ЄВРЕЇВ
Коментарі. Розділ 1
Лист до євреїв. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. Назва «До євреїв» з’являється у папірусному кодексі P46 — найдавнішому відомому рукописі, який містить текст цієї біблійної книги. Він датується приблизно 200 роком н. е. (Див. медіагалерею, «Лист Павла до євреїв».) Такі авторитетні рукописи, як Сінайський і Ватиканський кодекси, датовані IV століттям н. е., також містять назву «До євреїв».
У давні часи Бог… говорив до наших прабатьків. Упродовж століть Бог послуговувався багатьма пророками, щоб промовляти до свого народу. У цьому листі Павло згадує або цитує таких пророків, як Авраам (Бт 20:7; Єв 7:1), Мойсей (Пв 34:10; Єв 9:19), Єремія (Єр 31:31—34; Єв 8:8—12), Авакум (Ав 2:3, 4; Єв 10:37, 38) і Огій (Ог 2:6; Єв 12:26). Але далі Павло каже, що «наприкінці цих днів» Бог промовляв через свого Сина, Ісуса Христа (Єв 1:2 і коментар).
За багатьох обставин і багатьма способами. У тексті оригіналу Павло починає свого листа двома грецькими словами, які подібні за значенням і звучанням. Єгова спілкувався зі своїм народом через пророків не один раз, а «за багатьох обставин» (грец. полімеро́с), тобто багато разів, у різних місцях і ситуаціях. Він також передавав свої звістки «багатьма способами» (грец. політро́пос). Іноді Єгова звертався до пророків прямо і наказував їм записувати його слова (Вх 34:27). В інших випадках він давав пророкам сни чи видіння (Іс 1:1; Дн 2:19; 7:1; Ав 1:1). Або ж він посилав ангелів, які передавали від нього звістку (Зх 1:7, 9). Пророки у свою чергу передавали натхнену Богом звістку різними способами: промовляли привселюдно, записували її, використовували наочні засоби або виконували певні дії, які мали символічне значення (Єр 7:1, 2; Єз 4:1—3; Ос 1:2, 3; Ав 2:2).
А тепер, наприкінці цих днів. Павло, очевидно, має на увазі кінець юдейського віку (1Кр 10:11 і коментар). Цей вік розпочався в 1513 році до н. е., коли з’явився ізраїльський народ. У той час Бог Єгова промовляв до свого народу через Мойсея. Але він пообіцяв, що в майбутньому вибере пророка, подібного до Мойсея, і про нього Мойсей сказав: «Ви повинні його слухатися» (Пв 18:15, 18, 19). Цим передреченим пророком був Ісус Христос (Ів 5:46). У цьому вірші Павло пише саме про Ісуса, кажучи, що Бог промовляв до нас через Сина. Будучи Сином Бога, Ісус перевершував усіх пророків, які були недосконалими людьми і служили до нього. Цими словами Павло починає розвивати тему про величезну перевагу християнства над юдаїзмом — тему, якій присвячена значна частина цього натхненого листа.
Якого призначив спадкоємцем усього. Спадкоємець — це особа, яка має право отримати у спадок чиїсь гроші, власність або становище. Але в Грецьких Писаннях слова «спадкоємець» та «успадкувати» здебільшого стосуються людей, які отримують нагороду від Бога (Мт 5:5 і коментар; 19:29; 25:34 і коментар; 1Кр 6:9). Тут ідеться про те, що Бог призначає свого Первістка спадкоємцем «усього», тобто дає йому владу над усім на небі і на землі (Пс 2:8; Мт 28:18; Єв 1:6; 2:8; 1Пт 3:22; Об 11:15). Єдиний, хто є вищим від Ісуса і кому Ісус підкоряється,— це його Батько, Єгова (1Кр 15:27, 28; Флп 2:9—11).
Через якого створив різні віки. Вислів «різні віки» в цьому контексті може мати принаймні два значення. По-перше, він може стосуватися особливих ознак і обставин, що характеризують якісь періоди. Павло згадує у своєму листі про вірних Божих служителів, які жили до Потопу, а також за днів патріархів та в епоху, коли діяла Закон-угода, укладена між Богом та ізраїльським народом. Упродовж усіх цих періодів Бог давав людям можливість поклонятися йому в такий спосіб, який він схвалював. Але він завжди нагадував, що настане час, коли люди повністю примиряться з ним через його Сина. В епоху християнства він уклав нову угоду на основі Ісусової жертви. Християнський вік був створений через Христа в тому розумінні, що Ісус, будучи «посередником нової угоди», відіграє ключову роль у здійсненні Божого наміру (Єв 1:3; 2:9; 12:24; див. також глосарій, «Вік»). По-друге, вислів «різні віки» тут може стосуватися світу або всесвіту, тобто всього матеріального творіння Бога — сонця, місяця, зірок та землі. Коли Бог створював усе це, Ісус був біля нього «майстром» (Пр 8:30; Ів 1:3; пор. Єв 11:3).
