Життя з муковісцидозом
РОЗПОВІВ ДЖИММІ ҐАРАЦІОТІС
Двадцять п’ятого липня 1998 року мене привезли до лікарні з нестерпним болем у грудях. Із серцем у мене було все гаразд, проте легені були настільки уражені, що я майже не міг дихати. Мені було лише 25, а життя висіло на волоску.
ЧЕРЕЗ два дні після мого народження лікарі повідомили батькам, що в мене важка форма жовтяниці. Вони сказали, що без переливання крові на мене чекає смерть або ушкодження мозку. Однак я одужав і без переливання, і без ушкодження мозку.
Перші два роки свого життя я мав багато незрозумілих проблем зі здоров’ям і дуже часто хворів на запалення легенів. Зрештою лікар поставив мені діагноз — муковісцидоз (кістофіброз підшлункової залози). У той час середня тривалість життя хворих на цю недугу становила сім років. Проте з огляду на сучасні медичні досягнення, дедалі більше дітей, уражених муковісцидозом, доживають до повноліття.
Що таке муковісцидоз?
Муковісцидоз — це невиліковна спадкова хвороба. Вона зумовлює щораз гостріші форми респіраторних захворювань, а також надзвичайно ускладнює багатьом хворим перетравлення їжі.
Носієм патологічного гена, що викликає муковісцидоз, є приблизно кожний 25-й. Здебільшого ці люди навіть не знають, що є носіями, бо не виявляють жодних ознак недуги. Якщо патологічний ген несуть і батько, і мати, ймовірність народження хворої на муковісцидоз дитини становить 25 відсотків.
Мій випадок — рідкісний, бо муковісцидоз мені діагностували, виявивши носові поліпи. Коли лікарі побачили їх, то вирішили перевірити мій піт на вміст солей хлору — це найпоширеніший метод діагностики хвороби. У багатьох випадках наявність солей на шкірі дитини першими зауважують батьки або дідусь чи бабуся, бо цілуючи дитину, відчувають на своїх устах солоний присмак.
Ріст поліпів у приносових пазухах перешкоджає диханню, тому майже щороку мені їх видаляють. Це лікування приносить дискомфорт і біль при загоєнні ран. Воно небезпечне ще й тим, що викликає кровотечу. Мені зробили вже багато таких операцій, але всі без застосування крові. Я дуже радий, що не маю страху перед ускладненнями, які можуть з’явитися внаслідок переливання крові.
Боротьба з хворобою
Хоча хвороба мене обмежує, я намагаюсь бути якомога активнішим. Особливим днем для мене було 1 серпня 1987 року, коли я охрестився на знак присвячення Богу Єгові.
Зранку я прокидаюсь і роблю інгаляцію вентоліном, а потім сольовим розчином. Це сприяє розрідженню легеневого мокротиння й очищує дихальні шляхи. Ця процедура триває близько 15 хвилин. Потім протягом 40—60 хвилин у мене сеанс фізіотерапії, який проводиться, аби розрідити і видалити з легенів накопичене там мокротиння. Пізніше я знову роблю інгаляцію, цього разу антибіотиками, котрі борються з інфекцією. Ціла процедура повторюється пополудні й ще раз увечері.
Три лікувальні процедури займають щодня близько чотирьох годин. Зазвичай я їм після них, оскільки почуваюсь ліпше, коли терапія відбувається на порожній шлунок. Незважаючи на такий тривалий щоденний режим лікування, я регулярно відвідую зібрання грекомовного збору Свідків Єгови в Лондоні (провінція Онтаріо, Канада). У вечори, коли проходять зібрання, я відкладаю лікувальні процедури на 22.00. Благословення, які приносить відвідування зібрань, набагато перевершують пов’язані з цим жертви. Не менш важливою для мене є і регулярна участь у служінні.
Як я ділюся своєю вірою з іншими
Лежачи в лікарні, я вже не раз мав особливу нагоду ділитися своєю християнською вірою з іншими. Якось я розмовляв зі священиком Грецької православної церкви, котрий лежав у сусідній палаті. Він похвалив мене за ввічливість і сказав, що вважає мене добрим прикладом для молоді з грекомовної громади. Цей чоловік навіть не здогадувався, що мені відомо про його провідну роль у протидії служінню Свідків Єгови серед грекомовного населення.
Коли священика приходили провідувати, він посилав цих людей і до мене. Часом вони впізнавали в моїх родичах та друзях тих, хто приходив до них проповідувати. Деякі священикові гості залишалися з нами, але дехто повертався до нього і здивовано запитував, навіщо це він послав їх провідати Свідків Єгови. А втім, навіть після того як священик довідався, що я Свідок, наші розмови на біблійні теми не припинилися. Ми обговорювали такі теми, як ім’я «Єгова», Трійця та політичний нейтралітет Свідків Єгови в Греції. Я помітив, що в результаті цих розмов опір священика поступово почав слабшати.
