Що робиться з в’язницями?

ПРОТЯГОМ історії людства громада мала повне право карати за злочин. Сьогодні, майже у всіх країнах засилають до в’язниці тих, що поповнюють поважний злочин. Деякі сидять у в’язниці ціле своє життя.

А скільки людей бачать внутрішню частину в’язниці кожного року? У Сполучених Штатах засилається близько 2.500.000 до в’язниць. В якому-небудь дні є коло 1.250.000, що чекають на суд або відбувають термін кари по тюрмах, поправних закладах, робітничих таборах і клініках або є на поруці під наглядом. Їх доглядає близько 120.000 осіб. А скільки це коштує податковців? Приблизно тисяча мільйонів доларів річно.

У недавніх роках, в’язниці по багатьох країнах звертали увагу публіці великими бунтами та пролиттям крови. А головно це є правда в Сполучених Штатах, де тюрми зустрічають кризу. У вересні 1971 р. та криза вибухла в найбільше в’язничне пролиття крови за цього століття.

Випадок відбувся в Атікка Стейтовій Поправній В’язниці де 1.200 в’язнів поневолили 38 вартових і робітників. Після чотирьох днів, більше як 1.000 стейтових вояків і народної сторожі взяли під контролю в’язницю. Під час стрілянини було вбито 32 в’язнів і 10 вартових та робітників і більше як 200 в’язнів було поранено. Дев’ять вартових було вбито кулями нападаючих поліцаїв помилково.

Тому що по багатьох місцях в’язниці є в клопоті, то воно вчасно запитати наступні питання: Як сучасні в’язниці почалися? Чи вони приносять користі, які були на меті коли вони були створені? Чи життя у в’язниці помагає направляти злочинців? І, що сказати про жертви злочину — хто їм компенсує? Чи є кращий спосіб карати за злочин проти громади? Чи прийде колись час, що не буде треба в’язниць?

Як вони почалися?

Вас може дивувати, що в’язниці так, як ми сьогодні знаємо їх, почалися не дуже давно тому. За стародавніх часів було дуже мало в’язниць. Перед 17 століттям людей не брали до в’язниці карати за злочин. Лише спеціальних злочинців карали в’язницею, можливо заковували їх, примушували їх виконувати дуже тяжку працю у відокремленні, або над ними дуже знущалися в інші способи.

У давніших часах в’язниці були лише місця де заскаржених тримали до часу суду. Після суду, якщо були винні, їх засуджували до кари. Але, крім кількох винятків, та кара не була засуд до тюрми. Їх або вбивали, переважно вішанням або стинанням голови, або фізично карали, включаючи биття, клеймування та калічення, а тоді відпускали на волю.

Деяких злочинців закладали у колодки, із дерев’яною рамою, яка мала дірки на ноги і руки. Таким способом, винного виставлялося на публичну ганьбу і тоді відпускалося на волю. Стовп ганьби був щось подібного, зроблений з дерев’яної рами, яка була прибита до стовпа, з дірками на голову і руки заскарженого, якого заковували стоячого. Це також був засіб виставляти його на публичну ганьбу на якийсь час і тоді його відпускали. Часами злочинців засуджували до невільництва, часто на галерах (кораблях). Ці галери порушувалися рядами весел. Злочинець, переважно в кайданах, мусів веслувати якийсь час.

У Сполучених Штатах і в Англії спочатком 17-го століття, накладали смертну кару за більше як двіста відмінних правопорушень. За менший злочин, злочинців карали фізично, биттям, каліцтвом або закладали в колодки. Але їх тоді відпускали. Дуже мало карали знаними сьогодні засудами до в’язниці.

У стародавньому Ізраїлі, закон, якого Бог дав через Мойсея не робив умов на в’язниці. Злочинців тримали лише тоді коли їхні справи були тяжкі і треба було чекати на більше слідства. (3 Мойс. 24:12; 4 Мойс. 15:34) Але в ранній історії стародавнього Ізраїля ніколи не засуджували до в’язниці.

