Папа — Чому такий популярний?

„ПРИЇЗД Папи Івана Павла II до Іспанії був неначе ураган популярного хвилювання, захоплення й запалу... За бесідою кількостей... Під час відвідин Івана Павла II, то в країні була щонайбільша відвідуваність”.— АБС, щоденник у Мадріді.

Як звичайно, популярність папи можна пояснити легкозрозумілими висловами — він є духовний провідник більше як 600 мільйонів католиків кругом світу, так що майже в якій-небудь країні де живуть католики напевно буде гарна відвідуваність. Але це значило б розуміти це явище надто спрощено. Отже, які ж фактори пояснюють популярність папи в цьому часі історії?

„Він не пропускає подробиць”

Частина відповіді до того запитання знаходиться в його ранній професії як актор. Лорд Лонгфорд, в його авторизованій біографії Папи Івана Павла II, каже: „Проте, його шкільні друзі найкраще пам’ятають його як актора. Відвідуючий директор сказав до нього: ,Ти колись станеш великим актором’ ”. Біографія продовжує: „Не може бути сумніву, що це знання живого слова... просочувало й надихало Карла Вуйтулу [правдиве ім’я папи] ще від його молодості”.

Проте, як це впливає на його споріднення з публікою? Біограф лорд Лонгфорд продовжує: „Зрештою це відбивалось у чудесному впливі, якого майбутній Папа мав зробити в різних мовах на незліченних мільйонах людей по цілому світі”. Католицький священик і письменник Ендрю М. Грілі писав: „На протязі перших шістьох тижнів він діяв на своїй посаді завершеною здібністю професійного актора й професійного політичного діяча. Ми не можемо не дивуватись бездоганністю його виконання”.

Певно цей папа знає як користуватись збудливим та драматичним жестом, щоб приваблювати маси людей. Наприклад, перед натовпом з 200 000 осіб зібраних у Римі, „коли маленький хлопчина прибіг до нього з квітами, то нервовий священик старався відігнати його. Але папа схопив того хлопчину й стиснув його в обіймах”. Грілі додає: „Можна впізнати, хтось сказав мені, що він вивчався на актора. Він не пропускає подробиць”. Священик Грілі погодився: „Певно що не пропускає”.

„Щонайбільша вистава, щонайбільше святкування”

Психологія мас є ще одна риса успіху цього папи. Письменник до журналу Ньюзвік описує папу, як „обдарований артист, який може виступати на гастролях неначе актор чаруючий публіку”. Приклад цієї спроможності можна було бачити коли папа відвідував Мексіку в 1979 р. Так як зауважує книжка Чоловік, який керує церквою, то на аеропорті його привітали „маріачі оркестром у парадному убрані — традиційні місцеві музиканти”, які „почали відгравати улюблену мексіканську ,Сіеліто ліндо’... Це є кліше [зворот, який внаслідок надмірного повторення вже втратив свою виразність], але ніхто не дбав про це. Ця папська подорож мала бути щонайбільшою виставою, щонайбільшим святкуванням. Здатність Івана Павла II звертати на себе увагу порівнювалась із здатністю його хазяїв. Гордовито він зійшов східцями, став навколішки й поцілував мексіканську землю. (Це став його традиційний жест... Але завжди дуже впливав на присутніх)”.

Про вплив усього цього на людей кругом світу добре описує католицький автор Петро Геббельвейт: „Яку ж звістку вони висмикували з цього збудливого нового папи?.. Зачаровані популярним ентузіазмом збудженим подорожуванням Івана Павла II, то люди просто забували або не дочували того, що він дійсно говорив... Тому що новинка його папства й чарівність його присутності відвертали увагу від того, що він дійсно говорив, то через це він майже у чому-небудь мав успіх”. Так, задовольняючись виставою, то здається, що маси людей пропустили натяки у відвертих промовах папи. Але для багатьох вільнодумних католиків, його проповіді були дуже неприємні, надто непоступливі й реакційні.

