Півтора століття метро
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В УГОРЩИНІ
ЗЕМЛЕКОПИ тунелю роздивлялися з недовірою те, що вони відкопали. Йшов 1912 рік. Прокладаючи глибоко під вулицями Нью-Йорка нову лінію метро, вони прокопали вхід в якесь велике потайне приміщення. У ньому, неначе в палаці, стояли розкішні меблі. Були там навіть дзеркала, канделябри та фрески. Дерев’яні панелі, що вже кришилися від старості, все ще прикрашали стіни. Посередині приміщення стояв декоративний фонтан, який вже давно не дзюрчав.
Приміщення вело до тунелю. Робітники дуже здивувалися, побачивши на рейках зі смаком прикрашений вагон метро з 22 місцями для пасажирів. Хіба в Нью-Йорку вже колись існувало метро? Хто б міг його побудувати?
Тунелі та підземні залізниці
Підземні ходи використовувалися протягом тисяч років для шахт, водопостачання та військових цілей. Але механізований підземний транспорт для перевезення пасажирів з’явився відносно недавно. На початку 1800-х років вулиці Лондона (Англія) були переповнені усіма можливими видами тогочасних засобів пересування, не кажучи вже про натовпи перехожих. Щодня тисячі людей переїжджали через Темзу на поромі або переходили її пішки по Лондонському мосту. Деколи рух був настільки повільним, що торговці могли лише безпомічно спостерігати за тим, як псувалася на сонці їхня продукція, котру вони намагалися привезти на ринок.
Французький інженер Марк Ізамбард Брюнель, який жив в Англії, виношував ідею, котра зрештою допомогла б зменшити деякі транспортні проблеми в Лондоні. Якось Брюнель звернув увагу на деревосвердлуна, який пробивався через шматочок твердого дуба. Він помітив, що тільки голівка цього маленького молюска була захищена раковиною. Деревосвердлун використовував зазублені краї своєї раковини, щоб просвердлювати деревину. Рухаючись вперед, він залишав позаду себе хід, вкритий гладким шаром вапна. Застосовуючи цей принцип, Брюнель запатентував зроблений із чавуну великий прохідницький щит, який мали просувати через ґрунт за допомогою домкратів. Цей щит запобігав обвалу, коли робітники забирали землю з його середини. Під час просування щита інші робітники, щоб запобігти обвалу ґрунту, споруджували з цегли внутрішню поверхню нового тунелю.
Використовуючи свій щит, Брюнель успішно закінчив у 1843 році будівництво першого у світі підводного тунелю, прокладеного в м’якому ґрунті під Темзою. Цим він показав, що існує спосіб будування тунелів, і підготував шлях для розвитку сучасного метро. В 1863 році перша у світі система метро з’єднала головні залізничні вокзали Лондона, а 1865 року тунель Брюнеля купили для розширення цієї системи. Той тунель все ще входить до складу лондонського метро.
Уявні й обґрунтовані побоювання
У підземного транспорту завжди були свої противники. В 1800-х роках багато людей, які вірили в існування вогняного пекла десь всередині землі, боялися спускатися під землю. До того ж люди пов’язували темні, вологі тунелі з інфекційними хворобами та отруйним повітрям.
Усе ж архітектори міста палко бажали якось полегшити рух транспорту на міських дорогах. Метро стало головною темою політичних дебатів. Проте існували побоювання щодо якості повітря в метро. Випробовувались різноманітні системи вентиляції, але не всі виявилися успішними. Деякі системи передбачали використання створюваного поїздами руху повітря; інші вимагали періодично розміщених вертикальних шахт, що виходили на поверхню, потужних вентиляторів, а ще інші являли собою комбінацію різних методів. Щоб подолати психологічні перешкоди, які викликали у людей темні підземні переходи, станції були обладнані газовими ліхтарями. Метро подібного типу і було відкрите в Нью-Йорку, але про нього згодом забули, аж до 1912 року, коли робітники відкопали його.
