Кампанія Радянського Союзу знищити релігію

КОЛИ комуністи взяли контролю над Росією, вони зараз виявили свій намір відносно релігії. А цей намір був цілком знищити релігію і перемінити державу на безбожницький штат. Правда, на початку 1900-го десятиріччя, Ленін писав, щоб бути толерантним до релігії. Але коли большевики взяли силу, то зараз стало ясно, що уряд уважав релігію за ворога і що він буде старатися знищити її. У свойому творі Споріднення Робітничої Партії з Релігією, Ленін сказав:

“ ‘Релігія є опіум (отрута) для народу’ — ці слова Маркса є наріжний камінь всього світового поняття Марксизму у справах релігії. Марксизм уважає всі сьогоднішні релігії і церкви, всяку і кожну релігійну організацію бути органом [ворога] буржуазних реакційних сил”.

Напад починається

Перебравши силу в листопаді 1917 р., новий уряд негайно видав декрет оголошуючи, що всі землі, включаючи й церковне майно, тепер стали майном людей (дійсно уряду). Цей закон приготовив дорогу пізніше забрати все церковне майно.

Інший декрет заявляв, що всі горожани є рівні без різниці до якої релігії вони належали, або навіть коли й не належали до жодної релігії. Практичні наміри цього закону були просувати і поширювати безбожництво.

Тоді, на початку 1918 р., уряд проголосив відділення російської Православної Церкви від Держави. Тоді комуністи конфіскували все церковне майно. Вони також заборонили вчити релігію по школах. І уряд перестав давати церквам гроші.

Ці кроки були лише частиною нападу. Ще мало прийти багато більше. Важним за поглядом уряду, було те, що треба було зробити з розумами людей, а особливо молодших. Перша конституція в 1918 р. сказала, що “право до рєлігіїної й проти-релігійної пропаганди признається всім горожанам”. Але ця конституція була поправлена в 1929 р., і ‘право до релігійної пропаганди’ було скасоване. В той час як ‘право до проти-релігійної пропаганди’ було затримане, тільки “право визнавати релігійну віру було дозволено”.

Цей закон 1929 р. дуже пошкодив релігії. Він заборонив виконувати яку-небудь суспільну, освітню або добродійну роботу. Цим обмежилося релігійні групи лише до будинків, яких влади приписували їм. Вони не могли нічого робити, щоб поширювати своєї релігії. Тому що по школах дітей навчали лише безбожництва, то майбутність релігії не виглядала дуже добра.

Наслідок

Усі ці закони і вороже відношення уряду мало свій наслідок. Від перших тижнів революції й після того, нападали на церкви по цілій країні. Їх обграбовували, нищили або перемінювали на фабрики, товарові склади, залі для політичного зібрання, театри або музеї.

Тут нападали не лише на Православну Церкву. Також нападали на інші релігії. Наприклад, римо-католицьких священиків забирали до в’язниці, відбирали церковне майно, і обмежували католицьку освіту. Комуністичний звичай був розвивати товариства священиків, які були вірні лише Москві, тим підмиваючи владу папи.

Під таким великим натиском, деякі релігії зникли цілком. Юніатська церква (греко-католицька) була одна. Ця церква була мішаниною Римо-Католицизму і Православної Церкви. Вона мала велику силу серед українців Західних земель. Але священиків, які виступали проти комунізму, забирали до в’язниць або засилали. Інші священики зрікалися вірности папі, покидали свою релігію і ставили себе під владу Православного патріарха в Москві.

Разом із загарбанням церковного майна, ув’язнень або вигнанням протистуючих священиків та зачиненням церков, відбувалася несамовита кампанія набивати розуми комунізмом, особливо через пресу, радіо, кінофільми і по школах. А головно руїнницьким був шкільний підручник для дев’ятого року школи, виданий в Радянському Союзі, в якому було сказано:

“Дослідження законів еволюції органічного світу помагає витворити матеріялістичне поняття. . . .

“Крім цього, ця наука озброює нас для протирелігійної боротьби, даючи нам матеріялістичне тлумачення вигляду наміра органічного світу, а разом з тим доказує походження людини від нижчих тварин”.

Діти були під владою своїх безбожницьких вчителів. І їхні церковні родичі не мали сили подолати такий вплив. Більшість цих родичів знали дуже мало або й нічого про науки й практики своєї власної релігії. Отже вони не були приготовлені виступати проти течії.

Крім цього, для молодих зорганізували великі організації. Там були “Молоді Піонери” для дітей, і “Союз Комуністичної Молоді” (Комсомол) для підлітків від шістнадцяти до двадцяти трьох років віку. Ці організації були набиті поняттям Маркса і Леніна. Хоч членство не було примусове, то однак суспільний натиск був дуже великий. Пересічне бажання молодих бути частиною чогось популярного взяло верх.

Отже коли комуністи дістали силу, вони віддали себе викорінити всю традиційну релігію. І на протязі перших двадцять п’ять років після 1917 р., вони підтримували кампанію проти релігії, хоч напади приходили хвилями, бувши більш сильні й жорстокі в деяких часах ніж в інших.

Чому такі протирелігійні?

