Щасливий у справжньому, всесвітньому братстві

РОЗПОВІВ ВІЛЛІ ДЕВІС

У 1934 році світ був охоплений великою депресією, а Сполучені Штати судомило від економічного безладдя. Неподалік пункту надання допомоги безробітним «Проспект» у Клівленді (штат Огайо) якось відбулася сутичка між полісменом і запеклим комуністом. Полісмен вистрілив і вбив комуніста, а заодно й очевидця — мою бабусю, Вінні Вільямс.

КОМУНІСТИ намагалися видати ці дві смерті за расовий інцидент, оскільки моя бабуся була чорною, а полісмен білим. Вони розповсюджували інформаційні бюлетені за такими назвами, як «Расистська поліція Клівленда» і «Треба помститися за ці вбивства». Комуністи подбали про похорон моєї бабусі. У мене є фотографія тих, хто ніс домовину,— всі вони білі і всі члени партії. Кожен ішов з піднятим догори, стиснутим кулаком; пізніше цей жест став символізувати лозунг «Влада чорним».

Тоді, коли загинула моя бабуся, її дочка носила в утробі мене, і через чотири місяці я з’явився на світ. Я ріс з вадою у вимові. Я заїкався, коли говорив, і тому в моє початкове шкільне навчання входило виправлення розладу мови.

Мої батьки почали жити окремо, коли мені було п’ять років, і з того часу мама виховувала нас з сестрою сама. Коли мені було десять років, я почав після занять у школі доставляти людям бакалійні товари, щоб підтримати фінансово свою родину. Через два роки я став працювати і до занять, і після них, заробляючи найбільше від усіх у родині. Коли матір поклали в лікарню і їй потрібно було зробити цілий ряд операцій, я залишив школу і влаштувався на роботу з повним робочим днем.

Знайомство з братством

У 1944 році один Свідок Єгови дав дружині мого двоюрідного брата книжку «Правда визволить вас», і я долучився до біблійного вивчення, розпочатого з нею. Того ж року я почав відвідувати Школу теократичного служіння у зборі «Іст-Сайд». Керівник школи Альберт Крадок мав таку саму проблему з мовою, як я, але він навчився долати її. Яким же підбадьоренням він був для мене!

У нашій місцевості жило багато італійців, поляків, угорців та євреїв, і той збір складався з представників цих та деяких інших етнічних груп. Ми з дружиною мого двоюрідного брата були серед перших афро-американців, які відвідували той збір, але Свідки ніколи не виявляли до нас расового упередження. Мало того — я регулярно одержував від них запрошення чи то на обід, чи на вечерю.

У 1956 році я переїхав у південну частину Сполучених Штатів, щоб служити там, де була більша потреба в проповідниках. Коли одного літа я знову приїхав на Північ, щоб побувати на обласному конгресі, багато братів у Клівленді підходили до мене і щиро цікавилися моїми справами. З їхнього інтересу до мене я взяв для себе цінний урок: треба завжди ‘дбати не про своє, але і про інших’ (Филип’ян 2:4).

Розширення повночасного служіння

Після того як я прослужив три роки в повночасній проповідницькій праці, будучи піонером, у листопаді 1959 року мене запросили працювати у Бетелі в Брукліні — всесвітньому центрі Свідків Єгови у Нью-Йорку. Я одержав призначення у відділ відправлення літератури. Наглядач мого відділу Клаус Єнсен і мій сусід по кімнаті Вільям Ханнан, обидва білі, стали моїми духовними батьками. Кожен з них на той час, коли я прийшов у Бетель, прослужив там майже 40 років.

На початку 1960-х родина Бетелю складалася приблизно з 600 чоловік і близько 20 з них були афро-американці. У той час Сполучені Штати почала обгортати расова ворожнеча, в стосунках між расами стала відчуватися напруженість. Проте Біблія вчить, що «не дивиться Бог на обличчя», не слід цього робити і нам (Дії 10:34, 35). Обговорення на духовні теми, які проводилися щоранку за столом у Бетелі, зміцнили нашу рішучість дотримуватися Божого погляду на ці справи (Псалом 19:8).

