Релігія в політиці

РЕЛІГІЙНУ новину колись поміщали на задніх сторінках часописів. Але сьогодні вчинки священиків є поміщені на передніх. А чому?

Тому що тепер більше як колись, релігія дуже мішається в політику. А про політичні справи говориться на передніх сторінках. Священики втручаються в кожну політичну справу, від місцевих виборів до міжнародних нарад.

Певно, що в певному розумінні це не є нічого нового. Церкви так званого Християнства завжди втручалися в державні справи. Одначе, недавно священики почали брати більше агресивну ролю в політичних справах. Дорогу до цієї зміни приготовила друга Ватиканська Нарада, на початку 1960-го десятиліття. Там заохочувалося католиків брати більшу участь у суспільних і економічних справах. А протестанти пішли вслід за ними. Мати бажання помагати іншим людям є дуже гарно. Але важне питання повстає: Як давати цю допомогу?

Ісус Христос сказав: “Моє Царство не із світу цього” або ‘не є частиною цього світу’. (Ів. 18:36) Правдоподібно кожний священик знає ці слова напам’ять; але правдивий християнин вірить в них. Християнин знає, що коли хтось не послухає Ісусових слів, то не буде мати добрих наслідків. Тоді чому ж священики далі втручаються в політичні справи, стараючись зробити Боже царство ‘частиною цього світу’?

Попросто тому, що вони вірять, що політичні організації, а не релігійні, мають силу сьогодні. Таке переконання має священик Карл МекКол з міста Нью-Йорку, який висловлюється так: “Сьогодні люди шанують священика лише на основі політики”. І Собор (Католицьких Єпископів) у 1971 р. сказав, що через політику можна придбати більше справедливости.

Отже не дивно, що Луї Р. Джіґанте, член муніципалітету у місті Нью-Йорку, який також є помічний священик св. Атанасіюса Римо-Католицької Церкви, каже, що є лише один спосіб, яким можна виконати справи: “Силою. Все залежить від сили . . . одна причина чому я беру участь у політиці є, щоб статися політичним керівником (шишкою), і я хочу бути керівником, щоб мати силу”.

Але, які наслідки приходять від такого переконання — добрі чи погані? Перше подивімся на Південну Америку і тоді побачимо.

Революціонери Південної Америки

Каже єзуїтський тижневик Америка: “Стримувати Католицьку Церкву від партизанської політики в Латинській Америці, легше сказати ніж зробити”. А чому? Одна причина є, що Церква завжди мішалася в політику Латинської Америки. Але, тут також позиція священиків дуже змінилася в недавніх роках.

‘Колись Церква була “любою” заможної класи. Єпископи північносхідної Бразілії призналися про це в пастирському листі з минулого року: “Церкву часто рівнялося з тими, що посідали культурну, суспільну і політичну владу. Багато разів вона більше єдналася з провідниками ніж з підданцями. . . . Церква стала помічником цієї деспотичної культури”.

Наслідком цього, за думкою тих єпископів були, що звичайні люди дуже страждали. Отже тепер вони хочуть перетягнути Церкву на свою сторону і “визволитися”. Але чи від цього приходять кращі наслідки?

Бразільські єпископи уподібнюють політичне визволення до спасіння і вірять, що воно прийде лише через буйну революцію. Бразільських священиків уже засуджували за їхнє з’єднання з партизанським рухом. Подібно, в Колумбії кажуть, що організація під назвою “Священики за Латинською Америкою” похвалює революційний переворот.

Отже, бразильський уряд каже, що принаймні кожна одна програма освіти через Католицьку Церкву є покривало поширювати комунізм. Уряд каже, що колись “Прихильники Карла Маркса вважали Християнство бути частиною капіталістичного рижиму. Сьогодні, вони кажуть, що Христос є твердиня комунізму, і цим мають успіх набуваючи підтримку релігійних людей”.

Проте, з другої сторони, у недавніх виборах президента Венесуели, католицькі єпископи дуже осуджували те, що вони називали ‘двозначності’ соціалізму і комунізму. Тимчасом, єпископи в Чілі явно критикували політичну хитрість володіючої гунти тієї країни. В Аргентині, минулого травня забили священика Карлоса Миджіка за те, що він вмішався в політику.

