Які розв’язання вони пропонують?

ТОМУ що В’ЯЗНИЦІ ДІЙСНО не поправляють злочинців, і напевно не стримують поширення злочинности то що тепер робити? Що робити з особами, які поповнили злочин?

Відповіді від урядових осіб, поліції і пересічної людини є суперечні. Вони не мають ніякого сумісного шаблону. Офіційні особи перечать одні одним.

Жорстокі чи більш поблажливі

Одна думка є, щоб перестати пестити в’язнів. Ті, що є цієї думки кажуть, що кара повинна бути багато гірша, а відбування засуду у в’язниці суворіше.

Часопис Лондонський Таймс зауважує, що британський Police Review каже, що “час уже прийшов вішати, бити, морити голодом, або карати деяких злочинців різними способами, щоб вони страждали”. Він каже, що людям уже “набридла” поблажливість, яку показують злочинцям.

Навіть деякі в’язні погоджуються, щоб карали фізично — якщо вкоротять засуд. Один в’язень із Алкатраз сказав в’язничним урядникам: “Є три причини чому людей замикають у в’язниці. На кару, на перевиховання і охорону публіки. Мені здається, що деколи не добачують останніх двох причин, коли засуджують злочинця. Коли людина відбуває кару три, п’ять або десять років далеко від родини і знайомих, під справедливим, але гнітючим трактуванням, замкнена в камері, від якої відбирають усю красу нормального життя, і яку змушують наслідувати монотонну рутину, то чи не не є забагато?”

А що він радить? Цей в’язень сказав: Я думаю, що більшість в’язнів відповідали б ‘ні’ до в’язничних реформ — вони кажуть, ‘зробіть в’язниці строгішими, навіть брутальними, але вкоротіть засуду щоб закінчити справу’. Ніхто не подумав би бити чоловіка день за днем, місяць “за місяцем, за той самий злочин. Але роки ув’язнення є ще гірше”.

Однак, деякі пропонують протилежне. Вони кажуть, що життя по в’язницях є дуже жорстоке. Вони любили б ужити більше податків, щоб перемінити в’язниці в місця де в’язні зможуть жити більш пристойно і щоб дати їм продуктивної заохочуючої праці. Вони хочуть зробити долю в’язня легшою, і щасливішою.

Ясно є, що над цією справою не має згоди. Але ми не повинні забувати про одну річ. У сучасних століттях по в’язницях уже випробовували все можливе. Те, що деякі тепер радять, чи бути більш жорстоким чи менш довші чи коротчі засуди, реформи чи без реформ, — уже все випробовували. І всі ці способи не вдавалися. Хіба це розсудливо вертатися і знову випробовувати колишні невдачі?

Самі в’язниці є під сумнівом

Тому то деякі авторитети тепер починають сумніватися про саму ідею в’язниць. Вони не є певні чи більшість осіб, що є ув’язнені повинні бути там чи ні.

Книжка Етика Кари (анг. мові) каже: “Після більше як 150 років в’язничного поправлення, визначна риса теперішнього руху є її недовірливість щодо користи ув’язнення і його шукання нових і кращих способів карання поза в’язничними мурами”.

Колишній директор федеральної в’язниці, Яків Беннет, сказав про життя в ній: “Це відбирає чоловіків від їхніх родин і приятелів на довгий протяг часу. Це кладе на них велику пляму на ціле їхнє життя. Це обмежує їх до кількох нудних акрів землі і силує на них довгі монотонні години. Це вдягає їх у дешеві мундури, в яких нема жодної особистості. Це нищить їхню приватність і гуртує їх із особами, яких вони можливо ненавидять. Це відбирає від них нормальні статеві зносини і накидає спокуси до мужолоства. Засуд до в’язниці в найгіршому стані є лише удосконалені муки багато жорстокіші від фізичної кари .

Інші погоджуються з цим. Адвокат, що був на зібранні урядників в’язниць пише про їхні погляди:

“Кожний чоловік був голова великої в’язниці; усі були досвічені в’язничих справах; жодні не мали ‘м’якого серця’, що ‘пом’ягшують’ злочин або показують любов злочинцям.

“Я запитав начальника, що сидів коло мене, який процент осіб під його наглядом належалося замикати до в’язниці. ‘За якими рівнями?’ він запитав. ‘Щоб охоронити суспільство від особистої шкоди’, я відповів. ‘Коло 10 до 15 процентів’, він відповів. Ми тоді говорили з усіма іншими начальниками на зібранні; І ніхто не перечив цьому”.

