Щось краще за «ідеальні хвилі»

Розповів Карл Гайнц Шверер

Я народився 1952 року в Піттсбурзі (штат Пенсільванія, США), але виростав у Нью-Смірна-Біч (штат Флорида). Ще в підлітковому віці я закохався у серфінг. Він став найголовнішим у моєму житті.

У 1970 році я вступив до Авіаційного інституту Ембрі та Ріддла в місті Дейтона-Біч (штат Флорида), щоб вивчитися на пілота. Як і більшість молоді того часу, я розчарувався в політиці уряду, котрий, на мою думку, вів несправедливу війну у В’єтнамі. Я відчував огиду до цілої системи, в якій жив. Тож, кинувши школу, я став хіпі, відростив довге волосся і почав вживати наркотики.

Невдовзі я познайомився з Сузан, відчайдушною дівчиною, яка мала хист до малювання і фотографії. Я підрахував, що коли ми зі Сью будемо вести скромне життя, то я міг би лише 6—8 місяців працювати на будовах у Флориді, а решту року ми могли б жити в наметах на тихоокеанських узбережжях Мексики та Центральної Америки.

Усвідомлення своїх духовних потреб

Безтурботне життя на тропічних узбережжях приносило нам багато задоволення. Сью малювала картини і робила фотографії, а я займався серфінгом. Однак через кілька років ми зрозуміли, що наше життя позбавлене справжнього змісту. Чогось бракувало. Тож в середині 1975 року, коли ми жили біля Тихого океану в Коста-Риці, я почав шукати істину. Я взявся за читання книжок про східні релігії та філософії, які були тоді надзвичайно популярні.

Оскільки у тих книжках на доказ правдивості якихось учень наводились посилання з Біблії, я вирішив, що ця книга є джерелом істини. Тож я придбав стареньку Біблію (переклад Короля Якова), віддавши за неї галюциногенні гриби. Щодня зранку я займався серфінгом, а пополудні сідав читати Біблію. Хоча вона мене дуже цікавила, я мало що в ній розумів.

«Чи у вас є якісь біблійні запитання?»

У серпні 1975 року ми зі Сью поверталися з Коста-Рики у США. В Сальвадорі ми зайшли в аптеку купити ліки. Ми не могли порозумітися з аптекарем і дівчина, яка теж щось купувала, запропонувала нам свою допомогу. Їй було 16 років, і звали її Дженні. Хоча дівчина була американкою, проте вільно володіла іспанською. Дженні розповіла, що вона та її батьки є Свідками Єгови і що вони переїхали в Сальвадор, аби навчати людей біблійної правди.

Дженні мене спитала: «Чи у вас є якісь біблійні запитання?»

«Так!» — відповів я. Не дивлячись на наш незвичний зовнішній вигляд, дівчина одразу запросила нас додому, щоб познайомити зі своїми батьками, Джо та Ненсі Тремблі. Ми погодились і весь післяобідній час засипали це подружжя біблійними запитаннями й були вражені тим, як вони нам відповідали. Щоразу Джо з Ненсі говорили: «Відкрийте такий-то вірш у своїй Біблії і прочитайте».

Оскільки розмова затягнулась до пізнього вечора, Джо і Ненсі запропонували залишитися в них на ніч. Але вони не дозволили нам зі Сью спати в одній кімнаті, бо ми були не одружені. Сью і Дженні майже цілу ніч обговорювали різні біблійні теми — від Адама до Армагеддону.

Зелена Біблія

Наступного дня ми поїхали. Джо і Ненсі дали нам багато примірників «Вартової башти» і «Пробудись!», кілька книжок і Біблію в «Перекладі нового світу». Тоді цей переклад видавався у твердій зеленій обкладинці. Джо також показав нам Зал Царства. Це була проста скромна будівля, де Свідки Єгови збиралися, щоб досліджувати біблійні вчення. Як же цей Зал відрізнявся від пишних церков, у котрих люди мало чого вчаться з Біблії.

