Місіонери. Хто повинен дати приклад?

ЩЕ ПЕРЕД тим як Ісус наказав своїм послідовникам робити учнів, члени інших релігій уже провадили якусь місіонерську діяльність. Дехто займався цим інтенсивніше, ніж інші, адже не всі релігії мають універсальний підхід до справи, тобто не всі поширюють звістку, яка б стосувалася однаковою мірою всіх людей.

Наприклад, за «Релігійною енциклопедією» (англ.), таке універсальне поле зору менш притаманне «віросповіданням племінних релігій і синтоїзму, а також багатьом формам конфуціанства, юдаїзму і зороастризму». Ці релігії поширюються «здебільшого через переселення народів або через поступове злиття сусідніх держав, а не через організовану місіонерську діяльність».

«Індуїзм — це особливий і надзвичайно складний випадок,— говориться в цій енциклопедії.— Хоча цій релігії з багатьох поглядів не були властиві місіонерські традиції» і поширювалася вона через поступове прийняття її неіндусами, однак «для неї характерні періоди заповзятливої місіонерської діяльності».

«До тих нинішніх релігій, які твердять, що мають найширше поле зору і виявляють найбільшу місіонерську заповзятливість за межами місця свого виникнення», говорить Макс Л. Стакгауз з Теологічної школи «Ендовер-Ньютон», входять іслам та буддизм. А втім, місіонери ісламу не можуть бути прикладом для християнських місіонерів, бо ісламська ера почалась через 590 років після того, як Ісус наказав робити учнів. З другого боку, буддизм вже існував приблизно стільки ж років до заснування християнства, скільки років по християнству з’явився іслам.

Приклад ліберальності

За традицією Будда поклав початок місіонерському рухові, сказавши своїм учням: «Ідіть, монахи, проповідуйте шляхетну Доктрину... нехай двоє з вас не йдуть в однаковому керунку!» Проте великомасштабних місіонерських рухів не було багато, хоча буддійські місіонери побували в Європі ще в четвертому сторіччі до н. е. У більшості випадків та релігія поширювалась окремими особами: купцями, прочанами або студентами. Буддизм дійшов до Китаю та різних частин Південно-Східної Азії, приміром, через торгові морські та сухопутні шляхи.

Ерік Цюрхер з Лейденського університету, що в Нідерландах, перелічує головним чином три фактори поширення буддизму. Один з них — «ліберальність [буддизму] щодо всіх релігій». Це давало можливість йому без труднощів приймати «небуддійські віровчення як попередні і часткові об’явлення правди» та навіть зараховувати «небуддійських божеств до свого пантеону».

Другим фактором є те, що буддійські місіонери увійшли у так зване «бездомне становище», тобто зреклись усіх світських розпізнавальних ознак. Вільні від обмежень кастової системи (Будда не визнавав релігійної важливості такої системи), вони могли змішуватися з іноземцями без страху релігійного занечищення.

Третім фактором є те, що буддійські святі писання не пов’язуються з будь-якою конкретною священною мовою. Їх безперешкодно перекладали різними мовами. «Особливо в Китаї,— зазначає Цюрхер,— найвидатніші іноземні місіонери діяли у ролі перекладачів». По суті, вони зробили так багато перекладів, що китайська мова стала третьою з-поміж мов, якими перекладено буддійську літературу, після па́лі та санскриту.

У середині третього сторіччя до н. е. Асока, правитель Індійської імперії, багато зробив для того, щоб популяризувати буддизм, зміцнивши його місіонерську діяльність. Однак за цієї дохристиянської доби буддизм фігурував головним чином в Індії та на території нинішньої Шрі-Ланки. Насправді лише з початком християнської доби буддизм поширився на В’єтнам, Індонезію, Іран, Китай, Корею, Малайзію, М’янма, Японію та інші місця.

Буддійські місіонери в Китаї, очевидно, не бачили нічого поганого у модифікуванні своєї релігії, щоб її було легше сприйняти. «Релігійна енциклопедія» повідомляє, що «ключові буддійські тексти було пояснено по-новому; література апологетів, нові поеми, нові закони та правила поширили ті модифіковані і, звичайно ж, трансформовані аспекти буддійської вістки так, що буддизм в цих країнах став складовою частиною, а в деякому плані і відновлювальною силою певних аспектів місцевих релігій та конфуціанства й даосизму».

Як покажуть наступні статті з цієї серії, інколи місіонери загальновизнаного християнства наслідували приклад буддійських попередників. Перекладаючи свої святі писання іншими мовами, ці місіонери часто дозволяли, а інколи й пропагували, за словами історика Вілла Дюранта, «проникання поганської віри та ритуалів» в їхні релігійні віросповідання.

Наслідуючи «головного місіонера»

У книжці «Юдаїзм і початки християнства» (англ.) пояснюється, що юдаїзм не сприяв місіонерській діяльності у тій мірі, що християнство, і був «релігією, яка порівняно мало закликала до навернення». Однак автор цієї книжки Семюель Сендмел зазначає, що «у ній спостерігалася періодична і принаймні спорадична тенденція до цього».

Сендмел пояснює, що «у рабинській літературі Батько Авраам часто зображається головним місіонером». Він міркує, що такий «погляд на Авраама як місіонера навряд чи міг виникнути, якщо б до цього не були схильні принаймні деякі єврейські общини, що доброзичливо ставилися до активного пошуку прозелітів чи хоча б навернення на віру тих, хто сам бажав цього»a.

Очевидно, протягом двох сторіч перед нашою ерою єврейська місіонерська діяльність активізувалась, особливо у грекомовних країнах, коли поганські релігії почали втрачати свою привабливість. Така діяльність велась аж до нашої ери, але була заборонена у четвертому сторіччі н. е., коли Римська імперія прийняла видозмінену форму християнства як офіційну релігію.

Даючи приклад

Проте приклад, котрий залишили єврейські місіонери, не був прикладом, який повинні були наслідувати християнські місіонери. Про єврейських фарисеїв свого дня Ісус сказав: «Обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас» (Матвія 23:15). Отже, хоча єврейські місіонери дивилися на Авраама як на «головного місіонера», але вони явно не навертали людей на віру, яку мав Авраам у Бога Єгову.

Християнські місіонери повинні наслідувати досконалий приклад видатного головного місіонера, Ісуса Христа. Ще задовго до того, як Ісус дав своїм раннім послідовникам наказ робити учнів, він почав навчати їх, як провадити міжнародну місіонерську діяльність, котрої вимагала ця праця. Оскільки це мало тривати сторіччями, відповідно напрошувалося запитання: чи Христові послідовники наслідуватимуть його приклад?

Наприкінці першого сторіччя нашої ери відповідь ще не була очевидною. Але це не так сьогодні, коли XX сторіччя наближається до свого завершення. Минулі 1900 років місіонерської діяльності тих, хто називає себе послідовником Христа, залишили позад себе історію, в яку ми можемо заглянути, наче у розгорнену книгу.

З Палестини, місця виникнення християнства, воно розповсюдилось по цілому світі. Один його крок був спрямований на захід — у Македонію. Читайте про це в нашому наступному номері.

Для прикладу того, що зробили місіонери загальновизнаного християнства, візьмімо до уваги події, що відбувались протягом декількох сторіч у Мексиці. Читаючи наступну статтю, запитайте себе: «Чи вони були посланцями світла, чи посланцями темряви?»

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 7]

Ісус започаткував християнську місіонерську працю, навчаючи своїх учнів і даючи їм приклад для наслідування.