Отже, з одного боку, Церква кажуть підтримує комунізм; а з другого, ганьбить його. Між цими двома поглядами маємо різні політичні переконання священиків Південної Америки. Стиснені між цими думками є загальні люди, у великому замішанні — ледве ‘визволені’ — через брак з’єднаного церковного проводу. Багато з них хочуть, щоб священики не втручалися в політику. Але, так як зауважив тижневик Америка, це “легше сказати ніж зробити”!

Інші релігійні бунтівники

Революційні священики Латинської Америки поставили приклад. Священики і черниці Філіппінських Остров наслідували цей приклад. І наслідки були подібні.

Минулого року філіппінський уряд наскочив на Нову Народну Армію, яка є підземним комуністичним рухом. А хто був її бунтівничий провідник? “Приподобний” Луіс Жаландоні, високо шановний філіппінський священик. Разом з ним була його дружина, бувша черниця, а також револьвер і писання Мао Тсе-тунґа.

В Африці втручання священиків у політику підкреслює ще один поганий наслідок: він розділює церкви. Африканським чорним членам церкви наказують запанувати над білими. Чорний священик із Триниті Епископальної Катедри в Монтровії, Ліберії, Бургес Кар, каже:

“Африканські християни не мають ніякого іншого вибору крім звертання до буйности.

“З цієї причини, ми мусимо віддавати якнайбільшу підтримку цим рухам визволення тому, що вони помогли церкві віднайти нове і радикальне оцінення Хреста.

“Приймаючи буйність Хреста, Бог, через Ісуса Христа, освятив буйність в предмет визволення, приводячи людину до повнішого людського життя.”

Такі аргументи цілком іґнорують Ісусові слова, що ті, які живуть буйністю вмруть через неї. (Мат. 26:52) Однак, чорні члени церков так званого Християнства, дуже противляться білим “християнам”, навіть хоч ці і належать до тієї самої релігії. Від цього приходить розділ. Люди далеко поза Африкою посередньо є включені у витворюванні і заглибленні таких ненавистях і розділеннях. А в який спосіб?

Чи ви знали, що Світова Рада Церков помагала грішми підтримувати африканські терористичні організації? Ця Рада сказала, що колись вони вживали “тихі зусилля . . . через засновані інституції” в Африці добиватися своїх намірів. Недавно, проте, Рада каже, що “багато тих, які посвятили себе служити Христу і їхньому ближньому набирають більш революційної позиції”.

Подумайте: Близько 400 мільйонів осіб кругом світу належать до Світової Ради Церков; це є майже одна з кожних десятьох осіб, які визнають бути християнами. Можливо навіть ваша власна церква підтримує цю Світову Раду. Чи ви знали для чого вони вживали ваші датки? Чи ви сказали б, що цим єднається людей?

Також треба зауважити, що священицька політична активність принесла смерть багатьом. В Ірландії, протестанти і католики підтримують буйність від якої тисячі вже загубили своє життя, а багато з цих були невинні діти. Радіостанція WBBM у Чікаґо висказала погляди багатьох, коли сказала в радіопередачі: “Релігійні руки в Ірландії є червоні від крови, так як це було давно за днів Походів й у сучасних світових війнах . . . найбільш відповідальні групи є священики, і нехай ніхто не говорить вам щось іншого”.

Так, де б ви не подивилися — в обох Америках, Азії, Європі або Африці — то побачите те саме. Священики кожної релігійної вдачі втручаються у політику. Але, хто може сказати що від цього приходять добрі наслідки?

Що сказати про наслідки?

Ану перегляньте те про що ми досі говорили. Релігія в політиці розділила священиків, вісників, черниць і мирянів у їхніх поглядах і вчинках; вона звернула декотрих вибирати радикальну активність, а інших підтримувати право заможних; вона принесла смерть багатьом і замість визволення, пригноблення в цілому світі вона багато спричинилася до втягнення людей в революційну активність; по церквах вона розколола священиків і стада. Це не є добрі, ані бажані плоди. Але це ще не все.

