ЄВРЕЇВ
Коментарі. Розділ 4
Обіцянка увійти в його відпочинок ще в силі. Павло під керівництвом святого духу показує, що слова Бога, записані Давидом у Пс 95:11,— це не лише вирок бунтівним ізраїльтянам; в цих словах також містилась обіцянка. Хоча ізраїльтяни не увійшли в Божий відпочинок, Лист до євреїв не зосереджується на їхніх недоліках. Натомість Павло починає розкривати цікаву тему про те, що обіцянка увійти в Божий відпочинок все ще «в силі», тобто християни можуть нею скористатися. (Див. коментарі до Єв 4:3, 10.) Це один з багатьох випадків у цьому листі, коли Павло згадує «обіцянку», яку дав сам Бог. (Інші згадки містяться в Єв 6:12, 17; 9:15; 10:36; 11:9.) Ця думка дуже потішає, адже в небіблійній грецькій літературі вкрай рідко можна було прочитати, що якийсь бог давав людям обіцянки.
Пильнуймо. Букв. «будьмо в страху». Як сказано в одному довіднику, «страх, про який тут йдеться,— це страх, який спонукує бути уважним та обережним».
Не гідним її. Бунтівні ізраїльтяни не сприяли виконанню наміру Бога і тому втратили нагоду ввійти в Божий відпочинок. Через свій бунтівний дух вони стали негідними увійти в Обіцяний край. (Див. коментар до Єв 3:11.) Павло заохочує християн єврейського походження уникати поведінки, через яку вони могли б втратити нагоду увійти в обіцяний відпочинок.
Добру новину чули як ми, так і вони. Після виходу ізраїльтян з Єгипту Єгова звістив їм добру новину. Він зокрема пообіцяв, що якщо вони будуть слухняними, то в Обіцяному краю увійдуть в його відпочинок і матимуть з ним особливі стосунки. А з часом вони мали стати «царством священиків» (Вх 19:5, 6; 23:20—25, 31). Але ізраїльський народ не виявляв віри і був неслухняним. Тому Єгова зрештою відкинув його і подбав, щоб «добру новину чули» ті люди, які стали помазаними духом учнями Христа. Вони могли увійти в Божий відпочинок, мати схвалення Бога і стати царями й священиками у небесному Царстві, але для цього їм потрібно було виявляти віру і залишатися слухняними (1Пт 2:9; Об 5:10).
Вони не мали такої віри, як ті, хто прислухався. За днів Мойсея більшість ізраїльтян не отримали жодної користі від почутого слова, або доброї новини, яку звістив їм Бог. Вони не мали такої віри, як Ісус Навин і Калев, які були серед «тих, хто прислухався» до цієї звістки, тобто підкорився їй. На відміну від них, неслухняні ізраїльтяни не захотіли підкоритися наказу Єгови заволодіти Обіцяним краєм (Чс 14:1—11, 35—38).
Ми — ті, хто виявляє віру,— входимо в його відпочинок. З контексту видно, що Павло говорить про день відпочинку, який почався після того, як Єгова закінчив творити (Єв 4:4, 5, 10). З книги Буття ми дізнаємося про важливий факт стосовно цього дня: «Бог поблагословив сьомий день та проголосив його святим» (Бт 2:2, 3). Це означає, що до кінця цього дня відпочинку всі наміри Єгови щодо землі і людства сповняться. Все творіння буде точно таким, як Бог задумав з самого початку. Хоча бунт Сатани, Адама і Єви порушив гармонію, яка мала панувати упродовж цього дня, їхня поведінка не змінила наміру Єгови. Натхнені слова Павла запевнили християн єврейського походження, що в них є можливість увійти у відпочинок Єгови. Вони зможуть приєднатися до нього в його відпочинку, якщо будуть слухняними і сприятимуть виконанню його наміру. Наприклад, їм потрібно було довіряти Єгові і виявляти віру в його обіцянки (Єв 3:19; 4:6).