Того ж дня ми перетинали кордон Гватемали. Під час проходження перевірки митники побачили в нас зелену Біблію і це їх спантеличило, адже такою Біблією користувалися Свідки Єгови. Самі ж ми зовсім не були схожими на Свідків. На превелике здивування нас відпустили через кілька хвилин. Раніше нашу машину і речі ретельно перевіряли, чи немає там наркотиків і контрабанди. Тож ми почали вважати зелену Біблію амулетом.

Ми продовжували читати Біблію та біблійні публікації і переконались, що знайшли правду про Бога. Проїжджаючи Мексикою, я не міг дочекатись, поки ми прибудемо до Пуерто-Ескондідо — мого улюбленого місця для серфінгу. Насолодившись «ідеальними хвилями», я постановив повернутись у Флориду і стати служителем Єгови.

У Пуерто-Ескондідо ми пробули два тижні. Кожного ранку я займався серфінгом, а після обіду на пляжі читав Біблію і біблійні публікації. Моя зелена Біблія привернула увагу восьмирічної дівчинки, яка настійно кудись нас запрошувала. Ми не розуміли, куди вона нас кличе, але збагнули, що це якось пов’язано з зеленою Біблією. Ми відмовились, однак вона наполягала. Зрештою, через кілька днів, ми вирішили піти з нею. Дівчинка привела нас до Залу Царства Свідків Єгови, невеликої бамбукової конструкції з солом’яним дахом. Там усі дружньо потискали нам руки і обнімали нас так, наче ми були давніми друзями.

Нас вразила шаноблива поведінка всіх присутніх. Деякі діти з цікавістю розглядали нас, мабуть, тому, що ніколи не бачили людей з таким довгим світлим волоссям. Батькам доводилось постійно нагадувати їм, що слід уважно слухати програму. Приємно, що Єгова послуговується навіть такими маленькими дітьми. Адже на своє перше зібрання ми прийшли завдяки зусиллям восьмирічної дівчинки.

Починаємо служити Єгові

Після двох незабутніх тижнів у Пуерто-Ескондідо я продав свої дошки для серфінгу, і ми зі Сью поїхали просто до Флориди. Там ми почали вивчати зі Свідками Біблію та відвідувати всі зібрання. Постановивши служити Єгові, ми перестали жити разом і припинили тісно спілкуватися з колишніми друзями. Я поголив бороду і обстриг своє довге волосся, а Сью придбала кілька суконь. Через чотири місяці ми побралися і в квітні 1976 року охрестилися на знак свого присвячення Богові.

Тепер наше життя набуло змісту. Нас переповнювала вдячність за всі благословення Єгови, і ми прагнули поїхати в якусь іспаномовну країну, щоб проповідувати там добру новину про Боже Царство. Але старійшини нашого збору радили нам почекати. Вони казали: «Спочатку зміцніть свою віру, тоді ви зможете допомагати й іншим». Ми прислухались до їхньої поради і поставили перед собою мету стати піонерами (так Свідки Єгови називають своїх повночасних служителів).

Сью розпочала піонерське служіння в січні 1978 року. Я теж хотів до неї приєднатись, але на мені все ще висіли борги за навчання. Тоді в мене з’явилась ідея: «Оголошу себе банкрутом». Я думав, що так звільнюся від сплати боргу і зможу піонерувати.

Однак старійшини відраджували мене від цього. Вони пояснили, що так я порушу біблійний принцип, який вимагає від християн «в усьому... поводитися чесно» (Євреїв 13:18). Тож я продовжував працювати і сплачував свій борг. Зрештою у вересні 1979 року моя мрія збулася, і я розпочав повночасне служіння. Ми зі Сью вели просте життя, і тому я міг забезпечувати свою сім’ю, працюючи лише кілька днів у тижні.

