Правдивий мир — Чи він колись прийде?

НА РЕЛІГІЮ часто дивляться, як головним захисником миру. Головно в часі Різдва церкви виявляють пошану дитині Ісусові, обіцяному „Князю Миру”. У релігійних колах навколо світу переказують біблійну історію про ангелів, що явились пастухам, кажучи: „Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!”— Луки 2:14.

Як гарно ці слова звучать у цьому світі під загрозою війни, і по багатьох місцях, війною-спустошеному світі! Справді, що люди прагнуть правдивого миру. Тому то біблійна обітниця, що люди вже „більше не будуть навчатись війни” викликає глибокий відгук у серцях багатьох людей. (Іс. 2:4) Але чи можна надіятися на те, що релігії світу будуть сприяти поширення такого довго-бажаного миру?

Що історія показує

Ну, а яка ж є історія християнських релігій? Чи вони були силою, яка б робила все, що можливо, щоб був мир, або чи вони підтримували війну? Що ставалося за давніх часів?

Енциклопедія Релігії та Етики (анг.) якої редактор був Яків Гейстінґс, каже: „Єгипетська релігія ніколи не осуджувала війну. . . . В коротці кажучи, всі війни були моральні, ідеальні, надприродні, під затвердженням якогось божественного прикладового випадку”. Про Асирію, В. Б. Райт каже в своїй книжці Стародавні Міста: (анг.): „Народ займався війнами, а священики безперечно підбурювали війни . . . ця раса грабіжників була сильно релігійна”.

,Але це було давно перед тим, як Ісус заснував Християнство,’ хтось буде противитися. І це правда. Перші послідовники Христа не підтримували війни народів. Книжка Від Поганства до Християнства у Римській Імперії (анг.), яку написав В. В. Гайд каже: „На протязі перших трьох століть . . . християни відмовлялися служити за професійних убивців при римському війську. Цей ранній дух, проте, поступово змінився”. Так, з часом, церкви так званого Християнства не тримались Христових наук. Католицький історик Е. Е. Ваткин признає:

„Хоч яке болюче то мусить бути, то ми не можемо ради фальшивої науки або нечесної вірности заперечувати або іґнорувати історичним фактом, що єпіскопи постійно підтримували всі війни урядів своїх країн. По суті, я не знаю ані одного випадку, щоб народна ієрархія осуджувала яку-небудь війну, як несправедливу . . . . яка б то офіціальна теорія не була б, то в практиці ,моя країна завжди є правильна’ було гасло, якого під час війни наслідували католицькі єпіскопи”.— „Моралі і Ракети” анг.), редагував Чарлс С. Томпсон, ст. 57, 58.

Подібно, небіжчик Геррі Емерсон Фоздик, славний протестантський священик, признав: „Навіть у наших церквах ми повісили воєнні прапори. . . . В одному куті нашого рота ми вихвалювали Князя Миру, а в другому прославляли війну”. Головно це було правда, коли слова „Хваліть Господа і Подавайте Амуніцію або Бойові Припаси” стали популярною американською піснею в часі Другої Світової Війни. Але, який був стан у Німеччині?

Фрідріх Гір, римо-католицький професор історії з Віденьського Університету, пояснив:

„У холодних фактах німецької історії, хрест і свастіка більше з’єдналися, аж поки свастіка проголосила вістку перемоги з башт німецьких катедрів, прапори з свастікою появилися навколо вівтарів, а католицькі й протестантські теологи, священики, парафіяни та політикани вітали союз з Гітлером”.— „Божа Перша Любов” (анг.), Фрідріх Гір. ст. 247.

Кілька років перед цим, під час Першої Світової Війни, існував подібний стан: церкви по обох сторонах дуже палко поширювали воєнне зусилля своїх відповідних країн. Шановний церковний історик Роланд Г. Бейнтон каже в своїй книжці Християнські Відношення до Війни та Миру (анг.):

„Американські парафіяни всіх релігій ще ніколи не були так з’єднані один з одними та з духом країни. Це була свята війна. Ісуса вбрали в кані (мундир) і показували Його, як він прицілював гармату. Німці були варвари. Забивати їх значило вичищувати землю від виродків”.

Факти є аж заясні, щоб заперечувати. Релігія не була сила для миру. Навпаки, вона підтримувала, а часами, навіть підбурювала війни. Це досі є правда. Стаття РЕЛІГІЙНІ ВІЙНИ — КРОВОЖЕРНЕ ЗАВЗЯТТЯ, у сучасному Тайм (анг.) журналі, зауважує:

„Сцени були жахливі. Релігійні ідоли прикрашають екіпажі та зброю, як християнські солдати, деякі носячи хрестики на шиях, нападають на мусульманські твердині. А мусульманські солдати розбирають до нага або спотворюють трупи померлих християнських солдатів, прив’язують їх до авт і тягають їх по вулицях. У злобній війні у Лівані, релігія є помітна присутність. ...

„Воювання і вмирання під релігійними прапорами буйно відбуваються по інших місцях навколо світу. Протестанти та римо-католики вбивають один одного у вічній даремності. Араби та ізраїльтяни стоять напружено на територіальних кордонах, культурних та релігійних суперечок. У Філіппінах, мусульманські відступники бунтуються проти християнської більшости. Греко-кіпріотські православні християни стоять проти турецько-кіпріотських мусульманів. Пакістан відокремився від Індії тому, що мусульмани боялися володіння індуської більшости”.— 12-го липня, 1976 р.

