ЄВРЕЇВ
Коментарі. Розділ 6
Початкові вчення про Христа. Це стосується основних вчень, з якими ознайомлюються християни, коли тільки стають учнями Христа (Єв 5:12 і коментар). Тут і в наступному вірші Павло згадує шість таких вчень і називає їх фундаментом. Як і з буквальною будівлею, фундамент — це лише початок будівництва. Зрілі християни не задовольняються цими початковими вченнями. Вони залиш[ають] позаду основні істини в тому значенні, що продовжують будувати на них: вони здобувають більше знання і намагаються зрозуміти глибші біблійні істини, зокрема з листів Павла. Це допомагає їм обґрунтовувати свої погляди на основі Писань і поводитися згідно з біблійними принципами (Єв 5:14).
Наполегливо йдімо. Павло зараховує себе до тих, кому потрібно робити поступ, наслідуючи Христа. Як говориться в одному довіднику, тут він, по суті, каже одновірцям: «Ідімо вперед разом». Хоча Павло вже був зрілим християнином, він завжди хотів робити поступ і якомога точніше наслідувати Христа (Флп 3:13—16).
Зрілості. Павло наголошує, наскільки християнам важливо стати дорослими, тобто докладати зусиль, щоб зрозуміти не тільки ази біблійної правди, але й глибші істини, а також вчитися вміло передавати їх іншим. Вжите тут грецьке слово є спільнокореневим зі словом, перекладеним в Єв 5:14 як «зрілі люди», або «дорослі люди» (див. коментар), де вони протиставляються «дитині» (Єв 5:13 і коментар). Зрілі християни «привчили свій розум розрізняти добро і зло» (Єв 5:14). Тож їх важко звести на неправильний шлях або ще якось на них повпливати, наприклад, схилити їх до хибного розуміння християнських вчень (Еф 4:11—14).
Каяття в мертвих учинках. «Мертві учинки» — це грішні діла, а також будь-які намагання отримати спасіння шляхом, який Бог не схвалює (Мт 7:21). До них належали і спроби заслужити спасіння, дотримуючись Мойсеєвого закону, хоча на той час він вже був нечинним (Рм 10:2—4; Гл 2:16 і коментар). Навіть на перший погляд добрі діла можуть бути мертвими, тобто марними, якщо людина не керується любов’ю (1Кр 13:3). Щоб і далі йти до зрілості, християнам єврейського походження потрібно було покаятися в усіх таких мертвих ділах і залишити їх (Єв 9:14).
Віру в Бога. Павло каже, що «віра в Бога» є частиною фундаменту, на якому людина починає будувати своє християнське життя (Єв 11:6). Павло тут звертається до юдеїв, які перед тим, як стати християнами, вже вірили в Бога. З огляду на це в одному довіднику пояснюється, що означає «віра» в цьому контексті: «Йдеться не лише про віру в існування Бога… але й про довіру до нього». Така віра і довіра були частиною «початкових вчень про Христа», тож було дуже важливо, щоб християни єврейського походження вірили, що Ісус є призначеним Богом «Керівником, завдяки якому вони отримують спасіння» (Єв 2:10 і коментар; Ів 14:1; Дії 4:12; 1Пт 1:21).
Різні хрещення. Тим, до кого звертався Павло, було відомо про кілька видів хрещення у воді. Наприклад, вони знали про «різного роду церемоніальні обмивання», або буквально «різні хрещення» (Єв 9:10 і коментар; Мр 7:4 і коментар). Вони також знали про «хрещення, яке проповідував Іван» (Дії 18:25 і коментар). Але з приходом християнства всі вони стали застарілими; християнське хрещення стало єдиним хрещенням, яке схвалює Бог (Еф 4:5 і коментар).
Хрещення. Павло каже, що вчення про хрещення належить до «початкових вчень про Христа» (Єв 6:1). Християнське хрещення — це лише початок, після чого учень Христа повинен і далі йти до зрілості, бо йому є ще багато чому вчитися і багато чого застосовувати (Мт 28:19, 20; Дії 2:38).
