Майбутність релігії беручи до уваги її минуле

Частина 17: 1530 року далі. Протестантизм — Реформація?

«Впровадження змін — це не реформа». Едмунд Берк, член Великобританського парламенту в 18 столітті.

ПРОТЕСТАНТИЗМ — це Реформація, яка на думку протестантських істориків відновила справжнє християнство. З другого боку, католицькі вчені кажуть, що протестантизм виник внаслідок теологічної помилки. Але, що історія релігії виявляє? Чи протестантська Реформація дійсно була реформацією, або чи тільки впровадженням змін, якими заступилося одно зіпсоване поклоніння іншим?

Божому Слову надано спеціального становища

Протестантські реформатори підкреслювали важливість Святого Письма. Вони відкинули традиції, хоч Мартін Марті, головний редактор журналу Християнське століття (англ.), каже, що протягом минулих століть, «усе більше й більше протестантів бачили спорідненість між Біблією а традицією». Проте, «прабатьки віри» інакше вірили. Для них «Біблія мала спеціальне становище, і традиція або папська влада, ніколи не могла дорівнювати їй».

Це ставлення рушило перекладання, розповсюдження й дослідження Біблії. Протягом середини 15 століття — понад половину століття перед початком Реформації — Йоганн Гутенберг, німецький винахідник, постачив наступному протестантизмові здібне знаряддя. Розробивши технологію друкарського процесу, Гутенберг надрукував першу Біблію. У цьому винаході Лютер бачив велику можливість, і сказав, що друкування було «Боже найновітніше й найкраще діло для поширення правдивої релігії по цілому світі».

Усе більше й більше людей мали власну Біблію, не до вподоби католицькій церкві. У 1559 році папа Павло IV заборонив друкування Біблії рідною мовою, без схвалення церквою, якого католицизм не дозволяв. По суті, в 1564 році папа Пій IV сказав: «З досвіду ми знаємо, що коли б люди читали Біблію рідною мовою,.. то з цього виникає більша шкода, ніж добро».

З Реформації виникла нова течія «християнства», яка заступила владу папства свободою особистої волі. Протестантська літургія заступила католицьку месу, а менш претензійні протестантські церкви благоговійні католицькі кафедральні собори.

Несподівані користі

З історії довідуємося, що рухи, оригінально релігійні, часто набирають суспільних або політичних відтінків. Так то сталося з протестантською Реформацією. Професор історії Колумбійського університету, Юджін Ф. Райс, молодший, визнає: «У середні віки, Західна церква була європейською корпорацією. Протягом першої половини шістнадцятого століття, вона розкололася на численні місцеві територіальні церкви... [над] якими світські правителі мали значний контроль». У результаті цього «звершення довгої середньовічної боротьби між світською а священицькою владою... Політична рівновага остаточно й рішуче перейшла від церкви до держави, і від священика до мирянина».

Для простої людини це значило більшу свободу, релігійну й громадську. Не як у католицизмі, у протестантизмі центральної агентури немає, щоб перевіряти догматику або практику. Цим чином виникли різні релігійні опінії. А з цього, поступово релігійна терпимість і вільнодумність, непомітні на початку Реформації.

Більша свобода звільнила невикористану енергію. Дехто каже, що це дало початок суспільному, політичному й технологічному розвитку, який впровадив нас у сучасну еру. Етика праці в протестантизмі була «застосована до урядового як і щоденного життя», пише автор Теодор Уайт. Він пояснює це бути «кредо, що людина є відповідальна перед Богом за її сумління й вчинки. Їй священицьке посередництво непотрібне... Якщо людина добре трудилася, глибоко орала, не була ледача, і добре доглядала свою дружину та дітей, то щастя або Бог нагородять її».

Чи така позірно позитивна сторона протестантизму повинна засліплювати нам очі до його недолік? Протестантська Реформація також була «оказією на великий злочин», каже Енциклопедія релігії й етики (англ.), і додає: «Ера єзуїтів й інквізиції закінчилася... її заступило щось багато підліше. Якщо протягом Середньовіччя було багато ненавмисного незнання, то тепер виникла велика організована брехня».

«Організована брехня» — в якому значенні?

