Нацизм відкинений — ким?
„ГАЙЛЬ Гітлер!” Це був обов’язковий привіт протягом Гітлерового третього рейху. Але згідно з Франкфуртер Альгемайне Цайтунг, багато людей „поєднували міфічні, а навіть релігійні поняття з особою фюрера”. Отже, такий привіт мав багато більше значення ніж тільки пошану, якою правильно шанувати правителів.— Дивіться Римлян 13:7.
Також, Гітлер хвалився, що „націонал-соціалістський рейх триватиме тисячу років”. Таким то чином він змагається з Месією про якого Біблія говорить, бо Ісус Христос обіцяв, що Його уряд володарюватиме над землею тисячу років.— Дивіться Об’явлення 20:4, 6.
У гітлерівській фашистській державі не було безпечно публічно не погоджуватись з метами нацистського уряду. Тільки коли політики й надмірності того режиму стали очевидні, а особливо коли стало ясно, що Німеччина мусила капітулювати, то незгода обернулась на опозицію.
А опозиція дійшла до найвищого пункту 20 липня 1944 року, замахом на Гітлерове життя. Декотрі з тих, які бажали стратити Гітлера колись співчували нацизму або дієво підтримували його. Точно 40 років пізніше, 20 липня 1984 року, про Гітлера знову говорилось у заголовках, коли канцлер Федеративної Республіки Німеччини виступив з промовою на церемонії, щоб ушанувати всіх тих страчених або, які стали жертвами після неуспішного замаху на Гітлерове життя.
Що ж сказати про опозицію священиків?
Що ж сказати про релігійних провідників у Німеччині в той час? Чи вони протидіяли Гітлерові й нацизму? Як католицькі священики ставились до цього? Відносно католицького єпископа Конрада Графа Прейсіньга з Берліна, журналіст Клавс Шольдер каже так: „Граф Прейсіньг, бувши єпископом Айхштетта у той час, був один з дуже кількох, який спочатку бачив у третьому рейху згубний й кримінальний режим”. (Курсив наш.) Він відверто протидіяв. Але інші в німецькій конференції католицьких єпископів, включаючи її президента, кардинала Бертрама, не дуже охоче висловлювались проти нацизму. Замість висловлюватись, вони підтримували його. Тому то Шольдер продовжує й каже: „Оглядаючи минуле, то трудно пояснити цю вірність [Гітлерові й нацизму], так, а навіть стерпіти їй”.
Між протестантами часто звертають увагу на пастора Мартіна Німеллера бути відданим противником нацистського режиму. Але автор Г. С. Бребек каже, що „єдине питання, яке відособлює його від Гітлерових політичних мет було таке: ,Хто вправляє церквою? Церква сама собою чи партія?’ Проте, він беззастережно підтримував режим”. Коли Німеллер помер у 1984 році, то газета Франкфуртер Альгемайне Цайтунг сказала: „Так як майже всі протестантські провідники в Німеччині, він спочатку привітно ставився до відродження Німеччини, якого то відродження всі прагнули під гітлерівським режимом”.
Так само інформуючим був рапорт у Доуйчес Альгемайне Цонтагсблатт (передруковано в англійській мові у Німецькому трибуні) про конференцію Європейської баптистської федерації, яка відбулась у Гамбурзі, Німеччині, 1984 року. У газеті було сказано: „Перший раз вияснили позицію баптистської церкви протягом третього рейху. Дотепер, у парафії не хотіли братись до цієї образливої проблеми. Але, на конгресі, глава національної секції мав щось ,визнати’..: ,Публічно ми не приєднувались до боротьби [проти нацизму]... і таким чином не противились ясному порушенню Божих заповідей. Нам соромно, що німецька частина нашої церкви піддалась ідеологічній спокусі того часу й не боролась ще з більшою відвагою заради правди й правосуддя’”.
Факти доказують, що тільки мала меншість священиків явно відкинула гітлерівський режим. Навіть тих кількох священиків, які противились спонукувало розчарування або церковна політика, замість чисті біблійні причини. Правда є в тім, що більшість священиків не бачили нічого суперечного бути вірними месіанству Ісуса Христа й в той самий час вигукувати „Гайль” підробленому політичному месієві й його „тисячолітньому царюванню”. За цим поганим, безбожним та небіблійним прикладом пішли їхні парафіяни — на свій власний смуток.— Порівняйте з Єв. Матвія 15:14.
