Чи в’язниці досягають своєї цілі?

Ні, ЦЕ поняття вживати в’язницю, як кару, щоб стримувати людей від чинення злочину не було корисне. По суті, злочин побільшився.

І ті, яких засуджували до в’язниці не користали з того. Переважно, в’язниця мала негативні або від’ємні наслідки. Це було іронічно, бо громада брала злочинця до в’язниці тому, що він вчинив якийсь поганий злочин проти неї, але через жалюгідний стан у в’язниці злочинець переважно робився ще гіршим. Тоді його відпускали назад у громаду, і часто він був знову заарештований на довший час!

А у теперішньому часі основне поняття про в’язниці знову дуже змінилося. Ця нова ідея, яку висовували щирі поправники мала поправити або реабілітувати злочинця, що є головний намір в’язничного життя. Уважали, що саме ув’язнення вистачить, щоб покарати злочинця. На в’язня не можна було накидати жодної фізичної кари, як то колись було.

Яків Беннет, колишній директор федеральних в’язниць у Сполучених Штатах продовж минулих сім років, сказав про скасування фізичної кари в цьому новому поняттю: “Начальникам федеральної системи суворо забороняють уживати будь-якої фізичної кари. Вони не вживають цієї кари, тому що вона не є бажана і також тому, що вона не є така корисна, як відбирання якихось привілеїв, зміни в роботі, або скасування дорогоцінних відвідин”.

В’язні, що не хочуть співпрацювати також можуть втратити ‘оцінки за добре поводження’ за які було б можна скорше дістати звільнення, а тепер будуть змушені залишатися довше у в’язниці. Думали, що страх такої втрати буде заохочувати краще поводження.

Але, крім скасування брутальности, і поліпшення життєвих обставин, то на чім іншім мали засновувати поправлення? Загальна думка була, що в’язня навчать відвернутися від його злочинного шляху властивою освітою. Освіта включала навчання якогось страху так, що коли його звільнять, то він стане кориснішим членом суспільства.

Чи так дійсно сталося? Чи сучасні в’язниці зазнають такі наслідки?

Обставини у в’язницях

Без сумніву, що стан по в’язницях загально дуже поліпшився від жахливостей минулих століть. Однак, чи ці обставини є такі, щоб вони краще впливали на людей, поліпшаючи їхній розумовий погляд?

Сенатор Едвард Брук із Масачузетс сказав, що ‘обставини по в’язницях майже в цілому світі є огидні і мають дуже нелюдяний вплив’. Член Конгресу, Вілям Андерсон із Теннесі сказав: “Система поправлення в С.Ш. обернулася в цілковиту народну ганьбу”.

Федеральні влади, які переглянули стейтову в’язницю Західної Вірджінії назвали її “цілковите нещастя” і “в’язничне страхіття”. Буйність була переважно неконтрольована. Наркотиків і алкоголю не бракувало. Позивальний адвокат сказав про неї: “Посилати людину до такої в’язниці є цілком безумно, тому що вона вийде з неї ще гіршою, як зайшла”.

Часопис Сан Франціско Хронік писав про справу Свідка Єгови, якого взяли до в’язниці, тому, що його сумління не дозволило йому служити при війську. Одного дня цей мир-люблячий чоловік почув гамір у сусідній камері. Пізніше, прийшли вартові й набили в’язнів, включаючи й Свідка! Газета каже: “Вони душили і били його по горлянці і тоді повели до кінця коридора, де ‘так нелюдяно і брутально били інших в’язнів, що він аж не міг дивитися на це’ і відвернув свою голову”. Він сказав, що вартовий також вдарив його палицею в око і скроню. Тоді його заслали до самотного ув’язнення і тримали без лікарського догляду. Проте, він не мав нічого спільного з заколотом.