Під час служіння у бруклінському Бетелі я зустрів Лоуіс Руффін, піонерку з Річмонда (штат Вірджинія), і ми одружилися 1964 року. Ми постановили собі залишатися у повночасному служінні й тому після весілля поїхали у південну частину Сполучених Штатів. Попервах ми служили спеціальними піонерами, а пізніше, 1965 року, мені було запропоновано виконувати обов’язки районного наглядача. Протягом наступних десяти років ми відвідували збори у штатах Кентуккі, Техас, Луїзіана, Алабама, Джорджія, Північна Кароліна й Міссісіпі.

Випробовування для нашого братства

То був час великих перемін. Перед нашим від’їздом на Південь раси були відділені одна від одної. Чорним закон забороняв учитися в тих самих школах, їсти в тих самих ресторанах, спати у тих самих готелях, робити покупки у тих самих магазинах чи навіть пити з тих самих фонтанчиків для пиття, що й білі. Але 1964 року конгрес США ухвалив Акт про громадянські права, яким заборонялося дискримінацію у громадських місцях, у тому числі в транспорті. Отож для расової сегрегації більше не було жодної законної підстави.

Тому стояло запитання: чи будуть об’єднуватися і любити одні одних наші брати і сестри з виключно чорних та виключно білих зборів, чи, може, натиск оточуючих і почуття, які глибоко вкоренилися ще в минулому, викличуть у них нехіть до об’єднання? Перед нами було нелегке завдання виконувати біблійну вказівку: «Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною!» (Римлян 12:10).

Річ у тім, що, скільки себе пам’ятаю, панувала думка, надто ж на Півдні, що чорні нижчі. Цей погляд міцно прищеплювався людям практично усіма інституціями суспільства, включаючи церкви. Тому деяким білим не було легко розцінювати чорних як рівних. Це дійсно був час випробування для нашого братства — як для білих, так і для чорних.

Радісно, що наші збори в загальному дуже добре відгукнулися на звістку про об’єднання. Не так-то і швидко була витіснена зі свідомості людей думка про расову вищість, яка вселялася їм століттями. Проте коли об’єднання почалося, воно було дуже добре сприйняте нашими братами, більшість з яких тішилася тим, що ми зможемо зустрічатися всі разом.

Цікаво, що навіть сторонні люди часто сприяли об’єднанню чорних і білих у наших зборах. Наприклад, у місті Ланетт (штат Алабама) людей, котрі жили біля Залу Царства, запитали, чи не будуть вони проти, якщо чорні приходитимуть на зібрання. Немолода біла жінка потиснула руку чорного брата, кажучи: «Та які можуть бути запитання — приходьте і поклоняйтеся своєму Богові, як бажаєте!»

Вірні брати в Ефіопії

У 1974 році ми раділи, що можемо пройти місіонерське навчання тривалістю п’ять з половиною місяців у Біблійній школі Ґілеад Товариства Вартової башти у Нью-Йорку. Опісля ми одержали призначення в африканську країну Ефіопію. Якраз тоді було скинено і взято під домашній арешт імператора Хайле Селассіє. Оскільки наша проповідницька праця була під забороною, ми цінували теплі взаємини з нашим християнським братством.

Ми жили і служили поруч з багатьма тими, хто пізніше був ув’язнений через свою вірність правдивому поклонінню. Декого з наших дорогих друзів навіть було страчено. Адера Тешоме був моїм співстарійшиною в зборі у столиці Ефіопії — Аддис-Абебіa. Після трьох років ув’язнення його стратили. Його дружина, природно, була глибоко засмучена. Та минули роки, і як втішно бачити її велику радість, котру вона дістає від піонерування!

