Друга Світова Війна приносить зміну
ДРУГА Світова Війна вибухнула у вересні 1939 р. До двох років Гітлєрові війська забрали західну Польщу, Францію, кілька інших європейських країн і багато з Балканських країн. Тоді, в 1941 р., переможні націсти звернули свою увагу на схід.
У червні того самого року, німецькі війська напали на Радянський Союз. До грудня, вони забрали майже всю західну частину країни і підійшли до Москви. Пережиток держави висів на вазі.
Одначе, дуже жорстока зимова погода і визначений опір Радянського війська та партизанів викликана брутальністю націстів, зупинили німців. Але було ясно, що весною мало бути більше нападів. Радянський уряд знав, що треба було підбурити людей. Це вимагало найбільшого зусилля.
Одна річ, яка зробила це зусилля успішним була жорстокість німецьких нападачів. Спустошення, вигублення мільйонів людей, їхнє привлащування расової вищости й їхній ясний намір вигубити багато слов’янів, дуже розлютило населення Радянського Союзу.
Однак, це вимагало навіть ще більшого заохочення. Щоб зібрати всі народні сили й ресурси та дістали сердечну співпрацю всіх людей, урядові треба було підтримати релігійних провідників. А чому?
Урядові треба було підтримки релігійних провідників, бо в країні ще було десятки мільйонів релігійних людей. Правда, комунізм перебрав контролю держави продовж двадцяти чотирьох років. Але це не вистачало вивести кілька молодших поколінь безбожників, які, комуністи відчували, колись заступлять вмираючих старших віруючих. Багато людей старших від двадцяти років віку, а особливо жінки, далі трималися релігії.
Зміна до релігії
Отже комуністичні провідники включаючи й Сталіна, бачили потребу змінити своє відношення до релігії. Вони бачили, що їхні кампанії проти релігії відчужили багато релігійних людей. Отже від осени 1941 р. й пізніше, комуністичні провідники почали вести договори і поступки.
Незадовго ці зусилля мали свої наслідки. В 1942 р. Метрополит Сергій вітав Сталіна, як російського “божественно помазаного провідника”. Тоді, в 1943 р., Сталін вів розмови з головними начальниками Православної Церкви в Кремлі і дав їм силу вибрати Сергія на нового патріарха. Так закінчилося вісімнадцять років ‘без уповноваженого провідника російської Православної Церкви.
Ще більше переговорів і поступок продовжалися. Дозвіл був даний друкувати церковний журнал. Кілька теологічні семінарії, як і церкви відкрилися. Зусилля знищити релігію полегшилися. Також, полегшили обмеження інших релігій.
Патріарх Сергій помер у 1944 р., його заступив Алексій. Енциклопедія Британіка зауважує, що цей Алексій запевняв віддати Сталінові “почуття глибокої любови і вдячности”, якою всі “церковні робітники” були надхнені. Тепер провідники церкви всюди вмовляли своїх послідовників підтримувати комуністичний уряд. І уряд давав священикам державні медалі, як нагороду за їхнє зусилля.
Церковні провідники наказували своїм послідовникам, що війна проти націстських нападачів не була лише на оборону Радянського Союзу, але також на оборону Християнства. Церкви почали збирати гроші купувати зброю. До січня 1943 р., зібрали досить грошей устаткувати авіазагін. Інші датки устаткували загін танків і коли його віддали Червоному Війську з урочистою церемонією, метрополит Ніколай вихваляв Сталіна називаючи його “наш спільний Отець”.
Нарешті, в 1945 р., відвернули німецькі війська. Радянське військо вступило в Німеччину. На пам’ятку цих подій, скликали конвенцію під проводом патріарха Алексія. Ця конвенція прийняла проголошення в якому перемоги Червоного Війська вихвалювали бути перемогами Христа над силами темряви. Прокламація сказала: “Усім відомо чию зброю [радянів] наш Господь Ісус Христос благословив, а чия зброя [німців] не дістала благословенства”. Кілька днів пізніше комуністичні провідники висловили свою вдячність за таку церковну підтримку.
Зміна у відношенні?
Чи така зміна відношення уряду показувала правдиву зміну до релігії? Цілком ні. Так як каже книжка Європа Після 1939 Року:
“Це світські наміри змусили радянських панів, які стали матеріялістичними безбожниками, вести договори з релігійним почуттям. Вони міркували, що релігійні горожани СРСР будуть підтримувати державу у війні; ворожість до комуністичного способу життя серед християнів в сусідніх країнах на заході можна буде зм’якшити і вірні православні християни на Балканському півострові будуть більше симпатизувати з Росією”.
