Тяжке випробування Меґґі й моє пізніше благословення

У вівторок 2 травня 1995 року в мене народилася донька й померла дружина. На жаль, Меґґі так і не побачила свого немовлятка. Тепер я маю надію познайомити Тамару з її мамою, коли та воскресне.

ПО 16 роках нашого подружнього життя лікар повідомив Меґґі, що у неї рак молочної залози й що їй залишилось жити лише декілька місяців. Це було п’ять років тому. Добре хоч те, що в останні роки свого життя Меґґі могла вести досить-таки нормальне життя. Лише при самому кінці її біль став майже нестерпним.

Лікарі казали, що через останню стадію раку вона напевно вже не зможе завагітніти. Тому уявіть собі наш шок, коли під час чергового ультразвукового огляду прогресування ракових пухлин лікар побачив в її утробі дитинку! Це була дівчинка. Меґґі вже була вагітна чотири з половиною місяці. Думка про те, що вона може вперше у житті стати матір’ю, переповнила її серце радістю.

Меґґі робила все можливе, аби дитина народилася здоровою. Вона зважала на те, чим харчується, і навіть протягом останніх двох тижнів свого життя, коли біль став нестерпним, вдавалася до болезаспокійливих засобів лише в крайніх випадках.

Благословенний здоровим дитинчам

У суботу 29 квітня Меґґі відчула прискорене серцебиття й сказала: «Мені здається, що я вмираю». Я пробув біля неї цілі вихідні. Подзвонивши в понеділок до лікаря, я негайно завіз її до шпиталю у Монреалі (Канада), що неподалік нашого дому в Сен-Жеромі.

Приблизно о 5³⁰ наступного ранку медсестра, проходячи повз палату Меґґі, помітила, що та перебувала в критичному стані. Очевидно, в неї відбувався серцевий приступ. Медсестра одразу ж покликала з сусіднього кабінету лікаря. Хоч і Меґґі померла, колективу лікарів вдалося врятувати нашу дитину. Тамара народилася на два з половиною місяці раніше належного строку й важила лише 1 кілограм і 100 грамів.

Позаяк Тамарина гемоґрама, або формула крові, була поганою, то лікарі хотіли перелити їй кров. Однак ми попросили їх використати синтетичний гормон еритропоетин. Вони так і зробили, і коли цей гормон успішно вплинув на її формулу крові, то медсестра сказала: «Чому ж цього не застосовують до всіх немовлят?»

Тамара мала й інші ускладнення, пов’язані зі своєю передчасною появою на світ, але й вони були успішно усунені. Невролог доктор Вотерс, оглядаючи її згодом, навіть сказав медсестрі: «Мені здається, що ви принесли на огляд не ту дитину; як на мене, вона цілком здорова».

Смерть дружини і те, як я давав собі раду потім

Дивитися на те, як вмирала Меґґі, було дуже боляче. Я почувався цілком безпорадним. Мені було важко розмовляти про смерть Меґґі. А втім, я пересилував себе, коли до шпиталю приходили християнські брати й сестри. Чим більше я говорив про це, тим швидше згасав мій душевний біль. Щоразу, читаючи статті в журналах «Вартова башта» і «Пробудись!», що ніби були написані для мене, я відкладав їх в особливий відділ своєї бібліотечки й діставав, коли відчував у цьому потребу.

Приходити у порожній дім нелегко. Дуже важко справлятися із самотністю. Такі почуття все ще охоплюють мене навіть попри підбадьорливе спілкування з християнськими друзями. Ми з Меґґі часто розмовляли про те, як мені нелегко буде самому, оскільки ми завжди були разом. Вона хотіла, щоб я знову одружився. А втім, все це не так просто.

Підтримка з боку співхристиян

Важко сказати, що б я робив без підтримки Комітету зв’язку з лікарнями (КЗЛ), створеного Свідками Єгови. Того ранку, коли померла Меґґі, до шпиталю прибув компетентний Свідок з КЗЛ і надав мені необхідну допомогу.

Працівники цієї лікарні були вражені тим, як багато мені допомагав християнський збір в Сен-Жеромі та інші сусідні збори. Коли про смерть Меґґі було оголошено під час християнського зібрання, понад 20 наших дорогих друзів запропонували мені свою допомогу. Їхня підтримка дійсно була великою.

Друзі готували для мене їжу, морозильник холодильника був набитий усякими продуктами на кілька місяців. Моя родина та християнські брати й сестри навіть подбали про одяг для моєї доньки. Вони принесли мені стільки усього, що я не знав, куди все це поскладати.

Теперішня втіха й перспектива на майбутнє

Тамара допомагає мені не думати про втрату. Вона цілковито заволоділа моїм серцем. Щодня, коли я весело кажу їй «Доброго ранку», вона широко всміхається, починає «розмовляти» і в захопленні махає ніжками та ручками.

Я є астрономом-любителем і дуже чекаю того часу, коли Тамара підросте й зможе, сидячи у мене на колінах, дивитися в телескоп на небесні дива нашого Величного Творця Єгови. Роздуми про безконечне життя у Раю на землі вельми потішають мене. А позаяк я знаю, що таку перспективу має й Тамара, то радію навіть ще більше (Псалом 37:9—11, 29).

Я не раз згадую усе, що сталося за останніх п’ять літ. Були і радісні, і болісні хвилини. Я багато чого довідався про самого себе та про саме життя. Тому з нетерпінням чекаю на майбутнє, коли, як пише Біблія, «не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде» (Об’явлення 21:3, 4).

Після воскресіння Меґґі зможе вдихнути повітря на повні груди без болю. Моїм найбільшим бажанням є познайомити там Меґґі з Тамарою, аби вона побачила цю дівчинку, для котрої так багато зробила. (Розповів Лорн Вілкінс).

[Ілюстрація на сторінці 26]

Я та моя дружина.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Наша донечка Тамара.