Покладання рук. Ісус та його учні покладали руки на тих, кого благословляли (Мт 19:13—15), зціляли (Дії 28:8) чи призначали для якогось служіння (Дії 6:6 і коментар; 13:2, 3; 2Тм 1:6). Але тут Павло, мабуть, має на увазі звичай передавати «дари духу» одновірцям, наділяючи їх здатністю виконувати чуда (1Кр 14:12; Дії 8:17, 18; 19:6). Коли щирі люди бачили ці чуда, вони могли відразу зрозуміти, що тепер Єгова схвалює духовний Ізраїль, а не буквальний (Мт 21:43; Дії 15:14; Гл 6:16; Єв 2:3, 4 і коментар). Павло показує, що цей звичай був частиною фундаменту, і ті, хто навертався на християнство, дізнавалися про нього на самому початку (Єв 6:1).
Воскресіння мертвих. Павло зараховує воскресіння до «початкових вчень» християнства (Єв 6:1). Воно є ключовим у християнській вірі (Ів 5:28, 29; 1Кр 15:12—19) і нерозривно пов’язане з іншими основними біблійними вченнями. (Див. коментар до 1Кр 15:14 і глосарій, «Воскресіння».)
Вічний суд. Можна зробити висновок, що в цьому контексті «суд» стосується всіх присудів Бога. Вони вічні в тому значенні, що залишаються чинними назавжди. (Пор. Ів 5:24 і коментар; Рм 2:3, 6—8; Об 20:12, 15.)
Якщо тільки Бог дозволить. Павло не хоче сказати, що Бог може не дозволити християнам єврейського походження йти до зрілості. Цим висловом він підкреслює, що на своєму шляху до зрілості християни потребують Божої підтримки і благословення. (Див. коментарі до 1Кр 4:19; 16:7.)
Тих, кому вже раз було дане просвітлення. Павло говорить про тих християн, хто «відпав», тобто свідомо покинув віру, після того як отримав духовне світло від Єгови (Єв 6:6). Свого часу це просвітлення, а іншими словами, точне знання правди, допомогло їм вийти з духовної темряви — більше не жити в незнанні і гріху (Ів 3:19—21). Ставши християнами, вони почали ходити в світлі, тобто поводитися у згоді з Божою волею (Ів 8:12; Еф 5:8, 9; Єв 10:26, 32; 1Ів 1:7; пор. 1Пт 2:9).
Хто спробував небесного дару. До цього дару належить викупна жертва і запрошення правити з Христом у небі. Ті, хто покаявся і полишив свій грішний спосіб життя, вже отримали користь від викупу (Дії 3:19; 2Кр 9:15). Бог великодушно дав їм надію жити в небі. (Див. коментарі до Еф 1:18; Єв 3:1.) Саме в цьому значенні вони «спробува[ли] небесного дару», тобто отримали пов’язані з ним благословення.
На кого було вилито святий дух. З П’ятидесятниці 33 р. н. е. Бог почав помазувати своїм святим духом та усиновляти окремих осіб, щоб вони могли стати «співспадкоємцями з Христом» у небі (Рм 8:14—17; 2Кр 5:5). Крім того, деякі охрещені учні отримували дари святого духу (Дії 19:5, 6; 1Кр 12:7—11; пор. глосарій, «Покладання рук»).
Хто скуштував чудового слова Бога. «Чудове слово Бога», очевидно, стосується обіцянки Бога дати деяким людям можливість жити в небі (2Кр 5:5; Еф 1:18). Помазані духом християни «скуштува[ли]» цю обіцянку, коли святий дух виявив їм, що вони мають надію на небесне життя. Після цього вони з нетерпінням очікували часу, коли отримають все, що Бог їм пообіцяв.
Сили, яка виявлятиметься в прийдешньому світі. Або «сили, яка виявлятиметься в прийдешньому віці». Вислів «прийдешній світ» стосується періоду в майбутньому, коли помазані християни будуть правити з Христом в «його небесному Царстві» (2Тм 4:18; див. коментар до Еф 2:7 і глосарій, «Вік»). Павло писав до тих, хто вже був помазаний Божим святим духом, тобто отримав «знак того, що має настати» (2Кр 1:22 і коментар). Багато з них бачили «знаки» і «чуда», які давав Єгова (Єв 2:4 і коментар). За допомогою таких чуд Бог, наприклад, показав, що зробить його Син, коли стане Правителем над «прийдешньою населеною землею» (Єв 2:5 і коментар). В певному розумінні ці помазані християни вже скуштували, тобто на власному досвіді відчули, що Бог своєю силою здійснить в «прийдешньому світі». (Пор. коментар до Еф 1:3.)
