ЄВРЕЇВ
Коментарі. Розділ 2
Саме тому необхідно. Павло пов’язує настанову в цьому вірші з темою, яку він щойно обговорював: Христос займає вище становище, ніж ангели (Єв 1:1—14). В минулому Бог промовляв через своїх недосконалих пророків на землі або навіть через ангелів (Єв 2:2). Але тепер він зробив щось набагато дивовижніше — він промовляв через свого Сина, який сидить праворуч від нього. Тож найбільшого Речника Бога справді необхідно слухати.
Приділяти особливу увагу почутому. За допомогою яскравих виразів Павло наголошує на тому, що християнам слід докладати особливих зусиль, щоб не випускати з уваги вчень Божого Сина, про які вони дізналися. Існувала велика небезпека, що увагу християн відверне юдейська система поклоніння разом з її храмом, священством і традиціями. Щоб таке не сталося, їм треба було залишатися зосередженими. Грецьке дієслово, перекладене тут як «приділяти… увагу», вживали у значенні «пришвартовувати корабель» або «тримати курс на гавань». Християнам потрібно було, так би мовити, триматися того, чого навчилися, і ніколи не збиватися з курсу. Деякі вчені вважають, що це перша частина метафори, взятої з мореплавства, яку Павло розвиває в наступних словах.
Щоб нас ніколи не віднесло течією. Очевидно, Павло продовжує метафору, взяту з мореплавства. Грецьке слово, перекладене як «віднесло течією», іноді використовували стосовно корабля, який через течію збивався з курсу на безпечну гавань. Такі небезпечні ситуації виникали, коли сильні морські течії або зустрічні вітри відносили корабель, особливо якщо команда не була пильною. Цим образним висловом Павло застерігає християн єврейського походження: якщо вони стануть неуважними чи недбалими, то, найімовірніше, їх віднесе від правдивої віри і вони втратять можливість спастися (Єв 2:3; пор. коментар до Єв 3:12).
Слово, сказане через ангелів. Це третій випадок, коли у Грецьких Писаннях говориться, що Бог послуговувався ангелами, щоб передати Мойсеїв закон своєму народу. (Див. коментарі до Дії 7:53; Гл 3:19; пор. Дії 7:38.) Хоча в Єврейських Писаннях не сказано про це прямо, багато юдеїв за днів Павла, мабуть, погодилися б з цим твердженням. Згідно з юдейською традицією І століття н. е., Бог передав Закон саме через ангелів. (Пор. Йосиф Флавій, «Юдейські старожитності», кн. 15, розд. 5, абз. 3.) Варто зазначити, що в Пв 33:2 Мойсей сказав, що Єгова був зі своїми «воїнами» і «міріадами святих ангелів», а в наступних віршах ідеться про те, що він передав Закон своєму народу. У вірші 2 в Септуагінті замість слова «воїни» вживається грецьке слово, що перекладається як «ангели».
Було незмінним. Павло підкреслює, що Мойсеїв закон був незмінним, тобто передбачав справедливе покарання за «будь-який переступ». Закон також був незмінним в тому розумінні, що залишався чинним протягом довгого часу.
Знехтуємо. Грецьке дієслово, перекладене як «знехтуємо», означає «бути байдужим; ставитися недбало». (Пор. Мт 22:5, де те саме дієслово перекладене як «байдуже».) Отже, якщо християнин нехтує своїм спасінням, що стало можливим завдяки Христу,— це не якась необдумана поведінка; його байдуже ставлення — це свідомий вибір. Саме тому Павло заохочував християн єврейського походження «приділяти особливу увагу» слову, яке Бог передав через свого Сина (Єв 2:1).
Адже про нього спочатку говорив наш Господь. Бог проголосив звістку спасіння через «нашого Господа», тобто Ісуса Христа. Багато тих, хто особисто чув Ісуса, стали його учнями і проголошували цю звістку іншим; таким чином вони підтвердили те, що сказав сам Ісус (Мт 28:19, 20; Дії 1:1, 8; 10:39—43; 1Тм 2:5, 6). Тому навіть ті християни, які ніколи не бачили і не чули Ісуса особисто, могли бути впевнені, що Бог передав звістку спасіння саме через свого Сина (1Пт 1:8).
