Моя балетна кар’єра — її краса й гидкість

Я ВИКРИКНУЛА падаюча до землі непритомною. Я пробудилась коли мене несли на сцену з якої я щойно зійшла. Мене зараз поклали на стіл споруджений наспіх з фанери на двох дерев’яних козлах для пиляння дров. Мене підсвітили великим світлом прожектора.

Навколо мене зараз зібралось багато людей охоплених жахом. З мого обличчя лилась кров, я лежала в яскравому світлі з чоловіком стоячим над мною, який казав через зціплені зуби: „Нічого не сталось, нічого не сталось! Чи розумієш, нічого не сталось!”

Що ж „не” сталось? Хто був цей чоловік і всі ті люди стоячі навколо мене? Як я потрапила в таке становище? І що сталось внаслідок цього? Я любила б відповісти на ці запитання, але перш давайте вернемось до третього року мого життя.

Я була звичайною дівчинкою, захопленою балериною, яку я бачила на телебаченні. Я ще тоді вирішила, що коли виросту, то також буду балериною. Отже, танцювання стало причиною на моє життя. З часом я добилась своєї мети й стала фаховою артисткою балету.

На протязі моєї кар’єри я виступала на кількох телевізійних виставах,— танцювати або, щоб ітерв’ювали. На одному з моїх кількох виступів на телепередачі Майка Дугласа, Керол Бернет була головною артисткою. Кілька днів перед виступом нас попередили, що ми мали виконувати канкан (французький естрадний танець) з панною Бернетою. Прибувши до телестудії, там сказали нам, що ми, бувши, як гадають, добрими танцюристами, будемо танцювати й дивитись на публіку, але Керол Бернет буде танцювати посередині ряду з спиною до публіки, танцюючи не так як слід. А потім вона обернеться, і публіка побачить хто це танцював не в ногу. Була ж одна пастка. В телестудії нам не казали, що музика зміниться від канкан танцю на „Найвродливіша дівчина в світі”! Яка ж зміна темпу! Ми репетирували танець раз або два а тоді нас знімали на кіноплівку перед публікою. Донині я не знаю чи публіка збагнула те, що ми мали бути „добрі” танцюристи.

Привчання вашого розума

У моєму готуванні від дитинства, кілька речей дуже врізались мені в голову. Перша — цілковита слухняність до директора артистів (який є балетмейстром). Друга — цілковита вірність ансамблю й танцювальному мистецтву; „виступ мусить відбутись” під якими-небудь обставинами. А третя,— щоб розвинути свій талант до найвищого ступеня, то треба бути готовому завжди думати про балет — і тільки про балет. І коли я підписала договір, то тепер для мене вирішували всі мої особисті справи (ті, що ще лишались мені).

В моєму підготовленні я мусила навчитись як робити остаточні зміни або зараз вирішувати через непередбачене для того, щоб виступ відбувався безвідмовно. Наприклад, одного разу так трапилось, що я зараз мусила робити зміну. Костюмерка застібала мені одяг кілька секунд до мого виступу. Проте, в лаштунках на другому боці сцени стояла моя партнерка, а її костюмерка несамовито розмахувала руками хотівши сказати, що застібка її костюма порвалась! Не було часу ні зашити, ані зашпилити костюм. Коли один костюм буде застібнений, а другий ні, то публіка буде знати, що щось не пішло так як слід. Почувши мою репліку, я виступила на сцену й відчула, що моя застібка також розшпилилась і ми, обидві балерини виступили на сцену Музичної Академії в Філадельфії, Пенсільванії, цікавившись знати чи ми будемо перші балерини стати бурлеск-танцюристи перш ніж закінчиться номер! Щасливо, ми зостались артистками балету.

Коли я ще була дівчиною, то коротке волосся було в моді для дівчат. Моє волосся було довге. Я вирішила, що буду втішатись благою двох цих умов і обстригла собі волосся, але лишила його саме довге, щоб могла причіпити до нього перуку — пучок. В теорії це здавалось добре. У практиці — це інакша справа. Уживаючи принаймні сотню шпильок, щоб пришпилити штучний пучок, я „налакувала” голову лаком для волосся й була готова виступати на сцену. Все йшло як слід аж поки я не виконала серію пірует (повний круговий поворот усім тілом на носку однієї ноги) через цілу сцену. Я зупинилась а пучок покотився — неначе літаюче блюдце з намистинами блищачіся від світла, у темряву публіки! Публіка нестямно сміялась, мій директор став мертовноблідий (м’яко кажучи), а я налякалась до нестями! Тому що в професійної артистки на сцені не слід бачити ані одної ниточки в її балетках, то ви можете уявити собі який же „гріх” це був загубити ваше волосся. Інші члени нашого ансамблю знали, що я попалась у велику халепу, отже заховали мене в комірчині аж поки директори трохи не заспокоїлись.