Служіння в Бетелі

Ще не минуло й року нашого спільного піонерського служіння, як у квітні 1980 року ми отримали несподіване запрошення. Якийсь час перед тим у Бетелі виникла потреба в будівельниках, тож ми заповнили заяву на служіння у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк). А тепер ми отримали відповідь і мали приїхати через місяць. У нас були змішані почуття, бо нам дуже подобалось піонерське служіння. Ми не знали, що робити, і вирішили порозмовляти з двома старійшинами. Ці брати допомогли нам зрозуміти, що служіння в Бетелі — велика честь. Вони порадили: «Спробуйте послужити в Бетелі хоча б рік». Отже, ми продали все своє майно і вирушили до Брукліна.

Я пропрацював на будівництві два роки, тоді мене запросили в Інженерно-будівельне бюро. Там я навчився проектувати будівлі. Сью працювала один рік в палітурні, а потім її призначили у відділ графіки. На кожну річницю нашого шлюбу ми пригадували події останнього року і, зважуючи свої обставини та бажання, роздумували над тим, чи варто продовжувати служіння в Бетелі.

З роками ми набули чимало близьких друзів. Крім того, Бетель дав нам можливість якомога повніше служити Єгові та нашому всесвітньому братству. Тому ми прагнули продовжувати бетелівське служіння. У 1989 році ми почали вивчати іспанську мову і згодом були призначені в іспаномовний збір в Брукліні. Наша мрія здійснилась: тепер ми могли поєднати два чудових види служіння — працю в Бетелі і проповідування в іншомовній території.

Якось до нас в гості приїхала Дженні. Було цікаво почути її історію про нашу зустріч у Сальвадорі. На біблійному вивченні Дженні відчула легке нездужання і по дорозі додому вирішила зайти в аптеку. Однак вона чомусь пішла не в ту аптеку, де завжди купувала ліки, а в ту, де були ми.

Служіння в інших країнах

Одного дня 1999 року наглядач мого відділу несподівано мене запитав: «Чи не хотів би ти на три місяці поїхати в австралійський філіал і попрацювати там над одним проектом в Регіональному інженерному бюро?»

«Звичайно, що так»,— без вагань відповів я. Незабаром ми вже летіли до Австралії, де прослужили три роки. З великим задоволенням я допомагав проектувати будівлі філіалів для кількох країн Сходу та південної частини Тихого океану. Коли 2003 року ми повернулися до Брукліна, нас чекала наступна несподіванка. Ми отримали запрошення в інше закордонне призначення — в бразильський філіал, який лежить неподалік великого міста Сан-Паулу. Нас попросили допомагати в Регіональному бюро будівництва Залів Царства.

Ми досі служимо там. Бюро наглядає за будівництвом Залів Царства на території більшості країн Південної Америки. У мене багато обов’язків. Наприклад, я їжджу і відвідую такі будівельні майданчики, щоб допомагати в організації роботи і підбадьорювати братів та сестер, які працюють на цих численних проектах. Сью супроводжує мене в таких подорожах.

Не полишаємо наших пріоритетів

Мені досі подобається серфінг, але я зрозумів, що в житті є щось краще за «ідеальні хвилі». Хоча тепер серфінг для мене не найголовніше, я й далі займаюся ним заради відпочинку. Сью вірно підтримує мене у служінні нашому люблячому Богу Єгові.

Сьогодні наше головне завдання — використовувати своє життя і свої вміння, щоб підтримувати інтереси Царства і поширювати чисте поклоніння Богу Єгові. Ми зрозуміли, що важливо не те, в якому місці служити Єгові, а те, щоб служити йому від усієї душі (Колосян 3:23).

[Вставка на сторінці 25]

«Мені досі подобається серфінг, але я зрозумів, що в житті є щось краще за „ідеальні хвилі“».

[Ілюстрація на сторінках 22, 23]

Моя фотографія, яку помістили на рекламному плакаті Літнього фестивалю з серфінгу.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Мені 13 років.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Життя хіпі не приносило мені задоволення.

[Ілюстрації на сторінці 25]

Вгорі: допомагаю в будівництві Залів Царства.

Справа: разом зі Сью сьогодні.