Бог теж це засвідчив. Коли християни в І столітті проповідували про Ісуса, Бог Єгова підтверджував їхнє свідчення тим, що наділяв їх надприродною здатністю робити знаки, чуда і різні могутні діла. (Див. глосарій, «Чудеса; могутні діла» і коментарі до Дії 2:19; 4:22.) У деяких випадках Бог підтверджував їхнє свідчення, даючи їм дари святого духу: наприклад, вони могли говорити мовами, пророкувати, розуміти, які слова справді натхнені, а також зціляти (1Кр 12:4—11; див. коментар до 1Кр 12:4). Ці чуда і дари свідчили про те, що Бог підтримує новосформований християнський збір. (Див. коментар до 1Кр 13:11.)
Прийдешню населену землю. Вживаючи цей вираз, Павло, очевидно, має на увазі людське суспільство, яке в майбутньому житиме на землі під правлінням Ісуса Христа (Пс 37:29; Мт 5:5 і коментар; 2Пт 3:13; пор. Єв 1:6 і коментар). Деякі вчені стверджують, що в цьому вірші грецький вислів, перекладений як «населена земля» (букв. «те, що населене»), включає також небеса. Проте в усіх інших випадках, коли це слово вживається у Грецьких Писаннях, воно стосується або цілої землі або її частини, яку населяють люди. Це одна з причин, чому цей вислів тут передано як «населена земля». (Див. коментарі до Лк 2:1; Дії 17:31.) Деякі християни і справді мають надію піти на небо (Єв 3:1), але цей вірш показує, що початковий намір Бога перетворити землю на рай не змінився. (Пор. Лк 23:43 і коментар.)
Хтось зі свідків колись написав. Павло не вказує ні автора цієї цитати, ні біблійної книги, звідки її взято. Найважливішим для нього — і для вірних християн, до яких він звертався, було те, що Автором цього та інших біблійних пророцтв був сам Бог Єгова (2Тм 3:16; 2Пт 1:21). Далі Павло цитує Пс 8:4—6 і застосовує ці слова до Ісуса. (Див. коментар до Єв 2:9.)
Ти зробив його трохи нижчим від ангелів. Коли цар Давид писав цитовані тут слова, він порівнював людей з могутніми ангелами (Пс 8:4—6). Люди — це створіння з «крові і плоті» (Єв 2:14; Пс 144:3). Ангели перевершують людей, оскільки ці духовні створіння сильніші і могутніші від них (2Пт 2:11). Деякі переклади Біблії передають цей вислів так: «Ти зробив його на трохи часу нижчим від ангелів», але єврейський текст Пс 8:5, звідки цитує Павло, такої думки не містить. (Щоб дізнатися, як цей уривок стосується Ісуса, див. коментар до Єв 2:9.)
Увінчав його славою і честю. Павло продовжує цитувати Пс 8:4—6. Там Давид написав, що, створивши людей, Бог наділив їх певною мірою «слави і величі» і дав їм владу над землею (Бт 1:26—28; Єв 2:6—8). Але Павло показує, що цей уривок має глибше значення: він є пророцтвом про єдину досконалу людину з-поміж нащадків Адама — Ісуса Христа. Як видно з наступних віршів, Ісус був увінчаний ще більшою славою і честю, оскільки охоче пожертвував своїм досконалим людським життям (Єв 2:9 і коментар). Завдяки цьому слухняні люди зможуть знову мати таку славу і честь, якими Бог наділив перших людей. (Пор. коментар до 1Кр 15:45.)
