Відкритий лист до священиків

“ ‘ЯКА користь є від нас’? Це є питання, яке багато католицьких священиків уже питали себе, а тепер воно також мучить багато протестантських духовників”.— Le Monde, травня 3, 1973 р.

Чи ви також сумніваєтеся відносно того, яку користь ви приносите, як священик? Чи ви маєте почуття, що не можете допомогти людям у їхніх проблемах та потребах? Чи ви відчуваєте спонуку частково працювати при світській роботі, а частково служити за священика, або навіть працювати повночасно, щоб жити так, як решта людей, маючи намір звіщати їм євангелію “зсередини”? Чи ви сумніваєтеся вимогам священицької безшлюбности?

Здається, що багато з вас мають таке почуття, бо кожного року сотки священиків покидають священство. Крім цього, не всі відступаючі є молоді, ново-висвячені священики, які покинули священство, щоб одружитися. Кожного року багато старших священиків також покидають службу.

Наприклад, у 1971 р., з майже 200 священиків, які вернулися до цивільного життя в Франції, 50 процентів були висвячені десять років перед тим. Це не були юнаки, що не могли дотримувати присягу безшлюбности. Це були дозрілі чоловіки, які мали багато часу подумати перед тим, як покинули своє призначення.

А що довело цих священиків робити таке рішуче рішення? Чи вас також спокушує піти за ними?

Ваша майбутність у священстві?

Правдоподібно, ви стали священиком тому, що хотіли служити Богові і вашому ближньому. Щоб досягнути цієї мети ви мусіли зробити велику особисту жертву. Священство стало вашим життєвим фахом. Але тепер ви чуєте як видатні особи з старшенства вашої власної церкви висловлюють сумнів відносно майбутности священства, а навіть самої Римо-Католицької Церкви.

У добре-документованому звіті про священицьку службу, прелат Францва Фретелієр, помічний єпископ Бордо, Франції, сказав: “Ми вже говорили про кінець. Признаймо тепер, що в сьогоднішньому стані, [Католицька] Церква не є дуже приваблива. Число молодих чоловіків і жінок, що є охочі цілком віддати себе на її служби зменшується рік за роком. . . Для багатьох із наших сучасників, Церква, в її теперішньому стані, не освітлює і не дає надії в сьогоднішньому світові”.

Чи це може бути одна з причин чому ви почуваєте себе розстроєні? Чи священик може служити день за днем, місяць за місяцем, а навіть рік за роком, у церкві, яка вже не є певна відносно своєї вістки для людства, церква, яка “не освітлює і не дає надії”? Чи то є дивно, що у священстві немає майбутности щодо виконування корисної християнської служби?

Що це не є якась підроблена проблема є потверджено єпископом Орлеану, Франції, який зробив слідуюче зауваження: “Ми мусимо признати, що для збільшаючого числа священиків, священиче життя не має жодної вартости сьогодні. Ми мусимо слухати цих священиків, коли вони серйозно і щиро кажуть нам, що їхні обов’язки вже нічого не значать для них. . . . Коли вони сумніваються про свої обов’язки, коли доходиться до певного стану розума і коли зустрічається дуже великі труднощі стараючись витворити нові служби всередині теперішньої пастирської будови, то нам легше зрозуміти чому молоді священики покидають священство; це просто тому, що вони мають почуття, що їм уже немає іншого виходу”.

Так як показують тисячі або більше листів, яких єпископ Орлеану отримав, після того як його вислови про священство були виявлені публічно, багато з вас католицьких священиків є дуже знеохочені. Більшість цих листів приходили від священиків, які похвалювали аналіз єпископа Ріобе про теперішнє католицьке священство. Багато з них висловлювали свою гіркість та замішання, як вони далі працювали, “приковані до трупів своїх парафій”, так як один сказав.

Чи ви також маєте таке почуття? Чи ви сумніваєтеся про вашу користь? Чи ваші священицькі обов’язки вже стратили своє значення? Чи ви також почуваєте, що для вас уже немає “виходу”?

Чому такий стан розвився

Традиційне католицьке поняття про священицьку службу є частинно винне за теперішній стан у священстві. Класичне римське переконання є засноване на ієрархальній священицькій системі, і на непрохідній перепоні між священиками, а парафіянами, яка стає навіть ще більшою небіблійною вимогою священицької безшлюбности.