Привчання вашого тіла

Дозвольте мені сказати вам, що я тут описую підготовлення професійної балетної артистки, а не те чого ви можете сподіватись коли б ваша дитина хотіла вчитись балету заради витонченості та управи танцю.

Проте, підготовка для професійної кар’єри є напружене, стале тренування тіла в якому можна дуже пошкодити собі фізично. В моєму випадку, я почала тренуватись, коли мені було сім років і ходила на один клас на тиждень. Скоро це тренування збільшилось до 2, 3, 4, і зрештою так багато як 15-ох клас на тиждень. Перш ніж я стала професійною артисткою, то деколи виступала вісім разів на рік.

Коли мені було років з 16, то наш ансамбль став професійний і кількість виступів раптово збільшився на близько 80 на рік. Це поставило на нас великі вимоги. Ще до закінчення середньої школи я вже працювала частково, як секретарка після школи і кожного вечора, крім одного, ходила на класи балету, а після цих клас на репетиції. Іноді репетиції тягнулись так пізно як одної або другої години вранці. Від п’ятниці вечора до неділі ми здебільше виконували два або три виступи. Перед кожним виступом відбувались розминки-класи й репетиції. Я підраховую, що в середньому я витрачала від 35 до 40 годин щотижня в тренуванні, репетиціях, як також виступах. В моєму „вільному” часі я приготовляла музику для шкільних і театральних виступів між якими були Мюзик Мен, Кіньг енд Ай та Фініанс Рейнбов.

Закінчивши середню школу, я працювала повночасно як секретарка вдень а вечорами тренувалась в середньому від 45 до 50 годин щотижня, ходила на репитиції й виступи. Хоч я могла жити з моїх заробітків як професійна балерина, то таки хотіла працювати, щоб заощаджати додаткові гроші. Я знала, що перш ніж трапиться „нагода” пристати до більшої балетної трупи, то мені буде потрібно грошей на життя.

Що ж сказати про ноги професійної балерини коли вона танцює багато годин у балетках (легкі туфлі без підборів)? Спершу, туфлі є негнучкі і тертя спричиняє пухирі. З часом ці пухирі твердіють і розвиваються в мозолі. Новий пухир може формуватись під кожним мозолем. І цей цикл буде повторюватись. Наслідок цього — позбавлення шкіри, кровоточиві пальці. Іноді всі мозолі одночасно затверджуються, а іноді кілька знову стають обідрані — і ці частіше трапляються.

Що стається з нігтями на пальцях ноги? Ви мусите приготовитись загубити їх і танцювати тоді як нові наростають — і це в балетках, які є кілька номерів менші від вашого звичайного взуття. Однак, ви ніколи не пропускаєте виступу тільки тому, що вас болять ноги, і це більшість часу. Ви таки не піддаєтесь навіть, коли мусите закінчувати виступ у кривавих балетках, так як зі мною часто траплялось. Нам казали, що вас не вважатимуть дійсною професійною балериною доти поки ви не загубите всі ваші нігті на ногах принаймні раз.

Балерина ніколи не ніжить своїх ран. Коли мені було 14 років, одного разу я запізнилась на клас. Я запізнилась на розминку й разом з класом стала робити шпагати (фігура в якій гімнаст розводить ноги до повного стикання їх з підлогою). Мої мускули були холодні й натягнені, я розвела ноги — а мускули порвались! Я навіть не буду старатись оповідати вам біль. Почувши той тріск, матері позбігались з приблизних контор бажаючі знати хто це зламав кістку. Нам сказали, що я тільки порвала зв’язку, і тієї самої ночі примусили мене ходити. Я плакала й просила милосердя, але мені казали, щоб я не няньчила рану. Я послухалась, навіть не ходила до лікаря.

Одинадцять років пізніше мені мусили робити велику операцію через ускладнення спричинені тим випадком. Ті матері не помилялись. Я довідалась, що мені відламалась нижня частина тазової кістки. Я загубила досить багато своїх нервів у правому боці, пошкодила мускули, і нижня частина тазової кістки ще не зрослась.

Поранення може бути мале або серйозне. Але тому що танцюристи стало викручують своє тіло, то малі поранення часто стають хронічні не маючи нагоди добре загоїтись. Одна дівчина нашого ансамблю поранила собі м’язи на кількох ребрах коли занадто напиналась. Відтоді вона вже не могла напинатись без перев’язки. Я пригадую собі, що в двох випадках, через болісне поранення м’язів, танцюристам мусили впорскувати кортизон, щоб тільки закінчити виступ.

