Розлучення. Коли Схід зустрічається із Заходом

Від нашого кореспондента в Японії

«ДОЗВОЛЬТЕ мені також звільнитися з роботи». Ці слова здивували завідуючого відділом однієї великої японської торгової фірми. Його дружина захотіла звільнитися від шлюбного життя з ним та від хатньої роботи. Їхня країна переживає швидкий зріст кількості розлучень, котрий, як не дивно, відбувається серед людей середнього і старшого віку. Серед людей віком 50—60 років кількість розлучень за минулі 20 років зросла втричі. Здається, що розрив подружжя стає їхньою останньою нагодою на щасливіше життя.

З іншого кінця вікової шкали — молодші подружні пари, котрі розчаровуються одне в одному під час медового місяця і погоджуються на Наріта рікон (розлучення «Наріта»). Наріта — це міжнародний аеропорт Токіо, і під цим виразом розуміються молодята, що розлучаються одне з одним та розривають свої подружні зв’язки, коли прибувають назад у Наріту. Говорячи по суті, кожне одне з 4 або 5 подружжів бажає розлучитися. У розлученні вони бачать шлях до щасливішого життя.

Навіть у Гонконзі, де старі китайські звичаї все ще цінуються, кількість розлучень більш ніж подвоїлася за шість років від 1981 до 1987 року. У Сінгапурі кількість розлучень зросла майже на 70 відсотків за період від 1980 до 1988 року як серед ісламського, так і неісламського населення.

За загальним визнанням, на Сході вже давно не зважають на погляди жінок. Наприклад, у старі часи в Японії чоловік міг розлучитися зі своєю дружиною лише в «трьох з половиною рядках» тексту. Все, що йому було потрібно, це написати заяву в три з половиною рядки, яка б підтверджувала розлучення, та вручити цей папір своїй дружині. Проте його дружині було не легко розлучитися, хіба що треба було втекти до храму, що давав притулок жінкам, які втекли від агресивних чоловіків. Не маючи жодних можливостей, щоб влаштувати своє життя самостійно, дружини були вимушені жити в подружжі без любові, а навіть примиритись із позашлюбними зв’язками своїх чоловіків.

Нині багато чоловіків, що з головою занурюються в бізнес своїх корпорацій, фактично залишають родини. Вони не бачать нічого поганого у тому, щоб жити для своєї компанії. Будучи настільки відданими роботі, вони нехтують потребою дружин у спілкуванні і дивляться на них як на безплатних служанок, що готують їжу, прибирають квартиру та перуть одяг для них.

Проте вплив західного світу змінює мислення жінок Сходу у сфері подружжя та родинного життя. «Визволення» жінок,— зауважує журнал «Ейзія меґезін»,— безперечно, є одним з найголовніших факторів, що спричиняє зріст кількості розлучень в Азії». Ентоні Яу, директор Сінгапурської консультативної поліклініки, сказав: «Жінки все частіше домагаються прав і чимраз більше усвідомлюють свою гідність. Вони вже не бажають сидіти, склавши руки, і мовчки погоджуватися з поганими умовами життя. Сучасні жінки мають більші права власного вибору, вони менш терпимі до нехтування і зловживання їхніми особистостями. А розлучення є реальною можливістю вибору для тих, хто не може знайти в подружжі щастя, особливо, коли ганьба, пов’язана з розлученням, є незначною і не має такого ефекту, який був 25 років тому».

Західні країни зазнали велетенських змін у минулій чверті сторіччя. Семюель Г. Престен назвав ці зміни «землетрусом, що потряс американську сім’ю протягом минулих 20 років». У 1985 році майже у чверті всіх родин з дітьми віком до 18 років був лише хтось один з батьків, і це здебільшого через розлучення. Припускають, що 60 відсотків дітей, що народились 1984 року, мабуть, житимуть лише з одним із батьків перед тим, як досягнуть 18-річного віку.

Із зменшенням важливості інституту сім’ї, то чи дійсно розлучення відкриває шлях до щасливішого життя? Щоб відповісти на це, з’ясуймо насамперед, чому люди дивляться на розлучення як на панацею від їхніх родинних проблем.

[Рамка на сторінці 4]

Плоди розлученості в спільному домі

ЗА КІЛЬКІСТЮ справжніх розлучень залишаються непоміченими «пасивні» розлучення. В Японії, де багато жінок все ще економічно залежні від своїх чоловіків і є під впливом вкоріненої традиції чоловічого домінування, такі пари можуть мимовільно жити під одним дахом в умовах, так би мовити, розлученості в спільному домі. У такій ситуації дружини схильні присвячувати всю свою енергію вихованню дітей. Такі матері часто занадто опікають дітей, що пізніше заважатиме їм ставати на власні ноги.

У результаті, коли сини таких матерів підростають і одружуються, багато хто з них страждає від «синдрому недоторканості». Вони не знають, що таке ласкавий дотик до своєї дружини, навіть після декількох років подружнього життя. Вони страждають на те, що охоплює термін «матусин синочок», і такі особи часто одружуються тільки тому, що їхні матері казали їм одружитися. Згідно з газетою «Асахі івнінґ ньюс», доктор Ясуші Нарабаяші, радник з питань подружнього життя, говорить, що ця проблема зростає вже десятиліття і що десятки тисяч чоловіків соромляться іти за порадою.