У цих ранніх способах витрачувалося дуже мало публичних грошей для карання злочинців. Там було дуже мало в’язниць або вартових, щоб пильнувати їх.

Поняття про кару міняється

Протягом вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століття, поправками почали змінювати способи, якими каралося порушників закону. Поступово ці поправки знесли смертну кару за багато злочинів. У сучасних роках, багато країн таки цілком скасували смертну кару. Також, із часом скасували фізичну кару. На місце смертної і фізичної кари почали засуджувати злочинців до в’язниці.

Це значить, що по в’язницях тепер буде більше людей, з яких деякі є засуджені на довгий термін. Отже, треба було будувати в’язничних закладів, щоб помістити цих злочинців. Декотрі в’язниці в Сполучених Штатах, називаються “поправні”, вірячи, що в них злочинці покаються. Надіялися, що злочинець буде мати досить часу роздумувати над своїм злочином і покаятися так, що не буде більше робити злочину коли його відпустять.

Проте, часто ці перші в’язниці ставали камерами жахів. На початку, засуджених і тих, що чекали на суд (включаючи й невинних), мужчин і жінок, старих і молодих, здорових і хворих, перших правопорушників і запеклих кримінальників, згромаджували докупи. Переважно ці в’язниці кишили паразитами, були брудні й переповнені. Відразу вони перемінилися в центри фізичного та морального приниження. Про типову в’язницю в Англії, журнал The Gentleman’s Magazine із 1759 р. сказав:

“Вона стала розсадником неморальства і лукавства по всіх своїх галузях. Лінивий учень, коли його візьмуть до поправного дому, відразу зустрічає грабіжників, злодіїв, кишенькових злодіїв і мандрівних розпусниць, свідків найгіршої нечистоти і розбещеної розпусти, і переважно лишає позаді себе там будь яку добру рису, що він колись мав разом із його здоров’ям”.

У 1834 р., один чоловік, як урядова особа подорожував до Норфолк Острова, що є кримінальна колонія коло дев’ятсот миль на північний схід від Сідней, Австралія. Його послали потішити тих, що були засуджені на смерть. Про свій досвід він писав:

“Було надзвичайним зауважити, що коли я викликав імена засуджених на смерть, вони один за одним, падали на коліна і дякували Богові, що їх визволялося від того страшного місця [екзекуцією] смертю, а решта, яким відстрочували виконання вироку [не вбивали] стояли, мовчки і плакали. Я ще зроду не бачив нічого такого страшного”.

Так пізно як у цьому двадцятому столітті, стан по в’язницях часто був надто огидний навіть у Сполучених Штатах. Переглянувши одну в’язницю на початку 1920-их роках, одна офеційна особа так перелякалася трактуванням ув’язнених, що сказала: “Ми маємо до діла з брутальним звірством”.

Отже замість бути місцями перетримання до суду, на протязі кількох минулих століть, в’язниці ставали місцями кари. Ув’язнення, стан, і відношення до в’язнів, усе це стало тяжкими тортурами. Але здається більшість осіб почали вірити, що цей спосіб був кращий, щоб стримувати інших від злочину і помогти їм більше не чинити злочин. Вірили, що направду правопорушник уже більше не схоче переносити такої долі. Але дуже мало вживалося заходів, щоб направду поправляти переступників і зробити їх корисними членами суспільства.

Отже у цьому часі карання злочинців, в’язниці вважали за сумне, але потрібне лихо. Коли хтось оплакував труднощі в’язнів, то часто можна почути відповідь: “Вони повинні були краще пильнувати себе, щоб не порушувати закони і не бути арештованими”.

Однак, під цим новим поняттям, чи в’язниці стримували осіб від злочину? Чи вони були кращі від колишніх способів, якими виконували смертну і фізичну кару?

[Ілюстрація на сторінці 4]

400.000 щоденно —сидять за ґратами

Кожний в’язень коштує 2.500 доларів річно

[Ілюстрація на сторінці 5]

Ганебний стовп (зліва); колодки (зправа)