Він — віддзеркалення слави Бога. Це один з кількох висловів, які Павло вживає в цьому уривку, щоб описати унікальні стосунки між Ісусом Христом та його небесним Батьком. Грецьке слово, перекладене тут як «віддзеркалення» (буквально «сяяння»), у Грецьких Писаннях вживається лише в цьому вірші. Це слово може означати і те, що певний об’єкт випромінює сяйво (тобто є джерелом сяйва), і те, що об’єкт віддзеркалює сяйво (тобто джерелом сяйва є щось інше). Ісус не є джерелом слави свого Батька. Він — «образ невидимого Бога» (Кл 1:15; пор. Ів 5:19). Тому варіант «віддзеркалення» узгоджується з усіма біблійними вченнями і в цьому вірші вживається паралельно з висловом «точне відображення».
Точне відображення його сутності. Грецьке слово характе́р, перекладене тут як «точне відображення», буквально означає «знак чи зображення на чомусь». У небіблійних грецьких текстах це слово стосувалося різьблення на дереві чи металі, тавра на тваринах, відбитків на глині або зображень, викарбуваних на монетах. Тут воно вказує на те, що воскреслий Ісус досконало відображає сутність свого небесного Батька. Навіть будучи досконалим чоловіком на землі, Ісус відображав риси та особистість свого Батька настільки точно, наскільки можливо для людини. (Див. коментар до Ів 14:9.) Але після того як Єгова воскресив Ісуса і дав йому «вище становище», Ісус став ще більше подібним до свого Батька (Флп 2:9; Єв 2:9). Він має безсмертя, і Бог дав йому «можливість мати в собі життя» (Ів 5:26 і коментар; Рм 6:9; Об 1:18). Отже, зараз він є «точним відображенням… сутності» Бога (Єв 1:2—4).
Він підтримує все. Аби показати, наскільки велику владу має Христос Ісус, Павло каже, що Бог наділив свого Сина силою підтримувати «все» у всесвіті. (Пор. Кл 1:16, 17.) Грецьке слово, перекладене як «підтримує», може означати «несе; тримає». Тут воно передає думку про зусилля, завдяки яким щось існує або належно функціонує. Крім того, Ісус відіграє ключову роль у сповненні намірів Єгови.
Могутнім словом. Букв. «словом його сили». Павло, очевидно, говорить про силу Єгови. Єгова є Джерелом усієї сили, і він, згідно зі своєю волею, наділяє нею інших (Іс 40:26, 29—31; Лк 5:17; Флп 2:13; 4:13).
Він сів… праворуч від Величного. Ісус «раз і назавжди приніс одну жертву за гріхи», «очистивши… від гріхів» усе людство (Єв 10:12, 13). Єгова винагородив його, воскресивши як духовну істоту і давши йому «всю владу на небі і на землі», тобто високе становище — вище від того, яке Ісус мав до свого приходу на землю (Мт 28:18; Флп 2:9—11; Єв 2:9; 1Пт 3:18). Вислів «праворуч від Величного», тобто від Бога Єгови, мабуть, є непрямою цитатою з Пс 110:1 (Єв 1:13 і коментар; 8:1; 12:2). Те, що Ісус сидить «праворуч», означає, що він наділений силою, владою і честю. Він поступається своїм становищем тільки Єгові (Рм 8:34; 1Кр 15:27, 28; Еф 1:20; див. коментар до Дії 7:55).
Став набагато вищим від них. Або «став ліпшим від них», тобто від ангелів. У цьому листі Павло часто використовує слово «ліпший», щоб підкреслити перевагу християнства. (Див. «Вступ до євреїв».) Ісус став «вищим від [ангелів]», оскільки успадкував особливе ім’я. Це «ім’я» вказувало на те, що Єгова наділив його великою владою. (Див. коментар до Флп 2:9.) Єгова зробив Ісуса «спадкоємцем усього» (Єв 1:2 і коментар). І саме свого Сина — а не когось з ангелів — він призначив царем, апостолом, а також первосвящеником на подобу Мелхиседека (Єв 1:8; 3:1; 5:8—10; 7:1—3; пор. Об 11:15). До того ж лише Ісус «раз і назавжди» «був принесений в жертву» як викуп (Єв 1:3; 9:28).
