Подорожі Папи — Чому потрібні?
КОЛИ Папа Іван Павло II відвідав Польщу другий раз, то тільки в п’ятьох роках це було його 20-те міжнародне паломництво. Після багатьох століть без папських подорожей, то годиться запитати, Чому потрібно робити так багато подорожей в такому короткому часі?
Письменник Петро Ніколс дає нам ключ до цього запитання. Говорячи про приватне зібрання кардиналів на якому обрали Івана Павла II, він пише: „Певно, що там усі мусили погодитись... що, передусім, хтось мусив узяти Католицьку Церкву в свої руки, і що вже прийшов час покінчити із зніяковістю, замішанням, експерементуванням, сумнівами та дискусіями, нічого й не кажучи про відступництва”.
Старенький голландський священик, говорячи про Католицизм у Голландії, також підкреслює цей стан, кажучи: „У Церкві існує розпач. Її покидає інтелігенція, як також прості люди. Між єпископами відбуваються публічні конфлікти. Це є безмірна, дуже безмірна трагедія”. Потім про покликання до священства він додав: „Молоді не хочуть уступати до священства. Вони не хочуть довіряти Церкві в стані моральної трагедії”.
Це нездужання впливає на Католицьку Церкву по більшості країнах світу. Безумовна вірність католиків до правил їхньої Церкви, яка була очевидна 30 або 40 років тому, вже дуже зменшилась. Менше людей приходять на Службу Божу й на сповідь.
Так, у монолітній структурі (міцно об’єднаній) Римсько-Католицької Церкви знаходяться глибокі й явні тріщини. Незгоду можна бачити на трьох головних сферах: (1) щоденному практикуванні основних католицьких правил відносно моральності (аборт, контроль заплідненості, розвід), (2) політичних та суспільних реформ, і (3) теології, основному церковному навчанні.
Чи католики слухаються папи?
Тільки в кількох минулих роках, гарячково дебатували про аборт, протизапліднювальні засоби і розвід по всіх рівнях католицької організації. Саме перед тим коли папа відвідав Сполучені Штати в 1979 р., то анкетували американських католиків про їхнє практикування католицьких правил. Книжка Людина, яка керує церквою каже, що „50 процентів були готові погодитись на аборт за попитом; 53 проценти вірили, що священикам повинні дозволити одружуватись; 63 проценти думали, що це було правильно розводитись... і 66 процентів казали, що вони хотіли, щоб Церква ухвалила контролювання заплідненості штучними засобами. Зокрема над цією останньою точкою, то практика американських католиків цілком не погоджується з навчанням Церкви. Широко відомо, що одружені католики користуються протизапліднювальними засобами й не відчувають провинності”.
Подібні відношення в справах моральності знаходяться навіть у головно католицьких країнах. Рапорт показує, що в 1982 р., в Іспанії продалось 47 605 000 протизапліднювальних засобів. У католицьких країнах аборт уже давно був загальною практикою. Навіть у католицькій Ірландії можна бачити тріщини. Іван Гвейл пише: „Єпископи [в Ірландії] самі признають, що ,теперішні офіційні записи показують, що кожного року більше як 2200 ірландських дівчат ідуть до Британії, щоб мати аборт’. Підраховують, що взагалі, ця кількість є багато більша”.
Одно з великих питань, яке дуже турбує католиків є розвід. Церква не признає розводу, і в його промовах папа Іван Павло II невблаганно ставився до цієї справи. Проте, замість розводу, то деколи дозволяється коштовне й час-марнуюче анулювання (визнання подружжя недійсним). Письменник Іван Гвейл каже про стан у Сполучених Штатах: „Архієпископ Едвард МеКарті з Майамі каже, що розвід є ,нашою головною проблемою — немає сумніву про це’ ”. А чому декотрі з церковної влади не є охочі пристосовувати строгі церковні вимоги в цій справі? „Вони знають, що це не вийде їм на користь, пасторально, а також щодо числівного зростання Католицької Церкви. Тому то вони дозволяють тридцять тисяч анулювань кожного року — по суті, свідоцтво показуюче, що розбите подружжя дійсно ніколи не було узаконене,.. ,У цьому є сліди законного крутійства’, признався священик у Чікаго”.— Курсив наш.