Перше нью-йоркське метро
Далеко від Лондона, на протилежному боці Атлантики, ще один талановитий винахідник Альфред Ілі Біч ламав голову над такою ж складною транспортною проблемою у Нью-Йорку. Як видавець журналу «Саєнтифик америкен», Біч був прихильником нових методів розв’язання старих проблем, таких, як затори на вулицях. У 1849 році він запропонував для вулиці з найбільшим рухом дуже сміливий план спорудження Бродвейського тунелю «з виходами на поверхню та сходами під землю на кожному розі. Цей підземний перехід мав бути з двома коліями і з доріжкою для пішоходів на кожному боці».
Протягом наступних двох десятиліть інші конструктори транспортних засобів також пропонували різні способи для швидкісного перевезення пасажирів у Нью-Йорку. Але всі пропозиції були відкинені. Корумпований політичний діяч Бос Твід не хотів робити жодної конкуренції компаніям, які володіли наземним транспортом і були джерелом великої частини його незаконних прибутків. Проте винахідливий пан Біч, який не збирався відмовитись від своєї ідеї, перехитрував впливового Боса.
Біч отримав законне право побудувати під Бродвеєм два невеличкі суміжні тунелі, які були непридатними для транспортування пасажирів. Їх планувалося спорудити «для перевезення листів, посилок та товарів» до головпоштамту. Тоді він, начебто для того, щоб зекономити гроші, попросив дозволу внести одну поправку у свій проект — побудувати лише один великий тунель. Якимось чином його хитрощі пройшли непоміченими, і ця поправка була затверджена. Біч відразу ж взявся за роботу, але так, аби цього не бачили інші. Він почав копати у підвалі магазину одягу, а ґрунт вивозив вночі машинами. Щоб не привертати уваги, він оснастив колеса цих машин пристроями для зменшення шуму. Лише за 58 ночей цей 95-метровий тунель було закінчено.
«Повітряний трос»
Біч добре знав про задушливе, забруднене повітря в лондонському метро через використання парових машин, які працювали на кам’яному вугіллі. Свій вагон він приводив у рух за допомогою «повітряного троса» — тиску, створюваного величезним вентилятором, вбудованим у нішу на одному з кінців тунелю. Повітря м’яко штовхало вагон зі швидкістю 10 кілометрів за годину, однак він міг рухатися в десять разів швидше. Коли вагон досягав протилежного кінця лінії, вентилятор змінював напрям свого обертання, щоб тягнути його назад! Аби люди більше не вагалися йти під землю, Біч обладнав просторий зал чекання цирконієвими лампами, найяскравішими на той час. Він також обставив зал розкішними кріслами, статуями, імітованими вікнами із завісами й навіть поставив рояль і басейн із золотими рибками! У лютому 1870 року та маленька лінія була відкрита для публіки, яка ні про що не здогадувалася. Метро відразу стало надзвичайно популярним. Протягом року його відвідало 400 000 чоловік.
Бос Твід був у нестямі! Почалися політичні інтриги, і Твід переконав губернатора затвердити протилежний план — план підвісного поїзда, що коштував у 16 разів дорожче, ніж запропонована Бічем пневматична підземна система. Невдовзі після цього Твіда звинуватили за його незаконні дії і засудили на довічне ув’язнення. Проте біржова паніка 1873 року відвернула увагу вкладників і службових осіб від метро, так що Біч зрештою закрив свій тунель. Тому про тунель зовсім забули, аж поки його випадково не відкопали в 1912 році, через трохи більше як сім років після відкриття в 1904 році теперішнього нью-йоркського метро. Пізніше частина тунелю Біча стала частиною сучасної станції «Сіті-Хол», що в центрі Мангаттана.
