Сім’ї з названими батьками можуть бути благополучними

ЧИ МОЖУТЬ БУТИ БЛАГОПОЛУЧНИМИ СІМ’Ї З НАЗВА́НИМИ БАТЬКАМИ? ТАК, ЯКЩО КОЖЕН ЧЛЕН СІМ’Ї ЗОКРЕМА ПАМ’ЯТАЄ, що «усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності» (2 Тимофія 3:16). Коли всі застосовують біблійні принципи, успіх майже забезпечено.

Головна риса

Біблія наводить лише декілька дійсних законів, котрі врегульовують людські стосунки. Здебільшого вона заохочує розвивати добрі риси й погляди, які допомагають нам поводитись мудро. Такі добрі погляди й риси є основою щасливого сімейного життя.

Це може здаватися очевидним, однак варто сказати, що головна невід’ємна риса будь-якої благополучної сім’ї — любов. Апостол Павло сказав: «Любов нехай буде нелицемірна... Любіть один одного братньою любов’ю» (Римлян 12:9, 10). Слово «любов» досить неправильно вживають у теперішньому світі, але Павло тут говорив про виняткову рису. Це Божа любов, і вона «ніколи... не перестає» (1 Коринтян 13:8). Біблія називає її безкорисливою й готовою служити. Вона активно діє на благо інших. Ця любов терпелива й доброзичлива, зовсім не заздрісна, не хвастлива, не зарозуміла. Вона не шукає власної вигоди, завжди готова співчувати, довіряти, надіятися і все зносити (1 Коринтян 13:4—7).

Справжня любов допомагає загладжувати незгоди й об’єднувати людей з дуже різним вихованням і характерами. Вона також допомагає протидіяти спустошливим наслідкам розлучення або смерті когось із біологічних батьків. Один чоловік, який став вітчимом, описує свою проблему: «Часто я був занадто стурбований власними почуттями, аби аналізувати відчуття моїх нерідних дітей або навіть моєї дружини. Мені довелося навчитися бути менш чутливим. Найважливішим є те, що мені довелося навчитися смиренності». Любов допомогла йому здійснити необхідні зміни.

Біологічні батьки

Любов може допомагати примиритися з тим, що діти підтримують стосунки з відсутнім тепер біологічним батьком чи матір’ю. Один названий батько зізнається: «Я хотів передусім завоювати прихильність своїх названих дітей. Коли вони відвідували свого біологічного батька, мені дуже кортіло критикувати його. Коли діти приходили додому після вдалого дня, проведеного з ним, я був розбитий. Якщо вони поверталися в поганому настрої, я був, мов на крилах. По суті, я боявся втратити їх. Найважче було погодитися з важливістю ролі, яку відіграє біологічний батько в житті моїх названих дітей».

Справжня любов допомогла цьому вітчиму погодитись із тим, що сподіватися «негайної» любові — нереалістично. Йому не слід було почуватися відкиненим, коли діти відразу не прийняли його. Цей чоловік зрозумів, що він, можливо, так і не займе місця біологічного батька в серцях своїх дітей. Діти знали батька з раннього дитинства, тимчасом як вітчим був новачком, котрий потребував протоптувати стежку до дитячих сердець. Дослідниця Елізабет Ейнштейн відображає переживання багатьох такими словами: «Біологічних батьків аж ніяк неможливо замінити. Навіть той з батьків, який помер або відмовився від дітей, займає вагоме місце в їхньому житті».

Покарання — делікатна тема

Біблія говорить, що до молодих людей потрібно вживати виховні заходи з любов’ю, а це також стосується й нерідних дітей (Приповістей 8:33). Чимало спеціалістів погоджується з таким біблійним поглядом. Професор Серес Алвес ді Араужу заявила: «Ніхто не любить обмежень, і це природно, але вони необхідні. «Ні» — це слово-захисник».

А втім, у змішаній сім’ї погляди щодо виховання дітей можуть вести до серйозних розбіжностей. Відсутня доросла особа почасти сформувала цих дітей. Вони, мабуть, мають вподобання й звички, які можуть дратувати вітчима або мачуху. Діти, напевно, не розуміють, чому вітчим чи мачуха виявляють таку наполегливість у декотрих справах. Як успішно зараджувати собі в такій ситуації? Павло закликає християн: «Женися за... любов’ю, терпеливістю, лагідністю» (1 Тимофія 6:11). Коли нерідний батько і діти вчитимуться розуміти одні одних, християнська любов допомагатиме їм бути лагідними й терпеливими. Якщо вітчим (або мачуха) не виявляє терпеливості, «гнів, і лютість... і лайка» може вмить зруйнувати будь-які налагоджені стосунки (Ефесян 4:31).

Пророк Михей повідомив, що́ допоможе в цьому. Він сказав: «Чого пожадає від тебе Господь,— нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Михея 6:8). Правосуддя необхідне тоді, коли вживаються виховні заходи. А що сказати про милосердя? Один християнський старійшина розповідає, що часто було досить нелегко підняти своїх названих дітей у неділю вранці, аби піти з ними на зібрання. Він не сварив їх, але був доброзичливим. Цей вітчим вставав рано-вранці, готував сніданок, а потім приносив кожному з них щось тепле попити. Завдяки цьому вони були більш схильні прислухатися до прохання вставати.

Професор Ана Люїза Виейра ді Маттос дала такий цікавий коментар: «Важливим є не тип сім’ї, але якість взаємин. У своїх дослідженнях я помітила, що молоді люди з проблематичною поведінкою майже завжди походять із сімей, в яких бракувало батьківського догляду, правил і спілкування». Вона також сказала: «Не буде перебільшенням сказати, що виховання включає в себе потребу говорити «ні». Крім того, доктори Емілі та Джон Вішер повідомили: «В основному покарання успішне тільки тоді, коли покараний цікавиться реакцією особи, яка виконує покарання, та стосунками з нею».