Їх неможливо знову привести до каяття. Тут Павло говорить про тих, хто відпав від християнської віри, тобто став відступником. Так виглядає, що це було їхнє свідоме рішення, незважаючи на те що їм «вже раз було дане просвітлення» (Єв 6:4 і коментар). Під натхненням Павло пише, що вони навмисне згрішили проти Божого святого духу. Такі люди ніколи не каються (Мр 3:28, 29; Єв 10:26, 27; 12:25).
Вони самі знову прибивають до стовпа Божого Сина. Павло вживає дуже сильні слова, щоб засудити тих помазаних християн, які свідомо покинули християнську віру. Звісно, цей вислів не слід розуміти буквально. Христос помер «раз і назавжди» і на час написання цих слів вже отримав безсмертя, тобто його неможливо було знову вбити (Єв 9:12; 1Тм 6:16 і коментар). Крім того, римські воїни, які прибили Ісуса до стовпа, мали шанс отримати прощення (Лк 23:34 і коментар). Тому тут Павло, очевидно, порівнює нерозкаяних відступників до таких осіб, як Юда Іскаріот та релігійні провідники, які організували страту Ісуса на стовпі (Ів 19:11 і коментар, 15, 16). Ці відступники зневажали Ісуса і його викупну жертву так само, як вищезгадані лихі люди, і їх чекало те саме покарання — вічне знищення (Єв 10:29).
Земля… отримує благословення від Бога. Коли християни почули безцінні істини про Ісуса, це було справжнім благословенням. Тому Павло порівнює їх з ділянкою землі, яку Бог благословив дощем. Як каже Павло, цілком логічно, що на такій землі рільник сподівається зібрати врожай (Лк 13:6—9; 1Кр 3:9). Але з наступного вірша видно, що дехто не приносив добрих плодів і міг отримати прокляття (Єв 6:8).
Але якщо земля приносить терни й будяки. Замість того щоб цінувати «благословення від Бога» (Єв 6:7), деякі християни вирішили стати на шлях гріха (Єв 6:4—6). Вони свідомо розвивали невдячний дух та інші погані риси. Вони стали як та земля, що не приносить врожаю, а лише «терни й будяки». У давнину рільники випалювали такі проблемні ділянки землі і так позбувалися небажаних рослин. Щось подібне мало статися з колишніми християнами, які «відпа[ли]» від християнської віри: їх чекав вогняний присуд, тобто цілковите знищення (Єв 6:6 і коментар; пор. Іс 5:1—7).
Любі… ми… переконані: ви у ліпшому становищі. Раніше у цьому листі Павло дав прямі поради тим, чия віра ослабла (Єв 3:12; 5:11 і коментар). У попередніх віршах він суворо засудив тих, хто став невірним (Єв 6:4—8). А зараз Павло змінює тон: він з теплотою звертається до християн єврейського походження словом «любі» і запевняє, що повністю в них впевнений. (Пор. Рм 15:14; 2Фс 3:4.) На відміну від тих, хто зрікся Христа і втратив надію на майбутнє, вірні християни єврейського походження були «у ліпшому становищі» — в них було те, що потрібно для спасіння. «Ліпше становище» включало в себе можливість правити з Христом у небі. (Див. коментар до 2Тм 2:12.)
Не є Бог неправедний, щоб забути вашу працю. У цьому контексті слово «забути» означає «перестати зважати», «нехтувати». (Пор. Лк 12:6.) Тут Павло не просто запевняє християн, що Бог пам’ятає все добро, яке вони робили. Вступні слова «не є Бог неправедний» додають надзвичайної ваги цьому твердженню. Бог вважає, що нехтувати добрими ділами свого відданого служителя чи не зважати на них — це неправедність. Неможливо, щоб Єгова колись повівся неправедно; наприклад, як далі пише Павло, «Бог не може говорити неправду». (Див. коментар до Єв 6:18.) Така поведінка немислима, адже вона суперечить самій сутності Єгови. (Див. також Йв 34:12; Як 1:13.) Тож християни єврейського походження могли бути впевнені, що Єгова завжди пам’ятатиме і цінуватиме все добро, яке вони робили, навіть якщо інші люди чи вони самі давно про це забули.