Все підкорив йому до ніг. Тут Павло цитує другу частину Пс 8:6. В цілому слова з Пс 8:4—9 можна застосувати до смертних людей. Але під натхненням Павло кілька разів пояснює, що насправді цей псалом є пророцтвом про Месію (1Кр 15:27; Еф 1:22). Слова, які тут цитує Павло, не можна повною мірою застосувати до жодної недосконалої людини, бо лише перший чоловік Адам отримав таку владу над земними творіннями (Бт 1:28). На жаль, Адам не впорався зі своїм завданням. Проте Єгова був впевнений, що з цим впорається Ісус, «Син людський», тому дав Христу велику владу (Мт 20:28; 28:18). Пославши свого Сина на землю, щоб той став людиною, Єгова «зробив його трохи нижчим від ангелів». Але зрештою Ісус мав стати Месіанським Царем, якому Бог «все підкори[ть]… до ніг» (Єв 2:7, 8).
Ісус, якого було зроблено трохи нижчим від ангелів. Як пояснюється в коментарі до Єв 2:7, Павло застосовує слова з Пс 8:4—6 до Ісуса. Коли Ісус прийшов на землю, Бог і справді «зробив його трохи нижчим від ангелів» — він став «сином людським» (Єв 2:6; див. коментар до Мт 8:20). Як досконала людина, Ісус був рівноцінним Адаму. Тому він міг віддати своє досконале людське життя як викуп і так «скуштувати [смерть] заради кожної людини». (Див. також глосарій, «Син людський», і коментарі до Ів 1:14.)
Скуштувати її заради кожної людини. Грецький вислів, перекладений як «скуштувати», може буквально означати з’їсти або випити невелику кількість чогось (Мт 27:34). Але цей вислів теж використовується в переносному значенні. Наприклад, в Євангеліях фраза «скуштувати смерті» вживається у значенні «померти» (Мт 16:28; Мр 9:1; Лк 9:27; Ів 8:52). Ісус скуштував смерті, коли віддав своє життя як викуп. В одному довіднику пояснюється, що вислів «скуштувати смерті» описує «жорстоку і болісну реальність смерті, з якою стикається кожна людина і з якою також зіткнувся Ісус». До того ж, коли Ісус жив на землі, він на власні очі бачив, як на інших впливає смерть, і сам відчував смуток через втрату дорогих людей (Ів 11:33—36).
Адже було доречним. Єгова вважав доречним, щоб Ісус зазнав страждань, аби стати досконалим в особливому значенні. Ці страждання підготували його до майбутніх завдань. Завдяки їм він міг досконало виконувати свої обов’язки — бути співчутливим небесним Первосвящеником і Месіанським Царем (Єв 2:17; 4:15; 5:8, 9; 7:1, 17, 25). Отже, думка про те, що безгрішна людина може вдосконалитися, не містить жодного протиріччя (1Пт 2:22).
Той, заради кого і через кого все існує. Цей вислів стосується Єгови, бо саме він «зробив досконалим» Ісуса «через страждання», як сказано у цьому вірші. Лише Єгова є Творцем всесвіту. (Пор. Рм 11:36; Об 4:11.) Звичайно, подібні вислови стосуються теж Ісуса, який є «образом невидимого Бога» (Кл 1:15; див. також Ів 1:3, 10; Єв 1:2). До приходу на землю Божий Син допомагав Єгові у створенні всього. (Див. коментар до Кл 1:16.)
Приводячи багатьох синів до слави. Під час Ісусового хрещення Єгова використав свій святий дух, тобто діючу силу, щоб Ісус народився як його помазаний духом Син. Завдяки цьому Ісус «народи[в]ся знову» і отримав надію повернутися до життя на небі (Ів 3:3; 17:5). Він став першим з «багатьох синів», які мали бути приведені до небесної слави. Згодом, під час П’ятидесятниці 33 року н. е., Бог почав приводити цих інших «синів до слави», коли через Ісуса помазав групу його учнів святим духом. Таким чином вони, як і Ісус, стали синами Бога (Дії 2:1—4). Відтоді Єгова продовжує вибирати і помазувати духом окремих людей. Він має намір призначити 144 000 таких християн правити з Ісусом у небі (2Тм 2:12; 4:18; Об 5:10; 14:1, 3; 20:4, 6). Помазані християни, які остаточно доводять свою вірність у випробуваннях, отримують небесну нагороду; власне тоді Єгова приводить їх до слави в повному розумінні (2Тм 4:8). Отже, Ісус та його духовні брати є саме тими «багатьма синами», які будуть приведені до слави в небі, і їхня загальна кількість становитиме 144 001.
