителі виступають за участь у політиці або займають державні посади. Декотрі релігійні провідники роблять спроби покращити політичну систему. Інші здобувають прихильність людей і входять в історію як видатні поборники расової рівності і знищення рабства.

Однак багато мирян стривожені тим, що їхні проповідники втручаються в політику. Як говорилось у статті про політичну теологію в журналі «Християнське століття» (англ.), «політична активність протестантських священнослужителів наштовхувалась на критику з боку їхніх же парафіян». Чимало релігійних людей вважають, що церква — святе місце, яке не може мати нічого спільного з політикою.

Тож постають запитання, важливі для всіх, хто прагне кращого світу. Чи під силу проповідникам християнства поліпшити політичну систему?a Чи Бог послуговується священнослужителями, аби поліпшити уряд і ситуацію у світі? Чи християнство виникло як новий метод ведення політики?

Початок політичної діяльності в ім’я Христа

Історик Генрі Чадвік у своїй книжці «Рання церква» (англ.) пише, що ранній християнський збір «не прагнув мати владу в цьому світі». Це була «політично нейтральна, миролюбна громада». В «Історії християнства» (англ.) сказано: «Серед християн панувало переконання, що жоден з них не може займати державної посади... Навіть на початку третього сторіччя Іпполіт говорив, що, згідно з християнським звичаєм, урядовець, який хотів приєднатися до церкви, мусив відмовитися від своєї посади». Але поступово у багатьох зборах чоловіки, які жадали влади, почали брати провід і присвоювати собі пишномовні титули (Дії 20:29, 30). Декотрі з них хотіли бути релігійними та політичними керівниками водночас. І сприятливою нагодою для цього стала несподівана зміна в римському уряді.

У 312 році н. е. язичницький римський імператор Константин почав прихильно ставитись до християнства. Хоч як це не дивно, церковні єпископи без вагань пішли на компроміс з імператором в обмін на привілеї, якими він обдарував їх. «Церква дедалі більше втручалась у важливі політичні рішення»,— написав Генрі Чадвік. Як політична активність вплинула на священнослужителів?

Вплив політики на проповідників

Ідею про те, що Бог буде використовувати священнослужителів як політиків, особливо обстоював Августин, впливовий католицький теолог п’ятого сторіччя. Він уявляв, що церква запанує над усіма народами і принесе мир людству. Але історик Г. Дж. Уеллс написав: «Історія Європи в період з V до XV століття засвідчує повний крах цієї високої ідеї про божественний світовий уряд». Загальновизнане християнство не принесло миру навіть у Європу, не кажучи вже про цілий світ. Багато людей розчарувались у християнстві. Але чому так сталося?

Чимало проповідників християнства втягнулись у політику з добрих спонук, але пізніше почали чинити зло. Мартін Лютер, проповідник і перекладач Біблії, увійшов в історію як реформатор католицької церкви. Однак сміливими виступами проти церковних доктрин він здобув популярність серед тих, хто бунтувався проти політичного ладу. Лютер також почав висловлювати свої думки з приводу політичних питань, але через це втратив повагу багатьох людей. На початку Лютер підтримував селян, які підняли бунт проти гніту князів. Проте згодом, коли цей бунт вилився у жорстоку різанину, він змінив свою позицію і закликав князів до розправи над бунтівниками. Тисячі селян були вбиті. Не дивно, що селяни стали вважати Лютера зрадником. Він підтримав князів також у їхньому бунті проти католицького імператора. Фактично протестанти, як стали називати Лютерових послідовників, від самого початку були політичним рухом. Як влада вплинула на Лютера? Вона його зіпсувала. Наприклад, спочатку Лютер був проти застосування сили до релігійних інакодумців, але пізніше заохотив своїх політичних спільників спалювати тих, хто не визнавав хрещення немовлят.

Жан Кальвін був відомим священнослужителем у Женеві, і він також здобув неабиякий політичний вплив. Коли Мігель Сервет довів, що вчення про Трійцю не має біблійного підґрунтя, Кальвін використав свій політичний вплив, і Сервета було спалено на багатті. Яке жахливе відхилення від Ісусових учень!

Мабуть, ці чоловіки забули біблійні слова з 1 Івана 5:19 (УКУ): «Ввесь світ лежить у владі лукавого». Чи вони мали щире бажання покращити тогочасну політичну систему, чи просто їх приваблювала влада і дружба з високопоставленими особами? У будь-якому разі їм потрібно було пам’ятати натхнені слова Ісусового учня Якова: «Чи ж ви не знаєте, що дружба зі світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Якова 4:4). Яків знав, що Ісус говорив про своїх учнів: «Вони не від світу, як і Я не від світу» (Івана 17:14).

І все ж багато тих, хто погоджується, що християни мають триматися окремо від зіпсутого світу, виступають проти політичного нейтралітету, який є виконанням вимоги «не бути частиною світу». Такі особи твердять, що нейтралітет перешкоджає християнам на ділі виявляти любов до інших. Вони переконані, що втручання релігійних провідників необхідне для боротьби з корупцією і несправедливістю. А втім, чи нейтралітет, до якого заохочував Ісус, дійсно несумісний з турботою про ближніх? Чи може християнин триматись осторонь політичних питань і водночас активно допомагати іншим? Ці питання аналізуються у наступній статті.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 4]

Щоб здобути політичну владу, керівники церкви йшли на компроміс з правителями, як, наприклад, з імператором Константином.

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрації на сторінці 5]

Чому відомі релігійні провідники втягувались у політику?

Августин.

Лютер.

Кальвін.

[Відомості про джерела]

Августин: ICCD Photo; Кальвін: Portrait by Holbein, from the book The History of Protestantism (Vol. II)