Воурку Абебе, ще один вірний брат, засуджувався на смерть вісім разівb. Але нікому й ніколи не вдалося залякати його! Коли я востаннє бачив його, він показав мені свої вуха, які йому понівечили тюремні охоронці прикладами рушниць. Він жартома сказав, що приклади рушниць у нього були на сніданок, обід і вечерю. Хоча й після цього він помер, брати досі з любов’ю згадують його.

Хайлу Єміру — ще один брат, про котрого в мене залишилися дорогі серцю спогадиc. Він виявив взірцеву любов до своєї дружини. Її заарештували, та оскільки вона була вагітною і незабаром мала родити, Хайлу запитав начальство тюрми, чи може він зайняти її місце у в’язниці. Пізніше його стратили через те, що він не пішов на компроміс зі своєю вірою (Івана 15:12, 13; Ефесян 5:28).

У зв’язку з ускладненням політичної ситуації в Ефіопії, 1976 року ми переїхали до Кенії. Сім років ми служили в роз’їзній праці, відвідуючи братів у багатьох країнах Східної Африки, в тому числі у Кенії, Ефіопії, Судані, на Сейшельських о-вах, в Уганді й Танзанії. Кілька разів я був також у Бурунді й Руанді в числі делегації, що розмовляла з урядовими особами про легалізування нашої діяльності у тих країнах.

Дуже радісно було приїхати до Ефіопії у січні 1992 року на перший обласний конгрес, який проводився там після зняття заборони на нашу діяльність. Більшість з понад 7000 присутніх не знали одне одного, оскільки брати раніше збиралися лише невеликими групками. Кожного дня в період конгресу більшість приходила за дві години до початку програми і залишалася допізна, насолоджуючись нашим люблячим братством.

Племінній ворожнечі завдано поразки

Племінна ворожнеча лютує в Африці століттями. У Бурунді та Руанді, наприклад, основні етнічні групи хуту і тутсі вже довгий час ненавидять одна одну. Після того як 1962 року ті країни здобули незалежність від Бельгії, люди цих двох етнічних груп періодично винищують одні одних тисячами. Тому наскільки приємно бачити представників цих двох етнічних груп, які стали Свідками Єгови і працюють разом в єдності! Справжня любов, котру вони виявляють одне до одного, заохотила багатьох слухати істини з Біблії.

Подібно чвари бувають і між етнічними групами в Кенії. Як же контрастує з цим християнське братство людей Єгови в Кенії! Ви можете побачити людей з різних етнічних груп, котрі в єдності поклоняються у Залах Царства. Втішно було бачити, як багато з них відкинули племінну ненависть і стали виявляти справжню любов до своїх братів та сестер з інших етнічних груп.

Задоволений нашим братством

Коли я озираюсь на більш як 50 років співпраці з Божою організацією, моє серце сповнюється вдячністю Єгові та його Синові, Ісусу Христу. То було чимось надзвичайним спостерігати за тим, що відбувалося завдяки їм на землі! Ясна річ, і між Божими людьми не завжди все було і є гладко. Але ж не можна сподіватися, що багатовіковий вплив расистських вчень світу Сатани можна стерти за один день. Зрештою, всі ми поки що недосконалі (Псалом 51:7).

Порівнюючи організацію Єгови зі світом, я пишаюся нашим справжнім, усесвітнім братством. Я все ще з ніжністю згадую тих братів у Клівленді, до речі всіх білих, котрі ростили мене в правді. І коли я бачу наших братів на півдні Сполучених Штатів — і білих, і чорних, які замінили упередженість щирою братерською любов’ю, то аж серце радіє. А побувавши в Африці й на власні очі побачивши, як Слово Єгови може стирати племінну ненависть, я ціную наше всесвітнє братство навіть більше.

У давнину цар Давид висловив це, далебі, дуже гарно: «Як добре і приємно, коли брати живуть разом у згоді» (Псалом 133:1, Деркач).

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Похорон моєї бабусі.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Свідки, що належать до етнічних груп тутсі й хуту, працюють разом у мирі.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Я і моя дружина Лоуіс.