Це виявилася бути «організована брехня» тому що протестантизм обіцював догматичні реформи, але не здійснив їх. У багатьох випадках реформатори сердилися над церковною політикою а не над неправдою догматів. У більшості випадків у протестантизмі зберігалися поганські ідеї й практики католицизму. В якому значенні? Видатним прикладом цього є догмат про Трійцю, головна вимога для членів протестантської Всесвітньої ради церков. У цього догмата прихильників багато, незважаючи на признання Енциклопедії релігії, що «тлумачі й теологи сьогодні погоджуються, що цей догмат не навчається в Біблії».

Чи протестантизм виправив зіпсований церковний уряд? Ні. Замість виправити його, протестантизм «засвоїв зразки влади від середньовічного католицизму,— каже Мартін Марті,— і тільки порвав стосунки з римсько-католицизмом, щоб заснувати протестантські варіанти».

Протестантизм також обіцював відновити «з’єднання віри». Проте, ця біблійна обіцянка не сповнилася з розвитком численних розкольних протестантських сект (Ефесян 4:13).

Організоване безладдя — чому?

Сьогодні, в цьому 1991 році, протестантизм є розчленований на численні різні секти й віросповідання, так багато, що їх неможливо полічити. Ви не встигли б полічити їх, як нові формуються, а інші зникають.

Усе ж таки, Світова християнська енциклопедія (англ.) здійснює це «неможливе» і налічує розділене так зване християнство на «20 780 відмінних християнських віросповідань», більшість протестантськихa. У ньому поміщаються 7889 груп класичного протестантизму, 10 065 тубільних (більшість протестантських) релігій небілої раси, 225 англіканських віросповідань, і 1345 граничних протестантських груп.

Книжка Протестантське християнство (англ.) пояснює розвиток цієї безладної різноманітності й каже, що це «ознака здоров’я й хворості», і що причиною цього може бути «людьска творчість і обмеженість; а більш правдоподібно через гордих людей, які занадто цінять власний світогляд».

Це правда! Не звертаючи належної уваги на божественну правду, горді люди пропонують нові альтернативи на спасіння, визволення або доповнення. На релігійну сумішку підтримки в Біблії немає.

Коли протестантизм поширює таку суміш віровчень, то здається натякає на те, що Бог правил немає за якими ми повинні поклонятися Йому. Чи таке організоване безладдя погоджується з Богом правди, Який Біблія каже «не є Богом безладу, але миру»? Чи популярна протестантська думка «ідіть до котрої церкви вам захочеться», є інакшою від незалежного погляду, який довів Адама й Єву до помилкового погляду й результатних проблем? (1 Коринтян 14:33; дивіться Буття 2:9; 3:17​-19).

Ігнорують спеціальне становище Біблії

Незважаючи на те, що ранні реформатори надали Біблії спеціального становища, то протестантські теологи пізніше стали творцями голобельної критики, і «таким чином поводилися з біблійним текстом,— каже Марті,— як з яким-небудь іншим літературним твором». Вони не надавали «жодного спеціального становища натхненню біблійним авторам [письменникам]».

Коли протестантські теологи сумнівалися божестенному натхненню Біблії, то цим чином підривали віру в те, що ранні реформатори вважали бути самою основою протестантизму. Це приготовило дорогу на недовір’я, вільнодумство, і напрям, що розум є єдиним джерелом і критерієм пізнання. З доброї причини багато вчених кажуть, що Реформація була головною причиною сучасної боротьби за незалежність від церкви.

Заразилось політикою

Вищезгаданий плід є ясним доказом на те, що хоч у особистих реформаторів та їхніх послідовників протестантизму були добрі наміри, то протестантизм не відновив правдивого християнства. Замість поширювати мир християнським нейтралітетом, протестантизм став утягнутим у націоналізм.

Це втягнення стало очевидним на початку розділення так званого християнства на католицькі й протестантські нації. Католицькі й протестантські сили замазали континентальну Європу кров’ю, пролитою в різних війнах. Нова британська енциклопедія каже, що це були «Релігійні війни підпалені німецькою й швейцарською Реформацією протягом 1520 років». Тридцятилітня війна (1618—48) німецького блоку між протестантами а католиками через політичні й релігійні розбіжності, була найкривавішою з цих.

