Стрес корисний і стрес шкідливий
«Оскільки стрес є неспецифічною реакцією організму на будь-який подразник, то кожен з нас завжди певною мірою перебуває під стресом». (Д-р Ганс Сельє)
ЩОБ грати на скрипці, її струни треба натягнути, — але тільки до певної міри. Перетягнута струна лопне. Однак якщо струни зовсім ненатягнуті, — вони не будуть звучати. Потрібно знайти золоту середину, котра лежить десь між цими двома крайностями.
Подібно є й зі стресом. Надмір стресу, як ми вже побачили, може зашкодити. Але що, коли стресу немає зовсім? Попри зовнішню привабливість такої перспективи, стрес нам усе ж таки потрібен — принаймні до деякої міри. Наприклад, уявіть, що, переходячи дорогу, ви раптом побачили, як на вас несеться автомобіль. Саме стрес додає сил утекти від небезпеки — й утекти швидко!
Але стрес корисний не тільки в екстремальних ситуаціях. Стрес потрібен і для виконання щоденних справ. Кожен з нас постійно якоюсь мірою перебуває під стресом. «Позбутися стресу можна тільки зі смертю»,— говорить д-р Ганс Сельє. Він додає, що твердження «у нього стрес» є таким же беззмістовним, як і слова «в нього температура». «Під цими висловами,— говорить Сельє,— ми насправді розуміємо надто сильний стрес чи високу температуру». У цьому контексті розваги також спричиняють стрес, так само як і сон, бо ж наше серце продовжує битися, а наші легені — дихати.
Три види стресу
Так само, як існують різні ступені стресу, існують і різні його види.
Гострий стрес породжується проблемами щоденного життя. Його призвідниками часто стають неприємні ситуації, з яких доводиться шукати виходу. Оскільки такі ситуації випадкові й лише тимчасові, стрес зазвичай вдається подолати. Звісна річ, є люди, котрих постійно кидає від одної кризи до іншої, здається, що безладдя становить частину їхньої особистості. Навіть на цьому рівні гострий стрес можна взяти під контроль. Але пацієнт може опиратися змінам, поки не усвідомить, я́к його неврівноважене життя впливає на нього самого та на людей довкола.
Тоді як гострий стрес є короткочасним, хронічний стрес триває довго. При цьому людина не бачить виходу зі стресової ситуації — чи то з лещат убогості, із жалюгідного становища на нелюбій роботі, чи з безробіття. Хронічний стрес може розвинутися й через постійні сімейні проблеми. Догляд за немічним членом сім’ї також спричиняє стрес. Хронічний стрес, хоч би якою була його причина, висотує сили своєї жертви день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. «Найгірше у хронічному стресі те, що до нього звикають,— говориться в одній книжці про стрес.— Люди відразу помічають гострий стрес, тому що це новий для них стан; хронічний стрес ігнорують, бо він є давнім, знайомим, а деколи й зручним».
Травматичний стрес розвивається після приголомшливої трагедії, як-от зґвалтування, нещасного випадку або стихійного лиха. Від такого стресу страждає багато ветеранів війни та колишніх в’язнів концентраційних таборів. До симптомів травматичного стресу можуть входити яскраві спогади тої трагедії, що роками зберігаються в пам’яті, та збільшена чутливість до незначних подій. Деколи таким пацієнтам ставлять діагноз — післятравматичний стресовий розлад. (Дивіться інформацію в рамці зверху).
Підвищена чутливість до стресу
Як дехто гадає, наша реакція на стрес великою мірою залежить від того, скільки різних стресових ситуацій нам траплялось у минулому та якими вони були. Говорять, що болісні події можуть навіть змінити хімічну «схему» мозку так, що людина стає набагато чутливішою до наступних стресів. Наприклад, вивчаючи фізичний стан 556 ветеранів Другої світової війни, д-р Лоренс Брас виявив, що колишні військовополонені навіть через 50 років після пережитої травми мали у вісім разів вищий ризик інсульту, ніж ті, хто не був у полоні. «Стрес, якого зазнали військовополонені, був таким сильним, що змінив реакцію на наступні стреси — він розвинув у цих людей підвищену чутливість».
Не слід легковажити стресовими ситуаціями, які виникають у дитинстві, бо вони, за словами фахівців, можуть мати суттєвий вплив. «Більшість дітей, котрі переживають якусь травму, ніхто не веде до лікаря,— говорить д-р Джин Кінґ.— Вони справляються з проблемою самостійно, живуть собі далі і з’являються в наших приймальнях через роки, страждаючи від депресії або серцевого захворювання». Розгляньмо, наприклад, психічну травму, коли дитина втратила одного з батьків. «Якщо стрес такої сили трапиться в дитинстві, він може назавжди змінити структуру мозку,— говорить д-р Кінґ,— і мозок втратить здатність легко справлятися з нормальними щоденними стресами».