Любов, яку ви виявляли до його імені. У Біблії слово «ім’я» часто вживається в широкому значенні і стосується не лише самого імені, але й усього, що пов’язане з особою, яка носить це ім’я, зокрема її репутації. (Див. коментар до Мт 6:9.) Подібно до Ісуса, християни мали виявляти любов до Божого імені, розповідаючи про нього іншим. Любов до Єгови мала спонукувати їх не лише вживати його святе ім’я, але й прославляти його своєю поведінкою і добрими вчинками на благо інших. Павлові слова наголошують на тому, що виявляти любов до святого імені Бога — це головний обов’язок усіх послідовників Христа. Сам Ісус підсумував своє земне служіння, сказавши своєму Батькові: «Я виявив твоє ім’я». (Див. коментарі до Ів 17:6, 26.)
Служачи святим як раніше, так і тепер. У цьому контексті слово «святі» стосується помазаних духом послідовників Ісуса Христа — чоловіків і жінок, які мали небесну надію. (Див. коментар до Рм 1:7.) На той момент християни єврейського походження вже багато років служили одні одним різними способами (Дії 4:32—35; 12:5). Наприклад, коли виникала потреба, вони надавали матеріальну чи фінансову допомогу. (Пор. коментар до Лк 8:3.) Павло хвалить їх не лише за те, що вони підтримували одні одних в минулому, а й за те, що роблять так досі. Він нагадує, що Єгова вважає турботу про його служителів виявом любові до його імені. (Див. також Єв 10:32—34; 13:1—3.)
Залишався наполегливим. У попередньому вірші Павло згадує, що християни єврейського походження вже «служ[или] святим». А тут він заохочує «кожного» з них «залиша[ти]ся наполегливим», тобто далі служити з таким самим охочим духом, з такою ж ревністю, віддачею і запалом. (Див. коментар до Рм 12:11.)
Щоб ви не стали ледачими. Грецьке слово, перекладене тут як «ледачий», означає, що хтось лінивий або не старається достатньо. Як сказано в одному довіднику, в цьому контексті воно може виражати думку про те, що людина «не спішить вчитися чи реагувати, коли йдеться про духовні справи». Залишаючись наполегливими, християни єврейського походження могли уникнути цієї пастки. (Див. коментар до Єв 6:11.) Це грецьке слово також можна перекласти як «притуплений». (Див. коментар до Єв 5:11.)
Щоб ви… наслідували. Це заохочення торкається теми, яка розкривається в 11-му розділі Євреїв,— теми про те, наскільки важливо вчитися з прикладів віри і наслідувати їх. (Див. також Єв 13:7.) В наступних віршах Павло коротко обговорює видатний приклад Авраама, одного з тих, хто успадковує обіцяне. Для Авраама Божі обіцянки були дорогоцінним спадком. Вони давали йому надію і зміцнювали віру. Крім того, він переконався, що обіцянки Єгови надійні, адже сповнення деяких із них він побачив упродовж свого життя. Коли Авраам воскресне, то побачить сповнення й інших обіцянок (Бт 18:14, 18; 21:1—3; Єв 6:13—16). Він до кінця свого життя виявляв надзвичайну віру і терпеливість і цим подав приклад для наслідування (Єв 11:8—10, 17—19).
Поклявся собою. Цей вислів перегукується з Бт 22:16, де Єгова сказав Аврааму: «Клянуся собою». Єгова «не може говорити неправду» (Тит 1:2). Його ім’я, тобто репутація, вже є гарантією того, що кожна його обіцянка сповниться. (Пор. Іс 45:23.) Але деколи він з любові робить навіть більше. Він додає до своїх слів клятву. Виняткова віра і цілковита слухняність Авраама спонукали Єгову підкріпити свою обіцянку клятвою, тобто особливою «правовою гарантією» (Єв 6:16 і коментар; див. також коментар до Єв 6:17 і глосарій, «Клятва»). Таким чином Бог дав Аврааму подвійне запевнення в тому, що через його потомство «всі народи землі здобудуть для себе благословення» (Бт 22:17, 18).
