Чому священики втручуються в політику?

ТОМУ що це впливає на вас, то з доброї причини ви можете питати, „Чому?”

Зрозуміло, немає одної причини, щоб стосувалась до всіх священиків і релігійних провідників, які втручуються в політику. Більшість є спонукані причинами, яких більшість людей осуджують. Інші мабуть втручуються в політику заради похвальних причин, як-от тому що турбуються вбогими.

Коли зрозумієте їхні наміри, то це допоможе вам краще розглянути Божий погляд цієї справи й оцінювати те, що Він каже має статись у майбутньому.

Позиція, прибутки й політика

Щоб зрозуміти одну причину на те чому священики втручуються в політику, то давайте звернемо увагу на декотрих релігійних провідників у першому столітті. Ці чоловіки, первосвященики й члени фарисеїв та садукеїв, становили верховний суд у євреїв. Розтурбувавшись через те, що Ісус воскресив Лазаря, вони робили висновок: „Якщо так позоставимо Його [Ісуса], то всі в Нього ввірують,— і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ.— Івана 11:48.

„Наш Край і народ”. Так, вони журились своєю позицією, впливом, і авторитетом, тримаючи націоналістичні інтереси на другому місці. (Матвія 23:2—8) Підлизуючись до політичних провідників, декотрі священики набули собі шановного становища. Для багатьох, це довело до розкішного способу життя. Фактично, остання книга в Біблії зображає „жінку” називаючись „Вавілон великий”, бути славною за „силу розкошів її”. Біблія, а також історія показують, що вона символізує всесвітню імперію фальшивої релігії.— Об’явлення 17:1—5; 18:3.

Розгляньте тепер доказ на те чому декотрі священики втручуються в політику. Книжка Релігія й революція каже так: „Від 1774 до 1790 рр. то 173 з 192 французьких єпископів були вельможним панством. Близько половина єпархії мешкали в Парижі й втішались розкошами французької столиці. Кардинал Поліньяк помер 1741 р. і ані раз не відвідав єпархії до якої він був призначений служити п’ятнадцять років раніше. Зростаючий дух недбалості також заразив монастирі, багато з яких були дуже багаті”. Аристократичні священики мешкали в розкошах, тоді як багато парафіяльних священиків були дуже вбогі.

У Мексіці маємо ще один приклад цього. У 1810 р. священик одного містечка, Мігель Гідалго, провадив боротьбу за незалежність від Іспанії. Професор Гунтер Луї пояснює це так: „Папа римський й майже ціла єпархія осуджували [тих мексіканських] патріотів. Лицемірна невимушеність якою аристократичні священики [пізніше] стали палкими прихильниками незалежності . . . стала дуже очевидною й допомогла створити образ Церкви якій неможливо довіряти. . . Церква була багата на землі й будівлі, яке то майно декотрі підраховують налічується на більше як половина всього нерухомого майна в країні”.

Протестанти, католики, євреї, або люди якої-небудь іншої віри — чи ж ми всі не погоджуємось з тим, що священики не повинні втручуватись у політику, щоб тільки здобути собі високої посади? Однак, точно це те що стається.

Від нацистської Німеччини до сьогоднішнього дня

У періоді Нацистів маємо ще більший доказ на те, що релігія втручувалась у політику. Багато мислячих людей хотіли знати, ,Як же католицькі й лютеранські священики поводились з Гітлером та його брутальними нацистами?’

Основно, вони або підтримували або співіснували з ними. Дуже мало релігій протестували. Професор Т. А. Гілл пише про один виняток. „[Теолог Дітрих] Бонхеффер переконався про те, що його батько й брати говорили йому ще коли йому було тільки п’ятнадцять років: Церква вже не була такою важливою в найважливіших справах життя, щоб віддавати їй своє життя”. Втративши терпіння через те, що церква підтримувала Гітлера або через її бездіяльність, Бонхеффер приєднався до інтриги, щоб убити Гітлера. Але Бонхеффер був винятком.

Твір Павла Джонсона Історія Християнства описує норму: „Обидві церкви, в основному, зовсім підтримували режим. . . З 17 000 євангельських священиків, то ніколи не було більше як п’ятдесят, які відбували довгий строк [за те, що не підтримували нацистський режим] в один час. З католиків, то одного єпископа виключили з його єпархії, а другого заарештували на короткий строк за грошові переступи”. Відносно тих, які додержувались свого переконання, Джонсон продовжує: „Ті, які найбільше визивно поводились, були свідки Єгови, які від самого початку оголосили свою відверту доктринальну непогодженість і потерпіли за це. Вони відмовились кооперувати з нацистською державою”.

З того часу, інші священики співдіяли з брутальними режимами, щоб тільки не загубити своєї позиції слави, сили, і майна. Редакторська стаття в Нешонел Католик Репортер каже: „Історія вад Католицької церкви в Аргентіні складається з мовчання й згоди з безжалісним військовим режимом, найгіршим за сучасної історії. . . Церковні священики були в позиції протестувати проти вчинків режиму, а навіть позбавити йому права релігійного оправдання. Однак, майже всі священики мовчали. Декотрі, включаючи священиків у військовому мундирі, схвалювали тортури й вбивство”.— 12 квітня, 1985 р.