З мого досвіду, як професійна балетна артистка, будь це ноги, м’язи, а навіть кості, то щось у вашому тілі болить принаймні від 75 до 80 процентів часу.

Слізливі спогади

Тоді нашому малому балетному ансамблю дали грошову допомогу. Ми всі підписали наш перший контракт і тепер нам платили за те, що ми любили виконувати! Життя було чудове — десь з тиждень. Правління вибрало мене на представницю ансамблю й на посередницю між танцюристами а правлінням у питаннях і суперечках відносно контрактів. Я вже досить наслухалась. Майже за одну ніч дружність обернулась у суперництво. Артисти гнівались і сварились. Наша мова ніяк не відповідала нашому делікатному, елегантному образу. Ми взнали, що це дійсно була конкуренція і в деяких випадках забули значення дружби. Це тепер був цілком інакший світ,— неприємний.

Які ж були існуючі моральні обставини? Мене обкружували перелюб, мужолозтво, двостатевість та інше перекручення. Одного разу один танцюрист приніс професійну фотографію прекрасної, ласолюбної жінки вдягненої в формальну сукню. Ми зацікавились знати навіщо йому тієї фотографії з жінки, аж поки не взнали, що це була фотографія з нього!

Я танцювала з цим ансамблем ще від 11-го року, виростаючи під наглядом мого директора неначе дитина під наглядом батька. Я була довірлива, вірна й заслужила свою роль суворим тренуванням і талантом. Вищезгадане поранення перешкодило моїм ролям, але тепер я також стала солісткою (танцюрист, який виконує сольну роль) і мала привілей бути в па-де-труа (балетний танець для трьох виконавців) з прима балериною й прем’єр танцюристом (мужеський артист, що займає перше місце в трупі) оригінального модерного балету.

Проте, я відчувала, що вже була готова для ролі, зокрема хореографована для мене, це бувши важлива частина моєї майбутності. Я приступила до мого директора в цій справі, і він погодився, що я вже була готова й сказав, що приготовить мені таку роль — за одною умовою — що я дам йому спеціальні безладні „ласки”.

Це дуже здивувало мене й спершу я думала, що він жартував. Незабаром стало відомо, що він був серйозний про це. Тепер я розгнівалась. Я не могла повірити, що він так поводився зі мною! Рішуче я не погодилась на це й не мала наміру піддатись його пропонуванні. Він завжди переконував мене, завжди пригадував мені, що все чого я добилась — ролі, гроші, контракт — було за його допомогою. Яке ж добре з такого труду й таланту? Це залишило мене в замішанні, ображеною й жовчною.

Нові пригнічення

Незабаром після цього, закінчивши виступ, я йшла до моєї автомашини стоячої на вулиці. Не мавши нагоди розімкнути двері, два молодих чоловіки наскочили на мене ззаду. Один тримав мене за руки тоді як другий повторно кулакував мене в обличчя. Те, що пізніше сталось, я розказувава спочатку мого оповідання.

Чому вони хотіли побити мене? Це сталось пізно в 1960-му десятилітті коли рацизм дуже шаленів у Сполучених Штатах. Я була біла, а вони чорні. Отже я стала жертвою суспільного розстроєння.

Але чому ж мій директор повторював над мною лежачою кривавою „нічого не сталось”? Він боявся, що якби доповідачі й ті, які давали нам грошову допомогу довідались про це, то ми могли б загубити ту допомогу. Хтось покликав машину швидкої допомоги. Просьбу скасували. Інші казали, щоб відвезти мене до лікаря або до лікарні. І на це відмовились. Тільки зберегти фінансову допомогу було важливим.

Лежача, хвилюючо задубілою я взнала, що я була нічим тільки куском м’яса, щоб ним користуватись заробляти гроші для інших. Коли мій контракт закінчився кілька місяців пізніше я покинула трупу з погрозою забалотування (не обирати кого-небудь), щоб мене вже ніколи не приймили до іншої трупи.

Цілий мій світ завалився. Я відчувала, що вже не мала за чим жити. Недовіряючи жодній людині, я зрештою цілу ніч молилась до Бога вживаючи Його ім’я, Єгова. Моя мати колись студіювала Біблію з Свідками Єгови й навчала нас, дітей, коли мала нагоду, незважаючи на те, що батько дуже противився. Наслідком цього, я трохи знала про Біблію, але це знання було малозначне для мене. Тепер, у розпачі я покликала на Єгову й, тому що Свідки були дуже добрі до моєї матері я просила Його, щоб тієї самої ночі Він послав Свідків Єгови якщо вони можуть допомогти мені призвести моє життя до порядку.

