Чому мовчали церкви

ВОСЬМОГО грудня 1993 року доктор Франклін Літтелл з Бейлорського університету говорить в американському Музеї пам’яті жертв нацизму про болісну «беззаперечну істину». У чому вона полягала?

Істина, сказав Літтелл, була та, що «шість мільйонів євреїв стали жертвами систематичного винищування саме в центрі християнського світу, і винищували їх охрещені римо-католики, протестанти та православні, яких за це ніколи не засуджували, не говорячи вже про відлучення від церкви». Однак безперестанку чувся один голос, що говорив про причетність духовенства до Гітлерового режиму. І власне його, як ми вже довідалися, здіймали Свідки Єгови.

Гітлер, як і багато членів його уряду, був охрещеним римо-католиком. Чому їх не було відлучено від церкви? Чому католицька церква не засудила звірств, вчинених цими людьми? Чому також мовчали протестантські церкви?

Чи й дійсно мовчали церкви? Чи є якісь докази, що вони підтримували Гітлерові воєнні дії?

Роль католицької церкви

Католицький історик І. А. Ваткін написав: «Болісно визнати, що ми не можемо заради лженавчання чи вдаваної лояльності не визнавати історичних фактів чи ігнорувати те, що єпископи послідовно підтримували усі війни, які велися урядами їхніх країн... Вони підтримували войовничий націоналізм, і про них говорилося як про глашатаїв кесаря».

Коли Ваткін сказав, що єпископи католицької церкви «підтримували усі війни, які велися урядами їхніх країн», він мав на увазі й агресію Гітлера. Фредерік Гер, римсько-католицький професор історії з Віденського університету, погоджується: «Незаперечним фактом німецької історії є те, що хрест і свастика все більше зближалися, і настав час, коли свастика проголосила свою перемогу з веж німецьких кафедральних соборів, прапори зі свастикою здійнялися над вівтарями, а католицькі та протестантські теологи, пастори, церковники та політичні діячі зраділи братанню з Гітлером».

Підтримка католицькими церковними керівниками Гітлерових воєнних дій була настільки цілковитою, що римсько-католицький професор Ґордон Цан написав: «Німецькі католики, що звернулися до своїх релігійних проводарів за духовним керівництвом та вказівками стосовно служіння інтересам Гітлерових воєнних дій, фактично отримали таку ж відповідь, яку б вони отримали від самого лідера нацистів».

Ця слухняність католиків до директив церковних керівників була задокументована професором Гером. Він зазначає: «Приблизно із тридцяти двох мільйонів німецьких католиків (з них п’ятнадцять мільйонів з половиною були чоловіками) лише семеро прилюдно відмовилось від військової служби. Шість з них були австрійцями». Як показують дані останніх досліджень, ще декілька інших католиків, а також протестантів пішли проти нацистської держави через релігійні переконання. Дехто навіть поплатився своїм життям, а їхні керівники тимчасом популяризували «третій рейх».

Хто ще мовчав, а хто ні

Як вже зазначалося, професор Гер включив до тих, хто «радів братанню з Гітлером», теж протестантських керівників. Чи це дійсно так?

Багато протестантів корчаться від мук власного сумління через те, що мовчали під час Гітлерової воєнної агресії. Приміром, 11 провідних церковників зустрілися в жовтні 1945 року, аби скласти так зване штутгартське визнання провини. Вони заявили: «Ми звинувачуємо себе за брак більшої сміливості у виявленні свого переконання, віри у своїх молитвах, радощів у визнанні своєї віри й палкості у виявленні любові».

В «Історії християнства» (англ.) Пол Джонсон пише: «Із 17 000 євангельських пасторів жодного разу не було більше ніж п’ятдесят чоловік, котрих засудили на довгий термін [за непідтримку нацистського режиму]». Порівнюючи таких пасторів із Свідками Єгови, Джонсон написав: «Найсміливішими були Свідки Єгови, що проголошували свою відверту доктринальну опозицію зі самого початку і відповідно постраждали за це. Вони відмовлялися від будь-якого співробітництва з нацистським урядом».

Ще в 1939 році, коли почалася друга світова війна, журнал «Вістник потіхи» цитував Т. Бруппахера, протестантського служителя, що сказав: «Тоді як люди, котрі називають себе християнами, виявляють під тяжким випробовуванням, ким вони є насправді, незнані свідки Єгови, як християнські мученики, чинять незламний опір насильству над сумлінням та поганському ідолопоклонству. Майбутнім історикам слід буде визнати, що не великі церкви, але ці зганьблені та висміяні люди були тими, хто першим пішов проти несамовитого нацистського демона... Вони не схилилися перед Гітлером та свастикою».

