Погляд Біблії

Чи аскетизм є запорукою мудрості?

«ПУСТЕЛЬНИКИ носили залізні кайдани, ланцюги, шпичасті пояси й нашийники з шипами. (...) Деякі з них качалися в тернях і кропиві, навмисне давали себе жалити комахам, пекли себе вогнем і роздирали рани, через що ці рани постійно гноїлися. Голодна дієта була для них звичайною справою, але декотрі вдавалися до ще більших крайнощів, харчуючись лише гнилою або гидкою їжею» (Едит Саймон, «Святі», англ.).

Це аскети. Чому вони так знущалися над собою? У книжці «Заради світу. Дух буддійського й християнського чернецтва» (англ.) автори пояснюють, що «вже від часу Сократа (V сторіччя до н. е.) в загальному розумілося: життя, зведене до використання речей першої необхідності, не обтяжене плотськими й матеріальними насолодами, є запорукою справжньої мудрості». Аскети вважали, що приборкання плоті підвищить їхню духовну чутливість і допровадить до справжнього освічення.

Значення слова аскетизм точно визначити важко. На думку декотрих, це просто самодисципліна або самозречення. Ранні християни дорожили такими позитивними рисами (Галатів 5:22, 23; Колосян 3:5). Сам Ісус Христос радив провадити просте життя, якому не заважають тривоги, спричинені матеріалістичним способом життя (Матвія 6:19—33). Але значно частіше аскетизм пов’язують із суворішими й не раз крайніми заходами, про які згадувалось напочатку. Чи справді такі аскетичні звичаї, особливо їхні крайні форми, є запорукою мудрості?

Вґрунтовані на фальшивих припущеннях

Серед багатьох філософій, які породили аскетизм, знаходимо думку про те, що матеріальні речі й фізичні насолоди — це зло само в собі, і воно заважає духовному зростанню. Інша думка, яка відкриває шлях аскетизму, є загальноприйняте вірування, що людина складається з тіла й душі. Аскети вірять, що плотське тіло — в’язниця для душі й що плоть — їхній ворог.

А що говорить Біблія? Святе Письмо показує: коли Бог закінчив створення землі, він оголосив, що все, вчинене ним — усе фізичне й матеріальне твориво,— «вельми добре» (Буття 1:31). Бог дав чоловікові й жінці матеріальні речі в Едемському саду для їхнього задоволення. Сама назва Едем означає «задоволення» або «насолода» (Буття 2:8, 9). Адам і Єва були досконалі й мали близькі взаємини зі своїм Творцем, аж поки не згрішили. Відтоді недосконалість стала перепоною між Богом і людиною. Але приємні законні бажання людей або втіха від даних Богом фізичних насолод, які перебувають у гармонії з Божими моральними законами, ніколи не могли створити перепони у взаєминах Бога зі своїми поклонниками! (Псалом 145:16, НС).

Крім того, Біблія чітко навчає, що створена з пороху плотська людина сама є душею. Святе Письмо не підтримує ані погляду, що душа є чимось нематеріальним і безсмертним з природи, обмеженим у фізичному тілі, ані думки про те, що тіло якось заважає людині мати близькі взаємини з Богом (Буття 2:7).

Зрозуміло, аскетизм змальовує спотворену картину взаємин людини з Богом. Апостол Павло попереджав, що декотрі з тих, хто називає себе християнами, віддаватимуть перевагу облудним людським філософіям, а не основним біблійним істинам (1 Тимофія 4:1—5). Про тих, хто тримався таких поглядів, один історик-релігієзнавець говорить: «Вірування, що матерія є злом... і що людська душа повинна звільнитися від матеріальної субстанції, призвело до виникнення суворого аскетизму, який забороняв споживання м’яса, статеві зносини та інше, а всього цього могла дотримуватися лише еліта «досконалих» або перфекті, які пройшли особливі обряди». Такий спосіб мислення не має жодних біблійних підстав, і в це також не вірили ранні християни (Приповістей 5:15—19; 1 Коринтян 7:4, 5; Євреїв 13:4).

Немає потреби в аскетизмі

Ісус і його учні не були аскетами. Вони зносили різні випробовування й труднощі, але ніколи їх не нав’язували самі собі. Апостол Павло застеріг християн бути обережними, щоб облудні людські філософії не відвели їх від правди Божого Слова та не допровадили до нерозсудливості й крайнощів. Павло конкретно наголосив на «знесилюванні тіла». Він сказав: «Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла. [«Але вони не мають ніякої сили в протистоянні нашому гріховному єству», СМ]» (Колосян 2:8, 23). Аскетизм не веде до особливої святості або до справжнього освічення.

Щоправда, християнська слухняність вимагає великих зусиль і самодисципліни (Луки 13:24; 1 Коринтян 9:27). Щоб здобувати знання про Бога, треба бути дуже наполегливим (Приповістей 2:1—6). Біблія також попереджає, щоб не підкорятися «пожадливостям та розкошам» і не ‘любити більше розкоші, аніж Бога’ (Тита 3:3; 2 Тимофія 3:4, 5). А втім, у цих біблійних уривках не схвалюється аскетизму. Сам досконалий Ісус Христос знаходив задоволення в приємних гостинах, на яких була їжа, питво, музика й танці (Луки 5:29; Івана 2:1—10).

Справжня мудрість є поміркованою і не веде до крайнощів (Якова 3:17, НС). Бог Єгова створив наш організм так, щоб він відчував задоволення з багатьох насолод у житті. Єгова хоче, щоб ми були щасливі. Його Слово нам говорить: «Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті. І отож, як котрий чоловік їсть та п’є і в усім своїм труді радіє добром,— це дар Божий!» (Екклезіяста 3:12, 13).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 20]

Святий Ієронім у печері/Повна ксилографія Альбрехта Дюрера/Dover Publications, Inc.