Керівника, завдяки якому… отримують спасіння. Тобто Ісуса Христа, який відкрив шлях до спасіння і привів до нього інших. (Див. глосарій, «Керівник», і коментарі до Дії 3:15; 5:31; Єв 12:2.)
Той, хто освячує. Тобто Ісус Христос (Єв 13:12).
Ті, що стають освяченими. Тобто помазані християни.
Беруть початок від одного батька. Тобто від Бога Єгови. Він є Батьком Ісуса Христа, і він усиновляє Ісусових учнів, коли помазує їх святим духом (Рм 8:14—17).
Він не соромиться називати їх братами. Будучи «спадкоємцем усього», Ісус має дуже високе становище (Єв 1:2). На відміну від нього, його помазані учні є лише недосконалими людьми. Все ж Ісусу приємно визнавати їх своїми братами, і він має з ними близькі, теплі стосунки. Усі вони мають одного Батька, Бога Єгову, і саме тому є духовними братами (Мт 25:40; Ів 20:17; див. коментарі до Мт 12:49; 28:10). Нагадування про те, як Ісус ставиться до своїх послідовників, мабуть, дуже підбадьорило християн єврейського походження, адже вони часто терпіли зневагу, насмішки і переслідування від своїх співвітчизників (Єв 10:32—34).
Кажучи. Павло цитує деякі висловлювання з Пс 22 і під натхненням подає їх так, наче це промовляє Ісус. Цей псалом містить багато уривків, які є пророцтвами про Месію. (Пор. Пс 22:1 з Мт 27:46 і коментар; Пс 22:8 з Мт 27:41—43; Пс 22:15, 16 з Ів 19:28; Пс 22:18 з Мт 27:35; Лк 23:34; Ів 19:24.) Хоча в Біблії не написано, що Ісус цитував слова з Пс 22:22 під час свого земного служіння, але, по суті, він своїм життям показав, що повністю їх виконує.
Посеред збору. Цей вислів взято з Пс 22:22. У цьому вірші цар Давид написав, наскільки він цінує можливість вихваляти Єгову серед своїх співвітчизників. Всі разом вони утворювали «збір Єгови» (Пв 23:3). Хоча Давид був їхнім царем, він називає своїх підданих «братами своїми». (Пор. Пв 17:15; 1Хр 28:2.) Подібне можна сказати і про Ісуса Христа: хоча він керує християнським збором, але вважає всіх помазаних християн своїми духовними братами (Мт 25:40; див. коментар до Кл 1:13). Христос і його помазані послідовники разом є «Божою сім’єю». (Див. коментар до 1Тм 3:15.)
«Буду покладатися на нього». Тут Павло цитує Іс 8:17 з Септуагінти і під натхненням пише, що ці слова належать Ісусу. (Пор. коментар до Єв 2:12.) Ісусу довелося пристосовуватися до абсолютно нового життя, коли він став людиною з плоті і крові, і для цього він мав покладатися на Бога (Єв 2:9 і коментар; пор. Ів 1:14 і коментар). На відміну від Адама, Ісус покладався на Єгову в усьому. Він робив це, незважаючи на переслідування і навіть мученицьку смерть (Лк 23:46; пор. Пс 22:8; Мт 27:43). Тому, будучи «милосердним і вірним первосвящеником», він «може допомогти й тим, хто… зносить [випробування]» (Єв 2:16—18).