Недавно один кардинал у Сполучених Штатах відправляв Службу Божу для розвідних та розлучених. Нью-Йоркський час сказав: „Це був... перший раз, що кардинал відправляв службу для розвідних і розлучених католиків”. Якщо навіть кардинал не кориться церковним законам, то не дивно, що папа мусить подорожувати по цілому світі, щоб дисциплінувати священиків!
Чи політика розділює Церкву?
Хоч промовці для Ватікану ставлять великий наголос на те, що папа подорожував заради „пастушачих” цілей, то багато коментаторів бачать його подорожі в інакшому світлі. Книжка Людина, яка керує Церквою каже відносно подорожів папи: „Незважаючи на великий духовний та пасторальний наголос, то в кожній подорожі папа енергійно брався за політичні питання”.
Чому ж ці подорожування є такі потрібні? Тому що католицькі священики дуже розділюються поглядами про політичні та суспільні питання. Зокрема це можна було бачити, коли папа подорожував до Центральної Америки. Один журналіст писав про подорожування папи під цим заголовком: „Розділення та сплетення політики з релігією на подорожному порядку папи”. Це можна було дуже ясно бачити, коли папа відвідував Нікарагуа, в якій то країні католицькі священики займають високі урядові посади. У той же самий час, згідно з часописом Нью-Йоркський час, архієпископ Манагуа, столиці Нікарагуа, „строго критикував уряд”. Чи ж це не є розділена церква?
У тому самому рапорті також було сказано, що головна причина чому папа відвідував Центральну Америку була, щоб „зміцнити Римсько-Католицьку Церкву... проти внутрішніх викликів лівих священиків і черниць”. Монолітна та деспотична структура Римсько-Католицької Церкви вже розколюється, і так як той легендарний голландський хлопчина, який старався заткати прорвану греблю своїм пальцем, папа Іван Павло II носиться кругом світу стараючись затикати тріщини.
Церковні догми під нападом
Можна бачити інші тріщини в Церкві, як католицькі теологи й священики продовжують сумніватись декотрим основним церковним догмам. І не дивно, що бенедиктинець (священик найдавнішого черничого ордену) Патрік Гренфілд сказав, що відповідальність папи зберігати єдність віри була благоговійна, „тому що майже кожна точка традиційної догми про віру й моралі стає темою палкого теологічного дебатування. Між спірними питаннями є:.. статева моральність; контроль народженості; аборт; розвід та наново одружатись; священицька обітниця безшлюбності; висвячення жінок”, між іншими.
Ще в 1971 р. папа, бувши кардиналом Вуйтулою, вже натякав, що декотрі теологи посівали насіння сумніву кидаючи виклик на такі основні доктрини, як Трійця, природа Христа, дійсна присутність Христа в причасті й нерозривність подружжя. Інші теологи, як-от Ганс Кюнг, швейцарський католицький вчений, викликав сумнів доктрини 19-го століття щодо непогрішимості папи.
Католицьку Церкву руйнують розділення й сумніви. На релігійному полі священики розділюються на ряд однорідних, однак відмінних вільнодумних та прогресивних до поміркованих і надто правовірних, а також від комуністичних до фашистських на полі політики. Крім усього цього є всесвітня криза покликання, створюючи брак священиків та черниць. Комунізм теж присвоює вірність чималої кількості населення по таких католицьких країнах, як Італія, Франція й Іспанія. Не дивно, що папа мусить подорожувати й давати строгі перестороги!
Але в своїх подорожах, яку звістку він приносить націям? Яку надію він подає світові? У нашій останній статті на цю тему будемо дискутувати про ці запитання.
[Ілюстрації на сторінці 8]
Папа розглядає католицькі відношення відносно розводу, контролю народженості й аборту