Хоча його праця була завершена. Створивши Єву, Єгова завершив свою працю творення на землі. Отже, думку Павла можна підсумувати так: день Божого відпочинку почався дуже давно, і відтоді Бог запрошує людей увійти в цей відпочинок. Хоча багато людей відмовляється це робити, можливістю увійти в Божий відпочинок можуть скористатися ті, хто виявляє віру.
«І сьомого дня почав Бог відпочивати від усієї своєї праці». Павло цитує з Бт 2:2, де говориться про сьомий день творчого тижня. Єврейський вислів, перекладений у цьому вірші як «почав відпочивати», передає думку про те, що день Божого відпочинку ще не закінчився. Її можна підтвердити такими аргументами: про всі попередні творчі дні було сказано, що «був вечір, і був ранок», тобто всі вони закінчилися (Бт 1:5, 8, 13, 19, 23, 31). Але такого не сказано про сьомий день. Крім того, в Єв 4:7 Павло пов’язує слово «сьогодні», вжите в Пс 95:7, з днем Божого відпочинку, показуючи, що цей день ще тривав, коли Давид записав той натхнений псалом (Пс 95:7—11; див. коментар до Єв 4:7). Беручи до уваги ці аргументи, Павло показує, що за його часу сьомий день все ще тривав і християни могли увійти «в Божий відпочинок» (Єв 4:3, 10, 11).
Не ввійшли через непослух. Павло сказав про ізраїльтян щось подібне в Єв 3:19: «Вони не ввійшли [у Божий відпочинок], бо не мали віри». Єгова пообіцяв ізраїльтянам підтримувати й захищати їх, але вони не повірили його обіцянкам і тому не слухалися його наказів. Через свій непослух ці бунтарі не ввійшли в Обіцяний край і не ввійшли в Божий відпочинок. (Див. коментарі до Єв 3:11; 4:2.) Як видно з Біблії, віра нерозривно пов’язана з послухом (Ів 3:16 і коментар, 36; пор. Як 2:20—23).
Вживаючи після такого довгого часу в Давидовому псалмі слово. Павло цитує Пс 95:7, 8 і каже, що він був написаний Давидом. (У єврейському тексті не вказано, хто є автором Пс 95, але у грецькій Септуагінті є надпис: «Пісня хвали, яку склав Давид».) Ті слова справді були написані «після… довгого часу». Відколи Єгова проголосив, що бунтівні ізраїльтяни не ввійдуть в його відпочинок, до днів Давида пройшло приблизно 450 років (Чс 14:22, 23; Єв 3:7, 11; 4:3, 5), а відколи почався день Божого відпочинку до днів Давида пройшло майже 3000 років (Бт 2:2; див. коментар до Єв 4:4).
Ісус Навин. Ісус, Навинів син, згадується в Грецьких Писаннях двічі. (Див. коментар до Дії 7:45.) В перекладі з єврейської його ім’я означає «Єгова є спасіння» (ІсН 1:1, прим.). Грецьким відповідником цього імені є Іесу́с, яке зазвичай перекладається як «Ісус». (Див. коментар до Мт 1:21.) Але з контексту видно, що в цьому випадку Іесу́с стосується Ісуса Навина, який привів ізраїльський народ до Обіцяного краю. Тут Павло підкреслює, що Божі обіцянки сповняться через провідника, який набагато перевершує Ісуса Навина,— через Ісуса Христа.
Говорив… про ще один день. Хоча Ісус Навин привів ізраїльтян в Обіцяний край, цей край не став постійним місцем відпочинку. Після смерті Ісуса Навина ізраїльтяни знову збунтувалися. Їхній край невдовзі потерпав від воєн та гноблення, і в ньому було поширене ідолопоклонство (Сд 2:10—15). Ізраїльтяни знову діяли всупереч Божому наміру і тому не ввійшли в святий день його відпочинку. Але Павло під натхненням пише, що Бог пізніше говорив про «ще один день» відпочинку «в Давидовому псалмі» (Єв 4:7, 8). Єгова назвав цей день відпочинку «сьогодні» (Пс 95:7) і цим показав, що увійти в його відпочинок все ще можливо. І, як пояснює Павло в Єв 4:9, християни повинні скористатися цією нагодою. (Див. коментар до Єв 4:3.)