Священики вже втратили пошану і ласку тих, до яких вони часто залицялися. Отже Антон Леджюн попросто пише до Лондонського Daily Telegraph:

“Коли Христос сказав ‘Моє Царство не є частиною цього світу’, то Він, за недавнім поглядом священика, висловив, ‘земну і політичну’ заяву і відчужив Себе від ‘імперіалізму, експлуатації (використовування) і гноблення’, яких можна бачити в теперішніх урядах. Євангелія . . . за поглядом того священика . . . є . . . заклик до політичної активности. . . . .

“Напрям сучасних священиків до соціалізму сходиться з перебільшеною вірою в політичні розв’язання; вірячи, вкоротці, що Христове царство є з цього світу. Безперечно, Христос сказав, що воно не є з цього світу: але ці труднощі можна перемогти вигідним зручним перетлумаченням. . . .

“Люди прагнуть царства, що не є з цього світу: і коли християнська церква не може дати його, то вони будуть десь інше шукати”.

З подібним чесним поглядом, журнал To the Point, з Іоганнесбург, Південної Африки, сказав у редакторській статті:

“Церкви мусять вирішити, який є їхній важний обов’язок. Якщо вони пропонують створити світову силу або ‘царство’, то вони будуть вживати небезпечну зброю, якою встановлюється таке царство. Але тоді вони мусять перестати удавати, що діють в Ім’я того, який сказав ‘Моє царство не є з цього світу’ ”.— 12-го квітня 1974 р.

Через лицемірні і непринципні вчинки священиків, вони мають дуже мало правдивих друзів між людьми.

Навіть ще важніше, релігійне втручання в політику зробило її ‘ворогом Бога’. (Як. 4:4) Ісус знав, що Його царство було небесне і що, в призначеному часі, воно закінчить все пригноблення і лукавство. Всі факти показують, що ми вже живемо в тому часі, коли ця подія має статися.— Дан. 2:44; Мат. 6:9, 10; розділи 24 і 25.

Тимчасом, Ісус сказав, що Його учні мусіли ‘віддавати Кесареві — Кесареве, а Богові — Боже’. Християнський апостол Павло також сказав: “Усі мусять коритися цивільним владам, що є над ними”. Певна річ, що коли б “цивільні влади” наказували християнам чинити щось, що не є правильне в Бога, то правдиві християни мусять “коритися Богові, замість людям”. (Мат. 22:21; Рим. 13:1, Ц.Б. Вілямса Переклад у Мові Людей (анг. мові); Дії 5:29, НС) А ‘коритися цивільним владам’ не дозволяє християнинові ставати революціонером, чи ж не так?

Ясна заява з книжки Церква і Держава у Біблійній Історії і Конституційному Законі (анг. мові) підтримує Біблійний погляд (1958 р.), автори Яків Е. Буд, Е. Брус Томсон, і Роберт Т. Мілер): “Ісус не був політичний революціонер і завжди відмовлявся включати себе в політичну революцію, вибираючи смерть, замість повстання. . . Павлові існуючі писання не містять нападу на імперіалістичний уряд у Римі”.

Подумайте: наслідки священицького втручання в політику виглядають жалюгідні для людей. Уявіть собі, які огидні вони є для Бога, Якого священики заявляють представляти. Ми можемо радіти, що так як Біблія каже. Бог незабаром знищить усі фальшиві релігії. З другого боку, правдиве поклоніння буде тривати.— Мат. 7:15—20; Об’явлення розділи 17 і 18.

В цілому світі всі знають, що свідки Єгови залишаються нейтральні у справах цього світу. Вони дійсно вірять Ісусовим словам: “Моє Царство не (є частиною) з цього світу”. (Ів. 18:36) Чи ви також так вірите?

Чи б ви хотіли мати участь помагати пригнобленим,— але в спосіб, який Бог похвалює і який має дійсний успіх?

Якщо так, то відвідайте Залю Царства свідків Єгови і навчіться про цих християнів, які справді не є ‘частиною цього світу’.