Чи такі тактики були успішні? Автор вищезгаданої книжки, Артур й. Май з Університету Рочестер, каже: “До вищих чи менших ступнів, усі ці наміри були досягнені через полегшення Кремля”. Інший наслідок, якого він зауважив був, що “в релігійній сфері, як і інших, культ Сталіна дуже процвітав”.
Релігія була дуже корисна для комуністів! Яка корисна вона була, можна бачити навіть по закінченню війни. У книжці Радянський Союз: П’ятдесят Років (анг. мові), яку видав Гарісон Салісбурі, ми читаємо: “З закінченням війни, провідники церкви стали підтримувати вимоги Холодної Війни Сталінової міжнародної політики”.
При кінці Великодніх святкувань в 1949 р., відбувся типовий випадок. Під час нічної служби в Московській Єлоковській катедрі, патріарх Алексій проголосив Боже благословенство на провідника Радянської держави, Йосипа Сталіна. І в 1950 р., Алексій відіслав телеграму до Ради Безпеки при організації Об’єднаних Націй протестуючи “напад Сполучених Штатів на Корею”.
Отже стало ясно, що поступки Радянських провідників були з політичних спонук. Цим способом церкви будуть співпрацювати багато краще. Крім цього, тому що уряд буде похвалювати лише тих священиків, які залишуться вірні державі, то релігію будуть тепер регулювати в гармонії з комуністичними метами.
Без сумніву, що ці зміни не представляли дійсної зміни серця. Ціль комуністів далі був винищити всю релігію. Але їхні способи тепер стали хитриші. Вони бачили користі вживати “salami tactics”, усунути силу і підтримку релігії поступово. Цим вони уникнуть опозицію або витворення мучеників для релігії, так як було з попереднім зусиллям.
Певна річ, що не всі, навіть у Радянському Союзі були переконані, що проводарі церкви були вірні через великі компроміси. Деякі почали підозрівати їх, що вони були урядові агенти, яких призначили до посад контролювати церкви. Обвинувачі показували, що інші високі священики, які противилися комунізмові були ув’язнені або забиті. Але священикам, які погоджувалися з урядом давали дозвіл вільно служити на своїх посадах.
Не робить різниці чи такі високі священики були агентами уряду чи ні, то наслідки були однакові. Вони працювали дуже близько з комуністичним урядом допомогаючи йому досягнути його наміри. І один із цих намірів таки був знищити релігію.
Вчинки показують, що намір не змінився
Про те, що намір уряду знищити релігію не змінився можна було бачити в його офіціальних учинків і проголошень. Наприклад, незважаючи на поступки для релігії за її підтримку, то право поширювати релігію було заборонено. Визнавання безбожництва далі було вимогою для членства комуністичної партії.
Також, по школах релігійна наука була заборонена. Безбожництво було далі офіціальною наукою, і воно втягало протирелігійну пропаганду. Звертали спеціяльну увагу на поширення безбожництва між “молодими піонерами” і “Союзом Комуністичної Молоді”., Офіціальну політику партії підсумовувалося в цій пораді через газету Комсомолськая Правда, офіціальний журнал ліги молоді:
“Молоді комуністи не лише мусять бути переконані безбожники і противники всякої забобонности [релігії], але мусять дуже дієво виступати проти поширення забобонности й упередження між молоддю”.
Смерть Сталіна не припинила радянських намірів проти релігії. При кінці 1950-их років, а головно на початку 1960-их років під прем’єром Нікітою Хрущовим, було багато натиску проти всіх релігійних груп. Пізніше можна було бачити широчину цього натиску. Кореспондент до часопису Нью-Йорк Таймс, Петро Ґрос, каже:
“Велика шкода, яку наробилося проти релігій по Радянському Союзі в п’ятьох роках перед 1964 р., тепер стає явна. Інакомислячі священики в Росії твердили, що в тих роках влади замкнули 10.000 місць поклоніння. . . .
“Тепер там виринула величезна бюрократична будова запевнити, щоб церковні дії по цілій країні були під корисною контролею цивільної сили”.
Хоч комуністичні провідники робили зміни в своїй боротьбі проти релігії, то вони таки далі добиваються свого наміру однодушно. Безперестанку вони працюють цілком знищити релігію в Радянському Союзі.
Після всіх цих років опозиції, що лишилося з релігії в тій країні? Яка сильна релігія є сьогодні в Радянському Союзі?