Ці напади перестрашили багатьох людей по інших країнах. Але це не було так зі всіма російськими людьми. Там були маси людей, які вважали ці зміни як справедливу відплату за злочини, які церкви чинили.

Щоб зрозуміти почуття багатьох росіян, то перше треба зрозуміти що церкви, а особливо Православна Церква, була головною причиною на гноблення людей під царями. Багато століть через своє самолюбство священики обслуговували проводарів і не звертали уваги на потреби людей, ігнорували нижчими класами, і тримаючи їх у темноті й незнанню. Більшість людей стали дійсно невільниками проводарів та заможної класи. І священики старалися тримати їх у такому стані. Багато священиків стали захланні, неморальні та голодні за силою.

Історики признають, що особливо Православна Церква була дуже зіпсута. У творі Дім Без Даха (анг. мові) Мирослав Гіндус пише:

“Батюшка [священик] села часто сам був неуком, пив водку, і не стримувався, щоб спокусити вродливу парафіянку. . . .

“А “мужик” [селянин] . . . більше навчався про добро і зло від оповідань та пісень мандрівних жебраків та пілігримів ніж від парафіяльного священика. . . .

“Смертельна відповідальність російської Церкви була її цілковите піддання і сприяння царській державі, яка словами Мілюкова, ‘спаралізувала всі живі релігійні паростки”.

Цей автор також зауважив слова російського літературного критика Віссаріона Белінського, який писав: “В очах всіх росіян, чи священик не був живим символом ненажерства, мізерности, самолюбства та безсоромности?”

Говорячи про вживання озбройної сили царів Православними Церквами просувати свої власні наміри, небіжчик російський філософ Н. Бердяєв писав у книжці Початок Російсь­кого Комунізму:

“Чи ієрархи можуть оправдати таку протихристиянську ‘політику?’ Чому вони звертаються до сили замість вчинків любови? . . . Ми спостерігаємо із здивованням з’єднання Церкви з Державою в цій ненависній роботі. То через таке віддання Церкви Державі, що так багато людей загубили свою віру”.

Самі релігійні провідники признають, що це гріхи релігії є винні у тому, що сталося в Росії. Теолог із комуністичної держави сказав так, як було написано в Гарпер журналі:

“Я не є комуніст, я є християнин. Але я знаю, що це ми, християни, є відповідальні за комунізм. Ми мали виконувати наш обов’язок у світі, й Ісус Христос не лишив ніякого місця дивуватися, який той обов’язок був. Ми не виконали його. Ми ‘говорили, але не чинили’. . . . Пам’ятайте, що комуністи колись були християни. Якщо вони тепер не вірять у Бога, то чия це вина?”

Без жодного сумніву, ясно є, що зіпсуття церков у Росії відвернуло багатьох людей від Бога, від Біблії і від Християнства. Вони розсуджували собі: ‘Якщо така релігія є від Бога, то ми воліємо вірити, що Бога немає’.

Отже, були добрі причини чому провідники Радянського Союзу так завзято виступали проти релігії. Але, на нещастя вони не розрізнили між правдивою вірою в Бога, а лицемірною релігією. У своїй гіркості, вони постановили викинути всю релігію.

Священики йдуть на компроміс

На початку багато священиків відпирали напад комуністів проти релігії. Але з переходом часу, все більше і більше священиків почали погоджуватися або компрометувати і стали знаряддям комуністичного уряду. Але тому що намір того уряду був знищити релігію, то ці компреметуючі священики в дійсності прискорили свій власний похорон!

Приклад цього маємо патріарха Тихона. Не так як Ісус Христос, який краще вмер би замість іти на компроміс відносно правди, Тихон пішов на компроміс. У 1923 р., вийшовши з в’язниці він підписав декларацію погоджуючись не брати участи в нічому шкідливому державним справам. Незадовго перед своєю смертю в 1925 р., він зробив заклик до всіх росіян “щиро підтримувати Радянську силу і працювати для загального добра й осуджувати будь яке явне чи таємне підбурення проти нового державного устрою”.

Після його смерти, Церкві не було дозволено вибрати патріарха. Але інші офіціальні особи церкви переважно пішли за його проводом. Це стало ясно в 1927 р., коли Сергей, метрополит (наступний чин після патріарха), видав проголошення. Книжка Перших П’ятдесят Років зауважує, що в цім проголошенню Сергій “обіцяв підтримку і політичну співпрацю Церкви та її послідовників”. Він вимагав, щоб священики давали написане запевнення своєї вірности Радянському уряду або були вигнані з Церкви.

Незважаючи на це погодження священиків, комуністи таки далі вели свою кампанію проти релігії. А головно в часі політичної чистки від 1936 до 1938 р., дуже нападали на церкви. Хоч у ,1930 р., Сергій заявляв вірну підтримку 163 єпископів, то в 1939 р. лишилося менше від 12. Кажуть, що 40 єпископів були застрілені. І коло 10.000 церков були закриті. Так як каже Книжка Перших П’ятдесят Років: “У 1939 р. церква майже цілком розпалася”.

Але в 1939 р. щось сталося, що принесло зміну. Друга Світова Війна вибухнула. Це зробило вплив на споріднення між Радянським урядом, а релігією.