Звичайно, те, як людина реагує на стрес, може залежати й від ряду інших чинників, у тому числі від будови тіла та наявних ресурсів, що допомагають знаходити вихід із стресових ситуацій. Проте, незалежно від причини стресу, його можна подолати. Щоправда, це нелегко. Доктор Рейчел Єхуде зауважує: «Говорити надзвичайно чутливій до стресу людині, що їй треба просто розслабитися,— це все одно, ніби казати комусь із безсонням, що йому треба тільки заснути». Однак можна багато зробити для того, аби поменшити стрес, і про це розповідатиметься у наступній статті.
[Рамка на сторінці 7]
Стрес на робочому місці «глобальне явище»
Звіт Організації Об’єднаних Націй говорить: «У XX столітті стрес став однією з найгостріших проблем зі здоров’ям». Його присутність на робочому місці просто-таки відчутна.
• Кількість скарг на стрес, які надходять від австралійських урядових працівників, протягом лише трьох років збільшилася на 90 відсотків.
• Згідно з опитом, проведеним у Франції, 64 відсотки медсестер та 61 відсоток учителів кажуть, що їх виводять з рівноваги стресові умови, в яких доводиться працювати.
• На пов’язані зі стресом захворювання у Сполучених Штатах Америки щорічно витрачається біля 200 мільярдів доларів. За підрахунками, зі стресом пов’язані також 75—85 відсотків усіх нещасних випадків на виробництві.
• Виявилось, що в багатьох країнах жінки страждають від стресу більше, ніж чоловіки, ймовірно тому, що жінкам доводиться поєднувати робочі обов’язки з домашніми.
Стрес на роботі дійсно став, як говориться у звіті ООН, «глобальним явищем».
[Рамка на сторінці 8]
ПТСР — нормальна реакція на надзвичайні обставини
«Через три місяці після того як наша машина розбилась, я все ще плакала без упину й не могла спати. Навіть вийти з дому було страшно» (Луіза).
ЛУІЗА страждає на післятравматичний стресовий розлад (ПТСР), виснажливу недугу, яка характеризується повторними і нав’язливими спогадами або снами про трагічну подію. Людина з ПТСР може також легко лякатися будь-якої дрібниці. Наприклад, психіатр Майкл Девіс розповідає про ветерана війни у В’єтнамі, що в день свого весілля скочив у кущі, почувши різкий звук автомобільного вихлопу. «Здається, усі сигнали з оточення запевняли його у безпеці,— говорить Девіс.— Пройшло вже 25 років, він був у Сполучених Штатах Америки, а не у В’єтнамі... і мав на собі білий смокінг, а не похідну форму. Проте розпізнавши знайомий сигнал, він кинувся в укриття».
Психічна травма від перебування на полі бою — це тільки одна з причин ПТСР. Згідно з «Гарвардським психіатричним бюлетенем» (англ.), цей розлад може розвинутися на фоні будь-якої «події або серії подій, що включають справжню смерть чи її загрозу, серйозні каліцтва чи загрозу фізичній безпеці. Це може бути стихійне лихо, нещасний випадок або ж справа рук людей: повінь, пожежа, землетрус, автомобільна аварія, бомбування, стрілянина, тортури, викрадення людини, розбійний напад, зґвалтування або наруга над дитиною». Симптоми ПТСР можуть з’явитися в людини, що просто побачила або дізналася,— наприклад, з приголомшливої розповіді чи з фотознімків,— про якусь трагічну подію, особливо коли її учасниками є близькі друзі або рідні.
Звичайно, всі реагують на травму по-різному. «У більшості людей, які переживають трагічний випадок, серйозні симптоми психічних розладів не розвиваються, а навіть коли такі симптоми й присутні, вони необов’язково набирають форми ПТСР»,— пояснює «Гарвардський психіатричний бюлетень». А як щодо тих, у кого стрес таки призводить до ПТСР? Декотрі через певний час справляються з почуттями, викликаними травмою, і наступає полегшення. Інші ще багато років борються зі спогадами про трагічні події.
У будь-якому разі, ті, хто страждає на ПТСР, і ті, хто бажає їм допомогти, повинні пам’ятати — одужання вимагає терплячості. Біблія заохочує християн: «Потішайте малодушних [«пригнічені душі», НС]» та «усім довготерпіть» (1 Солунян 5:14). Луізі, про яку згадувалось на початку, знадобилося п’ять місяців, перш ніж вона змогла знову сісти за кермо автомобіля. «Попри усі позитивні зміни,— сказала вона через чотири роки після аварії,— водіння вже повік не буде для мене таким приємним заняттям, як колись. Я воджу машину тільки тому, що мушу. Але моя безпорадність після аварії лишилась далеко позаду».
[Ілюстрація на сторінці 9]
Багато службовців виснажені стресом.
[Ілюстрація на сторінці 9]
Стрес не завжди шкідливий.