Цивільні права, суспільне правосуддя

Проте, так як ми вже згадали, декотрих релігійних провідників дуже схвалюють за те, що вони грали активну роль у політиці й заради інших причин.

Як приклад цього в Сполучених Штатах Америки маємо баптистського священика Мартіна Лютера Кінга, молодшого, провідника довгої кампанії проти расової дискримінації, щоб здобути цивільного права. Інші священики очолювали боротьби за права жінок і декотрих менших груп населення. Священики й релігійні служителі брали дієву участь у політиці для того, щоб підтримувати право голосування, належну зарплату, і справедливі нагоди на роботу. Сучасно поширюють „теологію визволення”, щоб нею полегшити страждання бідних людей, як-от розподілянням землі між збіднілими людьми.

Що ви думаєте про те, що релігійні провідники втручуються в політику для того, щоб поширювати суспільні справи або „світську людяність”, так як дехто називає ці спірні питання? Навіть декотрі священики почувають себе ніяково через усе те, що тепер діється. Кійт Гепгарт, священик Фундаменталістів, сказав: „За моїх молодих літ, я завжди чув, що церквам не слід втручуватись у політику. Тепер, здається, це є гріхом не втручуватись”. Один журналіст про спірні релігійні питання зауважив: „Починаючись спочатку 1970 рр., фундаменталісти-християни мало-помалу переконались, що політичні діяльності стали обов’язковими”.

Коли б такі питання й були похвальні, то подумайте, як далеко вони вже втягнули священиків, і перевірте себе чи ви схвалюєте це.

Що теологія визволення робить?

Густаво Гутіерресу, католицькому священикові в Перу, приписують честь за розвиток „теології визволення” як відповідь на долю збіднілих людей. Цей напрям дуже поширився між священиками Латинської Америки й по інших місцевостях. Журнал Манчестер гардіан віклі в Англії каже, що єпископ Дургам накидався на політичну філософію уряду, і таким чином заохочував на „поширення справи ,теології визволення’”.

Чи ж така теологія тільки підкреслює турботу про вбогих, так як Біблія спонукує? Ледве. Єпископ Дургам признає, що „британська теологія визволення дуже серйозно приймає деякі вислови марксизму”. Це значить тлумачення боротьби вбогих звертанням до висновків Маркса. З якими ж наслідками?

Нешонел католик репортер (4 липня, 1986 р.) помістив заголовок „Бразільська боротьба за землю протеставить церкву державі”. Основна причина цієї боротьби є, що дуже мале число „великих землевласників контролюють 83 відсотки землі”. Згуртованість і марші під керівництвом священиків є частиною цієї „боротьби за землю”. І „боротьба” це придатне слово. У статті було сказано, що „218 осіб було вбитих у більше як 700 конфліктах за землю минулого року, включаючи отця Жозімо Тавареша, бразільського священика реформи землеволодіння, якого вбили 11 червня”.

Теологія визволення стає все більше й більше популярною. У редакторській статті часопису Нью-Йоркський час було визнано, що офіціальна позиція Ватікану є, щоб священики не втручувались у партизанську політику, але там теж було сказано, що Ватікан „приймає основні принципи теології визволення: а це що християнське євангеліє оправдує боротьбу бідних людей за політичною свободою й контролем над їхнім життям”.

У тому ж дусі є обвинувачення, що Мерінол, католицький місіонерський орден, „поширював євангеліє теології визволення і соціалістичну політику”. Дослідження, Револушен лобі, проведене 1985 р., обвинувачувало: „Публіка прийняла марксистську-ленінську звістку насильної революції, яку очолював Мерінол, точно тому що орденові було дозволено діяти як відділ Католицької церкви. Його звістка дійшла, не тільки до звичайної людини, яка ходить до церкви, але також до головних творців політики в Америці”.

Чи Бог схвалює це?

Ясно, по цілому світі, релігія сьогодні втручується в політику, і на це є різні причини. Але, що ж Бог думає про це? Біблія показує, що незабаром Він ясно виявить Свою позицію в цьому питанні. Як це впливатиме на вас і на ваших улюблених? І як це повинно впливати на ваше теперішнє відношення й діяльності?

[Рамка на сторінці 6]

„Католицька церква в Німеччині була німецькою наскрізь так як протестантська підтримувала державу й її владу”.— Німецькі церкви під Гітлером.

„Російська Православна церква вчора зовсім підтримала пропонування пана Горбачова на розброєння. . . Вона описала [пропонування] бути ,зовсім відповідними до християнського приступу’”.— Гардіан (Лондон), 9 квітня, 1986 р.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Мартін Лютер Кінг, молодший, був відомий між релігійними провідниками за свої кампанії проти расової дискримінації.

[Відомості про джерело]

UPI/Bettmann Newsphotos

[Ілюстрація на сторінці 8]

Убозтво й неправосуддя дали початок теології визволення.

[Відомості про джерело]

J. Viscarrs/WHO