Чому вони не боялися говорити
ЯКЩО переглядати минуле, то можна сказати, що сутичка між Свідками Єгови та нацистами, або націонал-соціалістами, була невідворотною. Чому? Тому що нацистська безкомпромісна вимога суперечила трьом фундаментальним біблійним вченням, на які спиралися Свідки. Ці вчення такі: 1) Найвищим Сувереном є Бог Єгова. 2) Правдиві християни політично нейтральні. 3) Бог воскресить тих, хто залишився вірний йому аж до смерті.
Завдяки цим біблійним вченням Свідки Єгови залишались непорушними під тиском безбожних вимог нацистів. Тому вони відважно здіймали свої голоси й викривали нацистське зло.
Свідки Єгови не віддавали честі Гітлерові. Вони уникали цього, бо знали, що їхнє спасіння походить від Бога й що вони присвятили своє життя лише йому. Біблія говорить про Єгову: «Сам Ти, Всевишній, на цілій землі» (Псалом 83:19).
Фактично слова «Хайль Гітлер» означали, що спасіння походить від Гітлера. Тому Свідки не могли бути вірними Богові й водночас казати «хайль» людині. Їхнє життя, а також їхня вірність і відданість належали Богові.
Свідки Єгови мали вагому підставу не підкорятися злочинним вимогам Гітлера. Приміром, коли Ісусовим апостолам у першому сторіччі наказали не проповідувати доброї новини про Христа, вони не послухалися. Їхня відповідь була така: «Бога повинно слухатися більш, як людей». Біблія каже, що через рішучу позицію християн їх вибили і «наказали... не говорити про Ісусове Ймення». Проте апостоли не послухалися такого богозневажливого наказу. Вони «безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа» (Дії 5:29, 40—42).
Багато ранніх християн загинуло, бо вони слухалися Бога, а не людей. Десятки з них втратили життя на римських аренах, а причиною фактично було те, що вони відмовилися вшанувати кесаря через акт поклоніння йому. Але ті люди вважали за честь та звитягу бути вірними Богові навіть до смерті, як хоробрі солдати, що готові померти за свою країну.
Оскільки Свідки Єгови відстоюють лише один уряд, Боже Царство, то дехто дивиться на них як на небезпеку. Але такий погляд є вельми хибним. Свідки наслідують Ісусових апостолів, що «не від світу вони» (Івана 17:16). Вони дотримуються політичної нейтральності. Завдяки своїй вірності й відданості Богові вони живуть згідно із законами своїх держав. Справді, вони є зразковими у своїй ‘покорі вищій владі’ (Римлян 13:1). Вони ще ніколи не підтримували повстань проти жодного людського уряду!
А втім, є межа, якої вони не можуть переступити за будь-яких обставин. Це межа між обов’язками Свідків Єгови перед людиною й перед Богом. Вони віддають кесарю, або урядовій владі, те, що належить кесарю, але Богові — те, що належить Йому (Матвія 22:21). Якщо хтось вимагатиме від них того, що належить Богові, то він не матиме успіху.
А що, коли Свідкові погрожуватимуть смертю? Свідки Єгови цілком впевнені в Божій здатності повернути їх до життя (Дії 24:15). Отже Свідки дивляться на речі так, як три єврейські юнаки в давньому Вавилоні. Коли їм погрожували смертю у вогненній печі, вони відповіли царю Навуходоносорові: «Наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас... Нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» (Даниїла 3:17, 18).
Отже, як вже зазначалося, коли Гітлер почав сходити на п’єдестал самозваного бога, ідеологічна боротьба була неминучою. Коли «третій рейх» схрестив багнети, то побачив, що стоїть перед невеличким гуртом Свідків Єгови, котрі неухильно з вірністю та відданістю служать правдивому Богові, Всемогутньому Богові Єгові. А втім, наслідки вже були відомими навіть ще перед початком бою.
[Рамка на сторінці 5]
Вірні до смерті
ВОЛЬФҐАНҐ КУССЕРОВ був страчений, бо залишався вірним Богові й не підтримував нацизму. Незадовго до обезголовлення, що відбулось 28 березня 1942 року, він написав своїм близьким родичам: «Я, ваш третій син та брат, повинен покинути вас завтра вранці. Не сумуйте, бо прийде час, коли ми знову будемо разом. (...) Яка ж то буде велика радість, коли ми знову зустрінемось! (...) Нині ми роз’єднані, й кожен з нас повинен перейти через випробування та аж тоді здобути нагороду».
Саме перед екзекуцією 8 січня 1941 року Йоганнес Гармс написав у своєму останньому листі до батька: «Вже було оголошено мою смертну кару, і тепер я цілодобово в кайданах, ці знаки (на папері) від наручників... Мій любий тату, я дуже тебе благаю: залишайся вірним, як і я намагаюсь бути вірним, і ми побачимось знову. Я думатиму про тебе до самого кінця».