День після тієї молитви я вибралась до Сан-Франціско в надії, що наново почну свою кар’єру з новою трупою й незабаром почала танцювати з Сан-Франціско балетним ансамблем. До трьох тижнів я одержала відповідь на мою молитву, коли, вибравшись до нового апартаменту, я довідалась, що керівниця товаришувала з Свідками Єгови! Вона зараз зробила розпорядок для мене приходити на зібрання в Залі Царства. Всі присутні зробили на мене велике враження своєю дружністю. Але, на жаль, я так заглибилась у приготовленні своїх талантів для прийдешнього сезону з Сан-Франціско балетним ансаблем і в праці, що тижні минали й Свідки не могли застати мене дома.

Проте, на протязі цього часу мені трапились дві події. Ще до того, коли мене побили я мала проблему з одним оком, а навіть кілька операцій. Але тепер, тому що мені побили голову, то я скоро втрачала свій зір і терпіла великий біль. Я хотіла тільки танцювати, однак танцювання з новою трупою не робило мене такою щасливою, як я сподівалась.

Пригнічення та розстроєння знову вернулись і десь тепер я зустрілась із Свідками. Вони поговорили зі мною й запропонували мені два підручники. Я хотіла заплатити за книжки, але мала тільки 50 центів бо мені ще не заплатили, якими то грішми я мала намір купити сигаретки, тому що була дуже звикла курити. Книжки здобули перемогу. Я прочитала одну того ж самого вечора, разом з уривками з моєї Біблії й взнала, що знайшла, не тільки правду про Божі наміри для людства взагалі, але також намір для свого власного життя.

Дивлячись у майбутнє щаслива й безпечна

Після студіювання Біблії з Свідками, я стала присвяченою, охрещеною слугою Бога Єгови. Тепер я мала на меті стати піонеркою (повночасною проповідницею). У мене були сильні почуття про те, що коли я щиросердо віддавала себе танцюванні на протязі минулих 13 років, то віддати Єгові щось меншого від тієї посвяти було б цілковитий брак оцінювання всього того, що Він зробив для мене.

А, але в серці я ще любила танцювати, і саме тоді коли я могла почати мою нову кар’єру як піонерка, балетна трупа запропонувала мені роль фея Цукерка-льодяник у балеті Лускунчик. Вони навіть казали, що вечорі, в яких я ходила на зібрання будуть вільні, і трупа буде проводити репетиції за моїм розкладом часу. Більшість балетних ансамблів просто-таки не роблять цього! Це була велика спокуса.

Я помилилась про цю справу, пригадуючи собі все те, що зі мою трапилось через мою професійну кар’єру і саме чому я спершу повернулась до Єгови. Я думала про душевний спокій, яким тепер утішалась. Тієї ж ночі я вирішила відмовитись від тієї пропонованої ролі й ніколи більше не вертатись до танцювальної кар’єри під цим ладом.

Як я тепер відчуваю? Я знаю, що правильно вирішила. Бог поблагословив мене, давши мені любого чоловіка, і на протязі цих минулих 14 років з того часу, коли я покинула свою балетну кар’єру, я продовжувала в повночасному проповідуванні. Тепер, я з моїм чоловіком служимо як добровольці в світовому центрі Свідків Єгови.

Зрештою я загубила одно око для того, щоб зберегти зір у другому. Але уявіть собі мою радість коли одна з перших осіб, якій я допомогла вступити на дорогу до життя призналась, що вона знала, що в мене було щось, якого вона бажала коли побачила, як я могла усміхатись і з довір’ям говорити про той день, коли знову буду цілком бачити. Так, Бог має на меті викорінити із землі всю неморальність та злобу і перемінити її знову в Рай. Тоді все людство повернеться назад до фізичної, хвилюючої й духовної досконалості й буде жити вічно.

Що ж сказати про моє танцювання? Ні в якому разі я не покинула танцювання назавжди. Це є тільки тимчасова перерва. Найважливіша річ, яку я тепер можу робити є розказувати людям про прийдешню райську землю. Тоді буде вічність, щоб танцювати до схочу без болю та розстроєння зазнаного в цьому ладові. Я сподіваюсь, що тоді буду багато танцювати, так як цар Давид танцював під час радісної оказії. (2 Самуїлова 6:14) І моя надія є, що ви будете там, щоб танцювати зі мною.— Так як розказувала Елізабет Балнава.

[Вставка на сторінці 17]

Публіка нестямно сміялась, мій директор став мертовноблідий, а я налякалась до нестями!

[Вставка на сторінці 18]

З мого досвіду, то щось у вашому тілі болить принаймні від 75 до 80 процентів часу

[Вставка на сторінці 19]

Мене обкружували перелюб, мужолозтво, та інше перекручення

[Вставка на сторінці 20]

До трьох тижнів я одержала відповідь на мою молитву