Все ще залишається суботній відпочинок. Грецьке слово саббатісмо́с, перекладене тут як «суботній відпочинок»,— це не те саме слово, яке зазвичай використовується як відповідник слів «субота» і «суботній день». (Див., наприклад, Мт 12:1; 28:1 і коментар; Лк 4:16.) Як сказано в одному довіднику, воно «не стосується буквального суботнього дня». Натомість це слово «передає думку про святковий настрій і радість, які є невід’ємною частиною поклоніння і прославлення Бога». А в іншому довіднику говориться, що це «особливий період відпочинку для Божого народу, схожий на традиційну суботу». Отже, Павло говорить про час у майбутньому, коли сповниться все те, для чого призначалася субота. Ісус «має владу над суботою», і саме він дасть людям повний відпочинок, або полегшення, від важких наслідків гріха і смерті (Мт 12:8 і коментар). Можливо, Павло використав це унікальне грецьке слово, якого більше ніде нема ані в Грецьких Писаннях, ані навіть в Септуагінті, щоб підкреслити, що йдеться не про традиційну юдейську суботу. І, як видно з інших уривків Біблії, християни не зобов’язані дотримуватися буквальної суботи. (Див. глосарій, «Субота»; див. також Кл 2:14, 16 і коментар.)
Людина, яка ввійшла у Божий відпочинок. Бог відпочив у тому значенні, що припинив на землі працю творення. Він зробив це для того, аби сповнився його славетний задум щодо землі (Бт 2:2, 3). Павло заохочує християн єврейського походження сприяти виконанню наміру Бога. Він закликає їх відпочити «від своєї праці», тобто прийняти визволення від Бога, яке стало можливим завдяки Христу. Вони не могли стати праведними лише завдяки власній «праці», зокрема вчинкам, яких вимагав Мойсеїв закон, оскільки на той час він вважався мертвим (Рм 10:4; Кл 2:13, 14; Єв 7:12; пор. коментар до Єв 6:1). До того ж вони мали докладати всіх зусиль, щоб не стати на «шлях непослуху», як це зробили невірні ізраїльтяни (Єв 4:11; див. коментар до Єв 4:3).
З усіх сил намагаймося. Див. коментар до 2Тм 2:15.
Слово Бога. Як видно з контексту, тут «слово Бога» стосується звістки, в якій Бог сказав про свій намір, тобто його обіцянки. У попередніх віршах (Єв 3:7—4:11) йдеться про намір Бога щодо ізраїльтян. Він чітко сказав їм, що вони стануть його особливою власністю та увійдуть в Обіцяний край, де зможуть поклонятись йому в прийнятний спосіб і насолоджуватися благословеннями, які приносить чисте поклоніння (Вх 3:8; 19:5, 6; Пв 12:9, 10). Бог подбав про те, аби його обіцянки і наміри були записані у його натхненому Слові, Біблії. Отже, в ширшому розумінні вислів «слово Бога» з Єв 4:12 стосується всієї Біблії. (Пор. 2Тм 3:16 і коментар.)
Слово Бога живе. Слово Бога, тобто те, що він сказав про свій намір, є «живим» з кількох причин. Раніше учень Степан використав подібний вислів («живі священні слова»), коли говорив про Закон, даний ізраїльтянам на горі Сінай (Дії 7:38; див. також Рм 3:2 і коментар). Ті «слова» Бога, тобто його звістка, давали надію на життя тим, хто до них прислухався (Пв 32:47). Крім того, вони мали жити в серцях тих, хто їх приймав (Пв 30:14). А найважливіше, Бог Єгова завжди живий і постійно працює, щоб виконувати своє слово. Саме тому «слово Бога» — вічне, незмінне і здатне справляти вплив (Іс 55:10, 11).
Справляє могутній вплив. Або «потужне (дієве)». У випадку ізраїльтян, які не хотіли співпрацювати з Богом у здійсненні його наміру, «слово Бога» справляло могутній вплив в тому розумінні, що виявляло брак віри в їхніх серцях (Єв 3:8, 16—19). Павло заохочує християн єврейського походження брати уроки з цієї натхненої історії про ізраїльтян. Він знав, що потужне і дієве «слово Бога» буде справляти могутній вплив і на їхнє життя. Воно здатне показати, що є насправді в їхніх серцях, а також може зміцнити віру і змінити життя на краще. (Пор. коментарі до Флп 2:13 і 1Фс 2:13, де Павло вживає грецьке слово, яке є спільнокореневим зі словом, перекладеним тут як «справляє могутній вплив».)