Кому з ангелів Бог колись говорив. У Єврейських Писаннях ангели іноді називаються «синами Бога», «Божими синами» (Йв 38:7; Пс 89:6) або «синами правдивого Бога» (Бт 6:2, 4; Йв 1:6; 2:1). Але про жодного ангела Бог не сказав мій син, так по-особливому він назвав лише Ісуса (Мт 3:17; 17:5). Тут апостол Павло пояснює, що Христос Ісус має унікальні стосунки зі своїм Батьком, Єговою, і є вищим від ангелів. Павло цитує два вірші, де вживається вислів «мій син» в однині, і застосовує їх до Ісуса.
«Ти мій син, нині я став твоїм батьком». Павло цитує Пс 2:7, щоб підкреслити, що Ісус вищий від ангелів. Цей псалом описує призначеного Богом царя. Очевидно, це пророцтво спочатку стосувалося Давида. Бог зробив Давида своїм сином в особливому значенні, оскільки вибрав його царем. Під час Ісусового хрещення Єгова підкреслив особливе становище Ісуса, сказавши: «Це Син мій» (Мт 3:17 і коментар; Ів 1:14). В Дії 13:33 Павло під натхненням пояснює, що ці слова сповнилися також тоді, коли Ісус воскрес. (Див. коментар до Рм 1:4; див. також Єв 5:5, де Павло знову цитує Пс 2:7.)
«Я стану йому батьком, а він буде мені сином». Це цитата з 2См 7:14. (Див. також 1Хр 17:13; 28:6.) В 2См 7:11—16 говориться, що Єгова уклав з Давидом угоду про те, що царська влада належатиме його потомству, і пообіцяв, що Соломон, син Давида, стане Божим сином. У цьому вірші апостол Павло під натхненням показує, що це пророцтво сповнилося у більшому масштабі на Христі Ісусі.
Коли він знову приведе свого Первістка на населену землю. Павло має на увазі майбутню подію. Такий висновок узгоджується з Єв 2:5, де згадується «прийдешня населена земля, про яку ми розповідаємо». (Див. коментар.) Отже, Павло говорить про час, коли Бог знову пошле свого Первістка, цього разу невидимо, щоб звернути увагу на людство. (Див. коментарі до Лк 2:1; Дії 1:11.)
Нехай всі Божі ангели вклоняться йому. Тут Павло цитує з грецької Септуагінти слова з Пв 32:43 чи Пс 97:7 або, можливо, поєднує думки з цих двох уривків. У Септуагінті Пв 32:43 перекладено так: «Нехай всі Божі сини вклоняться йому». А Пс 97:7 в Септуагінті звучить так: «Вклоніться йому, всі його ангели». У Біблії вислів «Божі сини» часто стосується ангелів. (Див. коментар до Єв 1:5.) У єврейському масоретському тексті в Пв 32:43 немає вислову «нехай всі Божі сини вклоняться йому». Проте фрагмент з єврейським текстом Повторення Закону, знайдений серед рукописів Мертвого моря, містить вислів, подібний до вжитого в Септуагінті. Це перший з усіх відомих на даний час єврейських рукописів, де в Пв 32:43 вжито цей вислів. Отже, грецький переклад цієї фрази у Септуагінті, очевидно, ґрунтувався на якомусь єврейському тексті, подібному до тексту в цьому фрагменті.
Вклоняться йому. Тобто Ісусу. Бог підніс Ісуса на таке високе становище, що той був другим після самого Всевишнього. Отже, Бог дав своєму Сину владу над усіма ангелами і тому може сказати ангелам вклонитися його Сину. Це узгоджується з Флп 2:9—11, де Павло написав: «Щоб перед Ісусовим ім’ям схилилось кожне коліно — ті, хто на небі». (Див. коментарі до Флп 2:9, 10.) Грецьке дієслово проскіне́о, перекладене в Єв 1:6 як «вклоняться», має широке значення. Один словник дає такі можливі визначення: «(впасти і) поклонятися, вклонитися, впасти ниць, виявити шану, шанобливо привітати». Те, в якому значенні вживається це слово, можна зрозуміти з контексту. (Див. коментар до Лк 24:52.) В багатьох перекладах Біблії в Єв 1:6 вживається слово «поклонитися», тому може скластися враження, що йдеться про акт поклоніння і що Ісус є Богом. Але з інших уривків Біблії видно, що Ісус не є Всемогутнім Богом. Лише Єгова має право вимагати від інших поклоніння (Мт 4:10; Об 4:10, 11; 22:8, 9). Тому варіант «вклоняться» цілком обґрунтований і вживається також в інших перекладах Біблії. Юдейський письменник Йосиф Флавій у І столітті н. е. вжив грецьке дієслово проскіне́о, коли говорив про підданих, які з поваги «вклонялися» римським правителям і навіть їхнім охоронцям («Юдейська війна», кн. 2, розд. 16, абз. 4).