«Я і діти, яких дав мені Єгова». Павло під натхненням цитує Іс 8:18 і порівнює Ісуса та його помазаних послідовників з пророком Ісаєю і його дітьми (Єв 2:13, 14). Як видно з контексту, «діти» — це діти Бога і «брати» Христа, серед яких Ісус є Божим Первістком (Єв 1:6; 2:11, 12 і коментар; див. також Ів 1:12; 1Ів 3:1). Дуже зворушує те, як Павло застосовує цю цитату: він пояснює, що послідовники Христа є частиною сім’ї Єгови.
Єгова. В Іс 8:18, звідки взята ця цитата, в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних ) יהוהтранслітеруються як ЙГВГ). Тому в основному тексті цього видання вживається Боже ім’я. Доступні на сьогодні грецькі рукописи використовують тут слово Тео́с (Бог), можливо, тому, що воно міститься в Іс 8:18 у копіях Септуагінти, які дійшли до наших днів. Це може пояснювати, чому в більшості перекладів у Єв 2:13 використовується слово «Бог». (Див. додаток В1 і В2.)
З крові і плоті. «Діти» — всі Ісусові помазані учні — є «з крові і плоті», тобто є людьми. (Див. коментар до Гл 1:16.) Коли Ісус прийшов на землю, він також був людиною в повному розумінні цього слова — людиною з крові і плоті. (Див. коментарі до Ів 1:14.)
Знищити. Єгова дав своєму Сину владу розчавити Сатану, тобто повністю його знищити (Бт 3:15; див. коментар до Рм 16:20). Своєю смертю Ісус мав завдати Сатані поразки і знищити його. Ісус помер, зберігши цілковиту непорочність, чим обернув нанівець будь-які спроби Сатани схилити його до чогось неправильного. Те, що Христос залишився вірним до самої смерті,— це гарантія, що в майбутньому він розладнає діла Диявола, знищить смерть, а зрештою і самого Сатану (1Кр 15:26 і коментар; 1Ів 3:8; Об 20:10, 14).
Того, хто спроможний заподіювати смерть, тобто Диявола. Ця думка узгоджується зі словами Ісуса про Сатану: «Він був убивцею ще від початку» (Ів 8:44). Сатана став на цей шлях ще тоді, коли в Едемі спонукав Адама і Єву до бунту, що зрештою призвело до їхньої смерті та смерті всіх їхніх нащадків (Рм 5:12). Відтоді Сатана заподіює людям смерть в тому розумінні, що за допомогою обману і різних спокус віддаляє їх від Бога. Крім того, він не припиняє породжувати в людях ненависть і бажання вбивати. (Пор. 1Ів 3:12.) Але християни не повинні жити в страху перед Сатаною, боячись, що Диявол може в будь-який момент їх убити (Мт 4:10, 11; пор. Як 4:7). Сатана має можливість, тобто владу, заподіяти смерть, але не може вийти за ті межі, які для нього встановив Єгова. (Пор. Йв 1:12; 2:6.)
Звільнити. Своєю смертю Ісус міг зробити те, чого не міг зробити жоден священик з-поміж людей: знищити Диявола, який заподіює смерть (Єв 2:14, 17). Викупна жертва також дала надію на воскресіння з мертвих. Тому Ісус міг звільнити людство від «страху перед смертю», який паралізує багатьох людей і тримає їх у рабстві. У своєму листі до коринфян Павло передрікав про майбутню перемогу над смертю і чітко сказав, що «з останнім ворогом, смертю, буде покінчено» (1Кр 15:54—57; див. коментар до 1Кр 15:26). Хоча християни і далі вважали смерть ворогом, Павло нагадує, що смерть не завдасть їм непоправної шкоди, якщо вони залишаться вірними Богу.