Цей чоловік визнав, що знає правду про декотрі обговорювані біблійні теми, однак зізнався, що не навчає її через страх втратити роботу. Пізніше я і моя молодша сестра Естер відвідали його вдома, і він узяв біблійну літературу. Опір нашій проповідницькій праці в тій території пом’якшав. Багато хто навіть почав прислухатись до нашої звістки, коли довідався про схвальні відгуки священика. Але невдовзі цього чоловіка перевели в іншу місцевість.
Проповідування в лікарні призвело до ще однієї важливої події. Я порозмовляв з хлопцем на ім’я Джефф, який прийшов провідати свого дідуся. Унаслідок подальших розмов Джефф почав вивчати Біблію. Перегодом у нього виникло бажання ходити на зборові зібрання. Тому я, хоча зазвичай відвідував зібрання в Лондоні, певний час їздив з Джеффом до сусіднього збору в Стратфорді. Там йому могли допомагати Свідки, що жили з ним по сусідству.
На жаль, Джефф піддався тиску родичів і не зробив духовного поступу. Проте коли я відвідував зібрання в Стратфорді, то зустрів там сестру Діан Стюарт, з якою колись працював на будові Залу Царства. Ми покохали одне одного й 1 червня 1996 року одружились.
Мої обставини змінюються
На превеликий жаль, через три тижні після одруження мій фізичний стан різко погіршився. Кілька разів мене клали в лікарню, а потім я потрапив у критичне становище, описане на початку. Відтоді я перебуваю на цілодобовому кисневому живленні. Мені допікають гарячки, нічне спітніння, плеврит, безсоння від нічного кашлю, болі в суглобах, ногах та грудях. Інколи я відхаркую кров. Від цього мене охоплює страх, адже, якщо вона не перестане йти, може настати раптова смерть.
Тепер разом з коханою дружиною — вірним супутником і помічником — я проповідую лікарям, фізіотерапевтам, пацієнтам та іншим медпрацівникам. Роблю я це в лікарнях, а також удома під час їхніх відвідин. І хоча моя хвороба дуже важка, ми вважаємо, що можемо використати всі ці обставини для прославлення імені Єгови.
Джерело підтримки
З огляду на нові життєві обставини, ми з Діан слухаємо програму зібрань та беремо в них участь, користуючись спеціальним телефонним зв’язком. Завдяки цьому ми отримуємо велике підбадьорення й надалі почуваємось активними членами збору, хоча здебільшого вже не можемо особисто приїжджати на зібрання.
Крім того, тепер ми проповідуємо і ділимось нашою біблійною надією по телефону. Таким методом ми започаткували й проводимо кілька біблійних вивчень. Ми відчуваємо надзвичайну радість, коли розмовляємо з незнайомими людьми про Єгову та його чудові дари для вірного людства, які воно одержить в новому світі праведності.
Тато і мама — це ще одне джерело підтримки, з якого я черпаю сили, підбадьорення та потіху. Але в особливому боргу я перед Єговою, за те що він поблагословив мене чудовою Діан. Вона прийняла мене разом з хворобою і тепер є для мене величезною опорою, допомагаючи виявляти витривалість.
Наближаючись до кінцевих стадій хвороби, я розмірковую про свою надію на майбутнє і завдяки цьому не припиняю боротися. Щоденне родинне читання Біблії несе розраду нам обом. Я знаю, що зовсім близько той час, коли я буду здоровий і вже не потребуватиму щоденних процедур, аби просто бути в змозі дихати. Уже бачу в уяві, як в обіцяному Раю одужаю і чимдуж побіжу широким полем. Це моє найзаповітніше бажання — пробігтися широким полем, щоби випробувати свої легені.
Я уявляю собі картини благословень нового світу, якого пообіцяв Бог, і це допомагає мені вести щоденну боротьбу з хворобою. У Приповістей 24:10 говориться: «Якщо ти в день недолі знесилився, то мала твоя сила». Ні, моя сила не мала: я відчуваю, що Єгова дає мені її аж надмір (2 Коринтян 4:7, НС). Завдяки цьому я можу свідчити про його ім’я та наміри, а також прийняти все, що він допустить: пережити кінець цієї системи в Армагеддоні або ж померти, а пізніше воскреснути в Божому новому світі (1 Івана 2:17; Об’явлення 16:14—16; 21:3, 4).
[Ілюстрації на сторінці 13]
З моєю дружиною Діан, котра є для мене величезною підтримкою.