Обосічного меча. Грецьке слово ма́хайра, яке в цьому вірші перекладається як «меч», очевидно, стосувалося порівняно короткого меча. (Наприклад, див. медіагалерею, «Римський меч»; пор. Об 1:16; 2:12; 6:8, де вживається інше грецьке слово, ромфа́йа, перекладене як «довгий меч».) Деякі мечі були «обосічними», тобто їхній клинок (металева різальна частина) був гострий з двох боків. Вжита тут метафора наголошує на силі Божого слова. Якщо говорити про його здатність проникати, то, як далі пояснює Павло, воно потужніше і дієвіше, ніж будь-яке зроблене людиною знаряддя.
Розділяє душу й дух. Тут Павло наголошує на тому, що Боже слово, тобто звістка, здатне глибоко проникати в саме єство людини, наче гострий меч. У Біблії грецьке слово, перекладене як «душа», загалом стосується будь-якого живого створіння, а отже, чогось фізичного, видимого. (Див. глосарій, «Душа»; див. також коментар до 1Кр 15:44.) Тому в цьому контексті слово «душа» стосується того, якою людина є ззовні, а слово «дух» — того, якою вона є всередині, яке в неї мислення. (Див. глосарій, «Дух».) Боже натхнене слово «проникає настільки глибоко, що розділяє душу й дух», тобто виявляє набагато більше від того, що видно ззовні. З того, як людина реагує на Божу звістку, можна побачити її справжню сутність, її погляди і спонуки.
Суглоби й кістковий мозок. Цей образний вислів ще більше підкреслює те, наскільки глибоко Боже слово здатне проникати в єство людини. Суглоби, які з’єднують кістки, а також кістковий мозок виконують свої функції всередині тіла і невидимі для людського ока. Оскільки кістковий мозок є лише в кістках, не дивно, що його грецький відповідник також мав переносне значення — «ядро» або «серцевина». Павло використовує у своїй метафорі ці два слова, аби показати, що Боже слово може проникати дуже глибоко і впливати навіть на найпотаємніші думки та почуття.
Спроможне розпізнавати думки та наміри серця. Грецьке слово, перекладене як «спроможне розпізнавати» (букв. «спроможне судити»), передає думку про те, що хтось уважно вивчає, оцінює і бачить різницю. Цю здатність Божого слова добре видно в тому, що воно може навіть розрізняти «думки» і «наміри», хоча ці два поняття дуже близькі за значенням. Реакція людини на Божу звістку може виявити її думки — що саме вона думає. Але Божа звістка спроможна зробити навіть більше — вона може виявити наміри, тобто показати, чому саме людина думає так чи інакше. Ці завершальні слова у Єв 4:12 вказують на те, що Боже слово проникає глибоко в наше символічне серце, розпізнаючи думки, погляди, бажання, спонуки і цілі, а отже, повністю виявляючи нашу внутрішню сутність. (Див. коментарі до Мт 22:37; Еф 5:19.)
Того, перед ким ми маємо відповісти. Або «того, кому ми маємо дати звіт». Цей вислів малює в уяві картину людини, яка просить своїх підлеглих дати звіт. (Пор. Мт 25:19; Лк 16:2, де вживається те саме грецьке слово, що перекладається тут як «відповісти», або «дати звіт».) Усі люди мають відповісти за свої вчинки саме перед Богом (Пс 62:12; Пр 24:12; Ек 12:13, 14; Рм 2:6; 14:12; 2Фс 1:7—9; 1Пт 1:17; 4:5). Звичайно, слова Павла не означали, що Єгова спостерігає за християнами для того, аби покарати їх за помилки. Навпаки, він спостерігає за своїми служителями, бо любить їх, дбає про них і дуже хоче їх винагородити (Пр 19:17; Іс 40:10; Мт 6:4, 6; Єв 11:6).