Він робить своїх ангелів духами. Павло цитує Пс 104:4 (103:4, LXX) з Септуагінти. Ні псалмоспівець, ні Павло не хотіли цими словами просто повторити загальновідому істину, що ангели є духовними створіннями. Цей вислів підкреслює, як саме Бог послуговується своїми ангелами. І в єврейській, і в грецькій мовах слово, перекладене як «духи», може також стосуватися якоїсь потужної сили, наприклад «вітру» (Пс 1:4; 147:18; 148:8; див. також Ів 3:8 і коментар). Ангели подібні до сильного вітру — Єгова дає їм волю і керує ними. Ця думка повторюється в другій частині вірша, де ангели названі служителями. Єгова послуговується ангелами, щоб підтримувати своїх слуг на землі. Іноді Бог також робить ангелів полум’яним вогнем, щоб вони виконували його полум’яні присуди, винесені злим людям. (Пор. 2Цр 19:20, 34, 35; Мт 16:27; 2Фс 1:7, 8.)
Бог є престолом твоїм повік-віків. Бог Єгова є Ісусовим престолом в тому значенні, що Ісус отримав своє царське становище і владу від Єгови. Він дав своєму Сину «правління, славу й царство» (Дн 7:13, 14; Лк 1:32). У Єв 1:8, 9 Павло цитує Пс 45:6, 7. З огляду на грецький текст цей вислів можна перекласти як «Твій престол, Боже, є повік-віків», і саме так він звучить у багатьох перекладах. Але існують вагомі підстави перекладати його так, як в Перекладі нового світу (і в деяких інших перекладах): «Бог є престолом твоїм повік-віків». Наприклад, в наступному вірші (Єв 1:9) говориться: «Бог, твій Бог, помазав тебе», і це вказує на те, що в Єв 1:8 (а також у Пс 45:6) йдеться не про Всемогутнього Бога, а про одного з його поклонників. До того ж слова з Пс 45:6, 7 спочатку стосувалися не самого Бога, а людського царя Ізраїля, якого призначив Бог. Але оскільки це було пророцтво, воно теж вказувало на величного Царя, якого призначив Бог,— на Месію.
Жезл твого Царства. «Жезл», який має Ісус Христос,— це символ його царської влади (Пс 110:2). Це цитата з Пс 45:6, де передрікалося, що призначений Єговою Месіанський Цар буде завжди правильно послуговуватися своєю владою. Ось чому його жезл названо «жезлом праведності [або «справедливості»]».
Ти полюбив праведність і зненавидів беззаконня. Павло далі цитує Пс 45:6, 7, де записано натхнене пророцтво про Божого Месіанського Царя. Під час свого земного служіння Ісус чітко показав, що любить праведність і ненавидить беззаконня (Мт 21:12, 13; 23:27, 28, 33; Ів 2:13—17; Єв 7:26; 1Пт 2:22). Як це часто наголошується в Біблії, любов до того, що правильне в Божих очах, нерозривно пов’язана з ненавистю до неправильного (Пс 97:10; 119:113, 163; Іс 61:8; Ам 5:15).
Помазав тебе олією радості. У біблійні часи багатьох царів на початку їхнього правління помазували буквальною олією (1См 10:1; 1Цр 1:39; 2Цр 9:6). Олія асоціювалася з великою радістю (Іс 61:3; Йл 2:23, 24). Тут Павло цитує Пс 45:7, де містилося пророцтво про радісну подію — помазання Месії на Царя. Радість Месії мала бути більшою, ніж радість його товаришів, тобто царів з роду Давида. На відміну від них, Месію мав помазати сам Єгова, причому не буквальною олією, а святим духом. Під час свого хрещення Ісус був помазаний як майбутній Цар і Первосвященик. Але помазання, про яке тут говорить Павло, очевидно, відбулося в небі. Під час цієї радісної події Ісус сів на царський престол; це сталося, коли закінчились часи язичників (Лк 21:24 і коментар). Без сумніву, це святкування в небі було набагато радіснішим, ніж помазання Давидового сина Соломона чи будь-яка інша подія на землі (1Цр 1:39, 40).