“Від того часу я відвідав багато різних в’язниць в країні і за морем, я ставив ті самі питання. І ще ніколи не дістав іншої відповіді”.

Рамсей Кларк, колишній загальний адвокат Сполучених Штатів, має подібний погляд. Він просуває “філософію, щоб де можливо відвернути замкнення запобіжним зусиллям, громадським трактуванням і наглядом”.

Отже після багатьох років випробування і невдачі, заключення до якого чим раз більше начальників в’язниць приходять є, що в’язниці не стримують злочину, ні поправляють злочинців. Вони не виконують намірів, що є призначені для них, отже треба чогось іншого. Але не має спільної згоди чим можна заступити в’язниці. Замість згоди є безліч думок.

Більше включено

Ми не повинні поквапно, одначе, робити заключення, що невдача в’язниць є основна причина вибухаючого злочину. То не в цім справа, хоч невдача в’язниць погіршує вже існуючий поганий стан.

Що тут є включено є багато більш основним. Взагалі маємо в основному хворобу, яка набрила на людство. А переповнені в’язниці лише відбивають ту хворобу суспільства.

На протязі довгого часу, а особливо після Першої Світової Війни, народи стали насичені поганими впливами. Масове насилля і знищення у війні, расове упередження, розмноження нетрів, гетто, убогість, самолюбство та лицемірство по високих рівнях політичного, релігійного та економічного життя дуже поширилося. Дозвільні науки про моралі дальше роз’їдали високі принципи та заохочували кримінальні напрями.

Біблія добре каже, ви жнете те, що сієте. З такими поганими впливами набиваючи розуми на тротязі більше як половина століття, то це не повинно дивувати нас, коли ми бачимо так дуже багато злочинців.

Також, звіт, якого видав Відділ Правосуддя в С.Ш. зауважує, “що 75 процентів заарештованих за грабіжництво були молодші 25 років віку”. Він показує, що з цих, 33 проценти були малолітки”. Це значить, що багато молодих осіб, які ніколи не бачили середини в’язниці чинять злочин. Отже складати вину на життя у в’язниці за більшість поширюючого злочину не можна. Це вади в громаді множать злочин.

І це не значить, що лише кілька осіб є включені в злочин і попирають злочин. Відповідальність у великій мірі спочиває з населенням. Колишній дорадник президента про зорганізований злочин, Ральф Салерно, говорячи до канадійських слухачів сказав:

“Особи, які йдуть у заклад або купують товар та службу кримінальних синдикатів, є ті самі особи, які кажуть виборцям вашим і моїм, що вони прагнуть закона і порядка та правосуддя.

“[Чи ви] хочете припинити Зорганізований Злочин завтра рано в 8 годині? Ви постарайтеся, щоб кожний канадієць, а я постараюся, щоб кожний американець перестав попирати своє незаконне діло і Зорганізований Злочин зникне. Вам не треба поліцаїв. Вам треба чесних горожанів. Вам треба атакувати лицемірство”.

Таким способом, зусилля поправляти злочинців по в’язницях не вдається з тієї самої причини, яка множить злочинців поза в’язницями: світові науки, відношення і вчинки діють проти витворення здорових розумів. Ми не можемо реалістично сподіватися, що поправки в’язниці будуть діяти, або що злочин зменшиться, коли побачимо якою розумовою дієтою люди тепер харчуються. А яка є відповідь? Що можна зробити з в’язницями? Чи щось колись зробиться з обставинами, які множать беззаконників?

[Вставка на сторінці 7]

ДЕЯКІ ГОЛОВНІ ПРИЧИНИ ЗЛОЧИНУ

Масове насилля під час війни, расове упередження, нетри і гетто, убогість, політичне і релігійне лицемірство та дозвільна наука.

[Вставка на сторінці 8]

ОХОРОНА ВІД ЗЛОЧИНУ Є КОШТОВА

У Сполучених Штатах є приблизно 500.000 поліцаїв. Річний кошт є більше як 4.000.000.000 доларів, не включаючи платні суддів, робітників по в’язницях, або кошт підтримування будинків та приладів. Початкова платня одного поліцая по багатьох містах тепер є коло 8.500 доларів.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Колишній директор федеральної в’язниці каже: “Засуд до в’язниці в найгіршому стані є лише удосконалені муки багато жорстокіші від фізичної кари”.