Ті, котрі не поступились
Проте, у Німеччині були люди, які відважно обороняли християнські принципи. Це були Свідки Єгови. Не так як священики з їхніми послідовниками, Свідки Єгови відмовились піти на компроміс з Гітлером і нацистами. Вони відмовились порушити Божі заповіді. Вони не порушили свого християнського нейтралітету в політичних справах. (Дивіться Ісаї 2:2—4; Івана 17:16; Якова 4:4.) Вони не приписували Гайль, або спасіння Гітлерові, так як робила велика більшість священиків з їхніми стадами.
Замість цього, Свідки Єгови, так як апостол Павло, сказали про Ісуса Христа: „І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. (Дії 4:12; також дивіться Псалма 118:8, 9; 146:3.) Жодні з них не закривавили своїх рук у гітлерівському війську, тому що відмовлялись служити в ньому.— Івана 13:35; 1 Івана 3:10—12.
Через їхню безкомпромісність перед Гітлером і нацизмом, Свідків Єгови переслідували й засилали тисячами до концтаборів. Про їхню непохитну віру й вірність усупереч нелюдяніи брутальності говорить Анна Павелчинська, польський соціолог, яка пережила ув’язнення в смертному концтаборі Освенцім (Ашвіц). Пишучи в своїй книжці Цінності й насильство в Освенцімі, вона сказала, що Свідки Єгови були „непохитною ідеологічною силою й не капітулювали перед нацизмом”. Вона назвала їх бути „островом неослабного опору існуючого серед тероризованого народу”. Вона додала: „З такою самою відвагою вони діяли в концтаборі Освенцімі [Ашвіці]. Вони заслужили пошану співв’язнів.., тюремних службовців, а навіть офіцерів СС [Таємної Служби]. Всі знали, що жоден Свідок Єгови не буде виконувати наказу, який противиться його релігійній вірі й переконанню”. На закінчення вона написала: „Свідки Єгови пасивно боролись за їхню віру, яка протистояла всілякій війні та насильству”.
Ні, Свідки Єгови не пішли на компроміс з Гітлером та його третім рейхом. Вони не покладались і не надіялись на нацизм або на який-небудь інший політичний лад цього світу. Вони відкинули правління людиною за щось краще. Отже, не так як священики з їхніми послідовниками, вони не стали духовними жертвами нацизму.
Щось багато краще
Так само сьогодні, Свідки Єгови не покладаються й не надіються на жодні політичні ідеології. Вони відкидають ці ідеології за щось багато краще, якого Бог пообіцяв: Його уряд, який введе праведний Новий Лад, щоб ним розв’язати всі проблеми людства. Той один уряд для всієї землі, Боже Царство, вже заснований на небі під керівництвом Його Месії, Ісуса Христа.— Матвія 6:9, 10; 2 Петра 3:13.
Гітлер виступив з своєю першою радіопромовою 1 лютого 1933 року. Він хвалився, що перемінить Німеччину, і на закінчення звертався з просьбою до своїх слухачів, щоб вони дали йому та його партії трохи часу а тоді судили їх по наслідках. Дванадцять років пізніше, його „тисячолітнє царювання” закінчилось ганьбою. Вирок був проти його володарювання: Воно доказалось бути катастрофією, бо при кінці війни дуже знівечило його народ, країну та світ, морально а також хвилюючо, майже зовсім змінило їх.
Яке ж інакше це правління є від тисячолітнього царювання біблійного Месії, Ісуса Христа! При кінці тисячу років, людей й Землю — у порівнянні з їхнім зіпсованим станом тепер — буде трудно пізнати. Прочитайте самі для себе те, що Біблія говорить у Об’явленні 21:4, 5. Тоді уявіть собі досконалих людей повністю задовольняючись життям на райській землі, не боячись терористської атаки, війни, шкідливої ідеології, або чого-небудь іншого, яке може зруйнувати їхнє щастя! І уявіть собі, що ви, теж, можете жити під такими чудесними обставинами! — Ісаї 35:1—7; 65:17—25; 1 Івана 2:17.
[Вставка на сторінці 9]
Більшість католицьких і протестантських священиків не дуже охоче висловлювались проти нацизму
[Вставка на сторінці 12]
Правдиве тисячолітнє царювання здійсниться Божим Царством
[Ілюстрації на сторінці 9]
Священики закривавили свої руки, тому що підтримували Гітлера
[Ілюстрації на сторінці 11]
Тисячі Свідків Єгови (включаючи Йоганнеса Гармса, на фото) було відіслано до концтаборів за те, що вони не пішли на компроміс з нацизмом, і багато вмерло за це, так як є доказано цим свідоцтвом смерті
Генеральний прокурор військового суду рейху
Йоганнеса Гармса... судив військовий суд рейху 7 листопада 1940 року за те, що він деморалізував військо й засудив його на смерть... Вирок виконаний 8 січня 1941 року.
Печать військового суду Рейху