Проте, у сучасних роках католицькі теологи сумнівалися докладністю цього традиційного погляду християнської служби. Французький домініканський теолог, Герве-Марі Леґранд пише: “Слово ієрархія не знаходиться в Біблії”. “Розділення служб між священиками, а парафіянами . . . не має основи в догмі”. “Зв’язок між службою, а безшлюбністю існує лише в Латинській, а не в Католицькій [всесвітній] Церкві”.— Vocation, жовтня 1973 р.

Німецьке видання основане на звіті групи відомих католицьких теологів, включно з Гансом Кюнґом, розвиває слідуючі пункти: “1. Апостольське Наслідство не повинно вважатися як необхідність для справжньої служби; 2. Призначати сакраментальну природу до висвячення є фразеологічне питання (походить із складу слів); 3. Церковні служби можна виконувати повночасно або неповночасно; 4. Їх можна розвивати на тимчасовій або постійній основі; 5. Їх можуть виконувати чоловіки або жінки, одружені або неодружені”.— La Croix (Хрест), 8-го лютого, 1973 р.

Без різниці чи ці пункти є правдиві чи ні, то сам факт, що їх видають вчені католицькі теологи доказує, що римська наука про священицьку службу не є безсумнівна і незаперечна. Церковний журнал, що виходить раз на три місяці, Vocation, зауважує: “Без сумніву, що теперішня непевність відносно доктрин священицької служби, також стала одна з причин кризи через її психологічні наслідки, особисто і гуртово”.

Якщо саме поняття вашої служби не є певне і коли признають, “що воно не знаходиться в Біблії”, то чи це є дивно, що так багато з вас мають сумнів про ваше призначення, і що так мало молодих є притягнені до священства цими днями?

Священики бачать, що щось є зле

Священики, як і прелати (вищі сановники) бачать, що з католицьким священством є щось зле. Ця проблема становила одну з двох головних тем на 1972 пленарному засіданні французьких єпископів у Люрді. Один коментатор на релігійні теми, Генрі Фескет, відчував обов’язок написати: “Дебати над священицькою службою нічого не зробили . . . єпископи були спаралізовані страхом, щоб не пошкодити поняттю священства так, як його тлумачить [не Біблія, але] Нарада Трент, Друга Ватиканська Нарада і Римський собор у 1971 році”.

Під заголовком “Невдача дебатів про завтрішнє священство”, Фескет також писав: “Не дивно, що семінарії вже є порожні, коли майже ніхто не може докладно пояснити, що є таке священик і яка є з нього користь”.— Le Monde, 1-го листопада, 1972 р.; 29—30-го жовтня, 1972 р.

Слідуючого року стан не поліпшився, в дійсності, коло дві тисячі священиків покинули священство і вернулися до цивільного життя. Саме перед 1973 пленарним засіданням французьких єпископів, той самий коментатор на релігійні теми підніс слідуючі питання:

“Чи розумові здібності єпископів більше розвинулися за минулий рік? . . . Чи єпископи вже є готові прийти до потрібних заключень через певні невдачі теперішньої [Церкви] інституції? . . . Неможливо заперечити, що доки Рим не вирішить висвячувати одружених чоловіків . . . то трудно бачити як теперішній стан буде можливо розморозити”.— Le Monde, 2-го листопада, 1973 р.

Кардинал Марті, архиєпископ Парижу, сказав: “Це тепер, а не за двадцять років, ми мусимо мати успіх правдиво пояснити священицьку службу”.

Але на конвенції не було жодного нового пояснення і цей збір закінчився офіціальною заявою, яку тлумачили висловами “таємна”, “негативна”, “сумна”, і “визнання безпорадности”. Не дивно, що єзуїтський місячник признав, що “багато священиків є знеохочені”, а прелат Реймонд Бучо, помічник єпископ Ай-ен-Провенс, аж сказав “священики, які не знають свойого призначення, і яку користь вони дають, є цікаві знати чи вони вже є останнє покоління і чи [Католицька] Церква вже не прямує до занепаду”.— Etudes, січень, 1947 р.

З більше позитивним настроєм, теолог Леґранд писав: “Ми вже бачили серйозні шкоди немудрого вживання священицько-мирянського розпорядка. Тому що це є так, то чи не буде краще покинути теперішнє теологічне поняття про священство і вернутися до поняття, яке ясно дає Новий Заповіт?