Авраам виявляв терпеливість. Єгова пообіцяв Аврааму, що той стане «великим народом» і «через [нього] всі народи землі неодмінно отримають благословення» (Бт 12:1—4; пор. Дії 7:2, 3 і коментар). Коли Авраам жив у Ханаані, Єгова повторив цю обіцянку і так запевнив його у її сповненні (Бт 13:16). Але в той час Авраам ще не мав сина. Зрештою через 25 років Авраам побачив, як починає сповнюватися Боже слово — в нього народився Ісак (Бт 21:2, 5). А коли, згідно з юдейською традицією, пройшло ще приблизно 25 років, Авраам був готовий принести Ісака в жертву; тоді Бог «поклявся собою» і цим підтвердив свій початковий намір (Єв 6:13 і коментар, 14; 11:17; Бт 22:15—18).
Правова гарантія. Це грецьке слово є одним з кількох юридичних термінів, вжитих у цьому уривку. Воно стосується поширеної в той час практики підтверджувати справи за допомогою клятви. (До інших прикладів вживання такої термінології в Єв 6:13—18 належать слова «клястися», «клятва», «суперечка», «незмінний» і «гарантія»; див. також коментар до Флп 1:7, де той самий грецький термін перекладено як «законно утверджувати».) Як видно з Єврейських Писань, люди часто клялися Богом або його іменем (Бт 14:22; 31:53; Пв 6:13; ІсН 9:19, 20; Єр 12:16). Павло пише про звичай давати клятву, щоб підкреслити свою наступну думку — клятва, яку Бог дав Аврааму, показала, що його обіцянка надійна і обов’язково сповниться (Єв 6:17, 18).
Тим, хто мав успадкувати обіцянку. Павло підбадьорює християн єврейського походження, нагадуючи про їхній зв’язок з Авраамом. Бог пообіцяв цьому вірному чоловікові, що в нього народиться потомок, через якого «всі народи землі» отримають благословення (Бт 22:17, 18). Оскільки юдеї були буквальними нащадками Авраама, вони мали успадкувати ці обіцянки першими. Але більшість юдеїв відкинули Месію, тому втратили свій спадок. Проте християни, до яких звертається Павло, таки змогли «успадкувати обіцянку», щоправда не через своє походження. Вони успадкували обіцянку, бо прийняли Христа, головного потомка Авраама, і стали його помазаними послідовниками. (Див. коментар до Гл 3:29.) У майбутньому всі вірні християни, у тому числі ті, хто має земну надію, отримають благословення, пов’язані з обіцянками, які Бог дав Аврааму.
Його намір незмінний. Грецьке слово, перекладене як «незмінний» тут і в наступному вірші,— це один з кількох грецьких юридичних термінів, які Павло вживає в цьому уривку. (Див. коментар до Єв 6:16.) А слово, перекладене як «намір», може стосуватися рішень людини, її рішучості, задумів чи бажань. (Див. коментар до Дії 20:27; див. також коментар до Еф 3:11, де грецький синонім теж перекладений як «намір».)
Дав гарантію цього, поклявшись. Коли Бог давав обіцянку Аврааму, то «поклявся собою» (Єв 6:13 і коментар). Єгова не був зобов’язаний підтверджувати правдивість своєї обіцянки клятвою, але вирішив це зробити, щоб люди були цілковито впевненими в його словах. Ніхто не міг дати більшої чи надійнішої гарантії, ніж він. Грецьке дієслово, перекладене як «дав гарантію цього», також може означати, що він «втрутився» з клятвою, тобто став поручителем виконання власної обіцянки. В одному довіднику сказано: «Тут [це слово] підкреслює надійність Божих обіцянок. Бог є гарантом… виконання власних зобов’язань». (Див. глосарій, «Клятва».)
Дві незмінні речі. Йдеться про Божу обіцянку і клятву. Давши обіцянку разом з клятвою, Бог підтверджує незмінність свого наміру благословити «всі народи землі» через потомство Авраама. Слово Єгови обов’язково сповниться (Бт 22:16—18; Єв 6:17; див. коментар до Єв 6:13).
Бог не може говорити неправду. Цей вислів перегукується зі словами в Чс 23:19 і 1См 15:29. (Див. також коментар до Тит 1:2.)