Ти, Господи, заклав основи землі. Павло цитує Пс 102:25 (101:25, LXX) з Септуагінти, де вживається вислів «ти, Господи». Тут він знову вказує на вищість Ісуса над ангелами. Псалмоспівець звернувся цими словами до Бога (Пс 102:1, 24). Але Павло застосовує їх до Ісуса, тому що Ісус був знаряддям, яким Бог послуговувався для створення всього, як видно з Єв 1:2 та інших віршів (Ів 1:2—4; Кл 1:15—17 і коментарі до віршів 15 та 16; див. також Пр 8:23—31). Оскільки Єгова та Ісус так близько співпрацювали, можна сказати, що вони «закла[ли] основи землі» і «руками своїми створи[ли] небеса». Подібно до цього в Біблії титул «наш Спаситель» стосується як Єгови, так і Ісуса (Тит 1:3, 4 і коментар).
Вони щезнуть. Тут Павло цитує Пс 102:26, де сказано, що буквальні «небеса» і «земля» тлінні (Єв 1:10). Якби Єгова захотів, вони були б знищені. Крім того, на відміну від Єгови, небеса і земля по своїй природі можуть прийти в занепад. Саме тому в цьому натхненому уривку сказано, що вони зносяться, наче вбрання. Але Бог запевняє своїх служителів, що він може навіки зберегти будь-яке зі своїх творінь, і, якщо на це буде його воля, то він обов’язково це зробить (Пс 148:4—6; див. також Пс 104:5; Ек 1:4).
А ти існуватимеш завжди. Павло під натхненням застосовує слова з Пс 102:26 до Ісуса. (Див. коментар до Єв 1:10.) Павло хотів показати різницю між Божим Сином («ти існуватимеш завжди») і буквальними небесами та землею («вони щезнуть»). Ісус після воскресіння став нетлінним і «має незнищенне життя» (Єв 7:16 і коментар), чого не скажеш про буквальні небеса і землю, у творенні яких він брав участь (Бт 1:26; Кл 1:15).
Роки твої ніколи не закінчаться. Павло застосовує слова з Пс 102:27 до Ісуса. (Див. коментар до Єв 1:10.) Після воскресіння Ісус отримав безсмертя (1Тм 6:16 і коментар; Єв 7:15, 16). Це означає, що він не лише живе вічно, але й те, що його життя неможливо знищити. (Пор. коментар до 1Кр 15:53.)
Сиди праворуч від мене. У цьому вірші Павло наводить найбільш вагомий доказ того, що Ісус є вищим від ангелів. Апостол застосовує слова з Пс 110:1 до Христа, як це вже робив Петро і сам Ісус (Мт 22:41—45; Мр 12:35—37; Лк 20:41—44; Дії 2:34, 35; Єв 10:12 і коментар, 13). Після воскресіння Ісус чекав праворуч від Бога, тобто займав найпочесніше становище, поки у визначений Єговою час став Месіанським Царем. (Див. коментарі до Дії 7:55; Єв 1:3.) Тоді Ісусові вороги мали бути покладені йому під ноги, тобто він мав отримати над ними повну владу. (Див. коментар до Єв 10:13; див. також 1Кр 15:25, де Павло застосовує Пс 110:1 до Ісуса.)
Для святого служіння. Або «для служіння на благо інших». (Див. коментар до Єв 1:7.)
Посланими служити. У дохристиянські часи Бог часто посилав ангелів, щоб ті служили його вірним поклонникам на землі і захищали їх (1Цр 19:5—8; 2Цр 6:15—17; Пс 34:7; Дн 6:22). У І столітті н. е. ангели також служили помазаним християнам, котрі стикалися з переслідуваннями та небезпекою (Дії 12:6—11; 27:23, 24). Служачи людям, ангели виявляли надзвичайне смирення, особливо якщо взяти до уваги те, що декотрі з цих людей в майбутньому мали отримати становище, вище від становища самих ангелів (1Кр 6:3).
Тим, хто має успадкувати спасіння. Помазані християни, до яких був написаний цей лист, мали «успадкувати спасіння» в особливому значенні — вони мали правити з Христом у небі (Мт 19:28; 2Тм 2:10—12; Єв 3:1). Павло знову підкреслює перевагу християнства. Бог більше не схвалював юдейську систему поклоніння, тому її прихильники не могли отримати згаданого тут спасіння та інших благословень (Лк 13:35).