Знаходячи дійсно задовольняюче розв’язання

Можливо ця порада пригадує вам декрет Presbyterorum Ordinis, який видала Друга Ватиканська Нарада, кажучи, що понад усе священики повинні ‘‘навчати . . . Слово Боже”, і що Всі священики повинні “повністю співпрацювати з правдою”. Ви можливо також знаєте, що французький католицький філософ Джін Ґютон колись сказав: “Ми повинні бути завжди готові покинути нашу релігію, якщо вона докажеться, що є щось іншого від правди”.

Отже, якщо ви вибрали бути священиком з щирим бажанням служити Богові і людині, а тепер стали розстроєні у безвихідному стані, то чому не переглянути католицьку науку про священство та багато інших точок, у світлі Слова Божого, святої Біблії? Щоб ‘вернутися назад до поняття в Новому Заповіті’ щодо християнської служби, то вам перше треба безсторонньо і повністю студіювати Християнське Грецьке Писання, звертаючи увагу як ранні християни були зорганізовані, і як вони виконували свою службу.

Подібно, щоб бути правдивим “вісником Слова Божого”, ви мусите навчати тільки ту науку, що є в згоді з надхненим “Словом”, так як воно є записане в цілій Біблії. Чесно перегляньте, що Святе Писання вчить про такі теми, як “людська душа”, “чистилище”, “пекло”, “Трійця”, “покоління Марії”, “священицьку безшлюбність”, та інші. Коли з відкритим розумом, чистосердечно переглянете це все і коли знайдете, що католицька наука “є щось іншого від правди”, то чи ви ‘будете готові покинути вашу релігію’, а також всі інші форми фальшивої релігії, яких їх всіх разом Біблія символічно називає “Вавилон Великий”? — Об. 18:1—8.

Якщо зробите так, то будете подібні до деяких жидівських священиків, які після свята П’ятдесятниці у 33 р. З.Д., пізнавши, що Юдаїзм був у безвихідному стані, покинули його і стали християнами. Біблія каже: “І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі”.— Дії 6:7.

Щоб зробити це вони мусіли бути дуже покірні. Правдоподібно вони були добре освічені особи, добре навчені жидівською традицією. Однак, вони мусіли бути досить покірні, щоб навчитися правди про Християнство від тих, яких їхня ієрархальна старшина вважала за “невчених”.— Дії 4:13.

Ви також потратили багато років вчитися чужої мови, філософії, церковної історії, літургії і трохи Святого Писання. Ця вища освіта можливо зробила вас трошки гордим, почуття, яке знаходиться дуже часто між священиками, протестантськими, як і католицькими. Отже, велике питання для вас є: Чи ви будете досить покірні, щоб дозволити Біблією-вивченим християнам, яких церковні сановники вважають за “неосвічених” допомогти вам знайти в Писанні правду про дійсне Християнство? (Як. 4:4—10) Чи ви будете готові наслідувати приклад “багатьох священиків”, які за днів апостолів “були слухняні вірі”?

Ви може думаєте цілком покинути священство і шукати задоволення в якійсь світській роботі. Але чи то розв’яже вашу проблему? Віддавши так багато років старатися служити Богові, як священик, чи світська робота задоволить вас, заповнить те ваше духовне провалля?

Чому ж, тоді, не навчитися як можна стати правдивим християнським вісником, без різниці чи ви є одружені чи неодружені? Коли зробите так, то більше не будете сумніватися про вашу користь. Замість відчувати, що не маєте дотику з людьми, їхніми проблемами та їхніми потребами, ви тепер зможете мати близький дотик із ними, коли навчитеся як проповідувати добру новину Божого царства тим самим способом, якого вживали Христос та Його апостоли. (Мат. 9:35—38; 10:7—14; Дії 5:42) Це дасть вам дійсне задоволення, і наповнить ваше серце бажанням, якого ви мали коли вийшли на священика, а це, вірно служити Богові і людям.

З щирим бажанням допомогти вам, ми хочемо порадити вас зателефонувати до місцевого Залу Царства Свідків Єгови, або написати до редакції журнала Пробудись!

З пошаною,

СВІДКИ ЄГОВИ