В Англії теж текла кров. Між 1642 а 1649 роками, Карл I вів боротьбу проти парламенту. Тому що більшість ворогів короля були пуритани англіканської церкви, то цю війну деколи називають Англійська буржуазна революція. Революція закінчилася стратою короля й заснуванням скороминущої пуританської республіки з Олівером Кромвелем на чолі. Хоч ця англійська громадянська війна не була точно релігійною, то історики погоджуються, що релігія відіграла значну роль у виборі сторін.

Протягом війни появилася релігійна група Товариство друзів, або квакери. Ця група дуже постраждала з рук своїх протестантських «братів». Кілька сотень згинуло в тюрмі, а тисячі були дуже принижені. Але цей рух поширився, навіть до британських колоній в Америці, в яких Карл II уповноважив Уїляма Пенна заснувати колонію квакерів у 1681 році, і з цього пізніше штат Пенсільванія.

Інші релігії, крім квакерів, намагалися навертати людей поза кордоном. Проте, після «нововведення» протестантизму, католики, разом з великими протестантськими групами, ще більше намагалися приносити Христову звістку правди й миру «невіруючим». Яка ж іронія, тому що «увіруючі» католики й протестанти не могли погодитися над загальним поясненням божественної правди! Справді, між ними не було братернього миру й єдності. Беручи до уваги цю ситуацію, то чого можна було сподіватися із «зустрічі християн з поганами»? Читайте частину 18 у наступному номері цього журналу.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 22]

Ранні потомки Реформації

АНГЛІКАНСЬКЕ ВІРОСПОВІДАННЯ: 25 автономні церкви і 6 інших, які поділяються догматикою, способом правління і літургією з англіканською церквою, визнають номінальне керівництво Кентерберійського архієпископа. Енциклопедія релігії (англ.) каже, що англіканська церква «вірить у передачу апостольської благодаті єпископам і зберегла багато практик передреформатської ери». Головним у її поклонінні є Книга загальної молитви, «єдина літургія в рідній мові реформатської ери, яку ще вживають». Англіканці в Сполучених Штатах Америки, які відступили від англіканської церкви (в Англії) й створили протестантську єпископальну церкву в 1789 році, знову відступили від традиції, коли в лютому 1989 року обрали першу жінку на єпископа в історії англіканської церкви.

БАПТИСТСЬКІ ЦЕРКВИ: 369 віросповідань (1970) почалися з анабаптистів у 16 столітті, які хрестили дорослих зануренням у воду. Енциклопедія релігії каже, що баптистам «було трудно зберігати організаційну або теологічну єдність», і додає, що «баптистська релігія в Сполучених Штатах Америки є велика,.. але, так як буває у великій родині, декотрі члени не говорять одні до одних».

ЛЮТЕРАНСЬКІ ЦЕРКВИ: 240 віросповідань (1970), хваляться, що в них є найбільше членів зі всіх протестантських релігій. Вони «ще трохи розділені етнічно (німці, шведи, і.ц.п.)», каже Світовий альманах і книга фактів на 1988 рік (англ.), і додає, що «головно фундаменталісти й ліберали є розділені». Розділення лютеранів на націоналістичні групи стало очевидним протягом другої світової війни, коли, так як каже Е. У. Грітч з Лютеранської теологічної семінарії в США, «меншість лютеранських пасторів і зборів [у Німеччині] протистояли Гітлереві, більшість лютеранів мовчали або дієво співробітничали з нацистським режимом».

МЕТОДИСТСЬКІ ЦЕРКВИ: 188 віросповідань (1970) становлять рух англіканської церкви заснований 1738 року Джоном Уеслієм. Після його смерті методисти відступили від англіканської церкви й стали відмінною групою; Уеслі пояснив методиста так: «Людина, яка дотримується методу в Біблії».

РЕФОРМАТСЬКА І ПРЕСВІТЕРІАНСЬКА ЦЕРКВИ: Реформатські групи (354 віросповідань у 1970) догматикою є кальвіністичні, ніж лютеранські, і вважають себе бути «реформованою католицькою церквою». «Пресвітеріанська» значить церковний уряд під владою старших (пресвітерів); всі пресвітеріанські церкви є реформатські, але не всі реформатські групи діють під владою пресвітерів.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Мистецька сторінка з Біблії Гутенберга латинською мовою.

[Відомості про джерело]

З ласки: British Library

[Ілюстрації на сторінці 20]

Гутенберг і його друкарський прес рухомих літер.

[Ілюстрація на сторінці 21]

Джон Уеслі, засновник методистської церкви (1738).