Що Христос мусить думати

Що ви гадаєте Князь Миру, Ісус Христос, думає про ці релігії, особливо про ті, що заявляють представляти Його? Певно Він не є вдоволений ними! Правдоподібно Він мав на думці таке релігійне лицемірство, коли сказав: „Не кожен, хто каже до Мене: ,Господи, Господи!’ увійде в Царство небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі”.— Мат. 7:21.

Під час Різдв’яної пори, наприклад, церкви дуже величають Ісуса, Князя Миру своїми устами. Вони кажуть, що святкують день Його народження. Вони співають гарні пісні і виставляють спритно приготовлені сцени народження, щоб відзначити цю подію. Але тоді ці святкуючі виходять і дико бенкетують, упиваються та живуть неморально. Справді, що ж вони святкують?

„Різдв’яне свято — це християнська ревізія римського дня зимового сонцевого сонцестояння”, пояснює Енциклопедія Британіка (анг.). Римські святкування в грудні були дуже розбещені, і давати їм Христове ім’я не змінило стан. Книжка Цікавості Популярних Звичаїв (анг), автор Вальш, каже: „Дикі бенкетування, у часі Різдва за стародавніх часів були майже неймовірні. Безсоромність, пияцтво, блюзнірство,— нічого не пропускали. Сваволя або розбещеність практикували нестриманно”.

Коли церкви прилучають Христове ім’я до такого нестримного бенкетування, то уявіть собі, Який незадоволений Христос мусить бути! А також подумайте, як Різдв’яні святкування ще в хитріший спосіб підривають Христову позицію, як Князя Миру.

Немовля чи царюючий Цар?

У часі Різдва, як церкви зображають Ісуса? Чи ж не як немовлятко в яслах? Через це, багато людей думають, що Ісус ще тепер є немовлятко, і мусить бути залежний, щоб хтось доглядав Його. Але, чи це є правдиве зображення Христової позиції?

Зовсім ні! Христос є Князь, бувши Сином Всемогутнього Царя, Бога Єгови. Однак це не значить, що Він є лише князь немовля. Він уже отримав царство та владу. Стародавнє біблійне пророцтво передсказало: „І влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: . . . Князь миру”. (Іс. 9:5) Щоб сповнити це пророцтво, то після Його смерти на землі, Ісус воскрес до небесного життя, і кінець кінцем сів на престолі, як Божий цар на небесах.

Отже Христос уже ніяк не є подібний до немовлятка в яслах. Він є Божий царюючий цар! Як невідповідно, тоді, звертати увагу на Нього, як на немовля. Через таке зображення ми пропускаємо ціль Його ролі відносно теперішнього світового стану і негайної потреби миру. А яка є Христова роля?

Він є призначений Правитель, Якого Бог буде вживати принести мир на землю. Але цей мир не прийде так, як багато сподіваються. Будь ласка, розгорніть вашу Біблію до 19-го розділу Об’явлення і прочитайте вірші від 11 до 16. Це є дуже важно, щоб ми зрозуміли Христову позицію так, як вона тут є зображена — як могутній правитель та керівник Божої ангельської сили. Зверніть увагу на те, що Писання каже, що Христос, Який є „Слово Боже” ,ударить народи залізним жезлом’ і знищить їх, щоб зробити місце на Божий уряд миру.

Ось, таким способом прийде правдивий мир. Він не прийде через якісь людські зусилля,— бо вони не могли досягнути його. Цей мир прийде через Божий царський уряд. Ми тепер живемо у часі, коли це біблійне пророцтво сповниться: „А за днів тих царів небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство . . . потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки”.— Дан. 2:44.

Час рішення

Беручи до уваги те передсказане знищення всіх теперішних урядів, включаючи релігії, які підтримують їх, то це є дуже важно переглянути наш власний стан. Ісус сказав: „Моє Царство не є частиною світу цього”, і Він також сказав про Його правдивих послідовників, „вони не є частиною світу”. (Ів. 18:36; 17:16, НС) Чи ваша релігія додержує цих слів Ісуса? Є одна релігія, що робить це. Звертаючи увагу на неї, римо-католицький St. Anthony Messenger з травня 1973 р., зауважив:

„Свідки Єгови стоять окремо від ,установи’ І не приймають жодної відповідальности, щоб благословляти все те, що світський уряд рішає робити. Тисячі добрих людей знаходять, що така відчуженість від політичних та економічних справ краще пристосовується до духа Нового Заповіту, ніж до теперішніх деколи вигідних угод між церквою та державою. Занадто близьке з’єднання одного з другим придушує пророчий голос Церкви і обертає священиків та проповідників у духовних провідників вигуків. Християнські церкви часто передають враження, що будуть благословляти яку-небудь війну або пригоди провідників держави”.

Ясно, Свідки Єгови є інші від церков та релігій світу. За правдивим миром вони покладають свої надії, не на людські уряди, але на правління Князя Миру, Ісуса Христа. Якщо ви погоджуєтесь, що в насильстві немає рації, і хотіли б жити на землі у часі всесвітнього миру, то поговоріть зі Свідками Єгови. Вони будуть раді допомогти вам більше навчитись, як правдивий мир незабаром здійсниться під володінням Божого царства.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Як ви дивитесь на Ісуса,— як на царя, чи як на маленьке немовлятко?