Ці зауваження торкаються питання про те, хто в сім’ях з названими батьками має здійснювати виховні заходи. Хто повинен говорити «ні»? Обговоривши справи, декотрі батьки вирішують, що спочатку хтось із біологічних батьків має це робити, аби дати час нерідному батькові чи матері зав’язати ближчі стосунки з дітьми. Нехай діти навчаться відчувати любов нерідного батька чи матері, перш ніж він чи вона здійснюватимуть виховні заходи.

А що сказати про вітчимів? Хіба Біблія не говорить про батька як про голову сім’ї? Авжеж (Ефесян 5:22, 23; 6:1, 2). Проте вітчим, можливо, захоче на деякий час доручити справу виховання дружині, зокрема коли йдеться про покарання. Він може дозволити дітям слухатися «науки матері своєї», тимчасом як сам закладає для них основу ‘слухатися напучення [нового] батька свого’ (Приповістей 1:8; 6:20; 31:1). Докази свідчать, що в кінцевому підсумку це не суперечить принципу головування. Крім того, один вітчим говорить: «Я пам’ятав, що виховання — це також напоумлення, виправлення й зауваження. Вони є успішними, коли використовуються обґрунтовано, з любов’ю й співчуттям, а також підтверджуються батьківським прикладом».

Батькам потрібно спілкуватися

У Приповістей 15:22 говориться: «Ламаються задуми з браку поради [«довірливої розмови», НС]» (Приповістей 15:22). У сім’ї з названими батьками необхідною є спокійна й відверта довірлива розмова між партнерами. Одна журналістка газети «Естаду ді Сан-Паулу» зауважила: «Діти завжди схильні випробовувати встановлені батьками межі». А в сім’ях з названими батьками таке випробування може бути вдвічі сильнішим. Отже, батькам потрібно дійти згоди в різних справах, аби діти бачили їхню єдність. А що коли нерідний батько поводиться у спосіб, який, на думку біологічної матері, є несправедливим? Тоді вони повинні обговорити справи на самоті, а не перед дітьми.

Одна мати, котра знову одружилася, розповідає: «Найважче для матері бачити, як вітчим вживає виховні заходи до її дітей, зокрема коли він це робить, на її думку, зопалу або не виявляє справжньої безсторонності. Це крає її материнське серце, і вона хоче захистити своїх дітей. У такі моменти зовсім не легко підкорятися цьому чоловікові й підтримувати його.

Якось двоє моїх синів, 12 і 14 років, попросили свого вітчима на щось дозволу. Він, не довго думавши, заборонив їм і відразу вийшов з кімнати, навіть не давши хлопцям можливості пояснити, чому це важливе для них. Сльози накотилися хлопцям на очі й мені також перехопило дух. Старший син подивився на мене та сказав: «Мамо, ти бачила, що́ він зробив?» Я відповіла: «Так. Але він є головою дому, і Біблія говорить нам поважати принцип головування». Вони були чемними хлопцями й погодилися зі мною, і трохи заспокоїлись. Увечері я розповіла про це своєму чоловікові, і він зрозумів, що був занадто владним. Він негайно пішов до кімнати хлопців і попросив пробачення.

З цього випадку ми багато чого навчилися. Мій чоловік навчився слухати, перш ніж робити рішення, я — підтримувати принцип головування, навіть коли це боляче. Хлопці взяли для себе урок про те, наскільки важливо виявляти підкорення (Колосян 3:18, 19). А щиросерде вибачення мого чоловіка дало нам важливий урок смиренності (Приповістей 29:23). Сьогодні обидва сини є християнськими старійшинами».

Помилки будуть повторюватися. Діти говоритимуть або робитимуть те, що завдає болю. Складні ситуації доводитимуть названих батьків до нерозважливих дій. Але прості слова: «Мені так прикро, прости мене, будь ласка» — можуть швидко заліковувати рани.

Зміцнюйте єдність сім’ї

Щоб зав’язати сердечні стосунки в сім’ї з названими батьками, потрібно часу. Якщо ви є вітчимом чи мачухою, вам потрібно виявляти співчуття. Будьте чуйними, проводьте час із дітьми. Грайтеся з молодшими. Будьте готові розмовляти з дорослішими. Шукайте нагод проводити разом час. Наприклад, просіть у дітей допомоги в таких домашніх справах, як, скажімо, приготування обіду або миття машини. Запрошуйте їх ходити з вами за покупками й допомагати вам. До того ж скромними, ніжними жестами ви можете виявляти їм свою любов. (Звичайно, вітчими повинні бути обережними, щоб не переходити за відповідні рамки стосовно падчерок, аби ті не почувалися незручно. А мачухи повинні пам’ятати про це стосовно хлопців).

Сім’ї з названими батьками можуть бути благополучними. І багато з них є такими. Найбільш благополучними є ті, в яких усі, особливо батьки, розвивають правильні погляди й реалістичні сподівання. Апостол Іван написав: «Улюблені,— любім один одного, бо від Бога любов» (1 Івана 4:7). Так, щира любов — це справжній секрет щасливих сімей з названими батьками.

[Ілюстрації на сторінці 7]

ЧЛЕНИ ЩАСЛИВИХ СІМЕЙ З НАЗВАНИМИ БАТЬКАМИ:

Проводять разом час...

Разом вивчають Боже Слово...

Розмовляють...

Співпрацюють...