Великого первосвященика. У цьому листі Павло вже згадував про те, що Ісус є первосвящеником (Єв 3:1; див. коментар до Єв 2:17). Але тут він додає до цього титулу прикметник «великий». (Пор. Єв 10:21.) Далі в листі він пояснює, що Ісус, по суті, найбільший серед усіх первосвящеників з роду Аарона (Єв 4:14—7:28).
Який увійшов до небес. Павло починає обговорювати, наскільки Христос як первосвященик перевершує первосвящеників, які служили в земному наметі, а потім у храмі. Згідно з Мойсеєвим законом, раз у рік первосвященик входив у Найсвятіше з кров’ю тварини, яка була принесена як жертва примирення за народ Ізраїля (Єв 9:7). Але великий Первосвященик Ісус після свого воскресіння увійшов у «саме небо» і став перед Єговою, щоб у символічному значенні принести йому свою пролиту кров. Ця жертва повністю і назавжди примирила з Богом всіх, хто вірить в Христа (Єв 9:11, 12, 23, 24; 10:1—4).
Ми маємо не такого первосвященика, який не міг би співчувати. Павло не просто каже, що Ісус може співчувати, а використовує подвійне заперечення, щоб підкреслити свою думку («маємо не такого… який не міг би»). Цим Павло запевняє християн єврейського походження, що Ісус дуже відрізняється від недосконалих чоловіків, які служили первосвящениками. Упродовж історії деякі ізраїльські первосвященики не виявляли співчуття до людей, яким мали б допомагати.
Співчувати нашим слабкостям. Грецьке слово, перекладене тут як «співчувати», означає поділяти почуття іншої людини і переживати те, що переживає вона. (Див. також Єв 10:34, де Павло вживає те саме грецьке дієслово.) Досвід життя на землі допоміг Ісусу поглибити своє співчуття до людей. Він був людиною в повному розумінні цього слова — зносив болючі втрати, розчарування, несправедливе ставлення, втому і приниження. (Див. коментар до Єв 2:17.) Крім того, він неодноразово показував, що глибоко співчуває тим, хто бореться з гріхом. (Див. також коментарі до Мр 5:34; Ів 11:33, 35.)
Випробуваний у всьому. Див. коментарі до Єв 2:18; 4:15; 5:8.
Отже, наближаймося зі свободою мови. Хоча християни грішні, вони можуть наближатися до Єгови, поклоняючись йому у прийнятний спосіб і звертаючись до нього в молитвах. Це ті благословення, які на них зливає «великий первосвященик» Ісус на підставі своєї викупної жертви (Єв 4:14; 10:19—22, 35; див. коментарі до Еф 3:12; Єв 3:6). Форма грецького дієслова, перекладеного тут як «наближаймося», вказує на те, що християни можуть вільно наближатися до Божого престолу у будь-який час. Але ця «свобода мови» не дає їм права звертатися до Єгови нешанобливо або фамільярно. Християнин має молитися з гідністю і повагою, а також з вірою і цілковитою впевненістю, що Єгова готовий вислухати його молитву (1Ів 3:21, 22; 5:14).
Престолу незаслуженої доброти. У Біблії слово «престол» часто вживається в переносному значенні і стосується влади, яку обіймає якийсь правитель. Тож престол незаслуженої доброти Єгови представляє його спосіб правління. Характерними ознаками Божого правління є любов і доброта, якими він щедро обдаровує інших. (Див. глосарій, «Незаслужена доброта».) Саме така доброта спонукала Єгову дати недосконалим людям унікальну можливість наближатися до його царського престолу. Павло заохочує християн єврейського походження скористатися цією незаслуженою добротою, яку Бог виявляє людям на підставі викупної жертви Ісуса Христа, «великого первосвященика» (Єв 4:14; див. коментарі до Ів 1:14). Отже, правдиві християни, наближаючись до Бога в молитві, можуть бути впевненими: щоразу, «коли [їм] потрібна буде допомога, Бог наділи[ть] [їх] милосердям і незаслуженою добротою».