,Партнер державним діячам і політиканам’

Ще одна причина на популярність папи є те, що ми живемо в поколінні, яке вже є зумовлене давати й приймати ідолопоклонство. Люди по цілому світі обожають їхніх улюблених телевізійних артистів та кінозірок, спортсменів і політичних спасителів. А чому ж тепер не обожати релігійного ідола? Якщо протестанти мають їхнього Біллія Грейєма і „Преподобного” Мунна, то чому ж католикам не мати їхнього Івана Павла II? Вразі хтось думав би, що тут перебільшується правду, то зауважте те, що католицький письменник Геббельвейт каже в його книжці Рік трьох папів: „Коли людина стає папою, тоді починається процес міфічності, якому дуже трудно протистояти. Публікують його попереднє життя на доказ, що він уже давно був приречений на посаду, якою зрештою заволодіє [папством]. Відразу він стає дуже популярним, партнером у розмовах з державними діячами й політиканами, а також усякого роду провідниками Церкви”.— Курсив наш.

Тому то, в сучасному змісті папа кидається в центр уваги постійним контактом і комунікацією з „державними діячами та політиканами”. Він стає ще одним телевізійним персонажом. Тому що він теж очолює світську державу, місто Ватікан, то державні діячі й політичні провідники приймають його з великою пошаною — а навіть комуністичні! Так, „незважаючи на його дещо малий об’єм, то кажуть що Місто Ватікан має більший вплив від самої Італії”, каже Британська енциклопедія.

Але інші фактори також дуже впливали на проектування публічності теперішнього папи. Католицький редактор Роване Паксо дає нам ключ, кажучи: „Незважаючи на, або можливо через брак військових дивізій, то можна сказати, що Папа є світовим провідником. В ері політичних пігмеїв, то він заволодів моральним керівництвом світу”. Це навіває думку, що політичні діячі вже так принизились принципово, що через це папа набирає вигляд велетеня!

Папа, політика й Польща

Тому що папа звертається до націоналізму й тому, що він втягається в політичні та суспільні справи, то цим закохує маси людей. Він уже схрещував мечі (помирявся з силами) з кількома урядами та політичними діячами. У цьому знаходиться очевидна суперечність між його наказами священикам, щоб вони не мішались у політику, а його власними промовами, які втягнули його в політичні питання.

Наприклад, лорд Лонгфорд зауважив, що коли папа відвідував Філіппінські Острови, то „він перестеріг антиурядових лівих членів Церкви, щоб вони не мішались у політику, пригадуючи їм їхню роль у суспільстві: ,Ви є священики й релігійні. Ви не є ні суспільні, ані політичні провідники, чи службовці світської сили’ ”. Однак у його промові на Конференції бразільських єпископів цитують папу, який сказав, що ,хоч Церкву можна зв’язувати з революційною суспільною реформою, то за політичне насильство неможливо прощати’. На протязі його 13-ти денних відвідин Бразілії, Лонгфорд сказав, що папа „наполягав на убогих, щоб вони робили все можливе запевнити собі належні права від уряду. Його відвідини були, згідно з виданням Юніверс, ,звинувачення бразільського уряду за те, що він не звертав уваги на карні вчинки’ ”.

Приклад політичної сили, яку папа має зображується в його недавніх відвідинах до Польщі, які то відвідини, так як бачимо з газетних звітів були дуже добре плановані з метою розв’язати критичні політичні й економічні проблеми в Польщі. Вільям Сефаєр пишучи в часописі Нью-Йоркський час сказав: „Церква й держава дійшли до якоїсь таємної згоди й московський провідник Польщі одержав благословення, якого він так жадібно прагнув... Церква, щоб пережити, іноді мусить мати справу з тоталітарними провідниками”.

І ще є додатковий доказ на те, що папа відвідав Польщу через політичні спонуки. Президент Рейген інтерв’ював кардинала Крола з Філадельфії, який відвідував Польщу разом з папою. Чому? Тому, що „пан Рейген хотів довідатись, що кардинал думав про стан у Польщі після папських відвідин з його гострими політичними розгалуженнями”. (Курсив наш.) Хто може заперечити, що в відвідинах папи знаходяться ледве помітні політичні відтінки, через який то факт він також є популярний з людьми, якщо не завжди з правителями?

Це є одна річ розуміти причини на його теперішню популярність, але важливіше питання є таке, Чому папа тепер мусить подорожувати по цілому світі? Яку звістку він передав людям? Які глибокі є наслідки цієї звістки? Наступні статті будуть дискутувати про ці питання.

[Ілюстрація на сторінці 5]

,Папа стає партнером у розмовах з державними й політичними діячами’