Допомагає він… потомству Авраама. Тут «потомство Авраама» стосується Христових братів, тобто помазаних християн. (Див. коментарі до Гл 3:16, 29.) Основне значення грецького дієслова, перекладеного як «допомагає»,— це «взяти; міцно тримати». Воно може вказувати на те, що хтось міцно тримає людину, щоб провести її через небезпечну ситуацію. Наприклад, Єгова «взяв [ізраїльтян]» за руку і вивів з Єгипту (Єв 8:9). Те, в якому часі тут вжито це дієслово, передає думку про те, що Христос допомагає помазаним християнам постійно. Він у символічному значенні міцно тримає їх і допомагає їм зберігати непорочність під час випробувань. Як Посередник та Первосвященик він допомагає їм залишатися чистими в Божих очах (Єв 2:18; 7:25). Ангели такої допомоги не потребують. У листі до Євреїв це перша згадка про Авраама. У цьому натхненому листі про нього буде говоритися ще багато разів (Єв 2:16; 6:13, 15; 7:1, 2, 4—6, 9; 11:8, 17).
Потомству. Букв. «насінню». (Див. коментар до Гл 3:29; додаток A2.)
Він мав… уподібнитися до своїх «братів». Ісус уподібнився до своїх учнів, тобто став людиною. Він не лише мав фізичне тіло, але й страждав через неприємні ситуації і почуття, притаманні людям (Єв 2:10). Наприклад, він зазнавав голоду, спраги, втоми, зради, приниження, мук та болю і зрештою помер (Мт 4:2; 21:18; 27:27—30; Мр 4:37, 38; 14:33, 34; 15:37; Лк 22:44, 47, 48; Ів 4:6, 7; 19:1—3, 28). Він виявляв ніжне співчуття і до близьких йому людей, і до тих, кого зовсім не знав (Мр 5:34; Лк 13:11, 12, 16; Ів 11:32—35). Ісус «мав» прожити частину свого життя як людина, щоб стати співчутливим Первосвящеником, який міг би розуміти людей (Єв 4:15).
Первосвящеником. Лист до євреїв — це єдина книга Грецьких Писань, яка називає Ісуса «первосвящеником», і тут про це говориться вперше. Ця думка також згадується в Єв 3:1; 4:14, 15; 5:5, 10; 6:20; 7:26; 8:1; 9:11. (Див. глосарій і коментар до Єв 4:14.)
Скласти жертву примирення. Або «скласти жертву, яка покриває; примирити». (Див. коментар до Єв 9:5 і глосарій, «Примирення».) Будучи «вірним первосвящеником», Ісус склав викупну жертву за гріхи людства. Ця жертва, яка очищає від гріхів, дає можливість усім, хто вірить в неї, отримати «вічне визволення» (Єв 9:11, 12; Ів 3:16; 1Ів 2:2; 4:10; див. коментарі до Рм 3:25; Єв 9:5).
Зносячи випробування. Вжитий тут грецький вислів має широке значення і, залежно від контексту, може перекладатися як «зносити випробування» або «стикатися зі спокусою». Воно вживається, коли йдеться як про спокуси, так і про серйозні випробування віри (1Кр 10:13; Єв 4:15; 11:17; Об 2:10). Ісус зазнав багато різних випробувань. На початку служіння його тричі спокушав Сатана, «правитель цього світу» (Ів 14:30; Мт 4:1—11). Упродовж всього служіння Ісус постійно зазнавав випробувань, в деяких випадках навіть від своїх друзів (Мт 16:22, 23). А закінчилося служіння Христа найважчим випробуванням — мученицькою смертю (Єв 12:2). В усіх цих ситуаціях Ісус залишався непорочним, тому що любив свого Батька (Ів 14:31).
Може допомогти. Оскільки Ісус зніс стільки випробувань і страждань, він повністю розуміє своїх послідовників, які теж страждають. Він може «співчувати нашим слабкостям» (Єв 4:15, 16). Павло показав, що Христос є співчутливим і милосердним первосвящеником, який допомагає своїм послідовникам (Єв 2:17; див. коментар до Єв 2:16). Він дотримується своєї обіцянки бути з ними до самого кінця (Мт 28:20) і підтримує їх різними способами через святий дух Єгови (Лк 11:13; 12:11, 12; Ів 14:13, 14, 16, 26; 15:26).