Втік у сховок. Цей вислів є перекладом одного грецького дієслова, яке передає думку про втечу, порятунок чи перебування у сховку (Дії 14:6). Ті, до кого звертався Павло, знали цей вислів з Септуагінти, де вживається те саме грецьке дієслово, коли йдеться про втечу до міст-сховищ (Пв 4:42; 19:5; ІсН 20:9). Цей вислів, можливо, нагадав християнам єврейського походження, що вони вже не були частиною юдейської системи поклоніння, яку Бог відкинув і невдовзі мав знищити (Мт 21:43; 23:37, 38). Вони втекли в найбезпечніший «сховок» — розвинули міцні стосунки з Єговою, їхнім Богом і Батьком, який гідний цілковитої довіри (Пс 118:8; 143:9). Як сказано в одному довіднику, цю думку можна перефразувати так: «Ми втекли до Бога, щоб бути в безпеці».
Великим підбадьоренням. Грецьке слово, перекладене як «підбадьорення», може стосуватися того, що спонукує людей до дій і додає їм впевненості. (Пор. коментар до Рм 12:8.) Своїм словом і клятвою Єгова дав своєму народу незаперечний доказ того, що його намір поблагословити людство є незмінним. Як каже один біблеїст, «таке підбадьорення аж ніяк не назвеш звичайним». Павло пише, що для християн це є «великим підбадьоренням» і воно допоможе їм «міцно вхопитися» за свою надію.
Ця надія — немов якір. Ця влучна метафора підсилює думку з попередніх віршів: християнська надія є міцною та обґрунтованою. Подібно до якоря, який надійно утримує корабель навіть під час бурі, тверда надія побачити сповнення Божих обіцянок може допомогти християнину залишатися стійким і витривалим у буремні часи. (Пор. Пс 46:1—3.) Павло добре знав, наскільки цінним є якір, тому що пережив багато небезпечних подорожей морем (Дії 27:13, 29; див. коментар до 2Кр 11:25; див. медіагалерею, «Дерев’яний якір з металевими елементами»). Цікаво, що за днів Павла якір згадувався як символ надії навіть в небіблійних текстах.
Для душі. Або «для нашого життя». (Див. глосарій, «Душа».)
Певна й міцна. Християнська надія, яка порівнюється з якорем, заслуговує повного довір’я, бо вона, за словами Павла, «входить за завісу». (Див. коментар до вислову входить за завісу в цьому вірші.) Це вказує на те, що сам Бог гарантує її сповнення. Ось що про це сказано в одному довіднику: «Інші якорі опускаються глибоко на дно, а цей підіймається в найвищі небеса і закріплюється за сам престол Бога».
Вона входить за завісу. Павло хоче підкреслити, що надія християн єврейського походження не залежить від якоїсь людини або чогось на землі. Ця надія «входить за завісу», тобто в небо. Отож, вона пов’язана з Богом, який подбав про викуп, і з Ісусом, який дав своє життя як цей викуп. Завіса у святому наметі загороджувала вхід у Найсвятіше. Раз у рік первосвященик входив «за завісу» у Найсвятіше, де складав приношення за гріхи ізраїльтян, примиряючи їх з Богом (Єв 9:7). Як Павло пояснює далі, Найсвятіше символізувало небо (Єв 9:24). Завіса символізувала Ісусове людське тіло, тому що воно не давало йому увійти в небо (1Кр 15:50; Єв 10:20 і коментарі). Ісус увійшов «за завісу», коли пожертвував своє людське тіло і, воскреснувши як духовна істота, ввійшов у небо (1Пт 3:18). Там він у символічному значенні приніс Богу свою кров і цим примирив з ним людей, очистивши їх від гріхів (Єв 6:20; 9:12). Саме завдяки цьому примиренню, яке уможливила Христова викупна жертва, могла сповнитися обіцянка, яку Бог дав Аврааму (Єв 6:13, 14). На цьому примиренні також ґрунтується надія всіх слухняних людей (Мт 20:28).
Попередник. Ісус був першою людиною на землі, яка піднялася на небо і з’явилася перед Єговою (Ів 3:13; 1Кр 15:20; Єв 9:24). Таким чином він став «попередником», тобто «тим, хто йде перед іншими». Коли він у символічному значенні приніс свою викупну жертву Богу, то відкрив і приготував шлях для тих, хто мав правити разом з ним у Царстві (Ів 14:2, 3; Єв 10:19, 20).
Назавжди… на подобу Мелхиседека. Див. коментар до Єв 5:6.