Католицька церква так, як Італія бачить її

НЕДАВНІ розвитки у Ватикані викликали загальний інтерес в католицькому світі. Вони дуже потривожили священиків та інших, що є зв’язані з церковною ієрархією. Але, що сказати про італійських людей?

Італійські католики дуже сумували через смерть Папи Івана Павла 1-го (Луціані). Радіо і телевізія покривали справи про його смерть 28-го вересня, 1978 р. у незвичайний спосіб. Проте, вислови людей показують, що загально, вони більше цікавились нерелігійними точками цих новин.

Багато італійців нарікали тому, що скасували їхні улюблені програми, щоб майже постійно покривати похорон та приватні зібрання кардиналів на виборах нового папи, і так далі. Про смерть Івана Павла 1-го, у виданні L’Espresso з 8-го жовтня, цитовано директора народної програми новин, який сказав: „Певно ми не показували б великої пошани до публіки, коли б продовжали б бомбардувати її кількістю та якістю новин так, як ми робили в часі смерти Павла 6-го”.

Також дехто відчуває, що папу вибирали більше за його політичними замість релігійними здібностями. Преса дуже широко покривала „політичні маневрування” позаді виборів наступника Івана Павла 1-го. Газета II Messaggero, в числі 3-го жовтня, помістила заголовок на першій сторінці, запитуючи: „Пастир душ такий, як був Луціані, чи ,політикодумний’ Папа?” І 7-го жовтня стаття про „Бенелові змагання” обговорювала маневровання цього впливового кардинала під час виборів наступника. Навіть ще перш ніж вибрали Луціані, то газета La Nazione, у своєму числі з 27-го серпня, сказала: „Протягом кількох останніх днів ставилось великий наголос, щоб переглядати різних кардиналів, їхні політичні погляди та географічне походження, забуваючи кризу в якій Церква сьогодні знаходить себе”.

Підозріння відносно смерти Івана Павла

Підозріння політичної інтриги (змови) збільшилась раптовою смертю Івана Павла 1-го. Вислови „вони вбили його”, і „вони вбили його ради політичних причин”, можна було чути повторно. Соціолог, якого цитовано у Corriere della Sera, 2-го жовтня, сказав: „Дуже дивно, як ця чутка поширилась, що папу отруїли”. Журнал Panorama, 10-го жовтня (у короткій статті під заголовком „Чому люди кажуть, що його забили”) було сказано: „У Римі цей сумнів зараз почав вселятись у думки людей, мов завернули годинник 500 років назад до часу інтриг Боргії, яких підбурив папа Александер 6-ий з його дітьми, Лукретія і Кесар. Продовж кількох минулих днів водії таксівок та крамарі розмовляли тільки про цю одну річ: що напевно позаді смерти папи була якась змова”.

Ці підозріння не являлись лише між публікою. Кілька газет у своїх заголовках казали, що смерть папи була таємницею і пропонували, щоб розслідити її. Секретар „Civilta Cristiana”, традиційного католицького руху, сказав: „Чутки, збентеження та сумніви про деякі обставини та причини смерти папи є численні та різні. З цієї причини ми думаємо, що було б добре, щоб судові власті дали нам ясну відповідь”. Газета Corriere della Sera, яка помістила вислови секретаря, також сказала, щоб „Civilta Cristiana” представив ватиканським властям написану просьбу вимагаючи, щоб вони провели слідство.

Одна причина чому публіка так дуже зацікавилася цією справою є, що папа Іван Павло 1-ий виграв співчуття багатьох людей через його вжиття звичайної мови, так як декотрі кажуть, ,подібна до парафії сільського священика’. Багато були задоволені тим, що він вирішив скасувати трьох-ярусову корону (тіара), яку вживається під час церемонії призначення нового папи на посаду, і за те, що він спочатку бажав, щоб більше не вживати портативний престол на якому носять папу, щоб люди бачили його, хоч пізніше передумав і прийняв цю рису своєї церемонії урочистого вступу на посаду.

Чи відкинення тіари мало якесь значення?

Ф. Марґіота Броґліо пишучи у La Nazione (з 3-го вересня, 1978 р.), натякнула, що більше значення було прив’язано до того, що Луціані відкинув тіару, ніж було підтверджено. „Тут”, сказала Броґліо, „ми не бажаємо критикувати перше рішення Папи, але ми хочемо згадати, що коли вирішується скасувати.символи суверенітету’, то справу слід провести до її логічного закінчення, зрікаючись присутности царських колегіє, церемонійних щаблів, Тосон ді Оро — останки бурбонічного володіння, та інших ,світських’ дрібниць зв’язані з папською владою. . . Лише коли відважно вернеться до духовних дійсностей, тоді Церква зможе успішно скасувати всі риси новоцерковної влади папи Монтіні [Павло 6-ий]”.