Так само Мартін Німеллер, керівник однієї протестантської церкви, що сам зніс випробування нацистського концентраційного табору, пізніше визнав: «Було б лише справедливо нагадати, що християнські церкви тієї доби завжди погоджувалися благословляти війну, війська та зброю й що вони молилися у нехристиянський спосіб за винищення своїх ворогів». Він визнав: «У всьому цьому є наша провина й провина наших батьків, але не провина нашого Бога».

Відтак Німеллер додав: «Лишень подумати, ми, нинішні християни, соромимось так званої секти серйозних дослідників Біблії [Свідків Єгови], що сотнями й тисячами ішли до концентраційних таборів і помирали там через те, що відмовлялися воювати й ухилялися стріляти в людей».

Сюзанна Гешель, професор юдаїзму, знайшла церковні документи, які свідчать, що лютеранське духівництво охоче й навіть палко бажало пітримувати Гітлера. За її словами, воно випрошувало собі привілей виставляти свастику у своїх церквах. Більшість кліру не було змушено співпрацювати з урядом, її дослідження показують, що релігійні провідники були сповненими ентузіазму прибічниками Гітлера та його арійського ідеалу.

Будучи лекторкою, Гешель часто отримує від церковників запитання: «Що ж ми могли в той час зробити?».

Вона відповідає: «Ви могли діяти так, як Свідки Єгови».

Чому вони мовчали

Причина мовчання церков очевидна: духівництво загальновизнаного християнства та їхні отари полишили біблійне вчення й підтримували політику. У 1933 році римсько-католицька церква уклала конкордат з нацистами. Римсько-католицький кардинал Фаульгабер написав Гітлерові: «Це рукостискання з папством... є запорукою досягнення незмірних благословень... Нехай Бог охоронить рейхсканцлера [Гітлера]».

Авжеж, як католицька, так і інші церкви стали прислужницями згубного Гітлерового уряду. Хоча й Ісус Христос сказав, що його правдиві послідовники «не від світу», церкви зі своїми парафіями ставали невід’ємною частиною Гітлерового світу (Івана 17:16). Власне з цієї причини вони замовчували жахи, здійснені нацистами у таборах смерті проти людства.

Слід погодитися, що декілька відважних осіб серед католиків, протестантів та інших релігійних груп повстали проти нацизму. Але тимчасом як дехто з них платив за це життям, їхні керівники, котрі твердили, що служили Богові, насправді були маріонетками в руках «третього рейху».

А втім, був голос, що не замовкав. Хоча засоби масової інформації загалом не вбачали в церквах головних персонажів нацистської драми, та Свідки Єгови відчули необхідність викривати віроломство й лицемірність кліру, детально описуючи їхню потаємну угоду. І на сторінках попередника цього журналу і в інших публікаціях протягом 30-х та 40-х років вони друкували різкі обвинувачення релігійних організацій, котрі ставали прислужницями нацизму.

Визначення справжніх Христових послідовників

Свідки Єгови повністю відрізняються від релігій світу. Не будучи частиною світу, вони не беруть участі у національних війнах. Вони ‘мечі свої перекували на лемеші’, бо підкорилися Божим настановам (Ісаї 2:4). Слухаючись Христових настанов, вони мають любов одні до одних (Івана 13:35). А це означає, що вони ніколи не воюватимуть і зловмисно не шкодитимуть іншим.

Якщо йдеться про визначення справжніх поклонників Бога, Біблія говорить дуже чітко: «Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули,— щоб любили один одного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив» (1 Івана 3:10—12).

Дійсно, історія показує, що Свідки Єгови завжди виявляли любов до своїх ближніх, навіть під час жахливих переслідувань. Коли Гітлер воював у Європі, Свідки рішуче стояли проти брутальних спроб нацистів прилучити їх до кривавої оргії війни. Професор Крістін Кінґ добре підсумувала це: «Свідки Єгови не мовчали. Вони не мовчали ще на самому початку. Вони говорили одностайно. І говорили із надзвичайною відвагою, а це добрий урок для кожного з нас».

До того часу, аж поки цей світ не перейде у безпечні руки керівництва сповненого любові Єгови й не звільниться від війни та зла, Свідки Єгови ніколи не мовчатимуть. І доти, доки на це буде воля Суверенного Господа Єгови, цей журнал викриватиме діла сатанинського світу й проголошуватиме єдину справжню надію для людства — Боже Царство (Матвія 6:9, 10).

[Ілюстрації на сторінці 13]

Преса США підтверджує підтримку церквою нацизму.

«Нью-Йорк пост» за 27 серпня 1940 року, сторінка 15, синє останнє видання.

«Нью-Йорк таймс» за 7 грудня 1941 року, сторінка 33, міське вечірнє видання.

«Нью-Йорк таймс» за 25 вересня 1939 року, сторінка 6, міське вечірнє видання.

[Ілюстрація на сторінці 15]

На відміну від церков, Свідки Єгови відкрито виступали проти нацизму.