Метрополітен на честь Тисячоліття
Трохи більше століття тому атмосфера урочистого сподівання запанувала в Угорщині. У 1896 році Угорщина мала святкувати 1000-ну річницю свого заснування. Під кінець XIX століття Будапешт, столиця країни, мав належати до найбільших міст Європи. Його вулиці були переповнені людьми. У зв’язку зі святкуванням тисячоліття запропонували побудувати наземну електричну залізницю, щоб полегшити транспортну ситуацію. Але ця ідея не сподобалася муніципальним органам влади, і тому пропозицію відкинули. Тим часом лондонський метрополітен захоплював уяву транспортних фахівців у інших країнах. Один з таких фахівців в Угорщині, пан Мор Белаж, висунув ідею створення електричного метро. Цю ідею схвалили, і в серпні 1894 року розпочалося будівництво.
Під час будівництва цього метро застосовували відкритий метод, тобто на місці існуючої дороги викопували котлован, на дні якого закладали рейки. Потім у котловані споруджували тунель, який засипали землею, і прокладали нову дорогу. Другого травня 1896 року 3700-метрова лінія метро була урочисто відкрита. Їхати в його вагонах, що приводилися в рух за допомогою електричного струму, було значно зручніше, ніж у першому лондонському метрополітені, де пасажири почували себе, як в пеклі! Король Франс Йосиф I відвідав новий метрополітен усього через декілька днів після його відкриття і дав згоду на те, щоб цей метрополітен назвали на його честь. Але протягом подальших неспокійних часів це метро було перейменовано і стало називатися Метрополітен на честь Тисячоліття. Цей метрополітен був першим на європейському континенті. Незабаром стали існувати інші підземні залізниці. У 1900 році почав функціонувати паризький метрополітен, а 1902 року метро було відкрите в Берліні.
Метрополітен через 100 років
У зв’язку з 1100-літтям Угорщини, яке відзначалося в 1996 році, відновили первісну красу й вигляд підземної залізниці. Стіни станцій прикрасили маленькою білою плиткою, облямованою орнаментом кольору червоного вина. Викладені з плитки назви станцій виділяються на стіні. Після реконструкції залізні колони пофарбували в зелений колір, щоб викликати атмосферу минулого століття. На центральній станції в Будапешті розташований залізничний музей, де ви можете побачити перші вагони метро, яким вже понад 100 років! У музеї також можна побачити експонати, пов’язані з будівництвом як Метрополітену на честь Тисячоліття, так і сучасного будапештського метрополітену.
Коли угорські Свідки Єгови відвідують цей музей, вони не можуть не згадувати про те, як ще зовсім недавно підземна залізниця використовувалась місцевими християнами для цілком інших цілей. Протягом часу, коли їхнє служіння було заборонене в Угорщині, Свідки з обережністю використовували станції цієї знаменитої залізниці для того, щоб говорити іншим про Боже Царство. З 1989 року Свідки, отримавши свободу, вільно проповідують в Угорщині. Однак ви можете все ще бачити їх у Метрополітені на честь Тисячоліття, де вони діляться з іншими людьми про те, що незабаром настане описане в Біблії Тисячоліття — 1000-літнє правління Христа.
«Нащадки» перших метрополітенів
Сьогодні у великих містах по цілому світі для перевезення пасажирів використовується метро. У деяких країнах до старих проблем з шумом і забрудненням повітря додалися проблеми, пов’язані з написами на стінах та злочинністю. Проте багато метрополітенів віддзеркалюють чудові естетичні та практичні ідеї їхніх перших конструкторів. Але все ще існує велика потреба — поліпшити умови і збільшити обсяг перевезення пасажирів. Сьогодні метро будується або вже завершене у таких містах, як Бангкок, Варшава, Медельїн, Сеул, Тайбей і Шанхай. Чи перших конструкторів метро здивувало б це? Мабуть, ні. Така повсюдна експлуатація метрополітену є саме тим, що вони передбачали півтора століття тому.
[Ілюстрації на сторінці 23]
1. Відреставрована станція, що є частиною Будапештського музею Метрополітену на честь Тисячоліття.
2—4. Один з перших електричних вагонів метро, які використовувалися у Метрополітені на честь Тисячоліття в 1896 році.