Також, тому що по в’язницях немає жінок, то мужоложство кишить по них, так як пристрасть жінки до жінки по жіночих в’язницях. Масові мужоложні ґвалти бувають дуже часто. У книжці Я Вибрав В’язницю (анг. мові), колишній урядник в’язниці каже про цю справу: “Ніхто не має відповіді на цей клопіт”.

У Канаді, часопис Віндзор Стар звіщає, що переглянувши проблему, двадцять три судді “були потрясені” від того, що знайшли. Часопис сказав: “Колишні в’язні повідомили урядників, що молодому чоловікові майже неможливо обминути статеве насильство, в більшости в’язниць цієї країни. ‘Ґвалти завжди бувають’, каже Іван Теннант, якого тримали 13 років у в’язниці. ‘Я бачив як на молодих в’язнів кожної ночі нападало три, або чотири’”.

Життя у в’язниці також може розбивати моралі жінок. Обмеження руху, дійсність в’язничного життя, суворе регулювання часу, нечастий дотик із своїми, загроза статевої неморальности, все це є надто пригноблюючим.

Крішна Неру Гутізінґ, сестра колишнього прем’єра Індії, сказала про свій досвід в індійській в’язниці, коли її заарештували за політичне обвинувачування кілька років тому: “Я знайшла, що брак людяного відношення, зухвалий спосіб, яким до нас говорили і пригноблююча атмосфера в’язниці, часами були неможливо стерпіти”. Вона говорила про життя “повне погроз, буйности, підлости і підкупу де все проклинали з одного боку, а підлещувалися з другого. Чутлива особа все була в стані постійної напруги і в нервах”.

Про дітей, яких родинні суди відсилають до поправчого дому, часопис Нью-Йорк Таймс (анг.) з 27-го липня 1971 р., каже: “У поправному домі дитину замикають із іншими, які вчинили душогубство, грабіжництво, згвалтовання та інші злочини. В них кишить мужоложство. Намагаючись розв’язати один клопіт, суд поставив дитину в стан, який може довести лише до більше клопотів”.

Що сказати про поправку?

Ясно є, що жодні з цих обставин не будуть заохочувати осіб поправитися. Але, що сказати про такі програми перевиховування, як набирання нових робітничих здібностей? Чи вони зможуть діяти проти таких поганих впливів?

Самі урядники в’язниці відповідають Ні. Вони щиро признають, що по в’язницях навчається дуже мало фахових здібностей, що робота є нудна і не цікава, і що вони дійсно не мають ніякої здорової програми, щоб поліпшити розумовий стан в’язня, який є ключем поправки”.

Часопис Нью-Йорк Поуст із 18-го вересня 1971 р., наводив головного Суддю Бурґера, з Найвищого Суду С.Ш., кажучи: “Дуже мало в’язниць сьогодні мають освітню або професійну програму перевиховувати в’язня і вернути його назад у громаду, як корисну, незалежну людину”.

Журнал англійський Guardian Weekly помістив листа від в’язня, якого недавно звільнили з в’язниці. Там він сказав: “В’язниця є так страшно переповнена і має великий брак санітарних засобів, що ‘бруд’ в найгіршому стані є єдине слово, яким можна описати її стан. . . . Засуд до в’язниці може бути соромом, приниженням, і заплямованням гордости і особистости. . . . Жодним способом, в’язниця не є періодом поправки для злочинця або затримкою проти дальшого злочину”.

Це оцінення підтримують докази зі всіх сторін. Сучасні в’язниці не стримують злочину, тому що він ‘вибухає’ майже в кожній країні на землі. І в’язниці не виконують того, що поправники сподівалися від них. Вони не привчають злочинців до кориснішого життя коли вертаються назад у громаду. Так як сказав U.S. News & World Report із 27-го вересня 1971 року: “Невдачу в’язниць поправляти злочинців можна бачити з статистик, які показують, що близько 80 процентів всього поважного злочину поповнюють ‘колишні’ в’язні”.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Дітей, яких відсилається до закладів часто кладеться в ситуацію, яка може довести лише до більших клопотів