У листі до щоденної газети La Repubblica, письменник ще сильніше висловився. Відкрито критикуючи пишність, церемонії та багатства, які обкружують папу, він зробив висновок: „Я не поклоняюсь папі обложеного коштовностями, і я не зачаровуюсь Ватиканом немов щось вибране з казки Тисяча й Одна Ніч. Вістку, яку я бажаю передати Іванові Павлові є поміщена в Євангелії. Розгорніть цю книгу і добре прочитайте її, мій дорогий Папо. Тоді, відповідно цьому, практикуйте, що там є сказано, позбуваючись всього того багатства і роздайте його людям, залишіть собі тільки життєві потреби, зійдіть з Вашого п’єдесталу і розмовляйте з людьми!”

Відносно нового Папи, Івана Павла 2-ого (Войтила), то буде видно чи він принесе якісь значні зміни доктрині або церковній структурі. Перед тим ніж він став Папою, він сказав, що цілком погоджувався з змістом енцикліки Павла 6-го Humanae Vitae, яка включала позицію проти штучного припинення вагітности та контролювання народження. Corriere della Sera з 18-го жовнтя відноситься до благоговіння „Марії”, згадуючи, що її першу букву „М” поміщено на папському гебрі (щит), якого приймає теперішній папа. Кажуть, що цих два факти показують, що майбутні нововедення будуть тільки поверхові і в церкві не буде значної зміни.

Церква зустрічає проблеми

Почуття італійських людей відносно їхньої церкви знаходимо у стані парафій. Видання Il Messaggero з 29-го вересня цитувала промову кардинала Полетті, з Риму, на зборі єпіскопства, в якій він описує критичний стан, який існує саме в римській єпархії. Він сказав:

„У Римі є 68 парафій, які не мають парафіяльної церкви і мусять відправляти служби в тимчасових приміщеннях під дуже злиденними обставинами для людей, а також і для священиків”.

Полетті пояснив, що є багато „дуже великих” парафій в яких є від 30.000 до 80.000 людей, але яким можуть давати тільки причастя, а занедбують яке-небудь „справжнє проповідування”. Також є багато нових житлових районів у передмісті, він сказав, по яких, буде мешкати більше ніж 150.000 людей, коли зовсім будуть закінчені, але по яких „неможливо зробити розпорядок хоч би на тимчасові місця поклоніння”, і що такі околиці у місті будуть залишені і знову вернуться до популярного язичництва (поганства) — яке то навернення!”

Цей стан також впливає на інші околиці. Наприклад, кажуть, що Пелермо потребує принаймні 20 нових парафіяльних церков. „Але нам бракує священиків і матеріальних засобів, щоб утримувати їх”, сказав один промовець, так як було рапортовано в Giornale di Sicilia. „А що можна сказати про парафіяльні церкви?” запитав цей журнал. „Вони стались, як ,газолінові станції’ до яких люди приходять тільки тоді, коли їм потрібно щось. Жодні церковні структури не діють гладко, а декотрі таки зовсім не діють. Священики все менше і менше моляться. . . . Молоді священики часами розвивають неправильні поняття про те, що становить поступ, а решта священиків залишаються укріплені позаді старомодних поглядів. Наслідок є, що протилежности часто вибухають між двома категоріями, і паралізують деякі церковні діяльності”.

Замішання і невіра

Через усе це священство погіршувалось, і звичайно ці обставини перейшли до людей у формі сумнівів, байдужності, а навіть брак віри і недовір’я у Церкву. Ще у 1976 р., один священик написав був до релігійного журналу Seminari, оплакуючи факт, „що деякі молоді священики говорять про церкву, Папу та єпіскопів в такий спосіб, „що я є певний навіть церковні найбільші вороги так не говорять, однак вони є священики!”

Отже, між католицькими священиками в Італії є замішання. Такі зміни, як ліквідації латинської мови від Служби Божої і скасування наказу, щоб не їсти м’яса в п’ятницю, розтривожили декотрих, а інші кажуть, що ці зміни не є дуже важливі. Ці останні бажають побачити ще більших змін — таких змін, що стосуються до щоденного життя людей.

Що пошана до священиків зменшується є показано в дослідженню, яке поміщено в книжці „Довідка у професію священства”, через Джюсепі Бов, який дослідив критичні вислови про священиків. Зі всіх людей, яких він розпитував, то 69 процентів казали, що священики не є стійки, що вони є грошолюбні (52 проценти); вони тримаються осторонь від звичайних людей (33 проценти); вони не розуміють цього сучасного світу (30 процентів); вони не дотримують обітниці про безшлюбність (25 процентів); вони мішаються у політику (23 проценти); вони є безкорисні (21 проценти); вони є старомодні (15 процентів).

Отже, що ж майбутність має для Католицької Церкви в Італії? Лише час покаже. Суддя Христос напевно буде судити всі інституції, а також усіх осіб, які заявляють практикувати віру в Нього і наслідувати Його, як Божого призначеного Царя та Первосвященика. Якщо їхні навчання і церковна структура задовольняє вимоги Християнства, так як воно знаходиться в Божому Слові, то неможливо отримати благословенства від нього. Такі інституції, або особи, тому, не встоять.— 1 Пет. 4:17, 18; Євр. 4:12; порівняйте Наума 1:6.